Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Cвято-Михайлівська церква Білостоцького монастиря. с. Білосток Луцький район Волинська область
Пам'ятки
Cвято-Михайлівська церква Білост...

Інше





Вихованець Т. Горинь. в пошуках... минулого річки | Друк |
Читальний зал - Природа, природні ресурси краю
Історичні нотатки

Минувшина і сучасність Нетішина й історична доля цієї без перебільшення однієї з найважливіших волинських рік ось уже майже п'ять століть пливуть по життю пліч-о-пліч. Напевно, нікому з людей так і не стане відомо, коли саме вперше вдарило на Кременеччині джерело, народжуючи своїм потічком річку, як і не знаємо достеменно, за яких умов і обставин на її березі поселилися люди, найменовуючи свій осад Нетішином1. Між тим, не лише наш населений пункт, а й багато інших міст і сіл пов'язували свій життєвий шлях із постачальницею життєво важливої вологи — Горинню. Не одному митцеві слова навіювала вона спокій, задуму, натхнення. Ще придворний поет князів Острозьких Шимон Пекалід у своїй поемі «Про острозьку війну під П'яткою проти низових» нотував: «Тут ріка Горинь... луги... зрошує щедро Й широкополі лани, що обабіч ріки простягнулись», «.Солодко тут шу.илять Горині води..., риба виблискує, наче кришталь у дзеркальній водичці»2. Притоку Прип'яті — Горинь згадує у своїй праці середини XVI століття «Про звичаї татар, литовців і московитів» Михайло Литвин3. Присутня вона й на карті Польщі Вацлава Ґродецького (1570)4 та України XVII століття французького інженера Гійома Боплана5. її швидкий плин виявлявся таким важливим, потрібним а подекуди й визначальним у повсяк¬денному житті, побуті не лише простих селян, але й поважних державних мужів. Спробуймо заглянути до історичних джерел та пошукати в них... історію цієї річки.
 
* * *
Однією з перших відомих нам писемних згадок про Горинь є найменування цієї ріки в літописній розповіді від 1140 року про «Початок княжіння Всеволодового в Києві», де, серед іншого, є такий пасаж: «Надіючись бо на силу свою, він сам хотів усю земчю [Руську] держати. Він домагався од Ростислава [Мстиславича] Смоленська, а од Ізяслава [Мстиславича] — Володимира. І послав він воїв на Ізяслава до Володимира, кажучи: «Іди з Володимира». Та дійшовши до [ріки] Горинки [і] пополошившись, вони вернулися»6. Наступні роки, десятиліття, століття залишили нам на сторінках своєї минувшини багато різноманітних згадок про Горинь та її зв'язок із людською долею.

* * *
Напевно, ще з сивої давнини води нашої ріки використовувалися як локальний шлях пересування та перевезення вантажів. Так, у привілеї польського короля Зигмунта І від 1529 року на встановлення митниці в Давид-Городку (до 1566 року — повітове місто у Берестейському воєводстві) на р. Горині є згадка про річку саме в такому аспекті: «...вси купъцы турецкий и волоскии, и всякий... который бы мели с товары своими ходити по паньствех нишх, а шли бы чєрєс Городокъ и чєрєс поветь Городецкий сухимъ путемъ и воденым, то есть рекою Прыпетью, Ветлицою и Горынею...»7. В 1633 році, в часи панування польського короля Владислава IV з огляду на те, що «велику в тому шляхетський стан має шкоду, що на портових ріках стовпи, перепони й греблі, котрі суднам водяним чинять перешкоди, пороблено», було навіть прийнято спеціальну сеймову ухвалу, згідно з якою всі перешкоди на ріках Случі, Бузі й Горині, в тому числі й млини, під страхом покарання мали бути усунені8.
