Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Св. Микола. Середина 18 ст.
Волинська ікона
Св. Микола. Середина 18 ст....

Інше





Провоторов О. М. Случ – водний торговельний шлях (деякі історико-географічні аспекти). | Друк |
Читальний зал - Природа, природні ресурси краю
Ми не знаємо жодної людини, яка б не захоплювалася і не милувалася чудовими пейзажами нашої Случі, скелясті береги якої найбільш мальовничі саме у межах Новограда-Волинського. Це відмічали і Т.Г.Шевченко, і Леся Українка, а також інші автори — байдужих не було. Але, що ми знаємо про Случ нашу, південну, та історію, з нею пов'язану?
Спочатку скажемо — давно треба забути легенду про те, що стара назва міста Звяголь пов'язана з нашою річкою. Це стосується красивої “легенди” (до того ж сучасної, кінця 60-х – початку 70-х років ХХ ст..) про ланцюги та дзвін, вона з тих, про які кажуть — «чули дзвін, та не знають, де він».Случ бере початок в унікальній місцевості шляхом злиття декількох струмків на Авратинсь-кому плато (висота 331 м) Подільської височини. Це своєрідний «український Валдай» — якщо з Валдаю починають свій біг і Дніпро, і Волга, і Західна Двину, то з Авратинського плато на відстані всього 1,5-2 км від витоків Случі починають свій біг Південний Буг і Збруч. У наш час Случ витікає з невеликого озера біля с. Червона Случ (колишнє с. Чухелі) Теофіпільського району Хмельницької області.
Тече Случ своєрідною дугою — до Любара у північно-східному напрямку, потім, до Новограда-Волинського — на північ, нарешті, виходячи на Поліську низовину, тече у північно-західному напрямку.
Русло дуже звивисте, місцями кам'янисте, перетинається порогами, від устя р. Корчик — піщане або болотисте. Долина у верхів'ях V-подібна, в середній і нижній течії — коритоподібна, завширшки від 9,9 м (у с. Падинка) до 5 км (у м. Баранівка), у середньому 0,2-0,8 км. Від с. Губина (вище Любара) до с. Устя (нижче Городниці) береги високі та скелясті, часом річка тече у вузькій ущелині, місцями береги низькі і болотисті, від Звяголя на берегах починалися великі ліси.
Цікава і довжина Случі – наприкінці XIX ст. вона складала 482 км, сучасна довжина — 451 км — скорочення за рахунок випрямлення русла через численні водосховища, ставки.
Ще цікавіше з глибиною річки — наприкінці XIX ст. її оцінка коливалася від 0,9 до 4,6 м у польських джерелах, від 1,6 до 6,3 — у російських, але у польських джерелах відмічається, що під час повної води (т. зв. весняних вод) з березня по липень рівень води піднімався на 2,1-4,2 м (це пов'язано з тим, що живлення річки переважно снігове, і на цей період припадає 60% річного стоку). Сучасна глибина Случі – всього 1,5-1,7 м, підйом води у весняну повінь – до 0,5-1 м. Для порівняння, сучасна глибина по фарватерах Дніпра суттєво піднята у результаті гідротехнічного будівництва та інженерних робіт, у наш складає 3,5 м
Якщо сучасне русло завширшки від 5-20 м у верхів'ї, до 60 м у низині, то наприкінці XIX ст. — від 21 до 73,5 м. Швидкість течії 0,6 м/с, площа басейну 13,8 тис. кв. км, падіння течії — 0,38 м/ км. Численні рукави та старі русла Случ створює в нижній течії від с. Зносичі до м. Сарни • від с. Любиковиці до устя, де течія супроводжується низкою піщаних дюн, але при впаданні у p. Горинь (у с. Лютинівка і с. Велюнь, нижче м. Дубровиця), розгалужується на два основні рукави, завдовжки до 50 км.
На берегах Случі розташовані міста Новоград-Волинський, Староконстянтинів, Баранівка, Сарни, Дубровиця, селища міського типу — Базалія, Любар, Понінка, Миропіль, Першотравенськ, Городниця, Березно.
Основні притоки: ліві — Ікопоть, Деревічка, Білка, Хомора, Церем, Корчик (до речі, по В.Далю, слово «корець» — синонім від слова «корчма»), Смолка (у витоках у районі Майдан-Вили знайдено великі поклади графіту), Стави, Сергіївка, Язвинка, Михайлівка, Устя, Стубель, праві — Дорогань, Понора, Немилян-ка, Рудня, Тня, Вершниця, Цвіля, Вілія, Перевезня, Попівка, Ямка, Блива, Шкіра, Іконець, Бобер, Полична, Козарка, Тусталь, Торчока. Наприкінці XIX ст. багато води Случ брала також з річок: Деснівка, Грабарка, Криваль і Зайчик.
