Духовно-історична зустріч «Серце, віддане Богові: шлях отця Серафима Кашуби» : 115-річчя від дня народження

17 червня о 12:00 год. в приміщенні Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбудеться подія, присвячена Слузі Божому отцю Серафиму Кашубі – капуцину, який понад 30 років у підпіллі служив людям, зберігаючи віру та гідність навіть у найскладніших умовах радянських переслідувань.

Захід організовано спільно з Культурно-просвітницьким центром імені Томаша Оскара Сосновського з метою вшанування духовної спадщини отця Серафима та поширення знань про його жертовне служіння.

У програмі:

біографічна розповідь;

перегляд документальних матеріалів;

обговорення актуальності його прикладу;

спільна молитва за беатифікацію.

Цей захід – нагода відкрити для себе приклад тихої, але глибокої святості, яка формувала дух нації в епоху випробувань.

Вхід вільний.

Адреса: 

м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

4-й пов. «Світлиця»

Кашуба Серафим (мирське ім’я Алоїз-Казимир) – церковний діяч римо-католицької церкви, з 1939 до 1958 року був пастирем на Волині : 115 років від дня народження

17 червня 2025 року виповнюється 115 років від дня народження отця Серафима Кашуби (мирське ім’я Алоїз-Казимир) – церковного діяча римо-католицької церкви, який з 1939 до 1958 року був пастирем на Волині

Отець Серафим Кашуба народився у Львові в 1910 році. До Ордену Капуцинів вступив у 1928 році. Після новіціяту навчався в семінарії на філософсько-теологічному факультеті в Кракові. Ієрейські свячення отримав у 1933 році. Титул магістра філософії отримав на факультеті філософії Яґеллонського Університету в Кракові. Під час вибуху Другої світової війни був у Львові. На власне прохання восени 1940 року відправився на Волинь. Там на розлогому терені, позбавленому священників служив вірним своєю душпастирською послугою. Трагічні події Другої світової змушували отця капуцина неодноразово змінювати місце перебування. А коли радянські війська вигнали німецьких окупантів з Рівненщини, прийшло інше лихо. Навесні 1945 р. потягнулись нескінченні ешелони з новітніми «репатріантами» – примусовими переселенцями-поляками із західноукраїнських земель до Польщі. У одному з таких ешелонів їхав і Серафим Кашуба з родиною. Однак 11 серпня 1945 року раптово перервав поїздку. На станції «Здолбунів», узявши з собою лише потертий портфель і шкіряну сумку з літургійними атрибутами, отець Серафим непомітно зійшов з потяга і подався до Рівного. Він вважав, що потрібен тим, хто залишився. Невдовзі йому таки вдалося прописатися в Рівному та отримати дозвіл на працю в єпархії. Отець Серафим Кашуба став настоятелем Рівненського костелу Різдва Пресвятої Діви Марії і Антонія Падуанського – останнім настоятелем єдиного тоді відкритого католицького храму в Рівному. Відтоді й до 1958 року служив він не лише католицькій громаді міста, а й відправляв службу в костелах Корця, Острога, Здолбунова, Сарн, Дубна, Луцька, в маленьких селах і селищах. Там, де не було храму, отець капуцин здійснював треби в домівках вірян.

Серафим Кашуба був свідком плюндрування Рівненського костелу, на його очах виносили з храму дорогі серцю прихожан реліквії, здирали хрести з веж. З квітня 1958 року отець Серафим став і безробітним, і безхатьком. За вказівкою влади його прописку в Рівному анулювали і в жодній іншій місцевості потому його прописати не хотіли. Громади парафіян у Корці, Самборі, білоруському Гродні намагались зареєструвати його священником, але влада не дозволила. Він перейшов на фактично нелегальне становище, продовжуючи свою душпастирську діяльність підпільно, відправляючи меси, здійснюючи таїнства хрещення, причастя, сповіді, готуючи до шлюбу в помешканнях вірян при імпровізованих вівтарях, переважно вночі. Перебиваючись випадковими підробітками, то кочегаром, то сторожем, то продавцем лікарських рослин, він не полишав спроб прописатись і офіційно влаштуватись священником. Однак прізвище отця Серафима було назавжди внесено до чорних списків радянської влади. Так, від оселі до оселі, майже 20 років поспіль він ніс слово Боже, нерідко пішки долаючи багато кілометрів, переховуючись, іноді знаходячи нічліг просто неба. З мандрівного капуцина не спускали очей «кагебісти», його постійно намагались змусити виїхати до Польщі. У березня 1966 року дорогою до Москви його арештовують. Суд звинуватив отця у бродяжництві та дармоїдстві й засудив до п’яти років заслання. Так отець Серафим опинився в Арикти – маленькому селищі під Цілиноградом у Казахстані. Там, на засланні, він починає писати свої спогади — «Strzępy» («Уривки»). У листопаді 1966 р. отця Серафима за станом здоров’я звільняють від заслання. Проте через місяць знову затримують і примусово доправляють у дім інвалідів і невиліковно хворих у глухому селі Мала Тимофієвка начебто для оздоровлення. Там, дізнавшись від директора закладу, що його, виявляється, засуджено до примусової ізоляції на 11 років, він вирішив утекти. Восьмого лютого 1967 р. отець Серафим пішов на прогулянку і до закладу не повернувся. Місцеві католички Катажина Лятікан та Францішка Яворська допомогли йому деякий час переховуватися.