В наших краях, як видається, попервах Горинь такого визначального у транспортному значенні сенсу не відігравала, хоча говорити, що й абсолютно для цього не використовувалася, не доводиться. Так, на початку 40-х років XVI століття князь Кузьма Іванович Жеславський (Заславський) скаржився на різноматні утиски для себе і підданих від удови Іллі Костянтиновича Острозького — Беати Костелецької, в тім і на обставину, що княгиня «во властною пуще его Жеславскою моцно, кгвалтомъ въеждчаючи, дєрєво на будованє с тоє пущи єго рєкою Горынєю собі, спущаєть»9.
В нашому краї справді судноплавною Горинь стала на початку XIX століття, коли то 1810 року, як зазначав відомий дослідник Волині Тадеуш Єжи Стецький, з метою підняття води було побудовано шлюзи під Тучином, Козлином й Олександрією коштом власників тих маєтків — Любомирського, Стецького та Валевського. З результатів такого заходу майже до 1857 року користувалися всі, хто сплавляв Горинню ту чи іншу продукцію10. Як повідомляє «Военно-статистическое обозрение Российской империи. Волынская губерния» від 1850 року, «река Горынь, до впадения ее въ реку Припять, судоходна на протяжении около 537 верстъ. начиная отъ с. Нетешина...» 11. Це ж видання відзначає наявність пристаней на р. Горині в тому ж таки с. Нетішині та містах Тучині, Олександрії, Деражні й Степані, вказуючи при цьому, що від Нетішина відправляється 200 суден та плотів і перевозять вони вантажу на суму 46 570 рублів сріблом 12. Недовго, проте, ситуація була такою позитивною. Занепадові справи послужили кілька факторів, серед яких і природний — повені. Разом із тим, як писав Юзеф Дунін-Карвіцький у своїй праці «Подорож від джерел до устя Горині», «незабаром наступило також розпорядження міністерства доріг і комунікації силою котрого шчюзи в Олександрії розібрано в 1857 році, а в Тучині й Козлині —у 1858». Відтак, далекосяжна справа, котра була покликана оживити торгівлю на немалому обшарі, не проіснувала й півстоліття13. Сьогодні річка обміліла, й у «портовому» Нетішині її можна без зусиль перейти вбрід.

* * *
Прагнучи підкорити природну стихію води, людина навчилася використовувати силу її течії для приведення в рух жорен і таким чином виникли водяні млини. На теренах давньої Острожчини, до якої входив і Нетішин, вони з'явилися ще кілька століть тому й належали до важливих прибуткових господарських об'єктів. Серед ранніх повідомлень натрапляємо на згадку про такі споруди в «Акті введення у володіння Острозькою волостю Беати та Гальшки Острозьких 1542 р.»: «млин на річці Горині в Кривині, млин на тій же річці у Вельбівному»14.
В одному з описово-статистичних документів від 1620 року знаходимо відомість про те, що річковий млин у Вельбівному мав два борошнових камені (кола), натомість взагалі не мав ступ для товчення круп, а млинар кожні сімнадцять тижнів повинен був вигодувати «від кола» одного вепра, котрого йому повинен був надати князівський урядник15. Того ж таки року про млин на Горині згадується й у сусідньому Кривині. В ньому було чотири мучні кола, ступи, а також тартак. При цьому, крім обов'язку вигодовувати вепра, як і в попередньому випадку, кривинський мельник повинен був «з сокирою працювати, коли скажуть»]Ь. Млин на Горині, який використовувався для обробки деревини, був і в Крупці, але на 1654 рік його «вода знесла»17. «Млини два на річці Горині, котрі мають шість [жорнових. — T.B.J каменів і одну ступу для товчення [круп. — Т.В.]» у середині XVII століття згадуються й у Нетішині18.
Свої «корективи» у господарське життя краю внесла війна під проводом Б. Хмельницького. Воче¬видь, саме тому не один прибутковий об'єкт, серед яких і млини, занепадає: так, у 1654 році «млин у тому селі [Вельбівному. — Т.В.J на річці Орині [І — T.B.J... порожній»19; у Кривині «млин на річці Горині Климівський, в котрому киї мучних 4, ступа /» запустів і стояв порожній20...
