Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Костомаров Микола Іванович (1817-1885)
Видатні діячі
Костомаров Микола Іванович (1817...

Інше





Павлюк В. Палацово-паркові ансамблі магнатерії – центри культури Волині | Друк |
Читальний зал - Архітектура Волині

Велику історичну і культурну цінність мали палацо-паркові ансамблі-садиби шляхетських родів Волині. Шедеври світового зодчества, які зробили значний внесок в розвиток культури України. Багатство резиденції залежало від статусу її власника. Власник великої латифундії мав садибу відповідно до маєтків і до ієрархії серед станової шляхти. Роман Афтанази, найбільший дослідник палацо-паркових ансамблів України в своїй 10 томній праці "Історія резиденцій на кордонах Речі Посполитої" в п'ятому томі, присвяченому Волині, описав замки, палаци і двори в 153 місцевостях і довів, що на початку XIX ст. на Волині було близько 300 замків, палаців і дворів.1 Умовно будівництво можна розмежувати за двома напрямками: перший, в основному це перша половина ХVIII ст., пов'язаний з перебудовою старих замкових комплексів; другий значно пізніший характеризується будівництвом нових садибно-палацових ансамблів.

Перебудова старих палаців стала можливою завдяки втраті ними своїх оборонних функцій і переорієнтація на суто світські засади палацового будівництва. Серед прикладів такої трансформації історики називають замки Острозьких-Любомирських в Дубно, Радзивилів в Олиці, Чарторийських у Корці. 2

Другий напрямок пов'язаний з тими хронологічно пізнішими прикладами, коли палацово-парково ансамблі створювалися як одне ціле, характеризувався більш виразною стилістичною єдністю та, як правило, композиційною довершеністю. До найбільш показових прикладів можна віднести палаци: Чацьких у Боремлі (1760-1761 pp.), Ходкевичів в Млинові (1780-1781 pp.), Стецьких в Межирічах, Корецьких (кінець ХVIII ст.), Стецьких в Кустині (кінець ХVIII ст.), Дунін-Карвицьких у Мізочі (поч. XIX ст.), Радзивілів у Шпанові (кінець ХVIII ст.)3 Значна частина замків виникла в кінці ХVIІ - початок ХVIIIст., а це близько 200 об'єктів. Загальний художній констекст розвитку архітектури краю кінця ХVIII - поч. ХІХ ст. позначений переважанням барокового стилю, який прийшов на зміну мистецького світогляду доби Відродження. Ця характерна особливість поширилася спочатку на культове зодчество, а після активізації будівництва палаців бароковий стиль знайшов своє застосування і в суто світському мистецтві. Такі архітектурно-мистецькі зміни проникали в Україну через іноземних архітекторів, які мали добру європейську професійну підготовку. Іноземні майстри запрошувались місцевими магнатами, котрі самі, як правило, були добре ознайомлені з архітектурними стилями тогочасної Європи. Серед архітекторів-іноземців чи не найчастіше можна зустріти представників Італії. Загалом впливи італійської культури на Правобережній Україні відчуваються ще з ХVI ст., коли ними були витіснені німецькі архітектори. В ХVII ст. відгомін італійської архітектурної спадщини заявив про себе появою палладіанізму, що живився і виростав з потреб польської аристократії. Найбільш характерною типовою формою його втілення булло садибне, палацо-паркове будівництво. 4

На Волинь нові течії в мистецтві приходили з Польщі, а туди вони потрапляли з Франції, Італії, Німеччини, Англії, але й безпосередньо з цих країн. Магнати Чарторийські, Сангушки, Браницькі привозили з Парижу не тільки архітектурні проекти, але й за особистим замовленням дерев'яні панелі для оздоблювання залів, меблі, тканини, вироби декоративно-прикладного мистецтва. Антоній Яблоновський, власник садиби Ганнополь, збудувавши палац за проектом архітектора Павла Антонія Фонтани, замовив у Варшаві меблі за 100 тис. злотих. 5

В проектуванні волинських палаців брали участь відомі польські архітектори. Одним з них є Євроїм Шрегер (1727-1783). Саме він збудував дуже красивий палац в Лабуні для Юзефа Стемпськовського. Це був двоповерховий палац, акцентований триповерховим портиком парадного фасаду на шести колонах іонічного ордеру. Колони тримали балкон на висоті двох поверхів, а також трикутний фронтон. Триповерхову центральну частину увінчувала стінка атика, оздоблена декоративним горельєфом з мотивами прапорів і герба Стемпковського. 6

В цей час відомим архітектором був Шимон Богуміл Цуг (1733-1807), який збудував на Волині палац в Куштині і Межиріччі Корецьким, в Шпанові, за його проектом побудований палац Браницьких в Білій Церкві, палац для Сангушків і ін. 7

Один з найвидатніших польських архітекторів Якуб Кубіцький спорудив палаци в Кременці для Тадеуша Чацького в 1805 р., для Петра Чечеля в Самчиках протягом 1795-1805 pp., Марцінові Тарнавському в Бережцях і ін. На території Волині творили знані європейські архітектори: італієць Генрих Марконі, Кормароні, австрієць Фердинанд Фелнер, голандець Мерк.

Починаючи приблизно з 80-х років ХVIII століття майже одночасно з Західною Європою на Волині поширювалися пейзажні парки, перетворившись у невід'ємну частину палацових садиб. Класичний палац і пейзажний парк складали одне ціле і їх не можна вважати двома різними випадково звя'заними частинами. Найбільше бажання творців палацо-паркових ансамблів було аби вони впливали на людські почуття, створювали естетичні комплекси.