Мандруючи знову по всьому Казахстану, Сибіру, він ніс слово Боже. Потім були вимушені відвідини Польщі (смерть сестри), знову Казахстан, Волинь… Останні роки життя отець Серафим провів у поїздках між Рівним і Львовом. Підірване за десятиліття поневірянь здоров’я давалося взнаки. 20 вересня 1977 р. отець Серафим помер. Похований у Львові на Янівському цвинтарі. Побоюючись великої релігійної маніфестації, влада обмежила час для поховальної церемонії. Не дозволили приїхати жодному з братів-капуцинів з Польщі, Казахстану, Сибіру. Однак, за спогадами очевидців, у похованні взяли участь понад триста осіб, серед них 12 священників.

Література

Жив’юк Андрій Анатолійович – кандидат історичних наук, професор, керівник науково-редакційної групи книги «Реабілітовані історією. Рівненська область» : 65 років від дня народження

14 червня 2025 року виповнюється 65 років від дня народження Андрія Анатолійовича Жив’юка – кандидата історичних наук, професора Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка Степана Дем’янчука, керівника науково-редакційної групи книги «Реабілітовані історією. Рівненська область».

Народився Андрій Анатолійович 14 червня 1960 р. в селі Дермань Здолбунівського району Рівненської області. Навчався в Дерманській середній школі ім. Миколи Максися. У 1982 р. закінчив Харківський державний університет ім. М. Горького, отримав спеціальність історик, викладач історії та суспільствознавства. З 1982–1998 рр. працював вчителем історії та правознавства у Мізоцькій середній школі, потім був її директором (1998–2001) (з 2000 року – Навчально-виховний комплекс «Мізоцька загальноосвітня школа I-III ступенів – гуманітарний ліцей»). З 2002 року працює завідувачем кафедри управління освітою Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, потім – проректором з науково-методичної роботи (2003 р.). У 2002 р. на засіданні Спеціалізованої вченої ради при Центрі українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка захистив кандидатську дисертацію на тему «Вплив громадсько-політичної та літературної діяльності Уласа Самчука на розвиток української національної свідомості (1920–1990-і роки)». З 2003 р. – завідувач кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка Степана Дем’янчука. Відтоді – керівник науково-редакційної групи книги «Реабілітовані історією. Рівненська область». У травні 2019 р. Андрія Жив’юка було обрано головою Рівненської регіональної комісії  з реабілітації. Такі комісії створено у всіх регіонах України. Вони є першою ланкою нової системи реабілітації жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917–1921 років. Згідно Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» саме регіональні комісії приймають заяви громадян про реабілітації та за результатами розгляду отриманих матеріалів надсилають Національній комісії свої висновки.

Нагороджений Почесними грамотами Міністерства освіти України, знаком «Відмінник освіти України», орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, знаком «Петро Могила», орденом Христа Спасителя УПЦ КП, отримав державну нагороду України з нагоди Дня Соборності. У 2005 р. став лауреатом премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері».

Література

Публічна лекція «Парк, що пам’ятає князів: минуле, сучасність і майбутнє історичної резиденції»

11 червня о 14:00 в приміщенні Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбудеться публічна лекція, присвячена унікальній зеленій пам’ятці Рівного – парку імені Тараса Шевченка, що колись був князівською резиденцією. Спікер заходу – відома рівненська журналістка та краєзнавиця Світлана Калько.

Цей простір – не лише осередок природи, а й живий свідок історії, що бере початок із часів, коли тут мешкали власники міста, приймали поважних гостей та творили місцеву історію. Під час лекції ви почуєте не лише про славне минуле – палац, алеї, водойми та події, що тут відбувалися, а й про сучасні виклики: загрози забудови, втрату історичних елементів, байдужість. Обговоримо, як кожен із нас може долучитися до збереження цього особливого місця: від фіксації спадщини до громадського впливу на прийняття рішень.

Адреса: 

м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 6

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека

4-й поверх, «Світлиця»