Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Братунь Ростислав Андрійович (1927-1995)
Видатні діячі
Братунь Ростислав Андрійович (19...

Інше





Гаврусєвич Б. Пеліканітові породи Троянівського району на Волині | Друк |
Читальний зал - Природа, природні ресурси краю
 
 
 
 
 
 
 
 
Пеліканітові породи – ці оригінальні метаморфічні видозміни кристалічних порід, викликають до себе велику увагу, особливо з боку своєї генези. Знаходження пеліканітів тільки в межах кристалічного масиву України і ніде більше мимоволі породжує думку про якісь особливі умови утворення пеліканітів, про особливі генетичні процеси, що відбувалися   тільки на Україні.
Про пеліканітові породи на обстеженому в 1927 р. просторі (в Троянівському районі) ніде в літературі ще досі не згадувалося.
Всю взагалі літературу що до пеліканітових порід можна розподілити на дві групи:
До першої групи відносяться роботи з часу відкриття пеліканітів до 1857 р.1. Автори цих робот вважали пеліканітові породи, з-за їхньої структури, за особливі вибухові породи, з'ясовуючи їхнє утворення недостатніми протоками К та Nа в первісній магмі, через що замість польових скалинців утворився аморфний мінерал пеліканіт. При чому одні (Феофілактів, Ейхвальд та інш.) звязували утворення пеліканітів, що до часу, з сірими гранітами, другі-ж (Andrzejowski) правили, що пеліканіти утворилися пізніше за граніти.
До другої групи відносяться ті праці, автори яких розглядають пеліканітові породи, як породи метаморфічні, що утворилися шляхом якогось метаморфозу. Такий погляд залишається й досі.
Вперше детально пеліканіти розглядає Блюмель2, що звязує процес утворення їх з гідратометаморфозом, а саме в такий спосіб: вода,  яка просякала в середину кристалічної породи, містила в собі СО2, SіO2 та інш. продукти місцевої зміни граніту, діяла на збагачений олігоклазом граніт, при чому з олігоклазу віднімалися Са та Na, з лосняків FеО і МgO, а з ортоклазу Na й К.
_________________________
1 І. Jkowieki. Dziennik Wilenski.1830 р. т. V.
Obserwacye geognostyczne w guberniach zachodnich i poludniowych Panstwa Rossyjskiego. Wilno, 1831 р. т. VI
E. Eichwald. Naturhistorische Skizze von Lithauen, volhynien und Podolien in geognostisch-mineralogischer, botanischer und zoologischer Hinsicht. Wilno, 1830.
А. Феофилактов. О кристалл. породах Киевской, Волынской и Подольской губ. Тр. Киевского Универс. 1851 г.
A. Andrzejowsky. Supplement aux remargue sur le tervain du Sud-Ouest de la Russie. Bull. De la Societe de naturalists de Moskou.1852. № III.
2 В. Блюмель. Пеликанитовый гранит. Горн. Журн. 1871 г. № 8.
{mospagebreak}
 
 
 
 
 
 
 
Замість цих речовин з розчину виділявся SiO2, що послужив для перетворення каоліна, утвореного з олігоклазу, в пеліканіт, а частково він (SiO2 ) випав у вигляді опала. Що-до характеру цієї води, то Блюмель відносить її до атмосферних вод.
Проф. Тарасенко 1 з'ясовує утворення пеліканітів інструзією пород габро, підчас якої під впливом високої температури та парів з газами сумежні з габро граніти перетворилися в пеліканіти.
Гінзбург 2 висловлює погляд на пеліканіти, як на продукти поствулканічної діяльности, а саме, що генеза пеліканітів відноситься до гідротермальної фази (аногенової води) пневматологічної діяльносте.
Проф. Лучицький 3 бачить в пеліканітах, як і в каолінах (первісних) України, наслідки діяльности пневматолізу.
Пеліканітові породи Троянівського району