Велику роль в справі створення і оформлення парків на Волині в перше десятиліття XIX ст. відіграла, написана в 1805 р., книга Ізабелли Чарторийської "Різні думки про способи улаштування парків". Чарторийська рекомендувала при влаштуванні парків враховувати місцеві особливості пейзажу і флори: у своїй садибі вона зберегла старі липові алеї. Своїм читачам вона радила: "Висаджуючи дерева, належить наслідувати природу, доглядати з любов'ю, поміж ними прокласти гарні стежки, - одну до села, другу до гостинця, іншу на луки, іншу на красиві краєвиди, приховані границі парку...це ті чарівності, через які парк збільшиться, посвіжіє, відновиться і завши віддячить власникові”. 8 Серед фундаторів резиденцій на Волині слід виділити принаймі чотирьох магнатів. Найперш - князя Михайла Вишневецького, останнього з великого роду гетьмана і канцлера Великого Литовського. Окрім резиденції в Вишиівцях серед будов в володіннях Вишневецького виділявся палац в Чайчинцях. 9 Багато будував князь Михайло Радзивіл - гетьман Великий Литовський, який давав архітекторові до розробки проекти накреслені власною рукою. 10{mospagebreak}

Визначною постаттю був князь Юзеф Олександр Яблоновський, вчений, бібліофіл, колекціонер творів мистецтва, організатор наукового товариства в Дрежні, фундатор замків в Ляхівцях і палацу в Теофіполі. 11

Щороку діяльність на основі архітектури розгорнув Станіслав Любомирський, воєвода брандавський. Завдяки його опіці було збудовано десятки різних будівель. Особливо князь опікувався містом Рівне. 12

Великі волинські магнати - Вишневецькі, Радзивіли, Любомирські, Сангушки - мали в розпорядженні придворних архітекторів. Серед французьких архітекторів слід виділити двох осіб: Бланге і Тоухера. Якуб Бланге, майор королівських військ, був протягом багатьох літ надвірним архітектором Вишневецьких. Мабуть, що він був автором резиденції магната в Вишнівцях. Є.Ковальчик доводить, що Бланге був автором костьолу босих кармелінів в Вишневцях. 13

Француз інженер Тоухер відомий як автор плану м. Рівне в 1764 р. Знаходився на службі князя Станіслава Любомирського. 14

Широко відомим був архітектор італійського походження Павло Антоні Фонтана, придворний архітектор князя Павла Карла Сангушка, маршалка волинського, а потім його дружини Варвари Уршули Дуніної. Фонтана був зв'язаний з Волинню і резиденцією Сангушків в Заславі протягом двадцяти років. З його діяльність зв'язане будівництво палацу в Заславі. 15

З Волинню пов'язана діяльність найбільш відомого паркобудівничого кінця ХVIII - 1 пол. XIX ст. Дионісія Макклера (1762-1853), часто іменованого в спеціальній літературі Міклером. За своє довге творче життя на Волині Макклер заклав тут десятки великих та малих парків, послідовно дотримуючись характерної для нього манери вільного, невимушеного розпланування з послідовно створюваними мальовничими вістами при використанні різних пород насаджень, з максимальним врахуванням конкретних ландшафтних ситуацій.

Дионісій Макклер з'явився на Волині на запрошення Михайлини Любомирської з Дубно. Тут він у 1782 р. закладає парк "Палестина" на штучно насипаному острові в болотах над Іквою. Опісля Дубно, в 90-х роках ХVIII ст., Макклер створює мальовничі парки у Мізочі (1790), Тучині (1790-1798), Кривині (1799-1800). У 1805 р. Дионісій приймає запрошення відомого просвітнього діяча Волині і всієї Правобережної України Тадеуша Чацького, для створення першого ботанічного саду на Волині при Кременецькій гімназії. У 1811 році Д. Макклер виїздить до Фінляндії, Швеції, Англії, звідки привозить рідкісні саджанці і насіння для саду в Кременці. У 1830 р. в Кременецькому ботанічному саду нараховувалось 15 тис. рослин і дерев. 16 Останні роботи паркотворця-реконструктора парку в Чорному Острові на Поділлі, де він реалізував нову ідею використання води й старих дерев, а також прекрасного парку у Коростишеві графа Густава Олізара. Творчість Д.Макклера мала значний вплив на паркове мистецтво Правобережної України.

Серед паркобудівничних Волині відомі імена Кайзера, його антонінський парк вважався одним з найкращих на Волині, Кроненберга, Боургінйона, Метцеля та ін.

Одним з перших палацових ансамблів споруджених заможньою шляхтою був палац-замок волинського магната Сангушка, який збудований в історичному, культурному, адміністративному центрі Волині - Ізяславі. Коли саме будувався палацовий ансамбль в м. Ізяславі точних даних немає. Дослідники вважають, що будівельні роботи велися одночасно з спорудженням монастирського комплексу місіонерів придворним архітектором Павла Карла Сангушко П.Фонтаною, тобто в кінці 1740-х - на початку 1750-х років Після смерті князя Сангушка (1840 р.) в палаці постійно ніхто не проживав. З ініціативи Климентини Сангушко в 1848 р., в одній із алей палацу відбувся концерт вокалістки Вільгельміни Скибінської за участю скрипаля Леона Поля і піаніста Штробля. В 1861р. тут було поставлено три вистави: Яна Костянтина Хенцінського (1826-1874) відомого письменника, актора, режисера, автора кількох опер "Шляхетство душі", а також вистава відомого польського драматурга, поета, діяча визвольного руху, батька відомого англійського письменника Джозефа Конрада Аполло Коженевського (1820-1869) "Для милого гроша".

Ізяславський палац зберігав велику колекцію китайської порцеляни. Тут до певного часу зберігався архів Сангушків. Коли ж російські війська перетворили замок на казарму, архів перенесли до Славути. Меблі, старовинні портрети, високої художньої цінності кришталеву люстру - перевезено до садиби Антоніни, незначну кількість мистецьких творів - до Ланьцуга (Польща).

