Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Наконечники списів та кинджала з фондів Волинського краєзнавчого музею
Пам'ятки
Наконечники списів та кинджала з...

Інше





Мельник В.І. Діонісій Міклер (до 230-річчя з дня народження) | Друк |
Читальний зал - Природа, природні ресурси краю
15 серпня 1992 р. виповнилось 230 років з дня народження ірландського ботаніка та ландшафтного архітектора Діонісія Міклера (Мак-Клура), який одним із перших розпочав науково обгрунтовану інтродукцію рослин та флористичні дослідження в Україні.
Діонісій Міклер народився в м. Фейфілд (Ірландія). Його батько, Джон Міклер, засуджений до страти за участь в ірландському повстанні 1778 p., змушений був покинути батьківщину і виїхати до Німеччини, а згодом — до Польщі. Там він служив у Війську польському, дослужився до чину майора артилерії, а після підписаної англійським королем амністії повернувся до Ірландії [2 ].
Діонісій Міксер з дитинства цікавився природничими науками, а з 16 років вивчає їх у Дублінській академії. Перервавши навчання на досить значний час, він працює разом з мандрівними садівниками над створенням садово-паркових композицій в Лондоні. Для молодого Міклера це було справжньою школою садово-паркового мистецтва. Найсильніше на нього вплинула майстерність мандрівного проектанта садів Ізабе Лега [2]. У 1788 р. Діонісій Міклер з успіхом складає іспити на звання проектанта садів [3 ].
У 1790 р. княгиня Ізабелла Чарторийська запрошує Міклера до Польщі, де він розробляє і втілює в життя проекти пейзажних (ландшафтних) садів англійського типу у Варшаві, Пулавах, Аркадії та в інших містах. У 1792 р. на запрошення князя Михайла Любомирського 30-річний архітектор ланд¬шафтів приїздить до м. Дубно, і з того часу починається тривалий і надзвичайно плідний період життя та діяльності Діонісія Міклера в Україні. У 1801 р. він оселився в с Вільшани поблизу м. Луцька, яке в 1814 р. стало його особистою власністю. Передчасна смерть дружини та малолітніх дітей змусила Міклера у 1831 р. покинути Вільшани. З цього часу він жив і працював у різних невеличких містечках на Волині та Поділлі. Помер Діонісій Міклер 14 травня 1853 р. (на 91 році життя) в м. Дубно [3 ].
За своє довге життя Міклер заклав в Україні понад 40 пейзажних садів англійського типу біля Дубно, у Млинові, Боремелі, Заборолі, Берестечку, Кодні, Шпанові, Підлужному, Городку, Любарі, Полонному та в інших містах Волині та Поділля. За свідченням сучасників, ці сади вигідно відрізнялися від інших своїми естетичними якостями. Як зазначає Drege [2 ], Міклер був надзвичайно талановитим садівником, справжнім митцем. Він творив чудеса навіть з непоказними ділянками, придатними для створення садів. Кожну малопримітну долину або пагорб він перетворював на гармонійний ландшафт шляхом поєднання густих груп дерев з відкритими просторами галявин, лук, водойм.
Хоча майже всі міклерові сади збереглися донині, але, на жаль, за довгі десятиріччя недогляду вони втратили свої естетичні якості. Проте збереглася їх надзвичайно велика цінність як ділянок з інтродукованими рослинами, тому сучасний їх стан потрібно докладно вивчити.
Визначною є діяльність Міклера по створенню одного з перших в Україні ботанічних садів. У 1806-1809 pp. на запрошення засновника Волинської вищої гімназії (пізніше — Волинський ліцей) у м. Кременці Тадеуша Чацького він працює над проектом ботанічного саду гімназії та втіленням цього проекту в життя. Первісна площа саду становила 4,5 га. Він складався з парку відпочинку, розміщеного в центрі, розарію, шкілки, трьох оранжерей та Парників, загальна довжина яких досягала 28 м. Зібрана Міклером колекція живих рослин Кременецького ботанічного саду нараховувала 460 видів місцевої флори та 760 — екзотів [5 ].
За новим посадковим матеріалом Діонісій Міклер подорожував до Росії (м. Санкт-Петербург, побережжя Білого моря), Фінляндії, Швеції, Швейцарії, Франції, двічі їздив до Англії [2, 3 ). Багато уваги він приділяв уведенню в культуру рослин місцевої флори. Для цього багато екскурсував на Волині та Поділлі. Під час однієї такої екскурсії (у 1795 р.) на березі р. Случ поблизу с. Губкова (зараз там розташований заказник «Надслучанська Швейцарія») Діонісій Міклер виявив невідому до того часу в Україні рослину. Він розмножив її в оранжереях м. Пулави (Польща) і привіз до Лондона, де вона була визначена як азалія понтійська (Azaleapontica L.) [4 ], а нині відома переважно як рододендрон жовтий (Rhododendron luteum S w є є t.). 3 Кременецького ботанічного саду Azalea pontica потрапила до Відня [ 1 ].
Описуючи відкриття азалії понтійської на Поліссі, К. Stecki порівнює Міклера з Колумбом [4 ]. Нам це порівняння здається досить вдалим, тим більше, що першовідкривачем Міклер за своє тривале життя бував не один раз. Крім азалії понтійської, він відкрив для України чарівний світ пейзажних садів англійського стилю та заснував один із перших українських ботанічних садів. Тому ім'я Діонісія Міклера нарешті повинно зайняти належне йому місце в історії нашої науки та культури.
Цей перший в українській науковій літературі життєпис Діонісія Міклера є досить неповним, що пов'язано з відсутністю в бібліотеках України старих, виданих у Польщі, праць. Автор за допомогою своїх польських колег продовжує збирання таких матеріалів і після завершення роботи ознайомить читачів журналу з новими фактами біографії вченого.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. DfAbatxcour-Wirsteinowa M. Pierwsza wycieczka botaniczna w Miadobory // Kosmos, 1911. — 3-6. – S. 317-320.
2. Drege J. Ogrody w Polsce // Wielka Encyclopedia Powszechna Ilustrowana — 1904. — Serja II, 3/4. – S. 906-958.
3. Kowalska K. Mikler (Mac. Clair) Dionizy (1762-1853) // Słownik biologów polskich. — Warszawa: PWN, 1987. — S. 370.
4. Stecki T.J. Z boru i stepu. Obrazy i pamiątki. — Krakow, 1888. — 347 s.
5. Trautvetter E.R. Uber den Kroemieniecer botanischen Garten // Bulletin de la Société Imperiale des naturalistes de Moskou — 1844. — 17, N 2. — S. 387-398.

Мельник В.І. Діонісій Міклер (до 230-річчя з дня народження) / В.І.Мельник // Український ботанічний журнал. – 1993. – Т.50. № 1. – С. 177-178.