Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Губернське управління, др. пол. XIX ст., 1899-1902 рр. вул. В. Бердичівська, 6 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Губернське управління, др. пол. ...

Інше





Рожко В. Початок християнства на Волині (ІХ-Х ст.) | Друк |
Читальний зал - Релігія

«Тож ідіть і навчіть всі народи,

хрестячи їх в ім'я Отця

і Сина, і Святого Духа».

Від Св. Матвія, 28.19

До середини минулого століття в українській історичній науці нероздільно панувала думка про те, що в усі частини Руси-України віра Христова прийшла з Візантії, принесена рівноапостольним князем київським Володимиром Великим 988 року, й історична Волинь - складова частина давньої Руси-України - не становила винятку.

Історичні джерела, знайдені в архівах Праги, та археологічні розкопки, проведені професором Володимиром Антоновичем та Адріяном Праховим 1886 року в м. Володимирі в урочищі «Стара Катедра», довели, що віру Христову принесли на нашу землю з Візантії апостоли слов'ян - брати солунські Кирило (в миру Костянтин) і Методій.

Віра Христова прийшла до нас з Велико-Моравської держави, де Методій заснував єпархію, північно-східні межі якої сягали річок Стиру та Бугу.

Солунські брати Костянтин і Методій принесли світло Христової науки й віри нашим братам, південно-західнім слов'янам, дали їм азбуку та Святе Письмо рідною мовою, заснували апостольську Церкву на їхніх землях, тим самим поклали початок християнізації всіх слов'янських народів, завели Богослужіння в храмах Божих живою народною мовою.

У IX ст. великі простори південно-західніх слов'янських земель було об'єднано навколо Моравії у Велико-Моравську державу, до складу якої входили також Панонія, Нитранське князівство. У час найбільшого розквіту цієї слов'янської держави її кордони простягались із заходу на схід від міста Магдебургу до річки Стир, отже, вона включала в себе й частину історичної Волині.

Західні сусіди Моравії, сильні романо-германські народи, об'єднані 768 року Карлом Великим, тиснули на слов'ян, намагалися захопити їхні землі, а самих асимілювати. То були початки німецького «натиску на схід», пізніше оформленого в доктрину, яка породила численні війни німців за східні простори впродовж другого тисячоліття, найкривавіші з них - Перша і Друга світові.

Карл Великий утворив велику і сильну німецьку монархію. Поступово до німецької імперії прилучено Панонію, Моравію і Чехію. Чужоземне непосильне ярмо змусило слов'ян об'єднатися. Першим відомим історичній науці князем Моравії був Моймир І (818-846), що сидів на престолі за згодою німців. Розумний і далекоглядний князь, він бачив, що німці вогнем і мечем хрестять слов'янські народи, знав, що це лише привід для захоплення ними їхніх земель, тому волів сам охреститися та об'єднати вірою всіх південно-західніх слов'ян.

Цим його планам не судилося здійснитись, але справу продовжив князь Ростислав (846-870), племінник Моймира І. Саме він наприкінці 862 року направив послів до Царгороду до імператора Михайла, і вони звернулися з таким проханням:

Хоч народ наш відкинувсь був від поганства й держиться християнської віри, але ми не маємо такого вчителя, який розказав би нам нашою мовою про правдиву християнську віру, щоб й інші землі, бачучи таке, робили так само. Ото пошли нам, володарю, єпископа і такого вчителя, бо ж від вас на всі землі завсіди виходить добрий закон.

Посли просили імператора, щоб вирядив він у Велико-Моравську державу вчителів, які б переклали Святі Книги рідною мовою, бо «... не розуміємо ми ані грецької мови, ані латинської, одні нас учать так, а другі іначе, тому не розуміємо ні змісту книжок, ні читання їх. Пошліть нам учителів, які можуть пояснити нам написане в Книжках і допомогти зрозуміти їх»1. Цісар послав до слов'янських князів Ростислава, Святополка і Коцела солунських братів Методія і Костянтина, бо знали вони слов'янську мову й могли виконати покладену на них місію.

Прибувши в слов'янські землі, солунські брати уклали азбуку, Методій переклав Святе Письмо 870 року, і з того часу в Божих храмах у Велико-Моравській архиєпархії Служби Божі правилися рідною мовою.

Костянтин повернувся в Болгарію, навчав болгар, потім прибув до Риму, де помер 869 p., похований там же. Методій продовжив розпочату братом працю в Моравії.