Магнатській родині Сангушків належав ще один садибний палац в м. Славуті, який був збудований в кінці ХVIII ст. за князя Ієроніма Сангушко (1743-1812). В середині 40-х років XIX ст. Євстафій Сангушко розпорядився надбудувати другий поверх палацу і до крайнього ризаліту додав арковий під'їзд.

Славутський палац містив у своїх інтер'єрах численні мистецькі твори. Заслуговували на увагу гобелени дуже високої виконавської майстерності, які висіли в залах палацу. Це гобелени з гербами родини Сангушків, з біблійними темами, з темами пейзажів. Із живопису велику цінність мала картина художника Томаша Долабеллі. На картині автор зобразив засідання сейму за Зигмунта III, де гетьман Станіслав Жолкевський представляє королю взятих в полон Шуйських. Картина була перевезена із Заславського замку, знята з підрамника і лежала забутою в якійсь коморі. Лише за Романа Сангушко її було повернуто на належне їй місце.{mospagebreak}

Ще одна з картин зображувала звитяженість князя Романа Сангушко, гетьмана литовського, в битві під Улею в 1568 р.

Зали Славутського палацу славилися зібранням порцеляни. Тут переважали китайські, японські вази, речі із Корця і Баранівки.

До речі, мати колекцію порцелянових виробів було заповітним бажанням кожного європейського двору і власників садиб, символом його багатства. В палацових залах шафи повнилися різними мистецькими творами з порцеляни, фаянсу. В садибах зберігалися вироби знаменитих мануфактур Європи: Мейсена, Севра, Корця, Баранівки, Берліна, Відня, Саксонії і ін.

Наприклад, Юзеф Стемпковський аби показати свою велич і належно зустріти короля Станіслава Августа в своїй садибі Лабуні привіз 540 речей найкрасивішої Саксонської порцеляни, 240 десертних предметів, столових сервізів на 100 осіб, були сервізи до кави, чаю, величезні підноси, на які ставили понад 40 чашок. Все це прийняття короля коштувало Стемпковському 1 мли. злотих. 17

Величезна колекція порцеляни знаходилась в садибі Яна Прушинського на Старокостянтинівщині. Тут були вироби китайських, японських, а серед європейських - перше місце займала саксонська ("мейсенейська") порцеляна, а також вироби з Корця і Баранівки.

Серед бронзових декоративних речей палацу Сангушків знаходилися речі вироблені в місцевих майстернях Славути, і Заслава.

Великий інтерес викликали археологічні знахідки, які зберігались в стінах палацу, колекція тканин і слуцьких поясів. Князь Роман Сангушко зібрав велику колекцію давньої зброї, кілька корогів шитих на атласі, дуже цікаві акварелі, рідкісні рукописи, серед яких зберігалися мемуари князя Євстафія Сангушко. Бібліотека палацу мала більше 5 тисяч томів і займала дві великі зали. Сангушки не шкодували ні грошей, ні часу аби збирати і поповнювати бібліотеку. І коли вона значно виросла кількісно - для розміщення бібліотеки біло виділено окремий флігель. Тут знаходились красиво оправлені інкунабули, серед яких: Біблія Радзивілівська (1568), Біблія Острозька (1581), Біблія Львівська (1577), польські хроніки меховіти, Длугоша, Кромера, книги на грецькій і латинській мовах, красиво оформлені давні рукописи, зберігались листи гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка до польського короля, рукописи, що стосувались Барської конфедерації, зібрання полемічних брошур. 18 Окрему цінність складав родинний архів князів Сангушків. Згідно з описами хранителя архіву Броніслава Горчака в його складі нараховувалося 1127 документів. Вагому частку становили 325 пергаментних грамот і майже 1200 рукописів. Архів Сангушків містив родинні архіви Острозьких, Заславських, з документами від 1237 року, справи Тарновських з Горохова, костьола на південно-східних землях Волині, часів самозванців, історії козаччини до Б.Хмельницького, історії родів, війни російського царя Івана Грозного з Жигмундом Августом, переписка князя Романа Сангушка. Крім того до архіву Сангушків входить значна кількість карт, планів маєтків Сангушків.

Професор київського університету св. Володимира Іванішев був командирований куратором київського учбового округу в Тульчин для вивчення архіву графа Потоцького. На зворотньому шляху професор Іванішев заїхав в м. Заслав і зробив опис родинного архіву Сангушків. Список рукописів, які зберігались в архіві князя Романа Сангушка в м.Заславі Іванішев розділяє на три розділи:

Акти, які відносяться до історії православної церкви в південно-західній Росії;

Акти про війни Польщі і Московської держави;

Матеріали з історії України. 19

Перший розділ був представлений копією грамоти князя Луцького і Володимирського Любарта Гедиміновича в 1322 р. церкві Івана Богослова в Луцьку на маєтки Рожище і Теремне; фундушовим записом Федора Сангушка Мелецькому монастиреві; копія грамоти Сигизмунда III депутатам земель Київської, Волинської і Брацлавської від 13 червня 1607 року, в якій король обіцяв захищати православну церкву від всяких притиснень і підтверджував її старовинні права; послання П. Могили від всього православного духовенства до жителів волинської землі, щоб вони просили сенаторів і нововибраного короля зберегти недоторканість старовинних прав православної церкви; лист-подяка П.Могили до князя Юрія Заславського від 27 липня 1632 р. за захист ним православ'я; жалувана грамота короля Владислава ІУ православному духовенству; лист Юрія Хмельницького до Юрія Любомирського від 1662 р. про те, щоб церкви і маєтки, які відняті уніатами і католиками у православних були повернені православному духовенству, на основі Гадяцького договору і ін. 20

