Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Водонапірна башта, 1896 р. 1898 вул. Пушкінська, 24 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Водонапірна башта, 1896 р. 1898 ...





Присяжнюк В. Монастир «Воскресіння Господнього» в с. Гірка Полонка | Друк |
Читальний зал - Релігія
Минають роки, століття. Але в пам’яті людській, у пам’яті теперішніх і прийдешніх поколінь вічно житимуть давні святині рідної Волині – ці животворні центри, ці славні берегині нашої духовності, нашої віри і наших надій. Одній з них присвячена дана робота. Актуальність дослідження зумовлена потребою збереження у пам’яті нащадків місця і значення православного монастиря «Воскресіня Господнього» в Гіркій Полонці Луцького району для історії села, краю, розбудови православної церкви,утвердження православної віри. Новизна роботи в тому, що вперше зроблено спробу повернути із забуття православний монастир Волинської землі – цю духовну фортецю українського православ’я, християнського світу. Метою дослідження визначено виявити, дослідити та систематизувати історичні матеріали, які висвітлюють питання існування православної обителі в селі Гірка Полонка Луцького району; з’ясувати обставини виникнення, розквіту та занепаду монастиря; визначити його місце в середньовічній історії краю та значення для духовного відродження краян; дізнатися про пам’ятки сакрального мистецтва, їх творців. Працюючи над цією важливою для історії села темою, дослідники знайомились з архівними матеріалами, дослідженнями історика-архівіста В. Рожка, іншою літературою, спілкувалися із старожилами села. Усі монастирі, що існують або існували на Волині, як своїм місцезнаходженням так і часом свого заснування підтверджують міцні давні традиції православ’я на Волинській землі. Перші волинські православні монастирі на Русі-Україні зобов’язані своїм виникненням зусиллям великих і удільних князів руських: рівноапостольного князя Володимира, Данила Романовича, Лева Даниловича, Володимира Васильковича, Мстислава Володимировича та ін. Від перших століть існування християнства на Волині, починаючи з Х століття, порівняно небагато відомо монастирів у Волинській єпархії. Один з них вибудуваний волинськими князями у 2 кілометрах на захід від містечка Полонного (сучасне село Полонка Луцького району), по праву вважається первістком утвердження православ’я на Волині. Місцем розташування чернечої обителі стала гірка острівка серед заплав річки Чорногузки. Відтак місцевість та стала називатись «Монастирська гірка», а згодом із занепадом монастиря, слово «монастирська» відпало, а «Гірка» збереглось у назві села Гірка Полонка і сьогодні. Монастирський храм та обитель «Полонінську» («Полонійську») на Гірці освячено в ім’я Воскресіння Господнього. Дати заснування святої обителі плин часу не зберіг, хоча «Полоная» (Полонка), «Торчев», (Торчин), «Семич» (Сьомаки) – поселення Луччини згадуються кінцем Х століття, тобто з часів державного об’єднання Волині. Перша літописна згадка про цю місцевість відноситься до 1150 року, коли точились княжі міжусобиці: «Але в той час рушив Володимир (Володаревич) із Галича полками своїми і прийшовши став на річці Полонній межи городами Володимиром і Луцьком, і таким чином роз’єднав їх. Добрий бо князь Володимир, братолюбством світячись, миролюбством славлячись, і не хотячи нікому зла задля того й став межи ними, що мав намір уладити їх між собою. Через це не можна було Ізяславу піти на Вячеслава і на Юрія, щоб дати їм бій»
1. Безпосередньо про монастир дізнаємось через літописний життєпис сина Литовського князя Миндовга (1240 – 1263) – Войшелка, який у 1262 році прийняв тут чернечий постриг. «Але потім увійшов страх Божий у серце його.
Надумав він собі, – знаходимо запис в Літописі Руському – що слід прийняти святе хрещення. І охрестився він тут, у Новгородку, і став жити у християнстві. А після цього пішов Войшелк до Галича, до Данила-князя і Василька, маючи намір прийняти монаший чин. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича. А потім пішов він у [город] Полоний, до [ігумена] Григорія у монастир, і постригся в ченці, і пробув у монастирі в Григорія три роки. Звідти ж пішов він у Святу гору (мається на увазі г. Афон), узявши благословення од Григорія. А Григорій був [таким] чоловіком святим, якого ото не було перед ним і ні по ньому не буде».