Млин/млини в Нетішині існував/існували аж до XX століття. На початку минулого століття старі дерев'яні споруди, певно, через необережне поводження з вогнем, згоріли, а в 1905 році було збудовано новий добротний цегляний млин, який використовувався аж до середини 70-х років і навіть виконував державні замовлення. В 30-х роках у невеличкій добудові розмістився турбінний зал гідроелектростан-ції, щит керування котрої знаходився на першому поверсі млина. Це маленьке підприємство певний час забезпечувало електрикою Нетішин та низку довколишніх сіл21.

* * *
Ще однією «вигодою» Горині була живність, котрої в ній, певно, не бракувало. Зараз важко сказати, наскільки вона в ті давні часи в межах князівських володінь була широкодоступною для простого люду й чи вилов риби або чогось іншого був регламентованим. Князь же і його двір мали того вдосталь. Безперечно, важливу роль у «зарибненні» панського столу відігравали ставки, але й Горинь, думається, займала тут не останнє місце. В тому ж таки, згаданому вище, Вельбівному протягом багатьох десятиліть у XVI — XVII століттях згадуються рибалки («рибитви», «риболови»): Протас Мацкович, Грицько Коленкович, Мацко Дмитрів, Федір Лутик та багато-багато інших22. Поряд із рибалками, зокрема в документі від 1620 року, йменуються також «сліжовники» — Иовсій, Иовсюк, Жук23. Найімовірніше, йдеться про окрему категорію риболовів, котрі «спеціалізувалися» на гольцях та, певно, в'юнах (польською мовою голець вимовляється «шьліз», локальні назви цієї невеликої донної рибки — сліж, сліз). Разом із цим, той же документ називає Макара Рачника й Ганка Рачника24 — людей, прізвиська котрих недвозначно натякають на їх заняття. Звісно, ці селяни могли трудитися й на князівських ставках, та не виключено, що чиясь повсякденна праця пов'язувалася з Горинню.
До всього того додамо ще одну деталь, згадану відомим поціновувачем старовини Юзефом Ігнацієм Крашевським у праці «Спогади про Полісся, Волинь і Литву»: «.. .розповідають нам наші давні натуралісти навіть про перли, що їх добували в Горині під Острогом, про які Жончинський, трудолюбивий зби-рач відомостей, чував а потім їх бачив на власні очі, але дуже невеликі»25. Повідомлення це, незважаючи на таку собі неймовірність, не позбавлене глузду. Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона писав: «Добывание Ж[емчуга. — T.B.J из пресноводных моллюсков... Главным предметом лова служит перлов¬ка или перловица жемчугоносная... У нас перловка жемчугоносная водится в реках губерний Архангель¬ской, Олонецкой, Выборгской... также в Петербургской, Псковской, Волынской, Ярославской...»26.
* * *
На своему віку довелося Горині виконувати й «офіційні» завдання — бути межею певних володінь, виступати як додатковий фактор локалізації тих чи інших місць або ж населених пунктів, слугувати орієнтиром.
Не вдаючись у надміру деталізований історичний контекст, наведемо фрагмент літописної оповіді від 1150 року: «Гліб, отож, виїхав і поклонився Ізяславу. Ізяслав же позвав його до себе на обід і, тут пообідавши, узяв його звідти з собою до Дорогобужа, а там приставив до нього сина свого Мстислава [провести його] до [города] Корчеська. І тоді, провівши його за Корчеськ, сказав йому Мстислав: «Поїдь же, брате, до отця свойого. А то волость отця мойого і моя — по Горину»27. У вже згаданому вище конфлікті Кузьми Жеславського з Беатою Костелецькою, між іншим, вказується, що остання переходила через «вєчистЯю границЧ, черезрєк)і Горыню»28, котра на певному відтинку слугувала природною межею між двома володіннями. В історичних документах зустрічаються й такі вислови, як от: «м иншие ecu села и слободы на тамтой стороне Горине... будучие»29, «За Горинню рікою»30 (далі йде опис сіл), «а по ті сторони ріки Горині по вал»31.
