Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Шляхи і митниці Володимирського повіту Волинського воєводства XVI-середини XVIІ століття
Мапи Волині
Шляхи і митниці Володимирського ...




Сновидовичі, Рокитнівський район, Рівненська область | Друк |
Читальний зал - Історія міст і сіл Волині. Короткі довідки
Сновидовичі
Рокитнівський район
Рівненська область
Сновидовичі – село, центр сільської ради. Розташоване за 14 км від районного центру, за 4 км від залізничної станції Остки. На півдні і частково південному заході Сновидовицька сільська рада межує з Кисорицькою радою, на півночі з Блажівською та Біловізькою радами. На сході рада межує з Житомирською областю. Площа ради – 10522,5 га.
Село вперше згадується в описі Овруцького замку 1545 року як власність магнатів Немиричів. Однак інші історичні джерела засвідчують, що воно має свої витоки в другій половині XII ст. «Рік річно від 1174 року, – читаємо в них, – Сновидовичі святкують своє парафіяльне свято на честь піднесення Чесного і Оживляючого Хреста». Перші його власники, відомі з писемних джерел, були українські православні шляхтичі Немиричі – дуже давній шляхетний рід Полісся. Перші представники того роду були православними християнами – українцями, які будували храми Божі. Пізніше дехто з роду Немиричів стали соціянами, одначе їх потомки частинно знову повернулись до святого українського православ’я.
В другій половині XVI – першій половині XVII ст. інтенсивно розгорнулося фільваркове господарство, яке спричинялося до часткового обезземелення селян, запровадження високої відробітної ренти, збільшення ренти продуктової і грошової. У 80-х роках ХVІ ст. в Овруцькому повіті, до якого входили Сновидовичі, панщина становила три – чотири дні на тиждень.
В середині ХУІІІ ст. в Овруцькому повіті діяли гайдамацькі загони. 1750 року поблизу Сновидовичів перебував загін Івана Подоляки.
Після возз’єднання Волині з Росією селяни не зазнавали вже релігійних утисків, але панщина лишилась. Мешканці Сновидовичів  стали державними селянами.
За люстрацією 1858 року, до Сновидовицького маєтку входили села Будки, Довговоля, Дерть, Залавя, Камениця. Усієї землі в маєтку було близько 38 тис. десятин. Мешканці Сновидовичів, що перебували на «господарському становищі », з 1839 до 1859 року поступово були переведені на оброк.
Землі були малопридатні для хліборобства, тому в Сновидовичах переважало тваринництво.
У Сновидовицькому маєтку працював завод переробки болотної руди – невелике підприємство, було чотири млини. Ці підприємства і шинки орендували купці. Мешканці Сновидовичів з 1875 року перейшли на викуп землі, що була в їх користуванні.
Сновидовичі пореформеного періоду – глухе, забите село, віддалене від губернського міста Житомира на 200 верст, від повітового центру і пошти (Овруч) – на 110 верст. Найближча залізнична станція Сарни була за 85 верст. Наприкінці ХІХ ст. у Сновидовичах проживало 989 чоловік.
Позитивно вплинуло на розвиток села прокладення в 1902 році залізниці, яка проходила поблизу Сновидовичів (лінія Ковель – Сарни – Олевськ).
Столипінська аграрна реформа негативно позначилася на розвитку села. До 1906 року внаслідок реформи в селі залишилося всього 15 дворів. Селяни, вийшовши з общини, розселилися по хуторах, яких виникло кілька десятків (Будки, Остки, Волочок, Язвинець, Мядне, Селище, Пічки, Нива, Ставок та інші).
В Сновидовичах у 1902 році відкрито однокласне сільське училище. Навчалося 56 хлопчиків, дівчата його не відвідували. Навчали школярів один вчитель і священик.
Перша світова війна 1914-1918 рр. зумовила загальний занепад господарства. Наприкінці 1918 року село захопили петлюрівці. Та за кілька місяців жителі Сновидовичів – радісно зустрічали воїнів 3-ї прикордонної дивізії, що під час наступу з Олевська на захід на початку червня 1919 року визволяли село. Проте через два місяці Сновидовичі окупували війська Польщі. В ході наступу Червоної Армії 9 липня 1920 року частини 58-ї стрілецької дивізії,12-ї армії вибили їх із Сновидовичів. У селі розташувалися частини 173-ї стрілецької бригади під командуванням Лайоша Гавро.
