Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Велике князівство Литовське в 1430 - 1503 роках
Мапи Волині
Велике князівство Литовське в 14...




Біловіж, Рокитнівський район, Рівненська область | Друк |
Читальний зал - Історія міст і сіл Волині. Короткі довідки
Біловіж
Рокитнівський район
Рівненська область
Біловіж – село, центр сільської ради. Розташоване за 26 км. від районного центру і залізничної станції Рокитне – Волинське.
Засноване в оточенні мальовничої природи над річкою Тризною, іменованою ще за червоний колір води Красною, село Біловіж – одне з старовинних поселень Деревлянської землі. Вперше згадується в польському записі від 1581 року під назвою Б’єлов’єж. Вона, як інші, але видно помилкові – Беловіз (1624), Б’яловіз – (1765). Назва села походить від слова вежа, біла вежа. Вежі, за княжих часів будувалися з важких дерев’яних балок, з практичних міркувань їх білили, ставили на відкритий підвищеній місцевості біля головних доріг. Вони відігравали важливу роль в оборонній системі.
Теперішня назва села пройшла віковічну трансформацію від Білої Вежі до Біловіжа.
За часів Древньоруської держави, за переказами старожилів села, з покоління в покоління передається легенда про страту князя Ігоря. Збираючи данину, дружина Ігоря зробила брід через річку за селом та через болото. З тих пір це урочище стало називатись «Ігоревим бродом».
Одного разу київський князь зібрав данину і повертався додому. Але по дорозі він вирішив,що данини може зібрати більше. Тоді Ігор повернувся назад. Коли люди дізналися, що князь знову іде до них за даниною, вони сказали собі: «Якщо унадиться вовк до овець, то перетягає всю отару. Так і тут. Коли не уб’ємо князя, то він нас усіх погубить. «Древляни напали на дружину Ігоря, побили її, а самого князя при допомозі двох зігнутих беріз розірвали. З тих пір це урочище, за 5 км. від села стало називатись Завишень. З історичних джерел ми знаємо, що княгиня Ольга жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Вона запросила древлян на поминки по князю (тризну), яку справляла на могилі Ігоря.За її наказом більше як п’ять тисяч древлян було напоєно і вбито. З тих пір те урочище називається тризною. Є тут урочище Білий мох, Красногорьє, Цигани, Поплави старець, Попов островок, Березовстровок, Саки, Козацьке.
Нерадісним було життя жителів села Біловіж за часів Росії і за панської Польщі. Радянська влада була проголошена в січні 1918 року.
У вересні 1939 року Червона Армія принесла волю на польську землю. В Біловіжі почалося соціалістичне будівництво. Була організована сільська рада. Під час Великої Вітчизняної війни німці довгий час не появлялися в Біловіжі. В листопаді 1942 року німці вступили в село.
Після звільнення від німецько-фашистських окупантів у селі було організовано колгосп, а повністю колективізацію завершено в 1948 році. Багато жителів, які проживали на хуторах, переселялися в село, побудували просторі, світлі будинки.
До найдревніших споруд належать Свято-Воскресенський храм, що у селі Біловіж. В храмі Воскресіння Господнього є Чудесна ікона «Божої Матері Ченстоховської». За переказами, цей святий образ часів княгині Ольги належав одному з її дружинників з Білої Вежі. Усередині першої половини XX ст. священник храму (жив у с.Собичин, мав прихід у Собичині та Біловіжі), на прохання мешканців села Собичин вирішив перенести ікону Ченстоховської Божої Матері з Біловіжської церкви до Собичинської. Це відбулося у Великий піст, в одну з неділь після служби. «На третій день по тому – говорила оповідачка – церква засвітилася». Засвітилася вона всередині. Те світло опівночі побачив господар хати, яка стояла недалеко від церкви і де тоді зібралися дівчата на вечорниці. Потрібно зазначити, що в ті роки в піст на вечорницях збиралися лише для виконання якоїсь роботи – прясти, шити тощо. І ні старші, ні молоді не дозволяли собі веселитися – співати, танцювати.
Отож господар оселі, побачивши світло в церкві, негайно прийшов до хати й сповістив про побачене присутніх. Першими побігли дивитися дівчата (серед них була й оповідачка). У храмі світилося, світло йшло від засвічених свічок. Щоб власними очима побачити те диво, дівчата, підсаджуючи одна одну, заглядали у вікна, інакше, ніж диво, побачене не можна було назвати, бо храм був замкненим, на дверях висів замок, у той день церкву зовсім не відчиняли. Окрім того, земля була притрушена снігом, і ніяких слідів до неї ніде не було видно. Вранці церкву відчинили, у храмі нікого не було, а перенесену до Собичина ікону побачили на своєму місці. Образ удруге перенесли, і вдруге світилося у храмі, але вже через два тижні, у якийсь день, ікона знову «сама повернулася до церкви». Після третього перенесення та появи світла в храмі образ знайшли на церковному подвір'ї, чи-то на засипаному галуззям і листям колодязі, чи на липі (липині). «Видно, Матері Божій те місце не сподобалося», - сказала жінка. Люди з Собичина ще раз приходили по ікону, «та біловіжці зустріли їх з вилами, полінами й вигнали з села». По тому образ Богоматері прикрасили гарно оздобленою ризою й поставили в храмі, де вона перебуває й донині. Хтось із селян світло в церкві бачив і в 1948 році. З часом образ потемнів, та не так давно помітили, що ікона місцями почала обновлятися - почала світлішати фарба на обличчі Матері Божої.