В листі польського короля Зигмунта І від 1514 року, котрим князеві Костянтину Івановичу Острозькому надавалися Дорогобузькі добра, вказується, що вони знаходилися на березі річки Горині — «bоnа nostra Drohobusch, ad ripam fluvii Horynya sita»32. В листі того ж таки князя Острозького до княгині Олени Іванівни Заславської від близько 1520 року йдеться про те, що піддані першого, Острозькі міщани, «пущу... Радосєлскую вырубали на будованє, прошивки Псирова и Цвитохи, на сєй стороні Горини»33. Ще в одному документі того ж Зигмунта І від 1533 року мовиться наступне: «... брат наш, славної памлти Аліксандрь, корол Его Милость..., зємлнинє зємли Волынскоэ, повєту Крємнєцкого, Михайло Дєнисковичу за єго службу сєло у Кремнєцком повєтіє за Горинєю на Татаръском шляху, на имь. Дрибовє, (далъ)»34. Зигмунт І у 1538 році, даючи розпорядження війську перед обличчям татарської небезпеки, велів «там на Волыни, мєстцо избравши на Горини, або гдє индєй и всим сполом положити ся и готовим на одном мєстцы быти...»35.
* * *
Територією України Горинь протікає через Тернопільщину, Хмельниччину та Рівненщину. Загальна протяжність річки, в тім і за межами нашої держави — 659 км, на території Хмельниччини — 120 км.36 На її берегах розмістилося багато сіл і міст, і доля кожного з них так чи інакше пов'язана з цією прадав-ньою рікою. З'ясувати ці історичні моменти, деталі — справа нелегка, але цікава. Краєзнавцям тут ши-роке поле для діяльності. Може, так з'явиться історія ріки з незвичайною назвою — Горинь, яка деякими дослідниками навіть співвідноситься з легендою про племена неврів, повіданою Геродотом...37
___________________
1 Вихованець В. Й Село заснував Нетіша… (До походження топоніма «Нетішин) // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. – 2002. – Вип. 1. – С. 226-229; його ж. Нетішин – осад Нетіши? (До походження топоніма «Нетішин») // Острозький краєзнавчий збірник. – Острог, 2004. – Вип. 1. – С. 12-13.
2 Пекалід Ш. Про острозьку війну під П'яткою проти низових. 1600 р. // Метафора спільного дому: Заславщина багатьох культур. М-ли наук. конф. 21-22 грудня. — Ізяслав; Острог, 2006. — С. 194-195.
3 Торгівля на Україні. XIV — середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина / Упор. В. М. Кравченко, Н. М. Яковешо. — К., 1990. — № 56. — С. 76-77; порів.: Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. — К., 1993. —С. 42.
4 Вавричин М, Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV — перша половина XVII ст. — К., 2006. — С. 46-47.
5 Градун Е. Ю. Острог та Горинь на мапах України Г. Боплана // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. — 2002. — Вип. І. — С. 243-245; про карту Боплана див. також: Сосса P. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. — К., 2000. — С. 45-52.
6 Літопис Руський за Іпатським списком / Пер. Л. Махновець. — К.: Дніпро, 1989. — С. 192.
7 Торгівля на Україні. — № 45. — С. 55.
8 Volumina legum. — Petersburg, 1859. — Т. III: Ab anno 1609 ad annum 1640 acta Reipublicae continens. — S. 391.
9 Archiwum ksiаzat Sanguszkуw w Sіawucie (далі — AS) / Wyd. В. Gorczak. — Lwуw, 1890. — Т. IV: 1535-1547. — N. CCLIX. — S. 317-318.
10 Stecki Т. J. Woіyс pod wzglкdem statystycznym, historycznym i archeologicznym. — Lwуw, 1864. — Т. I. — S. 12.
11 Военно-статистическое обозрение Российской Империи. — Санктпетербург, 1850. —Т. X. — Ч. 3: Волынская губерния. — С. 40.
12 Там само. — С. 57.