В складі кристалічного масиву околиць м-ка Троянова пеліканітові породи є досить розповсюджені. Виходи їх рівномірно розташовані на всьому просторі р. Гнилопяти від с. Головінки до с. Соснівки, і сяга¬ють до річної долини. В міжрічкових просторах пеліканітові, як і взагалі інші кристалічні породи, не спостерігаються. Відслонення пеліканітових порід, укладаючись серед кристалічних порід даного району, в багатьох випадках межують чи досить близько сходяться одні з одними (№№ 2194, 2191, 2210 та інші), але виявити їх взаємовідносини в цьому районі не довелося, через те, що місця контакту кристалічних порід з пеліканітовими засипані. Досить часто (в №№ 2220, 2224, 22*34 та інш.) пеліканітові породи мають площі сковзання. Г. Гінзбург4 звязує їх утворення з явищами зміни обсягу серед кристалічних порід при процесах пеліканітизації. Але інтенсивні сліди дислокацій, виявлені на Волині, а також площі сковзання серед кристалічних порід дають змогу з'ясу¬вати їх утворення дислокаційним тисненням. Ці площі утворилися в кристалічних породах і при процесах пеліканітизації були в них заховані. В де-яких випадках (№№ 2194, 2219 та інші) відслонення пеліканітових порід покриті зверху лаком пустельного засмалення.
____________________
1 В. Тарасенко. О горных породах семейства габбро из Радомысльского и Житомирского уез. Киевской и Волынской губ. Изд. Киевского Универс. 1895 г.
2 Гинзбург. Пеликаниты и каолины Юго-Зап. и Южн. России. Извест. Петерб. Политех. Инст., т. XXII, вып. І. 1914 г.
3 Проф. Лучицкий. Происхождение и возраст каолинов Украини. Вістн. Укр. Геол. Коміт. 1926 р. В. 9.
4 И. И. Гинзбург. Пелик. и каол. Юго-Зап. и Южн. России. Изв. Петерб. Политехн. Инст. XXII, в. І. 1914 г.
{mospagebreak}
 
 
 
 
 
 
 
 
В наслідку процесів зони гіпергенези (за А. Е. Ферсманом) пеліканітові породи в одних випадках дезинтегруються й перетворюються в жорству, в других — каолінізуються 1. Дуже рідко в пеліканіті йде утворення серициту.
В петрографічному відношенні пеліканітові породи даного району чудово зберігають текстуру тих кристалічних порід, що з них вони походять. Маючи собі аналогів серед кристалічних порід, пеліканітові породи що-до структури поділяються на такі групи:
1. Пеліканітові граніти, великозернясті, що походять з сірих гранітів Чуднівського типу, зустрічаються в №№ 2222, 2210, 2224, 2194, 2199 та інш. Головними складовими частинами їх є пеліканіт, кварц, біотит, хлорит та залишки польового скалинцю. Пеліканіт у вигляді аморфної маси білого, кремового, зеленого та червонастого кольорів заступає польовий скалинець, що був у первісному граніті в порфіровиглядних виділеннях. Кольор пеліканітів залежить від продуктів розкладу біотиту (закисного та окисного Fе). Під мікроскопом, пеліканіт у вигляді одноцільної прозорої маси виявляє дуже сильний рельєф та шагреньову поверхню, що свідчить про досить великий покажчик заломлення (а< 1,78).На поляризаційне світло не діє. При перехрещених ніколях, також як і при звичайному освітленні за В. Тарасенком та Л. Івановим 2, серед пеліканітової маси трапляються скучення якогось безбарвного мінералу 3. Його вони, на підставі оптичних даних відносять до каолініту. Хемічний склад пеліканіту, за Л. Івановим, такий: SiO2 — 64,99; А12O3 —23,77; Н2O  —11,07; Сума  = 99,83. Вираховуючи молекулярний склад, маємо: 3Н2 O, А12O3, 5SiO2. Віднімаючи склад каолініту, одержуємо лишок — 3SіO2. Н2O. Таким чином, пеліканіт являє собою суміш двох компонентів: каолініту та водної SiO2. Характер цього сполучення нам невідомий. Кварц невеликими зернами, білий та димовий, під мікроскопом показує інтенсивне хвилясте згасання. Біотит в пеліканітових породах зустрічається цілком свіжий і захований, але дуже часто буває перетворений в зелений або чорний хлорит (ніби псевдоморфози по біотиту). Із другорядних мінералів слід зазначити молочнобілого кольору опал, що у вигляді тоненьких плівок виповнює в кварці щілини, буро-жовтий опал зернами до 3X4 см.4, та в № 2194 лусочки графіту з сильним метальовим блиском та явно виявленою лупністю, які під мікроскопом виявляють подвійне промінезаломлення.
___________________________
1 Зазначається також В. Блюмелем та І. Гінзбургом.
2 В. Тарасенко. О пород. сем. габбро  Рад. и Жит. у.у. Киевск. и Вол. губ. Киев. 1895 г. та проф. Л. Л. Иванов. К минералогии Волыни. III. Труды общ. иссл. Вол. т. XI, в. І. Житомир. 1915 г.
3 Мною під мікроскопом цього мінералу не достерігалося.
4 Опали пеліканітів описує Гінзбург та П. Грущинський. „Опалы и минералы его сопровожд. из Елисаветгр. у. Херс.  губ. Зап. Киевск. Общ. Ест. т. XXIII в. 4. Киев. 1914".
{mospagebreak}
 
