Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Корецька фарфоро-фаянсова мануфактура
Етнографія Волині
Корецька фарфоро-фаянсова мануфа...

Інше





Атаманенко В. Описи поліських маєтностей кн. Романа Сангушка 1569 р. | Друк |
Читальний зал - Господарство Волинського краю

Джерела з історії магнатського господарства Волині другої половини XVI – першої половини XVII ст. територіально та у видовому відношенні представлені вкрай нерівномірно. Значною мірою це стосується такого їх різновиду, як різноманітні категорії описово-статистичних документів. Для другої половини XVI ст. зазначеного періоду можна говорити про переважання в структурі описово-статистичних джерел документів загальнодержавного фіскального обліку. Для податкових документів властиві регулярність створення, охоплення значних території, уніфікований характер інформації, але вони значною мірою втрачені. Натомість, документи господарсько-правового обліку, які мали доменіальне походження для цього часу характеризуються нерегулярністю створення – йдеться про такі групи джерел статистичного характеру, як інвентарі та ревізії (люстраційні матеріали).

Для частини податкової складової джерел описово-статистичного характеру можна говорити про високий рівень археографічного освоєння1, наявність джерелознавчої характеристики та виявлення інформативних можливостей2, що поклало початок і створило підстави широкого застосування методів статистики в історичних дослідженнях. З іншого боку, низка неопублікованих поборових реєстрів використовується дослідниками лише епізодично. Причому, стосується це як підсумкових (сумарних), так і первинних реєстрів, ряд яких знаходиться в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві3. В той же час, протягом другої половини XVI ст. було створено ряд інвентарних описів латифундій. Стосувалися вони, перш за все, волинських королівщин, але також окремих приватних володінь4. Перші представлені описами Кременецького (1548 та 1563 pp.) та Ковельського (1556 та 1590 pp.) староств, а другі переважно поліськими маєтностями князівських родин Сангушків, Любецьких та Чорторийських. Коли йдеться про поліську частину Волині, не можна не згадати про Ратненське та Любомльське староства, які на середину XV ст. включаються до складу Польщі, джерела (а для першого ще й стан вивченості) яких, для XVI ст. є більш регулярними та різноманітними5.

Значна частина згаданих поліських маєткових комплексів були в різний час володіннями різних гілок роду князів Сангушків. Ці джерела в сукупності не використовувалися істориками, а в дослідженнях переважає використання підсумкових податкових документів. Завданням даної статті є загальна характеристика інформативних можливостей різних категорій джерел фіскального походження, які мають статистичний характер та стосуються північно-західного волинського Полісся другої половини XVI ст.