Акти про війни Польщі з Московською державою містять в собі лист Сигізмунда І до Андрія Сангушка, старости Володимирського від 19 червня 1523 р., в якому повідомляв про втечу Глинського в Москву, наказував розташувати війська уздовж річок Дніпро і Прип'ять, універсал Сигизмунда Августа від 16 квітня 1555 р., в якому король закликав князя Сангушка на війну проти Москви; лист Сигизмунда Августа 28 січня 1558 р. до Романа Сангушка. В листі король повідомляв, що татари всупили на Україну і наказував перекрити їм відступ; лист Сигизмуида Августа до Романа Сангушка про наближення турецького війська до польських кордонів. Король наказував князю Роману негайно направитись в Житомир, укріпитись в замку і захищати місто. Лист датований 19 червня 1558 р. В двох наступних листах від 18 листопада 1560 р. і 1561 р. король наказував Роману Сангушко готовитись до війни з Московщиною і особисто направитись в Ліфляндію на війну проти московського царя. 28 липня 1567 р. король направив Роману Сангушко лист-подяку за перемоги над московським військом. В архіві зберігалась переписка Григорія Ходкевича, гетьмана Великого князівства Литовського, з Романом Сангушко під час війни з Московською державою: про влаштування війська, про стан фортець, про дії воорожого війська і т. д. Переписка нараховувала 47 листів російською мовою і 5 польською. Порядок розміну полоненими, які були захоплені під Полоцьком обговорювався в трьох листах царя Івана Грозного до короля Сигізмунда Августа. Зберігся лист царя Бориса Годунова до Сигизмунда III, в якому він скаржиться на безпорядки, які сталися в Московщині в результаті нападу поляків на чолі з Дмитрієм Самозванцем. Існував окремий рукопис, який заключав: а) договірні статті між Польщею і Росією; б) відповідь польських комісарів, відправлених в Москву для досягнення миру на королівську інструкцію; в) лист татарського хана до Сигизмунда III 21{mospagebreak}

Акти з історії України включали в себе наказ Сигизмунда Августа козакам, які втекли із замків і поселились на Запоріжжі. Король наказував повернутись в прикордонні замки і не вести військових дій проти турецького султана; лист князя Януша Острозького до Запорозьких козаків, в якому він повідомляє козаків, що призначена комісія за наведення порядку в Україні і для облаштування Запорозького війська; лист Владислава воєводи Сандомирського про битву під Пилявцями, про поразку і відступ польського війська до Львова; лист німецького імператора Леопольда, в якому він виявляє бажання бути посередником між Польщею і військом Запорозьким. Імператор ініціює відновити переговори поляків з Б.Хмельницьким, які розпочалися за його батька імператора Фердинанда; лист до надвірного хорунжого від 20 липня 1659 р. про битву під Конотопом і про перемогу над росіянами; лист Юрія Хмельницького до короля, в якому обіцяє назавжди залишитись вірнопідданим Польщі. Про це ж говориться і в листі П.Тетері. Інструкції Тетері і Юрія Хмельницького послам війська запорозького до короля датовані 1662 роком. Архів мав щоденник посольства в Москву для заключения Андрусівського миру, де описується царський прийом, вимоги московських бояр і одинадцять засідань польських послів з московськими боярами; послання воєвод, князів, панів Волинської землі до Сигизмунда Августа з приводу приєднаня краю до Польщі; лист Петра І до Великого Коронного гетьмана Бельського про перемогу над Карлом XII. Лист писаний із-під Полтави 8 червня 1709 р. 22 Охоронцем, упорядником архівних зібрань Сангушків був Броніслав Горчак - історик, генеалог, архівіст. Він, разом з Любою-Радзимінським, опублікував у Львові 7 томів документів під назвою "Архів князів Любартовичів-Сангушків у Славуті" (т. 1-7, 1887-1910 pp.) 23 Це була перша спроба узагальнити та опублікувати архівні матеріали. Під час першої світової війни архів вивезли до Гумниська Тарновського в Краковсьокму воєводстві, де була резиденція Сангушків, а на початку 40-х pp. XX ст. архів перевезли до Кракова. Сьогодні він зберігається у Краківському державному архіві, де складає його окрему секцію № 1.

В цілому наука володіє недостатньою інформацією про внутрішній вигляд палаців. Тільки писані джерела говорять про їх незвичайні багатства, особливо в магнатських резиденціях основною була внутрішня наповненість магнатських палаців, направлена на широку репрезинтацію і увічнення давності і світлості роду. Для того в палацах-резиденціях знаходились галереї портретів предків, польських королів і найвизначніших представників магнастерів, сенаторів і міністрів.

Внутрішній уклад в палацах був симетричним, люстрованим, з вестибюлем, який містив сходи і салон. Найкращий монументальний вестибюль з двопериловими сходами знаходився в палаці Сангушків в Заславі.

В палаці Вишневецьких на особливу увагу заслуговувала дзеркальна галерея. То був зал з входом від городу з широкими проходами. Галерея грала роль музею князівсько-королівського роду Вишневецьких, мала ідейно-історичну направленість, виражену через портрети особистостей, історичні образи, зброю і т.д. А в кабінеті княгині Теклі Рози Вишневецької з Радзивилів на стелі був зроблений герб княгині "Труби" 24