2. У літописі ми не знаходимо відомостей про храм і монастирські будівлі, знаємо лише про те, що був у ньому благочестивий Григорій, можливо, навіть і ігумен (настоятель) цієї чернечої обителі, про святість якого було відомо в усіх землях Руси-України. У рік 1267 літопис повідомляє, що «Григорій же, [ігумен] полонийський і наставник його, був іще живий, і Войшелк, допитавшись про живоття його, рад був. Він послав до нього [посла], кажучи: «Господине, приїдь сюди». І він приїхав до нього і Найдавніші прилеглі до Луцька поселення. Парафіальний звіт за 1937 р. наставив його на путь чернечу».
3. Інших письмових свідчень про святу обитель відомо мало. Тому окремі дослідники ХІХ століття сумнівом ставляться до існування монастиря. П. Батюшков у своїй книзі («Волинь: историческия судьбы Юго- Западного края. С.-Петербург, 1888.), посилаючись на «Краткие сведения о монастырях Волынской епархии» Н. Петрова в №4 «Волынских епархиальных ведомостей» за 1867 год та «Материалы для историко- географического словаря России» (Барсова, 1865 год), відмічає: «Может быть в пределах нынешней Волынской губернии находился и монастирь Полонинський, упоми-аемый под 1262 годом. В этом году сын литовского князя Миндовга Войшелк «иде в Полонное к Григоріеви в монастырь и пострижеся в чернцы и бысть в том монастыре у Григория пять лет», «Впрочем местоположение этого монастиря еще не определено с точностию». У збірнику «Девятсотлетие православия на Волыни (992 – 1892)», згадуючи про монастир «Полонінський в г. Полонном Луцкого уезда» застережено: «Был ли упоминаемый здесь Григорій ігуменом єтого монастиря, – это неизвестно, известно точно то, что он отличался редким благочестием». Протягом кількох наступних століть містечко Полонне як і монастир Воскресіння Господнього та село, що виникло навколо нього належали до власності Луцьких владик, які мали тут відпочинкову оселю. У середні віки Полонне було волосним центром, що об’єднував навколишні села і згадується в документах під назвою – «Полонне Гаштольдове». 1545 року воно належало підчашному Миколаю з роду Гаштольдів, в кінці ХVI ст. (1598 р.) – князю Радивілу. Село Гірка (Горка) перебувало на волочній системі господарювання, об’єднувало «32 мужчини, що сплачували 28 кіп 64 гр.», « від душі приходить коло 53 гр.»
4. У кінці XVI ст. с. Гірка Полонка (під назвою «Горків») як і с. Баїв, Полонка (Полонне), Городище та ін. належали князю Г. Сангушку – брацлавському каштеляну, який у 1601 році віддав село своїй дружині Софії із Головчина.
5. Вірогідно, що ворожість до православ’я та прихильність князя Г. Сангушка до уніатства у великій мірі вплинули і на долю монастиря. Після Берестейської унії 1596 року почався наступ на православну віру і уніати з допомогою римо-католицького духовенства і польської шляхти забирали до своїх рук православні монастирі і храми, доводили їх до руйнації. По якомусь часі монастир Воскресіння Господнього занепадає. Очевидно, причиною всього була унія, після якої українські князі, серед них і Сангушко, зрадили православ’я і стали уніатами, а пізніше римо-католиками. Не підтримане фундушами князів монастирське господарство занепадає і ченці залишають святу обитель, а храм стає парафіяльним для села Гірки. Відомо, що монастирська церква мала благодатну ікону Божої Матері, до якої щороку приходили поклонитись і духовно зцілитись тисячі вірних з найвіддаленіших куточків Луччини та інших земель. Ікона Богоматері була письма давньогрецького (візантійського). На дошці зображено Богоматір на повен зріст з дитятком Ісусиком на руках. Можливо, цю ікону подарували волинські князі благодатному Григорію, в якого прийняв постриг Войшелк. Пізніше ця ікона потрапила до храму Святої Трійці в селі Городище, який ще в кінці ХІХ століття був приписаний до колишнього монастирського храму Воскресіння Господнього на Гірці. Відомостей про подальшу долю ікони не збереглося. У музеї волинської ікони зберігається ікона “Юрій Змієборець”, що належала храму села Гірка Полонка.
