Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Христос-Виноградар
Волинська ікона
Христос-Виноградар

Інше





Ратич Олексій Онисимович | Друк |
Дослідники Великої Волині - Дослідники Великої Волині

Біографія

 

Ратич Олексій Онисимович – відомий український археолог, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту суспільних наук у Львові (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України).
Олексій Онисимович народився 3 травня 1906 року в с. Берездівцях Жидачівського району Львівської області в сім’ї малоземельних селян. Тут він навчався у школі, яку закінчив у 1917 році, згодом з відзнакою закінчив класичну гімназію у Станіславі. У 1925-1929 рр. навчався на юридичному факультеті Львівського університету і отримав диплом магістра юридичних наук.
Одночасно з навчанням в університеті пройшов однорічний загальноекономічний курс у Торгівельній Академії Львова. Впродовж 1930-1939 рр. працював в юридичних установах Станіслава, Тисмениці та Лопатина і Щирця на Львівщині. Був директором вечірньої неповносередньої школи в с. Острові Щирецького району та інспектором райвно у Щирці (1939-1940). Під час війни був вивезений і працював обліковцем в одному з колгоспів Актюбінської області Казахстану (1941-1944) та в Буському радгоспі Новоодеського району Миколаївської області (1945 – квітень 1946). З травня по грудень 1946 р. – старший лаборант у відділі Інституту економіки АН УРСР.
З 1947 р. він пов’язав свою долю з археологією, перейшовши на посаду молодшого наукового співробітника відділу київського Інституту археології, який з утворенням в 1951 р. Інституту суспільних наук АН УРСР став його структурним підрозділом. До 1959 р. займав посаду молодшого, а з 1959 до 1970 рр. старшого наукового співробітника цієї установи. У 1953 р. О. Ратич захистив у Києві кандидатську дисертацію “Древньоруські археологічні пам’ятки на території Галицької і Волинської земель”.
Перш за все він вивчив і систематизував значний джерелознавчий матеріал про археологічні пам’ятки княжої доби Галичини і Волині. В результаті виконання цієї роботи О. Ратич підготував велику монографію обсягом 415 с., в якій дається повне зведення матеріалів, виявлених до 1952 р. включно, у вигляді ілюстрованої археологічної карти з легендою і покликами на використану літературу, обширна історія досліджень, характеристика основних видів археологічних пам’яток, культури, виробництва і побуту тогочасного населення.
Частину згаданої праці під назвою “Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР” (6 др. аркушів) випущено в 1957 р. у видавництві АН УРСР.
Важливим напрямом наукових пошуків автора стали польові археологічні дослідження. Від самого початку своєї роботи у відділі археології він активно включився у цю діяльність. Вже у 1947-1949 рр. працював на розкопках Пліснеського городища, які велися під керівництвом І. Старчука. У 1947 р. разом з київськими археологами В. Гончаровим і М. Брайчевським досліджував древній Городськ на Житомирщині, згодом брав участь у розкопках древнього Галича 1951 р.
У зв’язку з підготовкою до святкування 700-річчя Львова вчений започаткував професійні археологічні розкопки цього міста. Дослідження, проведені у 1955-1956 рр. на території Високого Замку та біля його підніжжя, показали, що поселення існувало тут задовго до першої літописної згадки 1256 р. На основі виявлених матеріалів О. Ратич датував найстарше поселення на Замковій горі Х-ХІ ст. Впродовж 1957-1962 рр. О. Ратич здійснив розкопки у Судовій Вишні на Львівщині.
Важливими для певних історичних висновків стали дослідження вченого у Перемилі на Волині, проведені у 1963-1964 рр. У польській історіографії (Ф. Скшипек, С. Кучинський) з’явилися гіпотези, що ставили під сумнів повідомлення літопису про входження в 981 р. до Старокиївської держави не тільки Червена, а й Перемишля. При цьому висловлено твердження, що Володимир Святославович приєднав до своїх володінь волинський Перемиль, а не надсянський Перемишль. Розкопки О. Ратича показали, що Перемиль не міг бути об’єктом походу 981 р., оскільки він виник пізніше. Матеріали з городища датуються ХІ-ХІV ст., оборонні споруди з’явилися тут в ХІ ст. В Х ст. могло існувати тільки невелике поселення. Справжньою метою походу князя Володимира було приєднання Перемишля і Червена – двох найбільших на той час центрів на південно-західних окраїнах східних слов’ян.
Особливо результативними були розкопки О. Ратича у Звенигороді 1965-1973 рр. Відкриття, зроблені О. Ратичем у Звенигороді, засвідчили, що це місто в ХІ-ХІІІ ст. було великим економічним і культурним центром стародавньої Русі.
Крім великомасштабних розкопок Львова, Судової Вишні, Звенигорода вчений провів незначні за обсягом, але не менш цікаві дослідження та розвідкові роботи. Кілька польових сезонів у першій половині 70-х років ХХ ст. він присвятив “карпатській” археології. У цей час О. Ратич дослідив “Могилу Святослава” і підтвердив археологічними матеріалами літописну згадку і місцеву традицію про можливе поховання деревлянського князя Святослава Володимировича в урочищі “Долина Святослава” на правому березі р. Опора.
За майже 30 років наукової діяльності О. Ратичем вивчено низку важливих пам’яток княжої доби, закладено надійну базу для розгортання майбутніх досліджень. Вагомість наукових здобутків вченого підтверджують публікації у закордонних виданнях, в яких широко використано праці дослідника.
Петегирич В. Олексій Ратич – дослідник пам’яток княжої доби Прикарпаття і Волині / В. Петегирич // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – 2006. – Вип. 10. – С. 11-16.