Прикрасою багатьох палаців були печі і каміни, які викладались керамічними плитками. Виготовляли їх на Жолквинській мануфактурі, яка була закладена М.Радзивілом у 1749 році. Цією мануфактурою керував якийсь Англіш, а маляром був Олександр Струмінський, який покривав білі кафлі кольоровими мисливськими сценами, різними пейзажами 25 Пишний салон створений у 1741-1745 pp. знаходився в замку Радзивіллів в Олиці. Великі площі стін були заповнені картинами великих розмірів на полотні, які в 1745 р. анмалював придворний маляр Ксаверій Домінік Геський. 26 Палаци Вишневецького в Вишневцях і Любомирського в Рівному були специфічні із-за своєї великої ширини, побудовані в традиції XVII ст., тоді як палац Сангушків в Заславі характеризувався більш новітньою розв'язкою. Палац Вишневецьких в Чайчинцях внутрішньо був оздоблений дзеркалами. До найбільших кімнат належали вестибюль і зала для балів. Двобічні перила знаходились з лівої сторони вестибюля. По тій самій стороні знаходились апартаменти господаря і господині палацу (спальня, гардероб, кухня, кабінет), а також канцелярія. Приміщення з правої сторони палацу призначались для прийому гостей. Крім їдальні і буфету там була зала з більярдом, дитячі покої. Палац в Чайчинцях відігравав роль місця для відпочинку, знаходячись недалеко від офіційної резиденції магната Вишневецького. 27 Найвеличнішу пізньобароккову резиденцію на Волині створили князі Любомирські в Рівному. Першим тут був закладений в XVI ст. замок князів Острозьких. В XVII ст. він був змодернізований і оточений другим фортифікаційним бастіоном, який був спалений у 1694 р. Князь Єжи Любомирський, воєвода Сандомирський, який володів великими багатствами в 1723 р. став власником міста і замку в Рівному. В 1730 р. князь розпочав будівництво резиденції, взявши за основу мури первинного замку. Остаточної монументальної форми надав палацові син князя Єжи-Станіслав Любомирський (від 1704 р. воєвода брацлавський, а з 1770 р. воєвода київський). Палац був з високими мансардними дахами, ліпним декором на фасадах, оточений чудовим парком з численними ставами, каналами, поєднаними з сушею кам'яним та чавунними підйомними мостами. Головна споруда палацу з прибудованими до її бічних фасадів павільйонами стояла на півострові, оточена нерівним валом. Зі сторони міста знаходилась кам'яна в'їздна брама. По її кутах піднімалися масивні бастіони - кордегарди (приміщення для варти). Слід підкреслити, що брами були ніби візитками власника садиби. їм надавали найвишуканіших форм, взявши за приклад античні тріумфальні брами. Такі брами були зроблені не тільки в Рівному, але й в Олиці, Конюхах і Заславі. Виразні античні форми мала трьохскладна брама, яка вела до замку в Конюхах. Оригінальна брама вела до замку Сангушків в Заславі. Вона мала форму довгої архітектонічної сцени, поділеної доричними пілястрами на сім частин з п'ятьма відкритими аркадами. Середня аркада вища і виділена над трикутним щитом. Це оригінальна, єдина такого типу брама, не тільки на Волині, але в архітектурі цілої Речі Посполитої. 28{mospagebreak}

Автором другої фази будови палацу в Рівному, яка займає південну частину, був Ян де Вітте, архітектор, інженер, майор. Основу пізньобароккового палацу змонументалізовано під кінець XVIII ст., за часів князя Юзефа Любомирського, сина Станіслава, коли до фасаду палацудодали гігантські шестиколонні дорійські портики. Змінився і парк. Його перепланування, очевидно, виконав неперевершений паркобудівничий Дионізій Макклер. Парк оснастився різноманітними павільйонами, альтанами, видовими майданчиками, скульптурами.

Фотографії Н.Поддубського розкривають вигляд Рівненської резиденції Любомирських 29 Перед нами двоповерховий палац досконалих пропорцій. Перший поверх призначався для житлових апартаментів, а другий - виконував репрезантаційну роль. Такий розподіл приміщень за призначенням - результат строгого дотримання барочних канонів у планувальній структурі споруди. На кутах павільйону палацу розташовувались чотири кам'яні відкоси, завершених гербовими зображеннями Любомирських-Тюцеїв (дружина Станіслава Любомирського походила з цієї родини) та кам'яними вазонами. Класицизм залишив свій відбиток на фасаді у вигляді колонади з шести монументальних колон доричного стилю, які стали об'єднуючим елементом в об'ємі головного корпусу.

XIX ст. стало початком кінця для першої садиби князів Любомирських. Захоплення Фридерика Любомирського були зведені лише на облаштунок і впорядкування міста. З'являються нові житлові будинки. Зведення нових споруд велося за певною системою. Неподалік старого палацу було закладено нову резиденцію. Це житловий будинок з типовим палацовим фасадом і класичним хортиком на осі симетрії. Поряд з палацом збудовано оранжирею, яка розташовувалась під кутом до основної споруди. На бічному фасаді існував напівкруглий хортик з колонами іонічного стилю, який логічно об'єднував ці будинки у єдине композиційне ціле. Нова резиденція була передана Любомирським на потреби освіти. З 1849 р. тут розташовувалась чоловіча Гімназія, перенесена у Рівне з Клеваня.

Ще однією історико-мистецькою пам'яткою XIX ст. була садиба-резиденція Мальчевських і Потоцьких в містечку Антоніми. Як садиба Антоніни постає в другій половині XVIII ст. Саме в цей період тодішня власниця Барбара Сангушко, вдова князя Павла, відпускає за контрактом у довгострокове користування маєток Ігнацію Мальчевському, регенту коронної канцелярії (1757 р.) і депутатові (1764 р.) сейму від Волинського воєводства, одруженому на її сестрі Антоніні. І.Мальчевський збудував палац, який відомий з трьох гравюр XIX ст. Одна виконана в 1829 р. Ріхтером, а два пізніших малюнки Наполеона Орди - з 60-х pp. Опираючись на ці твори мистецтва, можна зробити опис даного палацового комлексу. Палац був прямокутної форми, на високому цоколі, в середній частині - одноповерховий на п'ять вікон, а бічні - одноповерхові на три вікна. Головний вхід до палацу знаходився в середній частині парадного фасаду. Середню частину палацу покривав чотирьохсхиловий дах, а бічні -трьохсхиловий.

