Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Замок князей Острожских и башня на Красной горе, в городе Остроге
Пам'ятки. Рівне
Замок князей Острожских и башня ...

Інше





Прищепа О. П. Банківсько-кредитна система Волині та її вплив на формування ринкової економіки в добу Російської імперії (друга половина XIX – початок XX ст.) | Друк |
Читальний зал - Господарство Волинського краю
Актуальність та постановка проблеми. З початком ринкових перетворень і процесу інтегрування сучасної України у загальноєвропейський та світовий економічний простір вплив банків, і в цілому банківсько-кредитної системи відчутно зростає і посилюється. Саме банки та інші фінансово-кредитні інституції як основні провідники кредитних відносин у суспільстві мають виступати найважливішим знаряддям ринкових перетворень, фактором прискореного розвитку економіки. Ось чому звернення до витоків становлення банківсько-кредитної системи в Україні, яке припало на період, коли значна частина українських земель перебувала у складі царської Росії (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) є актуальним і не позбавлене практичного значення.
У розрізі окремих територій України процес формування банківсько-кредитної системи мав свої певні особливості. Проблема впливу банківсько-кредитних інституцій на формування ринкової економіки в даній статті розглядається на прикладі історичної Волині (у межах Волинської губернії).
Історіографія дослідження. Варто зазначити, що ця проблема залишається поки що малодослідженою. Якщо такі сфери економічного життя Волині як промисловість та торгівля розглядалися істориками ще в радянській історіографії, то банківсько-кредитна сфера життєдіяльності на Волині, яка насамперед пов’язана з її містами, і до сьогодні належним чином не висвітлена. Назвемо фундаментальні роботи істориків радянської доби І.Ф.Гіндіна  і С.Я.Борового, присвячені розвитку кредитної системи в царській Росії, а також визначенню місця України в системі російського фінансового капіталу [8; 3]. Ними розглядалися і питання стосовно заснування деяких комерційних банків, діяльність яких була тісно пов’язана з волинськими містами.
У сучасній українській історіографії заслуговують на увагу ряд наукових праць В.О.Венгерської, присвячених формуванню кредитно-банківської системи на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) [5; 6], і, зокрема, основним напрямкам діяльності фінансово-кредитної мережі на Волині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) [4].
Як і в цілому в Україні, кредитно-банківська система на Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. перебувала в стадії формування. І саме міста виступали осередками банківсько-кредитної діяльності, без якої ринкова економіка функціонувати ефективно була не в змозі. Адже з  розвитком міської промисловості і торгівлі, а також комунальної і соціально-культурної сфери міського господарства виникає необхідність у надійних джерелах кредитування. Кредитуванням у цей період на Волині займалися як державні, так і акціонерні  комерційні, приватні, громадські, а також станові структури.
Як відомо, головною кредитно-фінансовою установою в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у царській Росії виступав Державний банк. Заснований із метою пожвавлення промисловості й торгівлі, він мав свої відділення і на Волині, зокрема, у Житомирі і Рівному. За твердженням В.Венгерської, Житомирське відділення Держбанку впродовж всього періоду своєї діяльності досить широко кредитувало промисловість Волинської губернії [4, с. 78].
За нашими підрахунками на початку ХХ ст. Рівненське відділення Держбанку здійснювало свої операції на значно більші суми, ніж відділення Держбанку губернського центру. Якщо в 1909-1910 рр. Рівненським відділенням було видано клієнтам позик на суму 1 млн. 289 тис. руб., то водночас Житомирським – у 3,3 разів менше. Відповідно і баланс відділення Державного банку губернського центру, який обраховувався сумою в 2 млн. 118 тис. руб., був меншим від аналогічного показника Рівненського відділення майже на 400 тис. руб. [7, с. 36]. Враховуючи те, що відділення Державного банку відкривалися на розсуд міністра фінансів у тих містах, де їхня діяльність могла бути найбільш ефективною, орієнтація на Рівне виявилася правомірною [2, с. 925]. Оскільки в цьому повітовому центрі зосереджувалася вся велика торгівля західної та центральної частини Волині, саме звідси її було найбільш ефективно фінансувати. За твердженням А.Гуменюка, у першу чергу це стосувалося торгівлі лісом усього Західного Полісся [9, с. 179].