Опріч перекладу Святого Письма на слов'янську мову, Методій організував Велико-Моравську архиєпархію і в сані архиепископа очолив її. Одночасно він заснував духовні школи у своїй архиєпархії, тим самим поклавши початок духовній освіті слов'ян. Крім того, п'ятеро його найближчих учнів - Горазд, Климент, Наум, Ангелар, Сава (Лаврін) - стали єпископами й учителями окремих слов'янських народів. Горазд був словаком, мужем високої освіти, тому Методій поставив його своїм наступником. Климент був родом болгарин, дуже вчений муж. Наймолодший - Наум - найбільше перетерпів за ідеї своїх учителів Кирила й Методія від німецьких єпископів і духовенства. Були й інші учні, що проповідували віру Христову і на Волині, західні землі якої входили до складу Велико-Моравської архиєпархії.

За свідченням угорського літописця Нотарія, наш град Володимир існував уже в 884 році під назвою Лодомира. Місто, за його словами, дивувало своїми будовами і храмами чужинців. Отож, задовго до єпископа Степана І з єпископату часів князя Володимира Великого на Волині була канонічне вивершена церковна влада, а це свідчить про наявність широкої мережі храмів Божих, парафій зі священиками і вірними. Єпископом був один з учнів Кирила й Методія, напевно наш земляк, який добре знав мову, тогочасні звичаї і традиції волинян.

По смерті Методія 885 року німецьке духовенство розгромило його архиєпархію (в нашому розумінні митрополію), а учнів піддало гонінням, і більша частина з них залишила межі завойованої Велико-Моравської держави.

Багато чужинецьких літописців, учених Хозарську місію ще до 860 року вва­жали слов'янською, бо в очах Візантії тогочасні землі України були хозарськими, і, як ствердив академік В. Лиманський, «Хозарська місія була насправді місія „руська"». Саме князі Аскольд і Дир з великим військом 18 червня 860 року напали на Царгород. Буря потрощила більшість їхніх човнів, і вони це сприйняли як помсту християнського Бога за скоєне ними в Царгороді. Тоді вони вирішили охреститися самі й запросили братів Методія і Костянтина до Києва. Як твердить академік Лиманський:

І це було схрещення киян, а не хозар, перше охрешення, що сталося у 861 чи 862 році, про яке згадує у своєму окружному листі 866-867 pp. патріярх Фотій; для схрещення Руси Фотій оснував навіть окреме єпископство, і, може, це на нього хотів він поставити архиепископом Методія, та тільки той його зрікся. Для цієї християнської громади в Києві Костянтин приніс свої переклади, і в церкві св. Іллі вже з того часу правили слов'янською мовою. Ця спершу маленька християнська громада, що був заснував її Костянтин, починає відразу надзвичайно швидко рости, - цього б не сталося, якби Богослужіння було мовою чужою - готською чи грецькою.

Були серед учених окремі твердження, що Методій заснував тоді в Києві і єпископську катедру, але вагомих доказів того не знайдено. Можна без жодних сумнівів стверджувати, що частина учнів Методія з Велико-Моравської митрополії після її розгрому перейшла на Волинь. Маємо історичні докази того, що, рятуючись від переслідувань німецького духовенства, велика частина учнів і вірних після того погрому в Моравії опинилась аж у Києві й тут поповнила засновану Кирилом і Методієм Свято-Іллінську христянську громаду, готуючи ґрунт для охрещення всіх русичів-українців 988 року князем Володимиром Великим.

Шлях цих гнаних до Києва лягав через Волинь по Бугу, Прип'яті до Дніпра, тому наша волинська земля була тією ланкою, яка єднала християнський захід з поганським сходом давньої Руси-України, а що Волинь у ті часи була вже добре обізнана з Христовою наукою, мала впорядковане церковне життя, засвідчили не тільки документи Празьких архівів, чужинецькі літописці й автори, але й археологічні розкопки, проведені на місці «Старої Катедри» у Володимирі. У своїй праці «История первобытной церкви у славян»2 професор Мацієвський, посилаючись на римські та празькі джерела, писав, що, без сумнівів, річка Зтир - є річка Стир, яка протікає біля Луцька, а Буг - біля Володимира, і вони окреслені на карті як північно-східні межі Велико-Моравської архиєпархії Методія. Сумнівів справді не може бути, бо межі кожної держави є і церковні межі, тому, перебуваючи в складі Велико-Моравської держави, пів-нічно-західня Волинь стала частиною цього церковного утворення, а місто Володимир було резиденцією єпископів методіївської і пометодіївської доби, які мали тут свою єпископську катедру, місцезнаходження якої і дотепер називається в народі «Стара Катедра».