В кінці XVIII ст., по кількох роках після смерті дружини і закінченні контракту, Мальчевський залишає м. Антоніни і повертається до своєї родової маєтності Тарнорудки. Тоді в Антонінах розташовує свою літню резиденцію князь Євстафій Сангушко. Він значно розширив і прикрасив закладений на берегах річки Ікопотв чудовий парк, а в 1803 р. збудував оранжерею. Дата побудови з ініціалами князя "Є.С." прикрасили вхід до неї 30. Всі будівлі з'єднав в одне ціле, побудувавши між офіциною і палацом одноповерховий будинок, що призначався під книгозбірню. Реконструював парадний фасад палацу: головний вхід до всього палацового комплексу розмістили при дворі, що зв'язувала офіцину з бібліотекою і палацом. Невеликий парадний партер - травник, закладений перед ансамблем оточувався чавунною огорожею. Біля правого кута палацу поставлена в'їздна брама з двох мурованих, чотирьохгранних стовпів. З лівої сторони партеру стояли стайні для арабських скакунів.

Князь Є.Сангушко перебудував інтер'єри палацових мешкальних покоїв, декоруючи деякі парадні зали штучним мармуром. В глибині парку ставить павільйон в "китайському" стилі.{mospagebreak}

В 1879 р. за проектом французького архітектора Д.Арво збільшується палацовий ансамбль. З правої сторони палацу будується двохповерхова, на високому цоколі на підвалах, офіцина на дев'ять широкопоставлених вікон. Для симетрії над лівою офіциною, а над одноповерховими частинами головного палацу, надбудовується другий поверх. Стару офіцину накрили високим чотирьохсхиловим дахом, а палац і нову офіцину - французьким мансардовим дахом. Нова офіцина з фасадами розчленованими пілястрами на парадному фасаді, отримала псевдоризоліт, обрамлений пілястрами і увінчаний напівкруглим щитом - франтоном, що містив головний вхід. Тут розміщувалася кухня, помешкання для служби та гостинні покої. Стара офіцина майже вся пристосовувалася на гостинні покої, переобладнавши її на тогочасний комфорт: з окремою лазнею при кожнім апартаменті. В кінці 90-х pp. XIX ст. відреставровано давні бібліотечні зали. Замінено й меблі на нові, завезені з Англії. Була поставлена нова монументальна в'їздна брама з шести чотирьохгранних, покритих рустами колон. Дві парні, бічні колони отримали наверх'я у вигляді ваз. Верхня частина середніх колон оздоблена щитами з різьбою гербів Потоцьких, Сангушків і родин з ними поріднених. Подібна брама, з двома високими середніми колонами і герстами і, більш нижчих бічних, вибудована й на протилежному боці партеру. В брами вправлені залізні грати. Грати, крила брам, фірники виконала фабрика В.Густинського у Варшаві.

На початку XX ст. антонінський палац був знову реконструйований в пізньобарокковому стилі. Автором будівельних робіт став віденський архітектор Фердинанд Фелнер. Ґрунтовній заміні піддалася середня частина палацового ансамблю - одноповерхова, класична з чотирьохколонним портиком. В результаті реконструкції постала двоповерхова, охоплена пілястрами будівля, з трьома псевдорезалітами на фасадах, а також критим арковим під'їздом. Будівля була накрита мансардовим дахом, на рогах якої і боках резолітів поставлені висічені з каменю вази, а під'їзд оздоблено бронзовими, в натуральну величину, скульптурами мисливців з псами.

У відреставрованій резиденції-садибі Антоніни зберігалася велика кількість творів мистецтва.

На видному місці передпокою висів великий живописний портрет художника Юзефа Брандта "Гетьман великий коронний Ревер Потоцький під Берестечком", в іншому місці "Виїзд на полювання" Войцеха Коссака, на стіні сходів висів портрет Марії Потоцької-Сангушко Яна Матейки. Над мармуровою консолю висіла велика картина Губерта Роберта "Каскад в Тіволі"31. Серед найцінніших творів живопису варто зазначити три старовинних олійних портрети князів Острозьких з написами на староруській мові, шість портретів Сангушків походженням із Заслава, колекція портретів Потоцьких виконаних олівцем; чотири портрети автором яких був Балдареллі - Юрія Мнічнилка (походженням з Вишнівця) примаса М.Понятовського, гетьманши К.Ржевузької,- а також Юзефа Потоцького; два полотна Пер Крафта; портери пажів короля Станіслава Августа; Марії Вінтербергської (Чарторийської). До більш новітніх портретів належали великий Гелени Радзивіл, дружини Юзефа Потоцького, автором якого був Войцех Коссак і другий її портрет угорця Філіпа Ласло; портрет Юзефа Потоцького Юліана Фалата; портрет Романа Сангушко Горовіча; олійний портрет Юзефа Потоцького автором якого був художник Похвальський. Тут була найкраща мініатюра серед творів мистецтва -портрет князя Романа Сангушко в юному віці, виконаний Юзефом Крєгубером. Серед творів мистецтва варті уваги голандські пейзажі "Кози на скелях" де Момнеда, твори Юліана Коссака, Яна Хелмовського "Наполеон із штабом під Пултуськом", кілька акварельних картин Юліана Фаланта.

В одному з кабінетів висіли оригінальні твори Петра Стахєвича до книги Ю.Потоцького "Вправа мисливська". Окрім того Потоцькі зберігали в своїй волинській резиденції колекцію старих рідкісних гравюр з Англії, Франції, Італії, Польщі. Показовим було зібрання родинних мініатюр, перських і турецьких килимів, колекція парчі. Дуже високо цінилася парча з гербами роду Любомирських. Велику вартість і мистецьку цінність, як пам'ятки історії представляли меблі із Заславського замку. З інших мистецьких предметів варто назвати: мармурові скульптурні погрудні портрети Яна III (Собеського), Станіслава Августа, Михайла Понятовського, які потрапили до Антонін з Вишнівця; білий порцеляновий сервіз Станіслава Августа, колекція порцеляни з Корця; столова порцеляна "Галичина"; два англійських сервізи; столове англійське срібло і місцеве славутське, безліч декоративних речей з бронзи та кришталю.

