

Археологічні зошити з Пересопниці. Вип. 9
Археологічні зошити з Пересопниці : зб. наук. ст. Вип. 9 / КЗ «Рівнен. обл. краєзн. Музей» РОР, КЗ «Культур.-археолог. центр «Пересопниця» РОР ; за ред. Б. А. Прищепи. – Рівне : Волин. обереги, 2024. – 160 с.
Анотація: Збірник приурочений до 875-річчя першої літописної згадки про Пересопницю. Опубліковано нові матеріали отримані під час археологічних досліджень на території історичної Волині. Зокрема, розкрито нові джерела до вивчення літописного міста Дубен, проведено археологічні розвідки поблизу Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря та археологічні дослідження поля Берестецької битви. Відображено відомості про волинського археолога Володимира Шелом’янцева-Терського та одного із провідних українських церковних діячів Феодосія Софоновича.
Ознайомитися збірником наукових статей «Археологічні зошити з Пересопниці. Вип. 9» можна у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.
Калько С. На місці трьох святинь
Калько С. На місці трьох святинь : нариси історії костелу Різдва Пресвятої Діви Марії і Святого Антонія Падуанського – Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії / С. Калько. – Рівне : Волин. обереги, 2024. – 190 с. : іл.
Анотація: Краєзнавче видання, яке охоплює історію рівненського костелу Різдва Пресвятої Діви Марії та Святого Антонія Падуанського від найдавніших його попередників до нового амплуа колишнього храму – Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії. Книга написана на основі зібраної авторкою упродовж кількох років інформації – з архівних документів, наукових статей, у тому числі польських авторів, спогадів старожилів і очевидців подій.
Для широкої читацької аудиторії.
Ознайомитися з книгою Світлани Калько «На місці трьох святинь» можна у відділі краєзнавчої літератури Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.
Публічна лекція Юрія Радченка: «Караїми Центрально-Східної Європи: культура, релігія, ідентичність»
12 березня 2025 року о 19:00 в приміщенні книгарні «Сенс» відбудеться публічна лекція Юрія Радченка: «Караїми Центрально-Східної Європи: культура, релігія, ідентичність». Організатори події: Польський Інститут у Києві / Instytut Polski w Kijowie та Сенс.
Кримські караїми – корінний народ України. Релігійне вчення караїмізму першочергово виникає на Близькому Сході та з 14 ст. поширюється в Криму, на Галичині та Волині. Караїмські громади відіграли важливу роль у господарському та культурному житті Кримського ханату, Великого князівства Литовського, королівства Польського.
На лекції ми поговоримо про їхню культуру, релігію та ідентичність. Окрему увагу приділимо долі караїмів під час Голокосту та сучасному становищу в Україні, Польщі, Литві й Ізраїлі.
Лектор: Юрій (Амір) Радченко, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри східної філології Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, науковий працівник Центру сучасної історії імені М. Гаєвого Українського католицького університету, директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи.
Модератори: Олексій Савченко, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Скарбниці Національного музею історії України. Автор досліджень з історії польсько-литовських татар та українсько-татарських відносин.
Реєстрація обов’язкова: https://forms.gle/t6affm5fJNThvvYn7
Підтвердження реєстрації та запрошення на подію ви отримаєте на адресу вказану при реєстрації. Також, просимо перевіряти папку «спам».
До зустрічі!
Адреса:
Книгарня «Сенс»
м. Київ, вул. Хрещатик, 34
Джерело: Польський Інститут у Києві

Нові надходження
Собчук В. Боротьба Сенют за спадщину Калениковичів (з історії поземельних відносин на Волині в першій і другій третинах XVI ст.)
Собчук В. Боротьба Сенют за спадщину Калениковичів (з історії поземельних відносин на Волині в першій і другій третинах XVI ст.) / В. Собчук // Соціум: альманах соціальної історії. – 2010. – Вип. 9. – С. 136–158.
Анотація: Рід Сенют, започаткований у другій третині XV ст., свого часу був одним із найпомітніших шляхетських кланів України. У другій-третій чвертях XVI ст. ця спільнота розпалася на три гілки – Сенют-Ляховецьких, Сенют-Ольшаницьких і Патрикіїв-Радогостських. Перша з них, найзаможніша, сягнувши напередодні повстання під проводом Богдана Хмельницького рівня магнатів, наприкінці XVII ст. припинила існування; друга дотягнула до середини ХІХ ст.; третя загубилася десь у мороці віків.
У статті йдеться про тривалу боротьбу Сенют за маєтки роду Калениковичів. Обраний нами сюжет добре забезпечений джерелами, відтак, дозволяє зблизька, на мікрорівні, подивитися на механізми нагромадження шляхтою маєтків і стосунки всередині цієї суспільної верстви, які супроводжували мобілізацію землі. Дослідження базується в основному на матеріалах архіву роду, що дійшов до нас у складі архіву Сапєг; крім цієї надзвичайно багатої збірки документів використано також колекцію Люба-Радзимінських, книги замкового уряду та ґродського й земського судів у Кременці, Литовську Метрику і деякі інші джерела. Утрати архіву Сенют частково компенсуються докладним «Інвентарем Ляховецького архіву» XVIII ст., який знаходиться нині в колекції Люба-Радзимінських.
Джерело: Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України
Білоус Н. Луцькі лентвійти XVI–XVII ст.: характеристика уряду та персоналії
Білоус Н. Луцькі лентвійти XVI–XVII ст.: характеристика уряду та персоналії / Н. Білоус // PATRIMONIUM : студії з ранньомодерної історії Центрально-Східної Європи. Т. 1 : Ранньомодерна людина: простір – влада – право XVI–XVIII ст. – Київ ; Краків, 2015. – С. 94–113.
Анотація: У статті подається коротка характеристика уряду луцького лентвійта – заступника війта, який виконував переважно судові функції. Протягом досліджуваного періоду лентвійтівство в Луцьку пережило свого роду еволюцію. У ХVІ ст. особа лентвійта була тісно пов’язана з дідичним війтом або близькими до його оточення людьми. У більшості випадків його призначав сам війт з числа своїх слуг, лише зрідка ця компетенція переходила до міської ради, яка висувала свого обранця. З 1607 р. і далі лентвійтівство стабільно тримали в руках міщани, що може свідчити про те, що війти відтоді почали менше контролювати сферу міського судочинства, а самоврядні права міщан дещо розширилися. У додатку публікуються складений автором перелік луцьких лентвійтів ХVІ–ХVІІ ст. та тестамент колишнього лентвійта 1628 р.