Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Деісус. Господь Вседержитель. Кінець XVIII ст. Волинь
Волинська ікона
Деісус. Господь Вседержитель. Кі...

Інше





Прищепа Б. А. Середньовічна Пересопниця за писемними та археологічними джерелами | Друк |
Читальний зал - Археологія
Нині Пересопниця – невелике село на правому березі р. Стубли за 20 км на захід від м. Рівного. Про його багату історію свідчать лише рештки земляних укріплень княжої фортеці та різноманітні старовинні речі, які часто знаходять місцеві жителі на городах і навколишніх полях. За писемними джерелами виділяються два періоди, коли Пересопниця відігравала помітну роль в історії України. Про перший період розповідають літописи, він датується ХІІ–ХІІІ ст. і належить до епохи Київської Русі, в цей час Пересопниця стала містом і була центром удільного княжіння в Погоринні. Другий період відноситься до литовсько-польської доби, у другій половині ХV – на початку ХVІІ ст. село Пересопниця було відоме перш за все завдяки розташованому тут монастирю Різдва Пречистої Богородиці.   
Пересопниця згадується в літописах у зв’язку з подіями другої половини ХІІ та першої половини ХІІІ ст., з 1149 по 1246 р. [5, с. 227, 401]. За літописними повідомленнями можна виділити три етапи у розвитку Пересопниці. На протязі першого етапу (повідомлення третьої чверті ХІІ ст.) вона неодноразово на короткий час ставала центром удільного княжіння в часи боротьби за Київ Юрія Довгорукого з Ізяславом Мстиславичем та його сином Мстиславом (1149–1155 рр.). А з 1157 р. по 1171 р. місто входило до Погоринської волості, центром якої був Дорогобуж.
Наступний етап датується першою чвертю ХІІІ ст. В цей час Пересопниця була центром одного з удільних княжінь у Погоринні. Нею володів Мстислав Ярославич Німий, який згодом перейшов до Луцька, але залишив за собою і Пересопницьку волость.
Після смерті Мстислава Німого та його сина, з 1227 р. починається заключний етап літописної історії міста, він охоплює другу чверть ХІІІ ст., коли Пересопницьку волость у складі луцького уділу було приєднано до Волинського князівства Данила і Василька Романовичів.
Багато волинських міст були зруйновані взимку 1240–1241 рр. під час походу військ Батия на захід. Вірогідно, така доля спіткала і Пересопницю, хоча в літописах про це немає згадки. Зате у Галицько-Волинському літописі є повідомлення про напад на пересопницьку волость у 1246 р. литовського війська, яке Данило і Василько Романовичі зустріли і розгромили біля Пінська [5, с. 401].
Пересопниця була розташована на перетині важливого сухопутного шляху із Києва до Володимира-Волинського і водного шляху, який починався на річці Стублі, а далі  проходив по Горині до Прип’яті. Літописи повідомляють, що в середині ХІІ ст. місто мало надійні укріплення. У 1151 р. Ізяслав Мстиславич вирішив відібрати Пересопницю в Андрія Боголюбського, але послані Ізяславом для розвідки люди повідомили, що «город був укріплений і дружину (Андрій) зібрав», тому Ізяслав не наважився починати боротьбу за місто [5, с. 234].
У районі давньоруської Пересопниці збереглися два городища (у с. Пересопниця і поблизу с. Білів), а також існували великі курганні могильники, на жаль, на сьогодні кургани вже повністю зруйновані.
Вивчення цих археологічних пам’яток розпочалося понад 100 років тому із розкопок курганних поховань. У 1897–1898 рр. К.М. Мельник дослідила 93 кургани на давньоруських могильниках біля сіл Пересопниця, Білів і Старожуків [6]. Знайдені під час цих робіт речі зберігаються у Національному музеї історії України в Києві. Збірка включає кераміку, металеві та кістяні побутові речі, знаряддя праці, зброю, прикраси. В колекції є речі з унікального поховання ювеліра: залізні молоточки, коваделко, бронзові шаблони для виготовлення прикрас, велика і мала ваги.
