Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Друга чоловіча гімназія, вул. Пушкінська, 42 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Друга чоловіча гімназія, вул. Пу...

Інше





Дмитренко Т. Служба пожежних при поліцейських частинах була каторжною: робочий день розпочинався о 5-6 годині ранку і тривав 15-16 годин на добу | Друк |
Читальний зал - Господарство Волинського краю
Стихія вогню... Вічна й безмежна, могутня й магічна, добра й надзвичайно жорстока, стихія, без якої існування людства було б неможливим. Вогонь для людини завжди був великим дивом і страшною карою за недбалість та неуважність.
Перша пожежа... Від чого вона виникла? Від блискавки, що поцілила в сухе дерево, чи від розплавленого каміння, яке було викинуте із кратеру вулкану?.. Точно відомо: людина не була винною у тій, першій пожежі. В доісторичні часи люди поклонялись вогню, вірили в його божественне походження, боялися його, відчуваючи його неймовірну силу.
Освоєння» стихії вогню – вміння видобувати та користуватись ним – стало поштовхом для розвитку цивілізації й ознаменувало початок першої науково-технічної революції. З цієї миті основною причиною пожеж стала людина – її неуважність та невміння поводитись із вогнем. «Війни та нашестя бувають рідко, пожежі ж невмолимо постійні та перемир'я, з ними неможливе,» - так описувалось явище пожежі в енциклопедії Брокгауза і Ефрона у 1898 році.
Пожежі супроводжували життя та розвиток давніх поселень, адже для будівництва використовували здебільшого деревину та інші займисті матеріали, а для економії площі поселення будівлі зводились щільно, що сприяло швидкому розповсюдженню пожеж І, як правило, миттєвому знищенню поселень, міст.
Архівні джерела зафіксували чимало пожеж і в нашому Дубні. Горіли приватні будинки, крамниці, храми. Стихія, як правило, знищувала і приватне майно, і самих людей. Найдавніші згадки про пожежі датуються XVIII століттям.
На початку липня 1720 року, під час капітули (комісія керівних осіб), згорів житловий корпус монастиря бернардинів та костел, де пішли з димом усі скрині, в яких зберігалися літургічні предмети, шати тощо, а також шафи з архівом (де серед інших переховувалися привілеї від князів Острозьких і Заславських, фундаторів, особливі права і привілеї на урочище «Горбачин»). Відбудова тривала кілька років. У1725 році комісія, яка, згідно розпорядження папи Бенедикта VIII, займалася ревізією бернардинських конвентів Руської провінції, у своєму звіті зазначала, що недавно погоріле місто Дубно ще знаходиться у стані відбудови.
Фундатори спричинилися до відновлення убранства костелу. Князь Януш Сангушко офірував коштовне оздоблення інтер'єру храму та літургійне знаряддя. Частина цих речей була видана із князівської скарбниці, тисячі інших предметів були придбані за готівку. У 1735 році К. Іллінський надав фундуш на придбання літургічного інвентаря та годинника для монастиря.
У березні 1764 року з невідомих причин вночі зайнявся зсередини костел бернардинів. Згоріли вівтар, лавки, хори, орган. Оскільки палало всередині костелу, то погасити вогонь було надзвичайно важко, тож він згорів разом з дахом.
Одна з колишніх дерев'яних будівель римо-католицького костелу Яна Непомука згоріла в 1811 році. Все, що вдалося врятувати від вогню, перенесли в костел бернардинів. До побудови нового храму в 1832 році там відбувалися богослужіння та здійснювалися інші ритуали. Чотирьом служителям знищеного фарного костелу також надали притулок у келіях монастиря бернардинів.
Цікаво, що на побудову першого костелу в XVII столітті і того, який зберігся до наших днів, жертвували значні кошти інші конфесії Дубна — іудеї, наприклад. Про фундуші (пожертви) Луцького і Дубенського єврейського кагалів ідеться у книгах візитацій фарного (соборного) костелу Яна Непомука XVII-XIX століть, які зберігаються у фондах Заповідника міста Дубна.
Синагога горіла двічі: першого разу в XVIII столітті і 1916 року, підчас Першої світової війни. Останнього разу до пожежі призвів артилерійський обстріл синагоги австрійцями. На відбудову храму в XVIII столітті виділив кошти власник міста князь Любомирський, а вдруге синагогу відбудовували на кошти єврейської громади. Дубенчани згадують прізвища власника млинів Гурвіца, власників хмілярень братів Ельбертів, родини Бінштоків та інших, які вклали значні кошти у відродження своєї духовної святині.
У 1912 році згорів купол церкви Свято-Миколаївського жіночого монастиря. Черниці, разом з ігуменею Анатолією, звернулися за допомогою до парафіян, і пошкоджені місця храму були відновлені.
Про масштабну за розміром пожежу в центрі міста йдеться в документах поважних державних відомств Російської імперії, які доцільно опублікувати мовою оригіналу.