13 Dunin-Karwicki J/ Wedrowka od zrodet do ujscia Horynia. – Bialy Dunajec; Ostrog, 2007. – S. 8-7.
14 Описи Острожчини другої половини XVI — першої половини XVII століття / Упор. В. Атаманенко. — К.; Острог; Нью-Йорк, 2004. — С. 19; див. також: Тесленко І. Акт поділу володінь між кнг. Беатою з Костельця і кж. Гальшкою Острозькою 1542 року як джерело з соціально-економічної історії Острозької волості // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Архів і Особа. — К., 2001, —Вип. З,—С. 115.
15 Описи Острожчини другої половини XVI — першої половини XVII століття. — С. 210.
16 Там само. — С. 217-218; Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року) / Перекл., упорядк. і передм. /. Воропчук. — К.; Старокостянтннів, 2001. — С. 156.
17 Описи Острожчини другої половини XVI — першої половини XVII століття. — С. 373.
18 Там само. — С. 371; порів.: Archiwum gіуwne akt dawnych w Warszawie (Polska), zbiуr Branickich z Suchej, sygn. 323/409, s. 617.
19 Описи Острожчини другої половини XVI — першої половини XVII століття. — С. 370.
20 Там само. — С. 372.
21 Див.: Тунцева 3. П. Млин у с. Нетішин: сторінки історії // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. — 2003-2004. — Вип. 2-3. — С. 89-92; Вихованець Т. Історія Нетішина: Посібник для середніх навчальних закладів. — Острог, 2006. — С. 23, 27, 36, 44-45.
22 Описи Острожчини другої половини XVI — першої половини XVII століття. — С. 55, 210.
23 Там само. — С. 209-210.
24 Там само. — С. 210.
25 Kraszewski J. І. Wspomnienia Polesia, Woіynia і Litwy. — Paryї, s. a. — S. 18.
26 Энциклопедический словарь. 2 в 1: 1. Большая Советская Энциклопедия; 2. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. 2009 [електронная публикация DVD ROM]. — К.: TOB «Єнісей Груп», 2009.
27 Літопис Руський за Іпатським списком. — С. 230.
28 AS. — Т. IV. — N. CCLIX. — S. 317.
29 Описи Острожчини другої половини XVI — першої половини XVII століття. — С. 104.
30 Там само. — С. 132; порів.: Литовська Метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року / Підг. В. Кравченко. — К., 2005. — С. 205; Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, ф. Радзимінських, 130/1, 1, арк. 14.
31 AS. — Lwуw, 1887. —Т. I: 1366 - 1506. — N. LXXV. — S. 71. Див. також: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652 - 1673 pp. / Підгот. П. Кулаковський II Пам'ятки історії Східної Європи. — Острог; Варшава; Москва, 1999. — TV —-С. 80.
32 AS.— Lwуw, 1890. — Т. Ill: 1432- 1534. — N. CXLIX. — S. 121.
33 Ibidem. — N. CCXI. — S. 203.
34 Ibidem. — N. CDLVIII. — S. 435.
35 AS. — Т. IV. — N. CXXVII. — S. 156.
36 Природа Хмельницької області / За ред. К. І. Геренчука. — Львів, 1980. — С. 73.
37 Рябова В. О. Пам'ятки скіфської доби Волині та проблеми «Невріди» //Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. — Вип. І. — С. 165. Про історію р. Горинь див. також: Романчук О. Річка Горинь: минуле і сьогодення // Збереження та захист екосистеми річки Горинь. [Громадська молодіжна екологічна організація «Ойкумена»]. — Нетішин, 2004. — С. 6-11.

Вихованець Т. Горинь. в пошуках... минулого річки / Т. Вихованець // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. Вип. 4. Матеріали ІІ історико-краєзнавчої конференції «Південно-Східна Волинь в контексті історії України» (до 10-річчя відкриття експозиції Міського краєзнавчого музею м. Нетішина), 27 вересня 2011 року, м. Нетішин. – Нетішин, 2011. – С.33-36.