Аналіз поховального обряду та інвентарю дозволяє датувати курганні могильники поблизу Пересопниці, Більова і Старожукова Х – початком ХІІ ст. і віднести їх до пам’яток волинян. Однак, населення Пересопниці в той час не було однорідним. Знайдені в похованнях s-кінечні скроневі кільця свідчать про проникнення сюди західнослов’янського населення [11, с. 100]. А в одному з курганних поховань, досліджених у 1929 р. Р. Якимовичем біля Пересопниці, трапилось ромбощиткове скроневе кільце, яке є етновизначальною ознакою словен новгородських [18, tabl. XIII, 16].
У кінці ХІХ ст. викликало дискусію питання про те, де знаходилась літописна Пересопниця. В.Б. Антонович писав, що її залишками слід вважати Білівське городище [1, с. 153–154]. Його дружина, дослідниця волинських курганів К.М. Мельник стверджувала, що резиденція удільних пересопницьких князів знаходилася на городищі в Пересопниці [Мельник, 1901, с. 533]. Останню думку згодом підтримав О. Цинкаловський [17, с. 225].
Нові матеріали для характеристики Білівського городища були отримані під час розвідки П.О. Раппопорта у 1960 р. і розкопок В.В. Ауліха у 1966 р. Пам’ятка знаходиться за 2 км на північ від Пересопниці, на мисі правого високого берега р. Стубли. Це була невелика фортеця площею 0,35 га. Дослідження П.О. Раппопорта показали, що укріплення Білівського городища збудовані в другій половині чи кінці Х ст. [10, с. 39–49]. На площадці городища В.В. Ауліх дослідив житло ХІ ст. [4, с. 174]. Археологічні знахідки свідчать, що найбільш активно фортеця використовувалась саме в ХІ ст.
Городище в с. Пересопниця розташоване на невисокому мисі правого берега р. Стубли (рис. 1, 1). У плані воно має чотирикутну форму, по периметру було захищене потужним земляним валом, що найкраще зберігся із східної, в давнину легкодоступної сторони. Ця фортеця мала значну площу – понад 4 га.
Найбільші за обсягом розкопки на Пересопницькому городищі були проведені експедицією Рівненського обласного краєзнавчого музею під керівництвом науковця зі Львова В.С. Терського у 1974–1992 рр. У 90-х роках ХХ ст. розкопки тут проводив також С.В. Терський.
На городищі виявлені залишки давньоруських напівземлянкових і наземних будівель, у тому числі майстерню по виготовленню кістяних виробів [13]. За археологічними джерелами формування поселення на дитинці Пересопниці можна віднести до Х ст., воно продовжувало розвиватися і в ХІ ст., але інтенсивність життя тут різко зростає лише у ХІІ – першій половині ХІІІ ст. Таку дату мають численні вироби, які належать до дружинно-міської культури епохи Київської Русі. Ці знахідки дозволяють стверджувати, що Пересопницьке городище у ХІІ–ХІІІ ст. було ядром княжого міста, його дитинцем.
З північного сходу до дитинця примикала ще одна укріплена площадка, так зване «окольне місто», площею близько 6 га (рис. 1, 2). Її захищала оборонна лінія із двох паралельних валів і ровів. До нашого часу ці вали не збереглися, але їх описала у кінці ХІХ ст. К.М. Мельник [6, с. 533]. Посадські райони в давньоруський час були розташовані на берегових ділянках на урочищах «Пастівник», «Мигор», «Замостя» (рис. 1, 3–5).
Урочище «Пастівник» – це окреме підвищення площею близько 10 га на північний схід від дитинця, з усіх сторін воно оточене заболоченими долинами (рис. 1, 3). У центральній високій частині урочища зберігся середньовічний кам’яний хрест. Місцева традиція пов’язує це урочище з монастирем Різдва Пречистої Богородиці, в якому було завершено написання Пересопницького Євангелія.