«№11513 №2480
Получено 19 октября 1844 года.
Министерство Внутренних дел
Департамент полиции исполнительной.
Отделение III Стол II г. Житомир 107
октября 1844 г.
Дубенский полицмейстер донес мне, что 30 минувшего октября в 6 часов утра произошел в г. Дубно пожар и продолжался до 6 часов другого дня, от коего сгорело при бывшем тогда сильном ветре 46 деревянных и 3 каменных домов, в том числе ратушевое здание в 40 комнат с находившимися под оным 64 лавками и особо того 171 малых деревянных и 11 каменных лавок, в коих сгорело немалое количество товаров; от сего пожара понесено убытка, как примерно полагают, до 350000рублей серебром.
Доводя о сем до сведения Вашего Высокопревосходительства, честь имею почтеннейше доложить, что вместе с сим мною предписано Дубенскому поліцмейстеру, при производстве следствия, стараться непременно открыть первопричину пожара. Вице-губернатор». «Управление Киевского военного Подольского-Волынского Генерал-Губернатора. Канцелярия. 14 июня 1845 года. №9041»
«Киев. Ответ на № 524. Господину Министру Внутренних Дел
Вследствие отношения Вашего Высокопревосходительства к г. Киевскому военному, Подольскому и Волынскому Генерал-губернатору, от 3 прошлого мая № 524, честь имею донести Вам, Милостивый государь, что асигнованные по Высочайшему повелению 1 430 рублей серебром в пособие пострадавшим от пожара жителям г. Дубно, получены Генерал-адьютантом Бибиковым и употреблены им из находившихся в распоряжении суммою 1 430 руб. серебром, выплаченных целесообразно на вспомоществование означенным жителям. Что же касается того обстоятельства, распределена ли уже сполна эта сумма между пострадавшими, то об этом еще не имею от Волынского губернатора нужных сведений и по сему предмету донести особо Вашему Высокопревосходительству. О скорейшей присылке сих сведений и вместе с сим отнесся к генерал-майору Каминскому.
Исправляющий обязанности генерал-губернатора Действительный статский советник Фундуклеев».
Відомості про протипожежні заходи в Дубні знаходимо в архівних документах XVII-XVIII століття. Зокрема, в розпорядженні власниці Дубна княгині Теофілії Любомирської, виданому в Дубенському замку 26 травня 1699 року, десятий пункт проголошує: «Для безпеки від пожежі і від крадіжок повинен бути кожної ночі нічний караул, а на кожному будинку – драбина і бочка води, в будинках труби повинні бути виведені нагору і належно обладнані. За цим повинні слідкувати бурмистри і обстежувати труби кожні два тижні, – і якщо побачать зіпсовану трубу, то повинні наказати полагодити її найшвидше, а в разі невиконання цього розпорядження уряд (замкова адміністрація) повинен піддати непослуха тюремному ув'язненню на 3 дні». Ідентичний запис фігурує і в інструкції від 27 березня 1727 року, виданій Лубенському магістрату.
Початок становлення професійної пожежної охорони Волині і Дубенщини припадає на середину XIX століття. Спочатку це були команди без особового складу, а тільки з обозом та інструментом при поліційних дільницях. У випадку пожежі населення мусило надати коней чи доставити пожежний реманент до місця пожежі власноруч – тож усі турботи по ліквідації пожежі припадали на долю простого люду. Керівництво діями під час гасіння пожежі, як правило, здійснював поліцмейстер. Пожежні інструменти швидко зношувались, ламалися, і на їх ремонт та придбання нових повсякчас були необхідні кошти.
У 1853 році МВС Росії ввело в дію «Нормальный табель составу пожарной части в городах» і затвердило штати пожежних команд для 461 міста імперії, в тому числі і Дубна.
Для професійного освоєння пожежної справи міські громади зобов'язані були відправляти до Санкт-Петербурга чи Москви здібних людей, відповідно до Указу імператора «Об отправлении в пожарные Депо людей для обучения пожарному делу» від 4 квітня 1853 року. Після повернення навчену особу зараховували до штату поліцейських службовців і на підставі 94 статті рекрутського статуту звільняли від рекрутської служби в поліції.