Проведені 1886 року професорами Володимиром Антоновичем та Адріяном Праховим археологічні розкопки у «Старій Катедрі» дали історичній науці цінні знахідки, які підтвердили наявність храмів методіївської доби на Во­линській землі. Про ці знахідки вчених можна прочитати в «Киевской Старине»3. Цитуємо за «Киевской Стариной»:

При розкопуванні східньої стіни знайдено під фундаментами тринавну будівлю церкви, а під нею ще старшу споруду, фундамент якої не мав нічого спільного з тринав-ною церквою. Цей спідній фундамент був збудований півколом [ротондовий], що продовжувався поза фундаментами тринавної церкви св. Дмитрія. Фундамент був зложений з брил міцної скам'янілої крейди, а його мулярська цегляна кладка зовсім вивітрилась, так що брили вільно відокремлювалися одна від одної. Крім того, знайдено багато кахель, а в східній частині, де був вівтар, знайдено плескату квадратову кахлю з горельєфом чаші й літерами І.М.Ц.І.

Усі ці знахідки промовисто переконували, що в урочищі Федоровець, або «Стара Катедра», було дві церкви: одна - св. Дмитрія, з XIII ст., про яку згадує «Літопис Руський», а друга - тут же, з круглими фундаментами, побудована в ІХ-Х ст. Вона була резиденцією кількох єпископів методіївської і пометодіївської доби.

Саме такі ротондні храми Божі, вибудувані тоді ж у Моравії, були виявлені під час розкопок у Велограді на Моравах, Вислоці над річкою Нідою та інших містах колишньої Велико-Моравської держави.

Хто були за національним складом ті перші єпископи методіївської доби, що посідали катедру в Ладомирі (пізнішому Володимирі), залишається загадкою для історичної науки, але не маємо сумнівів, що це найближчі учні Методія, які з місійної праці добре знали Волинь, або ж були тими волинянами, що пішли за апостолами слов'ян. Ці волинські єпископи не були греками чи болгарами, як повелося пізніше у єпископаті доби князя Володимира Великого. Як відомо, у найближчому оточенні Кирила і Методія в Моравії не було греків, болгарська Церква сама тільки-но ставала на ноги, потребувала ієрархів для своєї власної розбудови. Найбільш вірогідно, що ті єпископи на катедрі в Ладомирі були місцевого походження.

З історичних джерел дізнаємося імена тих перших владик методіївської доби на Волині, які посідали Ладомирську катедру. Згідно списку, поданого про­фесором Олександром Цинкаловським, їх було п'ятеро: Іоан, Антоній, Онуфрій, Гордій, Ілля і, нарешті, Степан - владика Володимирський з єпископату доби князя Володимира Великого.

Немає сумніву й у тому, що князь Володимир Великий застав у Ладомирі добре впорядковане церковне життя, а призначення 992 року на Волинську катедру у Володимирі єпископа Степана могло мати тільки дві причини: відсутність владики на Ладомирській катедрі або бажання князя мати свого єпископа.

Князь Володимир Великий зробив християнську релігію панівною, але ос­нови її на західній Волині було закладено більш як за 100 років до знаменної дати 998 року, що увійшла в історію Руси-України як дата всеукраїнського хрещення в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа наших далеких пращурів у межах Володимирової держави.

Але наведені вище історичні джерела, писемні й археологічні знахідки виокремлюють Волинь з цієї всеукраїнської епохальної події і стверджують про наявність віри Христової на наших землях ще в методіївську добу. Так, апостоли слов'ян - солунські брати Кирило і Методій та їхні учні - поклали початок християнству на Волині, запалили свічку віри Христової на нашій землі, щоб вона світила й зігрівала душі наших волинян впродовж одинадцяти століть і освічувала душі тих, що прийдуть після нас у третє тисячоліття.

 

  1. Літопис Руський. – К., 1989. – С. 14-45.
  2. История первобытной церкви у славян. – Варшава, 1840. – С. 103-106.
  3. Киевская старина. – 1887. – Т. XVII. – С. 48; Волинські єпархіальні відомості. – 1886. – Ч. 30. – С. 879-884.

 

Рожко В. Початок християнства на Волині (IX-X ст.) / В. Рожко // Визвольний шлях. – 2000. – Кн. 1. – С. 5-9.