Процес вибирання побору та передачі зібраного податку в руки поборці супроводжувався творенням таких різновидів документації, як квити та рекогніції. Вони представляли собою розписки про віддачу та отримання податкових сум. Квити та рекогніцїї про сплату податку з волинських маєтностей майже не збереглися. За формою та змістом вони представляли собою своєрідну розписку про сплату власником і одержання поборцею суми податку з певної маєтності. Вони могли містити як повністю узагальнену інформацію, тобто дані про грошову суму, вибрану та сплачену з того чи іншого володіння, так і частково узагальнені свідчення, які вказували кількість підданих всіх категорій, з яких було взято податок. Представлення інформації в другому вигляді близьке, майже тотожне, способу подачі даних в сумаріушах. Подібна, узагальнена та агрегована, форма фіксації податкових свідчень не могла не мати наслідком втрату частини інформації. Для квитів та рекогніцій можна застосувати термін первинні поборові реєстри. Першість стосується, перш за все, саме рекогніцій, але квити були їх копією. Перші перебували на державному зберіганні в Коронному Скарбі, що визначило кращий стан їх зберження, а другі – в приватних шляхетських архівах, звідки їх практично повна незбереженість для розглядуваних часів та теренів. На основі первинних реєстрів поборці створювали підсумковий документ, сумаріуш. Він структурувався за адміністративно-територіальними одиницями всередині воєводств, та за маєтковими комплексами, якщо йшлося про крупне чи середнє землеволодіння. До них додавалися свідчення про осіб, які не сплатили з різних причин податок з своїх маєтностей. На основі територіальних підсумкових реєстрів скарбовими урядовцями створювалися загальнодержавні сумаріуші, які містили дані виключно по воєводствах, землях, князівствах. Підсумком діяльності поборці були не лише територіальні сумаріуші. На нього покладався обов'язок повного вибирання податків, тому в випадку їх несплати тими чи іншими платниками він повинен був ініціювати судову процедуру з цього приводу. Реєстри неплатників включалися до територіального сумаріушу, а відомості про них заявлялися до гродської канцелярії і повинні були вноситися до актових книг. Таких записів, правда, збереглося небагато. Дальше стягнення побору покладалося вже на місцеву старостинську адміністрацію. Первинні реєстри могли мати різні назви: "реєстр подимщини", "реєстр брання подимщини", "реєстр вибрання побору", "реєстр побору", "реєстр списання людей..., з яких податок...вибран" та ін. Ця різноманітність свідчить, очевидно, про новизну і неусталеність формуляру такого роду документів на українських землях в другій половині XVI ст., але слово "реєстр" підкреслювало їх основну рису. За змістом реєстри набагато інформативніші як за квити, так і за сумарні поборові реєстри. В них знайшли відображення, крім розмірів податку для різних категорій населення та вказівок на населені пункти, також і перелік залежного населення, що сплатило податок, з а значення тих підданих, які в силу різних причин (вони також фіксуються) не заплатили, сума сплати від кожного села чи міста. Між формулярами реєстрів існували деякі відмінності. Так, наприклад, реєстр маєтків кн. К. Острозького 1576 р. містить на початку (після заголовку) перелік суми податку з різних груп підданих, а потім – перелік населення за цими групами; реєстр же сплати з Несухоїзької волості кн. Р. Сангушка 1569 р. вказує суму, сплачувану кожним підданим. Обидва структуровано за окремими селами чи частинами міста6.

З волинських латифундій до нас дійшли первинні поборові реєстри 1569 р. маєтностей кн. Р. Сангушка (Чернечгородок, Турійськ, Несухоїжі, Звинигород7), В.-К. Острозького (Здовбиця, Дубно, Остріг, Дорогобуж, Полонне, Красилів8), М. Дзялинського (Жуків та ін.9), М. Чорторийського (Літовіж та ін.10), володимирького єпископства11, Я. Монтовта (Коблин12), А. Головні-Острожецького13, М. Сокольського14, В. Гулевича15, Г. Сенюти16, Б. Гнівоша (Свинюхи17) та ін. Важливість первинних реєстрів цих маєтностей як історичного джерела полягає, окрім іншого, в тому, що в сумарному реєстрі 1570 р. кн. Р. Сангушко згаданий серед осіб, які не заплатили побору18 і, таким чином, первинні реєстри 1569 р. є єдиними описово-статистичними документами про стан його володінь на час переходу Волині до складу Польщі. Через деякий час після смерті кн. Р. Сангушка (1571 р.) та його дружини згадані маєтки опинилися в руках кн. В.-К. Острозького як опікуна дітей покійних (опікунами також були матір (кн. Г. Збаразька) та свекор (Г. Ходкевич) Р. Сангушка, кн. К. Вишневецький та П. Загоровський). В результаті цього було створено інвентарі, які описували, очевидно, всі маєтки Р. Сангушка; але до нашого часу збереглися описи тільки Чернечгородського, Поворського та Карасинського дворів, Береської та Голятинської волостей19. Як видно, лише Чернечгородщина представлена і первинним поборовим реєстром, і інвентарем. Отже, в сукупності перші і другі охоплюють всі волинські володіння кн. Р. Сангушка, а на прикладі Чернечгородської волості порівняти свідчення обох груп описово-статистичних джерел.