Служба пожежних при поліцейських частинах була каторжною: робочий день розпочинався о 5-6 годині ранку і тривав 15-16 годин на добу. Обов'язковим ритуалом ранку було читання молитви до ікони Богородиці Неопалимої Купини або до ікони Миколая Чудотворця. Потім пожежні займались прибиранням приміщень і території поблизу пожежного депо, чисткою обозу та доглядом коней. Після сніданку брандмейстери зазвичай проводили стройові заняття. Для професійного виконання обов'язків рядового пожежного необхідно було ознайомити із пожежними інструментами, наявною пожежною технікою, навчити прийомам гасіння пожеж – і всі ці знання повинні бути не лише теорією, але й міцно засвоюватись на практиці. Проте, через відсутність єдиної програми навчання та безграмотність брандмейстерів, заняття проводились абияк, не професійно – пожежні залишалися «темними» людьми, а це сприяло поліції тримати в покорі пожежні гарнізони. У якості дисциплінарних стягнень застосовували позапланові чергування біля воріт під дзвоном, а за більш серйозні провини посилали на каланчу з ранцем, наповненим вантажем вагою від 12 до 16 кілограмів, ще й при повному бойовому спорядженні. У перший рік служби, замість навчання, новачків посилали на всі брудні роботи: мити стайні, вивозити сміття тощо. Особливу ставку брандмейстери робили на договір, який підписували всі новачки, зокрема на його останні рядки – потрапивши в частину, пожежний не міг скаржитись на несправедливі дії своїх начальників. Службовці несли цілодобову варту на пожежній вежі, біля воріт, на конюшні, перебуваючи постійно на території пожежного депо. Лише раз на тиждень можна було на три години відлучитись до лазні і раз на місяць «щасливчики», які не мали провини перед брандмейстером, отримували звільнення на одну добу. Проте сувора дисципліна і режим, яких повинні були дотримуватись пожежні Дубна, не впливали на стан пожежної служби в місті взагалі.
Київський генерал-губернатор князь Дондуков-Корсаков, оглянувши ввірені його управлінню губернії у 1869 році, відмітив незадовільний стан міського господарства приватновласницьких міст: Старокостянтинова, Рівного, Острога, Заслава і Дубна: «Пожарная часть, не говоря уже о местечках и селах, даже в городах, едва-ли может назваться сколько-нибудь организованною».
В архівних документах Дубенської міської думи (існувала до 1894 року) знаходимо записи, що міське самоврядування має борги з виплати заробітної плати пожежним службовцям, які тягнуться роками.
Під час великої пожежі в Дубні 18 квітня 1895 року згоріло багато будинків і все обладнання пожежної команди. Губернські органи правління виділили погорільцям 2000 руб, і міське управління придбало за ці кошти в Чехії нове пожежне устаткування. Крім того, в 1903-1908 рр. у Дубні діяло добровільне пожежне товариство, якому було передано пожежну команду – 7-8 пожежників і 8-9 коней.
Кінцем ХІХ – початком XX століть можна датувати побудову пожежного депо в Дубні по вулиці Князя Острозького, приміщення якого нині помітно руйнується. Більш детальну характеристику пожежної справи в нашому місті можна подати за період з 1920 по 1939 рр. За Польщі пожежна команда в Дубні заслужила визнання і повагу серед населення за відмінні якості з охорони жита і майна всіх мешканців міста.
Багато років цю команду очолюв єврей Береле Гольцекер і служив особистим прикладом волонтерства для молоді всіх соціальних прошарків Дубна. Гордістю кожного чеського села на Дубенщині, починаючи з часу переселення чехів на Волинь (60-ті рр. XIX століття), була пожежна, команда, створена на громадських засадах і утримувана сільською громадою. До справи захисту людей і їхнього майна від пожеж чехи ставилися з великою відповідальністю, тож усі члени пожежних команд і їхні сім’ї суворо дотримувалися дисципліни і порядку, як і все цивільне населення чеських сіл. В ідеальному порядку утримувався пожежний інвентар на головній садибі і в кожному господарстві. Бездоганно була налагоджена система оповіщення і збору. Систематично проводились тренувальні навчання і змагання між командами, поблизьких сіл і навіть міст Волині.
Чехи казали, що у світі славляться українські пісні і чеська музика. Жодне свято в чеському селі не обходилось без духового оркестру. Особливо славився стражничий оркестр (пожежників). Пожежники організовували велелюдні бали, на які приходили цілими сім'ями, але обов'язково по запрошеннях. При вході двоє пожежників у парадному однострої, з топірцями для вагомості, пропускали запрошених до зали. Такі бали нерідко були благодійними, а кошти від них ішли на сиріт.
Таким чином, чеські добровільні пожежні товариства дбали не лише про безпеку: односельців, рятуючи їх від вогняної стихії, але й про духовний розвиток українських чехів.
Краєзнавцями колишніх чеських сіл Дубенщини зібрано чимало матеріалів про діяльність пожежних команд, з якими можна ознайомитись у двох виданнях збірників тез Міжнародних науково-теоретичних конференцій 2003 та 2008 років, які проводились на базі Державного істерико-культурного заповідника міста Дубна.
Якось пожежна установа нашого міста висловила бажання відкрити музейну кімнату з історії пожежної справи на: Дубенщині. Відділ історії Заповідника готовий до співпраці, тим більше, що напрацьований матеріал може послужити основою для майбутньої експозиції музею.
Дмитренко Т. Служба пожежних при поліцейських частинах була каторжною: робочий день розпочинався о 5-6 годині ранку і тривав 15-16 годин на добу / Т. Дмитренко // Наше дзеркало. – 2009. – № 41 (7 жовт.). – С. 6.