 
 
 
 
 
 
 
2. Пеліканітові граніти, середньозернясті, що утворилися з сірих гранітів Житомирського типу та знаходяться в №№ 2224, 2216, 2215, 2234, 2194 та інших. Мінерали, що їх складають, ті-ж самі, що й у великозернястих пеліканітових породах: пеліканіт, кварц, польовий скалинець, біотит, хлорит, лімонітизований гранат, опал та дуже рідко — листочки сріблясто-білого серициту.
3. Пеліканітові пегматити. Відслонюються в №№ 2224, 2226, 2197, 2216, 2194 та 2210. Складаються з великих виділень пеліканіту, кварцу біотиту та хлориту. В № 2226 спостерігається залишок евтектичної структури пегматиту (єврейський камінь). В деяких штуфах кварц має надзвичайно оригінальний габітус, що зовсім не спостерігається в звичайному пегматиті. Кварц – чорного кольору з матовим, а іноді майже з метальовим блиском, ніби засмалений. Це свідчить про збагачення кварцу С. сполуками.
4. Пеліканітові гнейси і гранітогнейси. Через те, що гнейси та гранітогнейси майже ніякої ролі не відограють в складі кристалічних порід окол. м-ка Троянова, — їх пеліканітові аналоги теж дуже рідко трапляються. Знайдено тільки в №№ 2199, 2219 та 2197. Мінералогічний склад залишається той самий.
5. До цієї групи належать пеліканітові породи №№ 2190 та 2222. Складаються з пеліканіту, базальтичної рогової світні зеленої (2190), чорної рогової світні (№ 2222) та кварцу. Порода № 2222 має наче, флюїдальну структуру.
Мінерали, що входять у склад пеліканітових порід, розбиваються що-до генези на три такі генетичні типи:
1. Мінерали кристалічних порід (магми), що майже без зміни при процесі пеліканітизації переходять у склад пеліканітових порід: кварц, польовий скалинець, біотит та рогова світня.
2. Мінерали, що їх утворення звязане з процесами пеліканітизації: пеліканіт, графіт, опал, хлорит та лімоніт.
3. Мінерали процесів зони гіпергенези: серицит та каолініт.
Перший та третій тип нам відомі, і тільки другий генетичний тип є ще й досі „terra incognita".