Безперечно, адміністративний статус міст відігравав вагому роль у виборі місця розташування державних банківсько-фінансових установ. Так, у 1883 р. саме в губернському центрі Волині відкривається відділення Селянського поземельного банку [2, с. 59]. Створена з метою полегшити селянам можливості придбання землі, ця банківська установа також сприяла активізації фінансового життя Житомира.
Незважаючи на те, що на початку ХХ ст. Державний банк був найбільшим комерційним банком царської Росії, усе вагомішу роль у фінансово-кредитній мережі Волинської губернії в зазначений період починають  відігравати акціонерні комерційні банки. Одним із перших тут розгорнув свою діяльність провінційний Мінський банк. Зазначимо, що із чотирьох відкритих його відділень в Україні, два функціонували на Волині – у Житомирі та Рівному [18, с. 181; 20, арк. 1]. Відомо, що на початку ХХ ст. Мінський банк увійшов до складу провінційного Азовсько-Донського банку, правління якого перебувало в Таганрозі, і який на той час вважався одним із п’яти найбільших акціонерних комерційних банків Росії [3, с. 21; 19, с. 105].
Наданням усіх видів банківських послуг займалися і відділення Об’єднаного банку в Житомирі та Старокостянтинові, правління якого знаходилося в Москві [7, с. 569, 613].
Серед найбільших акціонерних комерційних банків Росії був і столичний Російський торгово-промисловий банк, який на початку ХХ ст. відкрив своє відділення в Ковелі [7, с. 587].
Отже, на початку ХХ ст. у містах Волині діяло 2 відділення Державного банку, одне – Селянського поземельного, а також 5 відділень комерційних акціонерних банків. Окрім губернського центру до переліку міст, де вони розміщувалися, входили міста Рівне, Ковель, Старокостянтинів. Можна стверджувати, що їхня діяльність в указаних містах була обумовлена більш вагомою роллю цих населених пунктів у економічному розвитку Волинської губернії. Та все ж у порівнянні із двома іншими губерніями Правобережної України відділень комерційних акціонерних банків на Волині нараховувалося найменше. Так, якщо в 1916 р. тут функціонувало 6 відділень, то в Київській губернії – 22, а в Подільській – 10 [3, с. 24].
Підкреслимо, що акціонерні комерційні банки мали право надавати своїм клієнтам для забезпечення їхньої ділової активності короткотермінові кредити. Кому при цьому надавалася перевага? Частково про це можна судити на основі заяв жителів Волинської губернії про відкриття їм кредиту в Ковельському відділенні Російського торгово-промислового банку, а також анкетних даних про їхню кредитоспроможність.
У 1912 р. це відділення розглянуло 22 подібні прохання. Основне призначення майбутнього кредиту більшість прохачів (14 чол.) вбачали в розширенні своєї підприємницької діяльності, пов’язаної з торгівлею, 4 чол. – із сільським господарством, 3 чол. – з підрядними роботами на будівництві, 1 чол. – із промисловим підприємництвом. За соціальним станом 27% заявників були купцями (при цьому п’ятеро із шести були купцями 2 гільдії), 13% - поміщиками (3 чол.). І хоча 60% позичальників своєї станової приналежності не вказали, їхній рід занять (торгівля), місце проживання (виключно міста), а також національність (євреї) дозволяють віднести їх до стану міщан [10, арк. 1-47].
Варто підкреслити, що переважна більшість заявників проживала в містах (72%), а саме в Ковелі (7 чол.), Володимирі-Волинському (4 чол.), Луцьку (3 чол.), Дубно (1 чол.), Рівному (1 чол.). Найбільші обсяги оборотних коштів від підприємницької діяльності позичальників, зафіксовані в анкетах, не перевищували 500000 руб., а найменші – 2000 руб. Цікава й така деталь: більшість авторів заяв (12 чол.) датою заснування своїх фірм, підприємств тощо вказала 1902-1912 рр. Переважна більшість позичальників за кредитом зверталася вперше. І лише 7 чол. (31%) вказали, що користувалися кредитом і раніше (в основному в товариствах взаємного кредиту) [10, арк. 1-47].