Первинний поборовий реєстр Несухоїзької волості 1569 р. включає в себе описи восьми замкових сіл (Буцен, Войгоща, Боровне, Кречевичі, Старосільці, Грабове, Березове, Сереховичі), шести монастирських маєтків (Пісочне, Неці, Комарове, Солов'єве, Синове, Підсинівка), а також церковного (Дороготіш) і трьох боярських (Ломачин, Пісочне, Лапневичі) сіл. Очевидно, в реєстр не були включені описи ряду сільських поселень. Так, порівняно з сумаріушем 1583 р. в ньому відсутні Заріччя та Задиби20. Останнє (і тільки воно) названо в сумаріуші монастирським селом (Милецький монастир). Порівняно з первинним реєстром кількість духовних маєтків в складі Несухоїзької волості суттєво зменшилася; але в даному випадку скоріше можна говорити про вищу інформативність первинних реєстрів порівняно з сумарними.

Первинний поборовий реєстр Турійської волості містить описи шести замкових (Болбли, Ставок, Долзьк, Торговище, Растове, Задиби) та дванадцяти боярських (Гаруша, Залісці, Сільце, Обиніж, Мировичі, двоє Солович, Кустичі, дві Осої, Тагачин, Колчин). Присутнє серед замкових село Задиби, скоріш за все, тотожне згаданому 1583 р. монастирському маєтку, який через посесорський статус потрапив у сумаріуші до описання Несухоїзької волості.

Представлена первинним реєстром 1569 р. Чернечгородська волость була на той час єдиним безміським господарсько-адміністративним комплексом серед усіх волинських володінь Р. Сангушка. Очевидно через таку її структуру, в сумарному реєстрі 1577 р. свідчення по несухоїзьким та чернечгородським маєткам об'єднано в одну групу.21 Правда, згодом таким міським центром Чернечгородщини став Романів (Колки)22, який, судячи з назви якраз і був заснований Р. Сангушком або, ймовірніше, його сином Федором-Романом.

Окрім самого Чернечгородка в складі волості первинний реєстр називає Маневичі, Колки, двоє Рудників, Козлиничі, Брюховичі, Козин Став, Своз, Сопотовичі, Дідовичі, Васильковичі та село Остапа Ханчовича (назва не вказана). Наявність інвентаря Чернечгородської волості дає можливість порівняння свідчень фіскального та господарсько-правового документів. Але відразу треба нагадати, що первинні поборові реєстри, маючи цілком податкове спрямування, використовувалися і для забезпечення внутрішньогосподарських питань. В даному випадку, коли йдеться про склад дворищ, то первинний реєстр є інформативнішим, оскільки на відміну від інвентаря 1578 р. вказує на кількість господарств у кожному з дворищ Чернечгородка, Маневичів, Козлиничів, Брюховичів23. Склад оподаткованого населення згідно з первинним реєстром є складнішим. Якщо в сумаріушах виділено селянські господарства (або як дими, або як півдворища), то рекогніція вказує на кількість димів у складі дворищ, виділяє не тільки городницькі, але й коморницькі господарства.

Інвентар Чернечгородщини 1578 р. виділяє господарства дворищні (Чернечгородок і Маневичі), ті, що сплачують по 60 або 80 грошів (очевидно, також дворища; Ситна Воля і Своз), що платять по 30 грошів (скоріш за все півдворища; Колки, Рудники, Дідовичі, Сопотовичі, Своз, Козин Став, Брюховичі), з грошовим чиншем у 24, 20, 15, 12 і ін. грошів; стосовно селянських господарств с. Козлиничі важко визначити їх розподіл по дворищах, але в складі, очевидно, останніх таких часток (сплачували по 30 гр.) могло бути 5, 6, 14, 34. Інвентар знає нерозділені господарства, шість категорій городників, чотири категорії підсусідків, а також вольників та новоосажених, війта, лісника, боярина, товаришів (мабуть, рудника)24. Окрім цього, він містить вказівки на розмір дворової землі (засів станом на початок квітня), величину медової данини, кількість озер та ставів та ін.