У 1977–1995 рр. розкопки в центральній частині урочища проводили В.С. і С.В. Терські. Всього досліджено близько 400 кв. м площі. Поблизу кам’яного хреста відкриті рештки поховань, однак матеріалів для їх датування не виявлено. Розкопано також будівлі ХІІ–ХІІІ ст. із багатим інвентарем та відходами бронзоливарного виробництва [15, с. 33].
Археологічні розкопки на урочищі «Пастівник» були продовжені експедицією Рівненського обласного краєзнавчого музею під керівництвом автора у 2002–2005 рр. На північ від центральної частини височини на двох ділянках досліджено 612 кв. м площі. На південній ділянці відкрито 17 об’єктів, що відносяться до двох етапів розвитку поселення: ранньослов’янського (VІІІ–Х ст.) і давньоруського (ХІІ – першій половині ХІІІ ст.).  
До ранньослов’янського етапу віднесено три житла, одну господарську будівлю і три господарські ями. Житла були напівземлянками з печами, спорудженими з глини з використанням каміння. Вони функціонували в різний час [7; 9].
Більшість об’єктів ХІІ – першої половини ХІІІ ст., вірогідно, відносилися до однієї садиби. Серед знахідок із споруд і культурного шару є уламки гончарних горщиків та північно-причорноморських амфор, вироби із заліза, кольорових металів, скла, кістки. Окремо слід відмітити речі, якими користувались майстри-ювеліри: зливки металів; глиняні тиглі, у яких плавили кольорові метали; залізну сферичну гирю, обтягнуту міддю; пінцет ювеліра; бронзовий пристрій для виготовлення об’ємних металевих виробів [8]. Вони вказують на те, що жителі садиби займались ювелірним ремеслом.
На другій ділянці у північній частині урочища «Пастівник» досліджено давньоруський ґрунтовий могильник кінця ХІІ–ХІІІ ст. [8, с. 270], відрізок рову, що відділяв могильник від поселення, будівлі ХІІ ст., що функціонували до того, як ділянку почали використовувати для поховань та рештки невеликої дерев’яної церкви.
Залишки церкви ХІІ – першої половини ХІІІ ст. простежено завдяки рівчакам, що повторюють контури стін, вірогідно, їх було викопано по периметру будівлі для того, щоб горизонтально покласти обв’язку стін. Дві поздовжні та одна бокова стіни будівлі утворюють прямокутник, а четверта (східна) стіна складається з двох частин, що утворюють тупий кут (так часто виділялася апсида у християнських дерев’яних церквах), так що у плані будівля п’ятикутна, розмірами 6,8×3,2–3,8 м.
Співставлення свідчень різних видів джерел дозволяють намітити такі основні етапи розвитку середньовічної Пересопниці. Найбільш ранні сліди заселення слов’янами берегів ріки Стубли поблизу Пересопниці датуються VІІ–VІІІ ст. У ІХ–Х ст. на обох берегах Стубли існувало кілька слов’янських поселень, тоді ж, вірогідно, виникло укріплення, залишками якого є Білівське городище. У Х–ХІ ст. значне поселення існувало поряд з Білівським городищем, ця фортеця стає адміністративним центром для навколишніх територій. Але на рубежі ХІ і ХІІ ст. Білівське поселення занепадає, а місцем проживання удільного князя чи представників князівської адміністрації стає фортеця в Пересопниці –  дитинець літописного міста. Поряд з ним формується «окольне місто» і міські посади на урочищах «Пастівник», «Мигор», «Замостя». Занепад Пересопниці пов’язаний з військово-політичними подіями другої половини ХІІІ ст., що були започатковані навалою військ Батия на Русь.   