Наприкінці того ж XIX ст. було 6 пристаней, З спуски (біля лісу) 8 паромір, 22 мости (з них 8 постійних: 3 мурованих, 5 дерев'яних), 65 гребель, багато бродів. Річка була настільки чиста, що, крім рибальства (водилась навіть така рідкісна риба, як Gabius gumnotrac helus), — вода з такої річки використовувалася як питна, зокрема у Звяголь воду розвозили в бочках. Сьогодні стік Случі і основних притиків дуже зрегульований водосховищами та численними ставками. Тільки на Случі їх близько 220, вони використовуються для водопостачання та рибальства, працює чотири малих гідроелектростанцій.
Случ була суднохідною і сплавною, але, як писав наш відомий краєзнавець Л. Рокоссовський, прокладання у 70-х роках XIX ст. залізниці Київ-Брест, «підірвало водну торгівлю Звяголя і округи, з торговельних і промислових міркувань залізниця залишила їх на задньому плані»[1, 248]
Основним товаром у водної торгівлі Звяголя і округи було збіжжя і — ліс, тісно пов’язані між собою. Велике значення вона мала для Звягольщіни — у 30-х роках XIX століття — щорічно сплавлялося лісу на суму 25-34 тис. рублів сріблом, а вже у 1859 році, при тратах на закупівлю збіжжя (ліс був свій) у 5902 рублі — за збіжжя і сплавлений ліс було отримано 242088 рублів сріблом[2] — наприклад, навіть у 1880 році вся промисловість Звяголя виробила продукції на 1088905 рублів.[1, 249] Збіжжя і ліс збувалися у Гданську і Мемелі (Клайпеді), за свідченням заступника директора Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України В.Г. Берковського, у Гданському воєводському архіві досі зберігаються документи на збіжжя і ліс, отримані у Гданську із Звяголя, вони приходили морем у XVII—XIX ст.
Як же із Звяголя ліс потрапляв у Балтійське море? Перший водний шлях починався із сіл Тальків і Тульська Новоград-Волинського району, проходив по нашій південній Случі, потім Горині, із неї — у Прип'ять, з неї — у Північну Случ (завдовжки 228 км) до витоків, звідки через Німанські болота у Німан, судна і плоти, що йшли до Гданська за Тільзітом (Советськ), повертали в рукав Русь-(Атомат) у Куришгаф (Куршську затоку) Балтійського моря, ті ж, що йшли до Мемеля (Клайпеди), повертали в рукав Гільге, з якого через канал потрапляли у р. Денге, на якій і стоїть Клайпеда.
Але, у 1770 році великий литовський гетьман М.К. Огінський почав будувати канал між Прип'яттю та Німаном, але будівництво швидко припинилося і було поновлено лише при Павлі І (у 1799 р.) і був відкритий у 1804 р. за ім'ям першо-будівника названий Огінським. Вхід у канал — через р. Ясольду, всього близько 40 км вище устя Горині, потім по 56 км каналу у р. Шара (приток Німану). Навігація по каналу, як і по Случі, була тільки у повну воду, з березня, коли скресає і Случ, і Німан, по липень.
Навігація по Случі була утруднена у вузьких місцях з причини великої швидкості води, порогами, підводним камінням. Але польські джерела відмічають, що сплав по Случі був кращим, ніж по Горині і Стрию. У повінь, що тривала від 12 до 20 днів, проходив основний сплав збіжжя з верхів'я Случі, лісу — від с. Марківка (Баранівський р-н), за свідченнями місцевих жителів, між Тальками і Киковою і досі на дні Случі лежать великі затонулі колоди
У 1850 р. була побудована гребля у с. Лубчиця, збіжжя почали відправляти з приплави у Звяголь, ліс почали сплавляти від с. Чижівка.[3] На зворотному шляху везли сіль, металовироби, інші іноземні товари (тобто судноплавство здійснювалося як униз, так і вверх по Случі). Цікаві відомості щодо водної торгівлі Надслуччя у 60-ті роки ХІХ ст.. вдалось знайти В.В. Вітренко. В його розвідці детально описуються усі ії тогочасні особливості. Підвіз до річки збіжжя і лісу проводився тільки взимку, сплав на плотах – тільки у повноводдя, збіжжя вивозилось не тільки з Новоград-Волинського і Заславського, але з частини Рівненського і  Острозького повітів. Як у самому м. Новоград-Волинський, так і в навколишніх селах існували навіть династії плотарів, великий пліт (кон) піднімав 1800 пудів хлібу, середній (пас) підіймав 1500 пудів хлібу малий (гонзка) – 1000 пудів. Тільки на гонку потрібно було чотири плотарі. Якщо у 1865 р. по Случу було сплавлено 108 тис. пудів хлібу, то у 1867 р. обсяг спалу досяг півмільйона пудів.Волинський хліб і ліс шли не тільки до Німеччини, але до Данії і Нідерландів.[6, 37-39] Таким був сплав по Случі у XVII— кінець XІХ ст. (коли р. Случ остаточно замулилась і сплав став неможливим).