Незважаючи на досить повні дані, які підтверджували кредитоспроможність позичальників, керівництво відділення банку вирішило надати кредит усього двом прохачам: єдиному промисловому підприємцю – власнику двох скляних заводів, та одному поміщику – відповідно 3 тис. руб. і 10 тис. руб. [57, арк. 15, 29]. Чи затвердило рішення Ковельського відділення Російського торгово-промислового банку його правління, яке знаходилося в С.Петербурзі – невідомо. Однак звідти до Ковеля надходили вказівки залучати клієнтуру тільки достатньо солідну, надаючи їй кредити в досить помірних розмірах, враховуючи вартість майна та оборотних коштів позичальника. До числа майбутніх клієнтів рекомендувалося не залучати дрібних землевласників і орендарів, а також дрібних торговців [11, арк. 44].
Таким чином, кредити, які видавалися акціонерними комерційними банками не лише під заставу землі, а й під заставу векселів, для міських підприємців виглядали досить привабливими, проте залишалися недоступними. На основі аналізу матеріалів Ковельського відділення Російського торгово-промислового банку можна стверджувати, що поза інтересами даних банківсько-кредитних установ залишалися середні та дрібні прошарки підприємницького класу.
Слід відзначити, що жителям  п’яти приватновласницьких міст Волинської губернії (Дубна, Острога, Рівного, Старокостянтинова, Ізяслава)  на відміну від решти офіційних міст цього регіону України, відкрити кредит під заставу нерухомості (землі, будівель) практично було неможливо. Адже землею вони володіли на чиншовому праві, а їхнє майно (зведені на садибах будівлі, у які вони вклали значні капітали) розглядалося як рухома власність, і, зокрема, земельними банками під заставу не приймалося [21, арк. 398 зв).
Ще з 60-х рр. ХІХ ст. у царській Росії для забезпечення інтересів середніх та дрібних прошарків підприємницького класу міського населення почали створюватися громадські кредитні установи – так звані товариства взаємного кредиту, які розглядалися як найнижча ланка акціонерних комерційних банків. І.Гіндін підкреслював цю особливість російської кредитної системи, коли в її низовій ланці велика роль відводилася товариствам взаємного кредиту [6, с. 9]. Цей мало поширений в інших зарубіжних країнах вид банківських установ до певної міри заміняв провінційні акціонерні комерційні банки, які так і не отримали в царській Росії належного розвитку.
Такі кредитні спілки створювалися на базі певної спільноти людей, пов’язаних круговою порукою, що одночасно виступали як власниками спілки, так і споживачами її послуг. Їхніми оборотними засобами служили грошові внески членів товариств, грошові вклади як членів, так і сторонніх осіб та установ, а також позики, отримані від Державного банку та комерційних установ на підставі переобліку векселів, і перезастави цінних паперів.
Офіційна статистика засвідчує, якщо на кінець ХІХ ст. у царській Росії налічувалося більше ста товариств взаємного кредиту, то на 1914 р. їхня кількість зросла майже вдвічі [19, с. 103]. У Волинській губернії подібні товариства почали створюватися лише на початку ХХ ст. У 1912 р. тут їх нараховувалося  24, а в 1916 р. – уже 42 [3, с. 24]. Свою діяльність вони розгорнули не лише в губернському центрі (в Житомирі діяло два таких товариства), а й у дев’яти з одинадцяти повітових міст (за виключенням Ізяслава та Овруча), а також у позаштатному місті Здолбунові та шести волинських містечках: Славуті, Шепетівці, Радзивилові, Рожищі, Іскорості, Волочиську [7, с. 569-587].