Знову повідомлення про Пересопницю і монастир Різдва Пречистої Богородиці з’являються у писемних джерелах другої половини ХV ст. У документах датованих 1467 р. і 1495 р. згадується «ігумен пересопницький Іларіон» [12, с. 139]. 12 вересня 1599 р. датований лист польського короля Олександра луцькому і кам’янецькому старості Семенові Юрійовичу з наказом ввести у володіння монастирем Пречистої Богоматері княгиню Марію Чорторийську [12, с. 139]. Грамотою від 18 лютого 1526 р. король Сигизмунд І підтвердив дар свого попередника [2, с. 3–5].
Саме у цьому монастирі Різдва Пречистої Богородиці архімандритом монастиря Григорієм і Михайлом Васильовичем із Сянока було завершено роботу над Пересопницьким Євангелієм [16, с. 68].
У кінці ХVІ ст. Юрій Чорторийський, який перейшов у католицизм, випрошує у короля Сигизмунда ІІІ підтвердження прав патронату над монастирем і закладає його як свою власність за 200 коп грошей литовських своїй сестрі Катерині, що була дружиною Брацлавського каштеляна Василя Загоровського. Однак, у 1596 р. інша сестра князя Юрія – Олена, дружина Євстафія Горностая, воєводи новгородського, добилась права викупу Пересопниці з монастирем і записала ігумену отцю Семиону та ченцям той монастир з селом Пересопницею, з усіма доходами і пожитками до нього належачими [2, с. 294–300].
Однак, після Брестської унії для православної церкви настали складні часи. Пересопницький монастир залишився без належної підтримки і в 1630 р. князь Микола Чорторийський, син Юрія, попросив Сигизмунда ІІІ повернути йому Пересопницю з монастирем і передати на користь влаштованої ним у Клевані єзуїтської колегії. Грамотою короля від 22 червня 1630 р. монастир з усіма його будівлями і маєтностями був переданий у вічне володіння Клеванській єзуїтській колегії. Згодом монастирські будівлі були розібрані.
Важливим документальним джерелом, в якому детально описано монастир і його господарство, є «Інвентар Пересопницького монастиря і села Пересопниці, складений колишнім його ігуменом Симеоном Косовським при передачі монастиря своєму спадкоємцю ігумену Макарію Созанському. Датований документ 25 жовтня 1600 р. [3, с. 294–300]. У цьому документі подано перелік усіх монастирських будівель разом з майном, що в них знаходилось, а також описані монастирське господарство і село Пересопниця.
Як видно з інвентарю 1600 р., на монастирському подвір’ї знаходились церква із дзвіницею, вісім келій білих і три келії чорні, трапеза, а також господарські приміщення: поварня, свіран і дві спіжарні (помешкання, в яких зберігались харчові припаси, речі домашнього вжитку), пивниця (погріб для зберігання продуктів). Територія монастиря була огороджена, а ділянки поблизу були зайняті садом, виноградником та городами. У переліку монастирського майна знаходимо різноманітні богослужбові книги, серед них згадується і те Євангеліє, яке ми тепер називаємо Пересопницьким [3, с. 294].
У наш час в Пересопниці не збереглося жодних слідів, які б вказували на розташування монастиря, не знаходимо прив’язки монастиря до місцевості і в інвентарі 1600 р., тому існує кілька версій про його можливе місцезнаходження. Відомий дослідник волинських пам’яток у міжвоєнний період О. Цинкаловський вважав, що монастир стояв на урочищі «Пастівник», де зберігся давній кам’яний хрест [17, с. 225]. К.М. Мельник, досліджуючи у кінці ХІХ ст. історичну топографію Пересопниці, зауважила, що монастир знаходився на північно-західній окраїні села (рис. 1, 6) [6, с. 534]. В.С. і С.В. Терські запропонували шукати рештки монастиря у західній частині дитинця Пересопниці, там, де нині знаходиться дерев’яна Миколаївська церква (рис. 1, 1) [14, с. 77–78].