Про чудодійну силу храму Воскресіння Господнього оповідає збережена легенда, що дійшла до нашого часу. Було це у Спасівку. Люди поверталися з Луцького базару. По дорозі до них прибилася невідома пані у чорному одязі. Була неговірка, на запитання відповідала скупо, нехотячи. Тільки й добились від неї, що йде на Гірку і пробуде там до того часу, коли у храмі заспівають «Христос Воскрес!» На другий день у тому кутку, де зникла дивна пані, вимерла сім’я. За нею – ще і ще… Чума косила всіх підряд. То ж здогадалися тоді люди, що то була за  пані. До світлого дня Великодня залишалось більше дев’яти місяців. Дожити до того часу не надіявся ніхто. І тоді… Коли на Спаса до храмів поспішав весь православний люд, щоб освятити квіти та плоди, що Бог послав, йшли й нагоранці, а у руках несли кошики, у яких – крашанки, паски, ковбаса, щіпка солі, грудка масла та сиру. Усі дружно заспівали «Христос Воскрес!». І мор у селі припинився.
Можливо й мала місце описана подія, бо чума неодноразово косила навколишню людність, про що засвідчує знак загиблим від чуми 1793 року у Чарукові, побудований у їх пам’ять 1893 року. Згадку про обитель на Гірці, що занепала, знаходимо в документах держархіву за 1810 рік, де містяться відомості про уніатські монастирі Волині. В кінці ХІХ століття Воскресенський храм володів 90 д. 1200 с. церковної землі, число прихожан 467 чоловічої та 506 жіночої статі. При храмі працювала церковно-парафіальна школа.
У «Клірових відомостях церков Луцького повіту за 1911 рік» читаємо, що храм Воскресіння Господнього в селі Гірці Полонній «построен неизвестно когда и кем, деревянный, на каменном фундаменте с такою ж колокольнею в одной связи, ветхий, покрыт железом» . У володінні мав 45 десятин землі, з них 1 – під храмову забудову, 30 – орної, 7 – під сінокосом, 7 – під хутором. Храм відігравав значну освітню функцію. При ньому існувала церковно-парафіальна школа. У ній у 1911 році навчалось 30 хлопчиків, яким виповнилось 7 років. Навчання проводила дочка священика Антонія – Любов Туржанська. В школі грамоти при Оздівському храмі навчалось 28 хлопчиків та 9 дівчаток. Школи розташовувались у будівлях священнослужителів. На їх утримання місцеві громади виділяли по 100 рублів. Ще перед Першою світовою війною цей однобанний монастирський храм мав немало цінних предметів сакрального українського мистецтва, володів 93 десятинами землі. У 1930 році храм було капітально відремонтовано. Загальна сума витрат на ремонт – 3500 злотих. Загальна сума цінностей в ньому – 2400 злотих. Станом на 1937 рік храм володів 31 га землі, при ньому працювала школа, у якій навчалось 106 учнів. Викладався Закон Божий українською мовою 4 години на тиждень. З 1926 року українською мовою ведеться і богослужіння. При Оздівському Вознесенському храмі діяла школа грамоти, у якій навчалось 103 учні. Великим випробуванням був період війни. 30 червня 1943 року у селі німецько-фашистські окупанти спільно з поляками, що були у них на службі, у відповідь на ліквідований вояками УПА дерев’яний міст через р. Чорногузку, провели каральну акцію, частково спаливши село. Із 120 дворів спалено 49, вбито і спалено 12 осіб. У страшному вогні загинув і монастирський храм, що мав немало цінних предметів церковного ужитку. Житель села Гірка Полонка Микола Зайчук згадує розповідь батька Зайчука Ксенофонта про те, що парафіяни вирішили зберегти церковні дзвони: їх зняли і закопали на болоті з тим, щоб при нагоді піднімуть. Однак сучасні пошуки на вказаному місці не увінчались успіхом.