Спробуймо проаналізувати діяльність кількох із них на підставі їхніх звітів. Так, на Волині одне з перших товариств взаємного кредиту було створено в Рівному. Відомо, що на початку ХХ ст. це місто динамічно розвивалося, і вже в 1911 р. по доходах займало друге місце після Житомира [18, с. 83]. Однак  зростання його торговельно-промислових обігу в значній мірі стримувала відсутність надійних і постійних джерел кредитування. Ось чому в 1907 р. було створене Рівненське товариство взаємного кредиту, яке мало на меті “сприяти місцевій торгівлі і промисловості, і служити інтересам продуктивної  праці” [17, с. 17]. Його членами згодилися стати відразу 269 чол., а вже через рік, на 1 січня 1908 р. їх нараховувалося 354 чол. Таким чином, усього лише за перший рік діяльності Рівненського товариства взаємного кредиту кількість його членів зросла на 85 чол. Продовжувало воно зростати і в наступні роки, і вже в 1909 р. нараховувало 468 членів. Відповідальність членів перед товариством забезпечувалася їхнім нерухомим майном, цінними паперами, круговою порукою між собою, а також особистою благонадійністю [1, с. 18].
В результаті розширення фінансових операцій у всіх галузях банківської діяльності, уже в 1908 р. Рівненському товариству взаємного кредиту вдалося не лише забезпечити своїх членів короткотерміновими кредитами, а також отримати чистий прибуток у сумі 10456 руб. Він був використаний на виплату дивідендів у розмірі 7% всім членам товариства, а також на благодійні цілі [17, с. 17].
Баланс Рівненського товариства взаємного кредиту на 1 квітня 1909 р. обраховувався сумою в 468219 руб. Його пасивна частина включала оборотний капітал товариства, який складався із внесків всіх 468 членів товариства і обраховувався сумою у 89375 руб., а також запасний капітал у сумі 4506 руб. На рахунок пасиву балансу товариства були записані і всі вклади як членів товариств, так і сторонніх осіб на загальну суму 154359 руб., а також банківські операції по переобліку векселів в Державному банку та приватних кредитних установах на загальну суму 120954 руб. [1, с. 18]. Активи балансу Рівненського товариства взаємного кредиту включали відкриті товариством поточні рахунки в Державному банку, ощадних касах, казначействі та приватних кредитних установах на загальну суму 4937 руб. Оскільки в разі потреби товариство могло отримувати кредити в спеціально створеному для цього Центральному банку товариств взаємного кредиту, щороку воно сплачувало туди членські внески у сумі 3000 руб., що фіксувалося в активній частині його балансу. Проте найбільшу суму його активного балансу складала операція по обліку векселів, яка фіксувала наданий товариством своїм членам кредит під заставу їхніх векселів. Впродовж 1909 р. товариством видавалися позики й під заставу державних та цінних паперів, а також під заставу товарів і товарних документів. На даний час загальна сума виданих під заставу позик склала 32606 руб. [1, с.18]. Зазначимо, що в 1909 р. сума балансу Рівненського товариства взаємного кредиту в 6 разів була меншою від суми балансу Рівненського відділення державного банку [7, с. 36]. Однак слід мати на увазі, що товариство взаємного кредиту надавало кредити таким фізичним особам, у кредитуванні яких як Державний банк, так і комерційні банки не були зацікавлені.
У 1910 р. на Волині були засновані ще два подібні товариства в Дубно та Здолбунові. Однак їхнє становлення в часі співпало із загальним погіршенням політичної ситуації в країні напередодні світової війни, а також економічними труднощами місцевого значення. Незважаючи на те, що в 1913 р. Дубенське товариство взаємного кредиту нараховувало 426 членів і мало у своєму розпорядженні значні оборотні кошти, панічні розмови про загрозу війни з Німеччиною та Австро-Угорщиною спровокували його вкладників забрати значну частину своїх заощаджень із каси товариства. В результаті у 1913 р. чистий прибуток від діяльності товариства склав лише 5449 руб., що було майже вдвічі менше від прибутку Рівненського товариства у 1908 р. Проте й із цієї суми членам товариства були виплачені дивіденди в розмірі 5%, а також знайшлися кошти на благодійні цілі [15, с. 12].