З порівняння первинного реєстру і сумаріуша, наприклад, Несухоїзької волості видно відсутність фіксації в останньому ряду підданих, які залишили свої господарства. В той же час, у першому вказується по кожному населеному пункту перелік селян, що втекли або пішли (мабуть, з дозволу, бо це практикувалося на Поліссі) «у покорм» та навіть пустуючі через смерть селян господарства. А кількість таких селян для волості була досить значною: співвідношення між ними та тими, що сплатили податок, близька до 1:3, тобто становила майже чверть. Реєстр інформативніший за сумаріуш також стосовно перелічених категорій підданих. Так, останній згадує «дими» і «городників», а перший до того – «коморників», «убогих», «ремісників», «мельників».

Для частини Несухоїзької волості також існує можливість використання інвертарного опису, але створеного набагато пізніше. Йдеться про маєтності Милецького монастиря, описані в 1593 р.25 Якщо інвентар знає тільки категорії «дими» та «городники», то він називає також городницькі та селянські (ті самі дими) пустки, а також убогих та мельника. В даному випадку інформація первинного поборового реєстра виглядає ширшою.

Отже, на другу половину XVI ст. крупні земельні комплекси північно-західної Волині (колишні та сучасні володіння кн. Сангушків) відносно добре забезпечені різними категоріями джерел описово-статистичного характеру. Останні представлені кількома різновидами, з яких первинні та сумарні поборові реєстри більшою чи меншою мірою відносяться до переважної більшості волинських маєтків. Натомість інвентарними описами для 70-х рр. XVI ст. крупне землеволодіння Волині забезпечено дуже слабо. В сукупності ці джерела створюють значні підстави для вивчення історії "Сангушківщини", волинського ядра володінь одного з найпомітніших та найвідоміших магнатських родів України, кн. Сангушків. Паралельне існування описово-статистичних джерел по приватновласницьких та королівських маєтностях, по «коронних» та «литовських» володіннях створює для цього регіону цілий ряд дослідницьких переваг, істориками поки-що грунтовно не використаних.

До додатків включено свідчення практично не використовувані первинні поборові реєстри маєтностей кн. Р. Сангушка 1569 р.

 

 