Після війни вірними Гірки Полонки на місці монастирського храму споруджено новий, який освячено на честь Архістратига Божого Михаїла. То ж всяка згадка про монастир Воскресіння Господнього на острівку серед заплавів Чорногузки стерлась в пам’яті народній. А сам острівок став складовою частиною суші, де виросли житлові будинки та парк. В повоєнний період велась кампанія впровадження войовничого атеїзму, масового знищення храмів, культового майна. Особливого розмаху набрала вона в хрущовсько-брежнєвські часи. За період з 1961 – 1963 років у Волинській області з реєстрації було знято 160 церков. Гіркополонківський храм знято з реєстрації 1961 року. Він використовувався для господарських потреб місцевого колгоспу. Храм відновив свою діяльність в часи незалежності України. Щоб зберегти пам’ять та історичну справедливість указом Преосвященнішого Єпископа Михаїла благословляється вшановувати відпустом 26 вересня відновлення храму Воскресіння Господнього у Єрусалимі, так зване «Воскресєніє Славуще». Історичні обставини життя нашого народу не завжди сприяли успішному дальшому його розвитку і реалізації Божого Заповіту – зберігати святу віру і науку Христову. Були роки, коли людей за віру переслідували; закривали, руйнували храми; насміхались над святинями…Але ті часи минулися, і будемо сподіватися, що ніколи не вернуться.      
А нам потрібно сьогодні робити все, щоб люди виростали вірними синами і доньками церкви та вважали своїм обов’язком зберігати, поглиблювати і зміцнювати в українському народі християнську віронауку. Зібрані дослідниками матеріали про чернечу обитель «Воскресіння Господнього» волинської землі, яка в ті далекі часи була яскравим і непогасним світильником віри наших предків, духовною фортецею українського православ’я, безперечно, матимуть практичне застосування на уроках історії рідного краю, народознавства, християнської етики, та будуть представлені в експозиціях музею села. Адже збережена пам’ять про монастирські храми приходить до нас із середньовіччя свідками величі душі і думки їх будівничих. Дослідження церковної історії є вкрай важливе для згуртування навколо єдиної святої соборної Української Православної Церкви та служитиме нашому духовному відродженню, плодами якого будуть Мир, Злагода і Любов.
___________________________________
1. Літопис Руський. – К., 1989. – С.228.
2. Там само. – 424.
3. Там само. – 427.
4. Труды общества исследователей Волыни. – Житомир, 1912. – т.Х. С.94-96.
5. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. – Вінніпег, 1984. – С. 273
6. Аркас М.М. Історія України-Руси. К., 1990.- С. 94-95.
7. Атлас Волинської області. – М., 1991.
8. Батюшков П. Н. Волинь: Исторические судьбы Юго-Западного края. – С.-Петербург, 1888.
9. Ведомости о состоянии монастырей… за 1810 год. – ДАВО, Ф. 382, оп. 2, спр. 144, арк.. 63.
10. Визитные описания церквей Луцкой епархии за 1800 год. – ДАВО, Ф. 382, оп. 1– 3, спр. 22, арк.. 44.
11. Галицько-Волинський літопис // Жовтень. – 1982. – №7. – С. 64, 67.
12. Давидюк В. Писались назви ралом і мечем…// Волинь. – Луцьк: 1995. – № 2. – С.54-64.
13. Девятсотлетие православия на Волыни (992- 1892). – Житомир, 1892. – С.49, 52, 354.
14. Дублянський А. Два волинські маляри на переломі ХVІІ і ХVІІІ ст. // Шлях. – Луцьк: 1939.– № 4. – С.10.
15. Клировые ведомости церков Луцкого уезда за 1911 год. – ДАВО, Ф. 35, оп. 5, спр. 385, арк.. 646-655.
16. Рожко В. І потекла сторіками. – Канберра, 1994.
17. Рожко В. Православні монастирі Полісся. – Луцьк, 1997.
18. Рожко В. Православні монастирі Волині. – Луцьк: Надстир’я, 1997.
19. Самохваленко Я. Утверди, Боже, святу православну віру…// Молода Волинь. – 1992. – 12 червня.
20. Сидор О. Забута школа малярства // Волинь. – 1991. – № 1. – С.26, 27
21. Записано зі слів жительки с. Баїв Возняк Л. Й.

Присяжнюк В. Монастир "Воскресіння Господнього" в с. Гірка Полонка [Луцького району Волинської області] – первісток утвердження православ'я на Волині / В. Присяжнюк // Волинська  ікона : дослідження та реставрація : матеріали XVI міжнар. наук. конф., присвяч. 105-й річниці від дня народж. Павла Жолтовського, 70-й річниці утворення Волин. обл. та 810-й річниці Галицько-Волин. князівства. –Луцьк, 2009. – Вип. 16. – С. 152 –156.