Соціальний аналіз складу Дубенського товариства взаємного кредиту на 1912 р. засвідчує, що 70% його членів були торговцями й промисловими підприємцями (229 членів з 426), і саме їм була видана найбільша сума кредиту в розмірі 252350 руб. Найменш чисельно в товаристві були представлені сільські господарі (43 чол.) та особи вільних професій (11 чол.). Членами товариства були також і домовласники в кількості 53 осіб. У 1912 р. усім членам товариства був виданий кредит на загальну суму 430600 руб. Найменша його сума, видана одній особі, становила 250 руб., а найбільша – 10000 руб. Проте такий значний кредит був наданий лише одному члену товариства. Натомість найбільш поширеним був кредит у розмірі 1000 руб., який був наданий 114 членам товариства на загальну суму 114000 руб. [15, с. 19].
Ще менший прибуток від своєї діяльності отримувало Здолбунівське товариство взаємного кредиту, у складі якого в 1911 р. налічувалося 195 членів. На вказаний рік він обраховувався сумою 1534 руб. [16, с.19]. Але зазначимо, що жодне із трьох розглянутих товариств взаємного кредиту у своїй діяльності не було збитковим. І хоча більша частина таких товариств мала незначні оборотні кошти, в цілому їхня діяльність сприяла зростанню торгово-промислової активності як міських жителів, так і сільського населення.
Слід підкреслити, що послугами товариств взаємного кредиту могли користуватися не лише його члени, а й сторонні юридичні особи. Так, у 1911 р. Дубенське міське спрощене громадське управління для влаштування в місті чоловічої гімназії змушене було звернутися за позикою в сумі 6000 руб. до Луцького товариства взаємного кредиту. І хоча воно її отримало, умови кредитування на короткотерміновий період і під заставу  міської землі їх не задовольнили [13, арк. 339]. Ось чому з метою втілення в життя різних комунальних проектів та зведення об’єктів соціально-культурної сфери в 1908 р. Дубенське міське спрощене громадське управління підтримало звернення всіх міст Волині  до губернатора про створення окремого банку державного довгострокового кредитування містам. Якщо ж організація такого банку могла бути визнаною несвоєчасною, то міські громадські управління пропонували дозволити відкривати їм довгострокові кредити через акціонерні земельні банки без іпотечного забезпечення [12, арк. 383]. Але проект закону про влаштування кредитів для міських і земських органів самоврядування так і залишився нереалізованим.
Між тим потреба в дрібному кредитуванні значної частини торговельно-ремісничого населення міст продовжувала залишатися актуальною. Прийнятий у 1895 р. закон про установи дрібного кредиту призвів до появи подібного роду кредитних товариств і в містах Волині. Як відомо, від членів подібного роду установ не вимагався пайовий внесок, а на утворення основного капіталу кредитні товариства могли отримати від Державного банку позику [14, с. 190].  Щоправда, на відміну від товариств взаємного кредиту, установи дрібного кредиту могли здійснювати позичкові операції лише з членами товариств. Відомо, що в 1909-1910 рр. на Волині діяло 7 позичково-ощадних товариств, у яких нараховувалося близько 7 тис. членів і 32 кредитних товариств із кількістю членів близько 6 тис. чол. Значна частина їх функціонувала саме в містах [7, с. 36].
Висновки. Таким чином, формування банківсько-кредитної системи на Волині було пов’язане насамперед із розвитком міст. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. банківсько-кредитні установи в економічному житті Волині відігравали ще порівняно незначну роль. Їхнє поступове утвердження як вищої форми підприємництва на фінансовому ринку цього регіону України розгорталося значно повільніше, ніж в інших губерніях Правобережної України. Це можна пояснити недостатнім розвитком товарно-грошових відносин у Волинській губернії, неодмінним супутником яких, як правило, виступав кредит. Звертає на себе увагу той факт, що в містах надійного кредитування в першу чергу потребувало гільдійське купецтво, а також певна частина торговельно-ремісничого населення, основною сферою діяльності якої залишалася торгівля, окрім того -  виборні органи міської влади. Через відсутність розгалуженої мережі як державних фінансових, так і комерційних установ, найбільш вагому роль у містах Волині відігравали товариства взаємного кредиту. Водночас нагальною залишалася потреба в дрібному кредитуванні з метою підтримки підприємницької діяльності дрібних  промисловців, торговців, ремісників.