Але існує матеріальне свідчення того, що навігація по Случі існувала на початку нової ери. Про це свідчать знахідки у заплаві Случі і притиків римських монет, наприклад, під Любаром і Городницею часів імператора Марка Аврелія (правив у 161 —-180 pp.), навіть на Хоморі по Рудні (Луб'яниці) під Барвинівкою — 339 монет імператора Діоклентіана (правив у 284 — 305 pp.), грецьких монет, у тому числі і у районі колишнього села Ржатківка.
Як же вони потрапляли у південну Случ — більшість дослідників вважають, що існував волок між Случчю і Бужком (ліва притока Південного Бугу), який проходив через сучасний Красилів, завдовжки біля 5 км, тобто водний шлях починався з Бугсько-Дніпровського лиману Чорного моря, потім по Південному Бугу—у ліву притоку Бужок, з верхів'я якого волоком — у верхів'я Случі. Зі Звяголя до Чорного моря іде ще один шлях — через Горинь, Прип'ять, Дніпро у той же Дніпрово-Бугський лиман.
Те, що, крім відомого під назвою «із варягів у греки» водного шляху з Балтійського у Чорне море, водний шлях по нашій річці використовувався вже у першому тисячолітті, говорять навіть назви обох річок — правої і лівої притоки Прип'яті, по котрим він проходив — Случ, тобто у ті часи існував ще один водний шлях між двома морями, який проходив по нашій Случі.
Яким саме шляхом здійснювалась навігація — знов у різні часи по-різному. Це залежало як від пори року, так і від безпечності плавання, адже і на Дніпрі був волок (в районі сучасного Запоріжжя), де постійно чатували засідки кочових племен, а потім татар, і також від характеру торгівельної місії..
Якщо приблизно до XV ст. торгівля здійснювалася з Чорноморським регіоном, то із становлення Київської Русі — почало повільно переорієнтовуватися на бік Балтійського регіону, який вже з XVII ст. стає основним. Про це свідчить знахідка у Новограді-Волинському у 1891 скарбу у 170 полтараків та шелягів — польських, прусських, ризьких, сілезьких і шведських.[4]
Крім того, попадаючи зі Звяголя у Дніпро через Горинь і Прип'ять, — опинялися на тому ж шляху «з варягів у греки», основному водному торговельному шляху Київської Русі — по якому зі Случі було можливо попасти не тільки до Чорного моря, але і до Великого Новгорода — на Случі, вище Любара, у с. Губина була знайдена висла свинцева печать Новгородського князя Володимира Всеволодовича (княжив у 1136 p.).[5] Крім того, у ті часи наша Случ і її притоки були головними водними артеріями Болохівської землі — на сьогодні з 53 зафіксованих Болохівських міст — 23 міста зафіксовано саме у Послуччі.
Така історія водної торгівлі, через різні системи річкових шляхів і волоків між ними по Случі, яка протягом століть мала важливіше значення житті Звяголя і окрузі та їх розвитку.

1.    Slownik geograficzny Krolewstwa Polskego ta innych krajow slowianskich – Warszawa,(далі – Slownik geograficzny…) 1886 – T.VII
2.    Центральний державний історичний архів України у м. Київ, ф.442, оп.1, спр.346, арк.72
3.    Slownik geograficzny…-1895 –T.X – S.847
4.    Антонович В.Б. Археологическая карта Воліни. – М., 1900 – с.26
5.    Якубовський В.І. Скарби Болохівської землі. – Кам.Под.,2001 – с.42
6.    Екологічні проблеми річки Случ та інших водних плес Житомирської області. Туристсько-рекреаційні зони Надслучанського краю. - Новоград-Волинський-Житомир, 2011.

Надруковано у зб. “Екологічні проблеми річки Случ та інших водних плес Житомирської області. Туристсько-рекреаційні зони Надслучанського краю. - Новоград-Волинський-Житомир, 2011” (доповнена)
 
Стаття надіслана автором