 

Список основних опублікованих праць

 

  1. Древнерусские археологические памятники на территории Галицкой и Волынской земель : автореф... дисс. канд. ист. наук. – Львов, 1953.
  2. Итоги археологических исследований древнерусских памятников на территории Галицкой и Волынской земель // КСИА АН УССР. – 1953. – Вип. 2. – С. 31-33.
  3. Підсумки досліджень древньоруських археологічних пам’яток на території Галицької і Волинської земель // Наукові записки Інституту суспільних наук. Т.ІІ. Матеріали і дослідження по археології УРСР. – К., 1954. – С. 5-15.
  4. Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР. – К., 1957. – 96 с.
  5. Древньоруські вироби з кості і рогу знайдені на території Галицької і Волинської земель // МДАПВ. – 1959. – Вип. 2. – С. 119-131.
  6. Волиняни // УРЕ. – К., 1960. – Т. 2. – С. 559.
  7. До питання про розташування і оборонні споруди древньоруських городів Південно-Західної Русі // МДАПВ. – 1964. – Вип. 5. – С. 115-129.
  8. Исследование городища в с. Перемыль на Волыни в 1963-1964 гг. // Материалы сессии посвященной итогам археологических и этнографических исследований 1964 г. в СССР. Тезисы докладов. – Баку, 1965. – С. 140-141.
  9. Стародавній Перемиль // ХХХІХ наукова конференція Львівського ун-ту, присвячена підсумкам науково-дослідної роботи університету за 1964 р. : тези доповідей. – Львів, 1965. – С. 60-61.
  10. Західноукраїнські землі в епоху Київської Русі та в період феодальної роздробленості // Торжество історичної справедливості. – Львів, 1968. – С. 44-62.
  11. Столиці удільних князівств Галицької землі ХІ-ХІV ст. // Матеріали звітної наукової сесії Інституту суспільних наук АН УРСР 1971 р. – К., 1971. – С. 86-87.
  12. Населення Прикарпаття і Волині в епоху Київської Русі та в період феодальної роздробленості // Населення Прикарпаття і Волині за доби розкладу первіснообщинного ладу та в давньоруський час. – К., 1976. – С. 132-206.