1. Баланс Ровенского общества взаимного кредита на 1 апреля 1909 г. // Отчет Ровенского общества взаимного кредита за 1908 г. (ІІ-й операц. год). – Ровно, 1909. – 18 с.
2. Банки //Энциклопедический словарь. – СПб.: изд. Ф.А.Брокгауз и И.А.Ефрон, 1893. – Т. ІХ. – Кн. 17. – С. 326-331.
3. Боровой С.Я. До питання про місце України в системі російського фінансового капіталу // Економічні передумови Великої Жовтневої соціалістичної революції (на матеріалах України). Респ. міжвід. наук. зб. – К., 1967. – С. 21-30.
4. Венгерська В.О. Основні напрямки діяльності фінансово-кредитної мережі на Волині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Звягель древній і вічно молодий. Тези Всеукр. наук. –краєзн. конф. – Новоград-Волинський, 1995. – С. 77-78.
5. Венгерська В.О. Утворення та діяльність державних банківських установ на Правобережній Україні у другій половині ХІХ ст. – К., 1997. – 41 с.
6. Венгерська В.О. Формування кредитно-банківської системи на Правобережній Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХст.). – К., 197. – 43 с.
7. Вся Россия. Справочная книга российской промышленности, торговли, сельского хозяйства, администрации, представителей общественной и частной служебной и экономической деятельности и пр. 1911-1912 год. – К., 1912. – 2924 с.
8. Гиндин И.Ф. Русские коммерческие банки. – М.: Госфиниздат, 1948. – 454 с.
9. Гуменюк А.О. Розвиток торгівлі в містах Правобережної України у 80-90-х рр. ХІХ ст. // Наук. праці Кам’янець-Поділ. держав. педагог. ун-ту. Іст. науки. – Кам’янець-Подільський, 2000. – Т. 4 (6). – С. 175-180.
10. Державний архів Волинської області (ДАВО). – Ф. 395. – Оп. 1. – Спр. 2.
11. ДАВО. – Ф. 395. – Оп. 1. – Спр. 3.
12. Державний архів Рівненської області (ДАРО).  – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 9.
13. ДАРО – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 11.
14. Дякин В.С. Выбор пути экономического развития России (конец ХІХ – начало ХХ в.) // Реформы или революция? Россия 1861-1917. Материалы международного коллоквиума историков. – СПб.: Наука, 1992. – С. 188-198.
15. Отчет Дубенского общества взаимного кредита: 3-й операционный год. – Дубно, 1913. – 24 с.
16. Отчет Здолбуновского общества взаимного кредита, 1911: второй операционный год. –Здолбунов, 1912. – 21 с.
17. Отчет Ровенского общества взаимного кредита за 1908 год (ІІ-й операционный год). – Ровно, 1909. – 18 с.
18. Памятная книжка Волынской губернии на 1907 год: Изд. губернск. статист. ком., 1906. – 183 с.
19. Фрей Л.И., Гиндин И.Ф., Бочков И.В. Банки  // Советская историческая энциклопедия: В 15 т. – М.., 1962. – Т. 2. – С. 99-111.
20. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). – Ф. 442. – Оп. 638. – Спр. 155.
21. ЦДІАК України. – Ф. 441. – Оп. 643. – Спр. 1.
Прищепа О. П. Банківсько-кредитна система Волині та її вплив на формування ринкової економіки в добу Російської імперії (друга половина XIX – початок XX ст.) / О. П. Прищепа // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії : зб. наук. пр. : наук. зап. Рівнен. держ. гуманітарного ун-ту. – Рівне : Рівнен. держ. гуманітарний ун-т, 2006. – Вип. 7 . - С. 92–97.