Сучасний стан археологічного вивчення Пересопниці не дозволяє визначити якусь із версій дослідників як пріоритетну. Відмітимо також, що під час археологічних розвідок 2009–2010 рр. були виявлені сліди поселень XV–XVI ст. в центрі села, на схід від пам’ятного знаку на честь Пересопницького Євангелія та на південній окраїні села в урочищі «Мигор». Не виключено, що рештки монастирських будівель знаходяться на одній із вказаних ділянок. Підтвердити чи спростувати ці припущення можна буде лише за результатами нових археологічних досліджень.

Джерела та література

1.    Антонович В.Б. О местоположении летописных городов Шумска и Пересопницы // Труды ХІ Археологического съезда. – Т. І. – Москва, 1901. – С. 148–154.
2.    Архивъ Югозападной Россіи издаваемый временною комиссіею для разбора древнихъ актовъ. Часть первая. Акты, относящіеся къ исторіи православной церкви въ Югозападной Россіи. – Том перый. – Киевъ, 1859.
3.    Архивъ Югозападной Россіи издаваемый временною комиссіею для разбора древнихъ актовъ. Часть первая. Акты о церковно-религіозныхъ отношеныяхъ въ Югозападной Россіи (1322–1648). – Том VI. – Киевъ, 1883.
4.    Ауліх В.В. До питання про місцезнаходження літописної Пересопниці // Середні віки на Україні. – Київ, 1971. – С. 168–176.
5.    Літопис Руський за Іпатським списком. Переклав Л.Махновець. – Київ: «Дніпро», 1989.
6.    Мельник Е.Н. Раскопки в земле лучан, произведенные в 1897 и 1898 гг. // Труды ХІ Археологического съезда. – Т. І. – Москва, 1901. – С. 479–576.
7.    Прищепа Б.А. Розкопки на посаді Пересопниці // Археологічні відкриття в Україні 2001–2002 рр. – К., 2003. – С. 232–234.
8.    Прищепа Б.А. Дослідження посаду літописної Пересопниці у 2002-2003 рр. // Археологічні відкриття в Україні 2002–2003 рр. – Київ, 2004. – С. 267–270.
9.    Прищепа Б.А. Дослідження Пересопниці // Археологічні дослідження в Україні 2003–2004 рр. – Запоріжжя: «Дике Поле», 2005. – С. 259–262.
10.     Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских земель Х–ХІV в. // Материалы и исследований по археологии СССР. – 1967. – Вып. 140.
11.     Седов В.В. Восточные славяне в VI–ХIII вв. – Москва: Наука, 1982.
12.     Словник староукраїнської мови ХІV–ХV ст. – К.: Наукова думка, 1978. – Т. 2.
13.     Терский В.С. Пересопница // Археология Прикарпаття, Волыни и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды). – Киев: Наукова думка, 1990. – С. 124–126.
14.     Терський С.В. Про локалізацію княжої церкви у Пересопниці // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. – Львів, 1993. – С. 77–78.
15.     Терський С. Пересопниця. Краєзнавчий нарис. – Рівне: «Азалія», 2003.
16.     Чепига И.П. Уникальный памятник украинского языка – Пересопницкое Евангелие // Рукописные фонды Центральной научной библиотеки им. В.И. Вернадского. – Киев: Наукова думка, 1989. – С. 64–78.
17.     Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). – Том другий. – Вінніпег-Канада, 1986.
18.     Rauhut L. Wczesnośredniowieczne materiały arheologiczne z terenów Ukrainy w Państwowym Muzeum Archeologicznym w Warszawie // Materiały wczesnosredniowieczne. – 1960. – T. V. – S. 231–260.
 
 
 
Стаття надана автором.
Прищепа Богдан Анатолійович – доцент кафедри всесвітньої історії Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету, кандидат історичних наук.