Генеза пеліканітових порід

Що-до генези пеліканітових порід - можемо відзначити такі головніші менти, що відограли значну ролю в процесі їх створення.
1. Велика площа розповсюдження порід1 та могутність їх (за Г. Гінзбургом, до 100 м.), особливо коли взяти до уваги ті масиви, що були зняті протягом усього часу руйнування кристалічного масиву України.
2. Існування щілин, по  яких шла пеліканітизація кристалічних порід.
3. Інтенсивність розкладання польових скалинців та існування поруватости, роз'їдання та щілинуватости кварцу та польових скалинців. Це може бути з'ясовано або впливом якихось фтористих сполук, або Н2 О (пари) при високій температурі та великому тисненні. Відсутність фтору в пеліканітових породах  уможливлює друге припущення 2.
4. Звязок відслонень пеліканітових порід з тектонічними щілинами, якими є річні долини Волині 3.
5. Перекристалізація аформнах скупчень титаністого залізняка при пеліканітизації габрових порід в кол. Писарівській Гуті. Проф. С. Нільський, що досліджував це явище, пише так: „При огляді того пеліканіту вражає нас численність влучень титаністого залізняка, як у вигляді окремих розсіяних зерен, так і скупчень продовгастої форми ніби призмочок, витягнутих по околишності і схожих до кількакратних двоякових зросляків рутилу. Такі колові скупчення досягають у дія-метрі кількох см. Зрозуміло, що на подібного роду закономірні зростання та розпоміщення ми можемо дивитись, як на результати кристалізації титаністих залізняків шляхом магматичним, чи близьким йому – пневматологічним. З цього прикладу стає ясно, що генеза пеліканітів та білих глин, які знаходяться на розглянутому нами просторі, є наслідок пневматологічних явищ, що мають тут місце через заподіяння геологічними процесами сухих розколин"4.
6. Заховання пеліканітовими породами структури первісних кристалічних порід, а також і біотиту, що дуже яскраво виявлено в описуваному районі. Це свідчить про певні термодинамічні умови процесів пеліканітизації, які зберігали „поле рівноваги"5 біотиту і не міняли структури породи.
7. Утворення кристалічного графіту при пеліканітизації гранітів Чуднівського типу, де графіт не спостерігається, і його генезу можна з'ясувати тільки пневматолізом. Аналогічне явище ми маємо також і в пегматитових гранітах р. Случа 6.
___________________________
1 Крайній північний пункт коло с. Усолусів  Корост, окр., а південний на Херсонщині.
2 Ці три факти наводить також і Г. Гінзбург.
3 С. Більський. Нове до геології Волині. Записки Волин. І. Н. О. кн. І. Житом. 1926.
4 Ibid. ст. 90.
5 За термінол. Акад. А. Е. Ферсмана. Див. його роботу „Геохимия России, в. І. Петроград. 1922 г.".
6 Описано Л. Івановим. „К минералогии Волыни, III. Тр. Общ. Иссл. Вольши, т. XI в. І, 1915. Житомир" та С. Більським „Труды Вол. Геол. Партии Исслед. 1923 года. Жи¬томир. 1925 г."
{mospagebreak}
 
 
 
 
 
 
 
 
8. Знаходження досліджених мною прожилок пеліканітів серед окварцованих роговосвітневих гнейсів в ярку біля залізничного мосту через р. Тетерів у с. Бистрах, що є результатом інтенсивно-виявленої пневматологічної діяльности підчас другої дислокації на Волині.
Наведені факти змушують нас вбачати в пеліканітах продукти впливу Н2О у вигляді пари при високій температурі та великому тисненні в присутності якогось вуглеводня, а, може, й інших газів, справжній характер яких для нас ще неясний. Що торкається причин опадання SiO2 в пеліканітах, то, на нашу думку, головну ролю відогравала зміна термодинамічних умов генетичного процесу. Таким чином, для процесів пеліканітизації генетичним типом буде – фумарольна (газова) фаза пневматолізу.
Координуючи всі дані тектоніки місцевости та взаємовідносин кристалічних порід з пеліканітовими, а також беручи до уваги факт № 8, ми відносимо час процесу пеліканітизації до інтрузії кристалічних порід, що відбулася підчас другої дислокації, з напрямком NW – SO :' 40°. Припущення такого генетичного типу та циклу розвязує ті труднощі, що їх колись спіткав Г. Гінзбург2.
Таким чином, поволі висвітлюється складне питанн.і про генетичні процеси утворення пеліканітів, що одкриває нам цікаві картини з далекого минулого кристалічного масиву України.

Травень, 1928 року. Житомир.
_______________________
1 Див. у С. Нільського. „Отчет о геологических работах 1921 г. в Вол. губ. 1923 г. Житомир".
2 Гинзбург "Пеликаниты и каолины", стор. 425.


Праця зберігається в бібліотеці Рівненського краєзнавчого музею