 ***

***

***

***

***

***

***

***

***

***

  1. źródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – Т. ХІХ; Архив Юго-Западной России. – К., 1886. – Ч. VII. – Т. 1, 1890. – Т. 2; Баранович О. І. Залюднення України перед Хмельниччиною: Волинське воеводство. – К., 1930.
  2. źródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. XIX. – S. 4-5; Баранович О. І. Вказ праця. – С. 5-11; Крикун М. Г. Подимні реєстри XVII ст. як джерело // Третя республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція: Спеціальні історичні дисципліни. – К, 1968. – С. 69-98, Його ж. Источники и историография демографического состояния Правобережной Украины накануне и вовремя Освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. // Проблемы историографии и источниковедения истории СССР. – Днепропетровск, 1979. – С. 126-137; Кіку І. О. Актові книги як джерело для вивчення демографії Волині першої половини XVII ст. // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. – К., 1985. – С. 51-52.
  3. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. – Ф. 44 "Вінницький гродський суд". – Оп. І. – Од. збер. 1.
  4. Атаманенко В. Б. Волинські інвентарі другої половини XVI ст. як історичне джерело // Наукові записки: Острозька Академія. – Острог: Острозька Академія, 1998. – Т. 1. – Ч. II. – С. 16-27; Його ж. Господарські документи волинських латифундій другої половини XVI – першої половини XVII як історичне джерело // П'ятий конгрес Міжнародної асоціації україністів: Історія. – Чернівці: Рута, 2003. – Ч. 1. – С. 286-293; Його ж. Склад описово-статистичних джерел з історії Волині XVI – першої половини XVII ст. // Наук. праці Кам.-Подільського державного університету. – С. 562-575; Його ж. Описово-статистичні джерела XVI – першої половини XVII ст. як джерело з історії населених пунктів волинського Полісся // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина. – Луцьк, 2004. – С. 7-11; Його ж. Описово-статистичні джерела XVI-XVII ст. з історії Ковельщини // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. – Луцьк, 2003. – Ч. 1. – С. 44-46.
  5. Атаманенко В. Б., Сидорук Т. Описи Ратненського староства XVI-XVIIст. як історичне джерело // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. – Луцьк, 2003. – Ч. 1. – С. 291-294.
  6. Матеріали до історії Острозької академії (1576-1636): Бібл. Довідник. – К, 1990. – С. 145-152: ЦДІА України в м .Києві. Ф. 44... – Арк. 67-79зв.
  7. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. – Ф 44. – Арк. 171-177, 301-309зв., 312-327зв., 339-359.
  8. Там само. – Арк. 163-167зв., 529-535зв., 598-616; Описи Острожчини другої половини XVI – першої половини XVII століття. – К; Острог; Нью-Йорк. 2004. – С. 47-68.
  9. Там сама. – Арк. 150-159зв., 645-652.
  10. Там само. – Арк. 711-724зв.
  11. Там само. – Арк. 788-794.
  12. Там само. – Арк. 181-184.
  13. Там само. – Арк. 194-201зв.
  14. Там само. – Арк. 2032-211.
  15. Там само. – Арк. 215-222, 639-642зв.
  16. Там само. – Арк. 247-251зв.
  17. Там само. – Арк. 850-857.
  18. źródła dziejowe. – Т. XIX... – S. 35.
  19. ЦД1А України в м. Києві. Ф. 25 "Луцкий гродський суд". – Oп. I. – Од. збр. 18. – Арк. 306-311; Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. – К., 1852. – Т. 3. – Отд. II. – С. 17-59; К., 1898. – Т. 3. – Отд. II. – С. 75-93; Кравченко В. Інвентарні описи волинських маєтків князів Сангушків другої половини XVI століття // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. – Львів, 1999. – Т. CCXXXVIII. – C. 385-414.
  20. źródła dziejowe. – Т. XIX... – S. 113-114.
  21. źródła dziejowe. – Т. XIX... – S. 65-66.
  22. Заєць А. Є. Урбанізацїйний проес на Волині в XVI першій половині XVII століття. – Львів, 2003. – С. 59.
  23. ЦДІАК. – Ф. 44... – Арк. 171-173, 174-175зв.
  24. Див.: Кравченко В. Інвентарні описи... – С. 395-401.
  25. Архив Юго-западной России. – К., 1859. – Ч. І. – Т. 1. – С. 365-371.

 

Атаманенко В. Описи поліських маєтностей кн. Романа Сангушка 1569 р. / В. Атаманенко // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сереховичі та Старовижівщина в історії України, Волині та Полісся : наук. зб. : Матеріали XXI Волин. обл. наук.-практ. іст.-краєзн. конф., присвяч. 15-й річниці Незалежності України та 505-річчю першої писемної згадки про с. Сереховичі, 17 листоп. 2006 р., смт. Стара Вижівка – с. Сереховичі / Управл. культури і туризму Волин. облдержадмін., Волин. краєзн. музей, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, Старовижівська р-на рада, Старовижів. р-на держ. адмін., Сереховичівська сільська рада, Сереховичівська ЗОШ ім. Ю. А. Ярощука, Волин. обл. осередок Асоціації народних депутатів України, Волин. крайове братство св. ап. Андрія Первозваного (Луцьке Хрестовоздвиженське), Держ. архів Волин. обл., Волин. обл. т-во краєзнавців. – Луцьк, 2006. – Вип. 21. – С. 217-230.