В родинному архіві знаходилися карти і рукописи відомого дослідника Сарматії Яна Потоцького, делегата чотирьохрічного сейму; рукописи мемуарів Романа Сангушка і його матері Климентини Чарторийської 32 Палацова книгозбірня закладена біля 1868 року старанням Марії Потоцької-Сангушко. В цілому бібліотека складалася з нових видань. На початку XX ст. тут нараховувалося 20 тис. книг і вони ділились на кілька відділів. Головний відділ мав 15 тис. книг. Існувала й особиста бібліотека Юзефа Поттоцького, яка зберігалася в кількох шафах його кабінету, а також зібрання книжок власниці дому і так звана "Палацова бібліотека", що розміщувалася в пересувних шафах. Цінних бібліофільських видань нараховувалося понад 1.500 томів. 33 Гордістю Антопінського маєтку спочатку Мальчевського, а пізніше Сангушко і Потоцьких був місцевий пейзажний парк. Антонінський парк був своєрідним архітектурно-планувальним комплексом. Особливо парк розширився після того, коли князь Євстафій Сангушко на початку XIX ст. розташував в Антонінах свою літню резиденцію. Розширений, розкішний, багатий на дорогі дерева, кущі та іншу рослинність - Антонінський парк набув значної слави.{mospagebreak}

В парку налічувалась велика ботанічна колекція - понад 3.500 сортів квітів та кущів.

Використовуючи Антоніни як резиденцію, Потоцькі також постійно дбали про поповнення та розквіт палацо-паркового ансамблю.

В кінці XIX - на початку XX ст. осушили нижню частину парку, яка до цього була закрита великими деревами та дуже болотиста, перетнули каналом, розбили прогулянкові алеї для проїзду карет і бричок.

Відповідно до європейських стандартів в західній частині парку було встановлено фазанник: звіринець, що розташувався в недалекому дубняку, в якому бродили лані та сарни. На каналах плавали лебеді. По парку гуляли верблюди, були тут і страуси, яких Потоцькому подарувало Паризьке Акліматизаційне товариство. 34 В кінці XIX ст. парк займав територію до 20 гектарів. Він весь час поповнювався віковічними деревами, окрасою парку були чудові квітники та клумби. Площа парку вкрита алеями та стежками. Через канали та ставки було перекинуто містки.

Теплиці та оранжереї поповнилися розкішними, екзотичними рослинами, кущами.

В парку стояв пам'ятник із зображенням лева, на згадку подорожі графа Юзефа Потоцького до Судану, в протилежній стороні парку стояв обеліск на честь сотої річниці закладення парку. 35 До сьогоднішнього дня в Антонівському парку росте близько 300 порід дерев та кущів. З екзотичних насаджень ростуть горіх Зібальда, ведмежий, волоський, оцтове дерево, катальпа, тис ягідний, форзиція, ялина срібляста, туя золотиста, гіркокаштан звичайний, біла акація.

Невід'ємним елементом кожної шляхетської резиденції був сад. Закладання городів на Волині мала старі, ще ренесансні чи ранньобарокові традиції, бо існували замки Вишневецьких у Вишневці, Заславських в Заславі, Радзивилів в Олиці. Перші сади в час пізнього бароко модернізовано, закладено нові з різноманіттям посаджень. При великих магнатських резиденціях сади закладались ще в ХУШ ст.: Вишневецьких в Вишнівці, Радзивілів в Олиці, Любомирських в Рівному, Чарторийських в Корці, Ходкевичів в Млинові 36 Сади закладались при всіх дворах і палацах. Сад князя Вишневенького знаходився в середині фортифікаційної споруди, за правим крилом палацу. То був сад італійського типу, двох рівнів. Краї були обмежені низькорослими деревцями. Площі клумб оздоблювались орнаментом і у вигляді гербів князівської пари - Корибут Вишневецьких і Труби Радзивилів.

Перехід на вищу терасу саду вів через ступені напіввигнутих сходів. На верхній терасі саду знаходились чотири кабінети і три павільйони, накритих мансардовими дахами. Павільйон, який розташовувався на осі саду, званий салоном, був відкритий у формі лоджі для огляду. Два бокові павільйони були закриті. Правий призначався для гостей, а лівий - для конюха. Тут був і магазин.

Сад був обведений низьким муром з кам'яними вазами. 37

Більший сад і звіринець в Вишнівці розташовувався за фортифікаційними спорудами. Це давало можливість власникам усамітнитись від двірського шуму і провести час в інтимній обстановці.

Величним був сад при резиденції князя Станіслава Любомирського в Рівному . В саду, який прилягав до мосту, була велика кількість різьблених виробів міфологічного і божественного змісту, кам'яних урн, вазонів, пам'ятників, які були різьблені славним майстром Лебласом, якого Любомирський привіз із Олеська. 38 Йозеф Леблас був різьб'ярем, француз за походженням. Він в своїй роботі використовував камінь і мішанину гіпсу, вапна, піску і клею. Спочатку цей матеріал був дуже пластичний, а з часом ставав твердим, як камінь. Майстер його використовував для покриття мурів, дерев'яних стін, стелі, а також на орнамент. Вироби Лебласа можна було побачити в резиденціях Яна Браницького, Вацлава і Северина Жевуського.

Величним був сад в Ганнопіль при великій резиденції Антонія Яблоновського. Можливо, автором проекту закладення саду був П.Фонтана, який проектував палац для князя.

До дерев'яного двору Любомирських в Олександрії над Горинню прилягав бароковий сад геометричної форми. Від двору виходила широка дорога. Вона відкривала краєвид на річку Горинь і природний пейзаж за річкою. Зі східної сторони між алеями знаходилась площа, засаджена ясенами, а на західній - прямокутний кабінет. З містечка до двору вела алея, густо обсаджена грабом. Вона також зв'язувала двір з костьолом.