Саме зображення образу Ченстоховської Богородиці таке: Богоматір написана по пояс, на лівій руці вона тримає Божественне Немовля. У лівій руці Ісуса – Євангеліє, пальці правої руки двоперсно складені для хресного знамення. Ікона оздоблена ризою, вінцями, променистими німбами (матеріал – метал), обрамлена різьбленням (виноградом з листям та голубом угорі), вкладена у фігурний кіот зі склом. Хто і коли передав ікону церкві, невідомо.
Слід зазначити, що в храмі зберігається й давній дерев'яний хрест з залишками ликів, написаних фарбами. На хресті внизу є напис та дата – 1778 рік. Зараз цей хрест використовують при похованні, тримають його в рамі під склом, як реліквію. Можливо, цей хрест у минулому перебував у давній церкві.
На території населеного пункту знаходиться пам’ятка археології Курганний могильник. Пам’ятка розташована на північно-західній окраїні села, за 300 метрів на північний захід від школи, на вільній від забудови ділянці на лівому березі р. Тризни, в урочищі «Кургани». Першу інформацію про курганний могильник зібрала А. М. Українець. Кургани розташовані вздовж берега щільно один до одного, групою, витягнутою із півночі на південь на площі 80 на 30 м. Всього збереглося 24 напівеферичні насипи, найменші мають діаметр 4 -5 м і висоту 0,3 – 0,4 м, найбільші у діаметрі досягають 9 – 10 м. при висоті 1,2 – 1,4 м. Навколо частини написів помітні сліди ровиків. На ділянці,де знаходиться курганний могильник ростуть дуби.
Курганний могильник – один з не багатьох вцілілих ранньосередньовічних слов’янських курганних могильників Рівненського Полісся.
На території сільської ради проживає переважна кількість українців і лише один відсоток поділяють між собою росіяни,білоруси та поляки. До Біловізької сільської ради відносяться населенні пункти Купель, Мушні.
Загальна кількість населення, що проживає на території сільської ради – 1840 чол. с. Біловіж – 1068 чол.
Нині до послуг жителів: Будинок культури, де діють гуртки: фольклорний жіночий колектив, дівочий вокальний; дитячий вокальний, художнього читання.
Дитячий садочок «Струмочок». Силами вихователів садка оформлено «Куточок народознавства».
Діти жителів села здобувають освіту у загальноосвітній школі І-ІІІ ст., де діють: бібліотека, комп’ютерний клас, майстерня, де діти вчаться різьбі по дереву. В школі працює 25 педагогів,всі мають вищу освіту.
До послуг жителів села фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, магазин «Продукти»,комплексний приймальний пункт, ринок промислових та продовольчих товарів, 4 кафе-бари.
Серед промислових підприємств на території села працюють Біловізьке лісництво Остківського ДЛГ, приватне підприємство «ВІОЛЕТА», яка займається переробкою деревини.
***
Архівні джерела : звіт про археологічні експертизи та розвідки на території Рівненської області у 2007 р. / Прищепа Б. А., Чекурков В. С., Позіховський О. Л. – Рівне, 2008.
Бойченко В. Відомості про с. Біловіж Рокитнівського району Рівненської області (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / В. Бойченко // Етнокультурна спадщина Полісся. – Рівне : Перспектива, 2005. – Вип. 6. – C. 143-188.
Кириловець В. Духовна святиня із понад віковою історією / В. Кириловець // Новини Рокитнівщини. – 2012. – №33-34 (26 квіт.). – С. 13.
Кирильчук М. Смерть князя Ігоря : міфи і дійсність / М. Кирильчук // Новини Рокитнівщини. – 2008. – № 67 (9 верес.). – С. 3, 4.
Коханевич В. Н. Топоніміка і легенди Рокитнівщини : наук.-пізнав.посіб. / В. Н. Коханевич. – Рокитне, 2007. – С. 47.
Примак І. А. Таємниці поліського краю : наук.-попул. вид. / А. І . Примак, О. І . Примак , О. Г. Бивало, В. В. Давидюк. – Миргород : Миргород, 2011. – 192 с.
Пура Я. О. Походження назв населених пунктів Ровенщини / О. Я. Пура. – Львів : Світ, 1990. – С. 10.
Рожко В. Там, де росли верболози / В. Рожко // Полісся-інформ. – 2011. – № 30 (5 серп.). – С. 25.
***
Розповіді старожилів: Повлушенко Ілля Кузьмич.
Підготувала: Г. Герасимчук