Новиною на Волині була поява англо-китайського саду. Його запроектував визначний дрезденський архітектор Фридерик Клубзаціс для Станіслава Чарторийського. Був це величний сад напівфранцузький і напіванглійський, який об'єднував 6 будиночків, з'єднаних колонами навколо головного будинку, з каналами і ставками. Проте проект не був реалізований до кінця із-за смерті Чарторийського і боїв барських конфедератів з російськими військами. Копія проекту була експонована на виставці Академії мистецтв в Дрездені 1771 p. 39 Проект Клубзатціса щойно міг реалізувати син Станіслава Чарторийського князь Климент Чарторийський, який півмилі від Корця, в Головницях, заклав літній сад в давньому стилі.

Огляд садового господарства в магнатських резиденціях Волині можна типологічно оцінити як поєднання італійського, французького і англо-китайського стилів. Плюралізм в садовому мистецтві був пов'язаний з національним походженням архїтекторів-плановиків, серед яких були французи, італійці, німці і поляки.{mospagebreak}

В цілому ж можна констатувати, що палацо-паркові ансамблі-садиби шляхетських родів Волині займають провідне місце в культурному розвитку краю. В період розбудови палаців і парків на Волині працювали визначні архітектори: Д. Мерліні, Б.Цуг, Арво, Дж. Берніні, Д.Фелнер, П.Фонтана і ін., а також славетні паркобудівничі: Д.Макклер, Л.Метцель, Кайзер, В. Кроненберг, А.Регрінг і ін. В палацах магнатів творили такі знані художники: Ю.Грассі, Я.Лампі, А.Кауфман, Ю.Пітчман, Ю. і В.Коссаки, Наполеон Орда, Ю. Брандт.

В магнатських резиденціях зберігались мистецькі цінності, величезні книгозбірні, архіви. В галереях зустрічаються твори видатних художників із світовим ім'ям - Рафаеля, Рембрандта, Рубенса, Ван Дейка, Тиціана, Рені і інших. Садиби стали осередками культури краю, тут жили, творили славетні постаті України, Польщі, Росії, країн Західної Європи. Архітектурно-паркові пам'ятки Волині є нерозривною часткою української культури європейського виміру. Палацо-паркові ансамблі - це пам'ять про знать, шляхетність, культуру.

  1. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczy Pospolitej. - Wroclaw, 1994. - t.V.- S.408.
  2. Ричков П. Палацове будівництво на Волині ХVIII- поч. XIX ст. ІІ Велика Волинь: минуле й сучасне. Тези міжнародної краєзнавчої конференції. Житомир, 9-11 вересня 1993 р. Житомир, 1993. - С 144 -145.
  3. Там же.
  4. Ричков П., Олійник Є. Замок-палац Заславських-Сангушків в Ізяславі // Дивокрай. Науково-краєзнавчий альманах. - 1995. -С.48.
  5. Пажимський О. Садибні ансаблі Подільської Волині.- Самчики-Хмельницький, 1997. –С. 111.
  6. Киевская старина. - 1893. - №9-12. - С.44-45.
  7. Ричков П. Палацове будівництво на Волині. - С.145.
  8. Пажимський О. Вказ. праця. С.123.
  9. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. - Вінніпег, 1983.-Т.2.-С.514.
  10. Polski SlownikBiograficzny. -Wroclaw, 1987. - Т.30. - С.299-306.
  11. Там же. - С.224-228.
  12. Aftanazy R. Op.cit. - C.412
  13. Kowalczyk J. Rezydencje poznobarokowe na Wołyniu // Przegląd wschodni, t Warszawa, 1997. - T. IV- C.30.
  14. Там же.
  15. Там же.
  16. Малаков Д. Парки Дионисія Макклера.// Старожитності.-1993. -№5-6.
  17. Киев, старина. -1893. -№9-12. - С.62
  18. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. - Вінніпег, 1986.-Т.2. -С.373-374.
  19. ЦДІАУ у м.Києві. - Ф.707. - Оп. 18. - Спр.328. Арк. 15,16, 22.
  20. Там же. - Арк. 15.
  21. 21.Там же. -Арк. 17-19, 21.
  22. 22.Там же. - Арк.23-26.
  23. 23.Słownik historyków polskich,- Warszawa, 1994.- S.155.
  24. Aftanazy R. Вказ праця.- TV.- С. 685-687.
  25. Kowalczyk Je. Rezydencje póznobarokowe na Wołyniu.- S. 63.
  26. Там же.- С.64.
  27. Aftanazy R.- T.5.- С. 79.
  28. Aftanazy R.- Op.cit.- S. 170.
  29. Kowalczyk Je.- Op.cit.- С 48-50.
  30. Пажимський О. Садибні ансамблі Подільської Волині. - С. 88.
  31. Там же.-С 92.
  32. Там же. - С.92-93.
  33. Там же.
  34. Пажимський Б. Антонінський парк // Південно-Східна Волинь: Наука, освіта, культура. Матеріали регіональної наукової-краєзнавачої конференції. - Хмельницький - Шепетівка, 1995. - С.234.
  35. Там же. - С.235.
  36. Kowalczyk J., op.cit., S.67.
  37. Там же. - С.68.
  38. Stecki Т. Miasto Równe. Kartka z kroniki Wołynia. - Warsazawa, 1880. - S.30.
  39. Kowalczyk J.,op.cit. - S.72.

 

Павлюк В. Палацово-паркові ансамблі магнатерії – центри культури Волині / В. Павлюк // Осягнення історії = The sweep of history: Зб. наук. пр. на пошану проф. Миколи Павловича Ковальського з нагоди 70-річчя / Остроз. Акад. , Укр. історичне тов.-во. – Острог-Нью-Йорк, 1999. – С. 402-418.