Восени 1920 року Сновидовичі увійшли до складу Сарненського повіту Поліського воєводства.
Мешканці Сновидовичів одними з найперших зустрічали Червону Армію 17 вересня 1939 року, адже за 3 км від села проходив радянсько-польський  кордон. Вже 1939 року 31 бідняцький двір одержав 100 га землі, конфіскованої  в поміщиків та церкви. В селі відкрили початкову школу з рідною мовою навчання.
В січні 1940 року створена Сновидовицька сільська рада, яку очолив бідняк О. І. Федорович.
Навесні 1941 року в Сновидовичах організовано перше колективне господарство, в якому об‘єдналися 44 двори. Головою колгоспу обрали Є. Д. Лопугу. Мешканці села були забезпечені безплатною медичною допомогою – в селі відкрили фельдшерсько-акушерський пункт. У березні 1940 року була створена комсомольська організація.
15 липня 1941 року Сновидовичі окупували  німецько-фашистські  загарбники. Окупанти пограбували колгосп, спалили школу, понад 200 житлових будинків. Сновидовичі були одним з осередків партизанського краю, де постійно діяли загони народних месників. Під час Карпатського рейду через Сновидовичі пройшло партизанське з’єднання С. А. Ковпака.
3 січня 1944 року Сновидовичі було визволено.
Значною подією в житті хліборобів с. Сновидовичі було відновлення колгоспу  в жовтні 1947 року. Економічне піднесення колгоспу прискорилося після об’єднання артілей, яке  відбулося в листопаді 1950 року.Дрібні колгоспи, що розміщувалися в селах Сновидовицької та Остківської сільських Рад, створили одне велике господарство «Світанок». Центральна садиба його розташувалася в Сновидовичах. Тоді ж об‘єднано ці сільські ради в одну – Сновидовицьку.
Не менших успіхів досягнуто за післявоєнний час і в культурному будівництві. В 1956 році почалося будівництво Сновидовицької школи, а разом і бібліотеки, яка існує і діє по даний час. Центром культурного життя села є Будинок культури, відкритий 1970 року. У центрі села функціонує церква побудована в 1898 році і освячена в честь свята Воздвиження Хреста Господнього. В первісному плані церква була тризрубна, з окремою дзвіницею. Лише в другій половині XIX ст. під час реконструкції храму було зроблено ряд надбудов в московсько-суздальському стилі, зокрема дзвіницю, невеликі бані, які змінили її первісний природній вигляд.
На території села встановлено пам'ятник невідомим солдатам.
На даний час в селі Сновидовичі проживає 1835 жителів. Нині в селі  діє загальноосвітня навчальна школа І-ІІІ ст., лікарська амбулаторія, будинок культури, бібліотека, будинок побуту, відділення зв'язку, дитячий садочок, сітка магазинів.
***
Історія міст і сіл Української РСР : в 26 т. – К. : гол. ред. Укр. рад. енцикл. АН УРСР, 1973. – Т. Ровенська обл. – С. 529-537.
Коханевич В. Н. Топоніміка і легенди Рокитнівщини : наук.-пізнав. посіб. / В. Н. Коханевич. – Рокитне, 2005. – 42 с. : іл.
Масовець Л. Історія виникнення мого села / Л. Масовець // Новини Рокитнівщини. – 2008. – № 24 (1 квіт.). – С. 2.
Рожко В. Незабутні святині глибокого Полісся / В. Рожко // Духовна нива. – 2010. – № 2 (лют.). – C. 6.
Рожко В. Сновидовичі в дзеркалі століть / В. Рожко // Новини Рокитнівщини. –2008. – № 9 (6 лют.). – C. 3.
Рожко В. Там, де росли верболози / В. Рожко // Полісся-інформ. – 2011. – № 31 (12 серп.). – C. 25.
Чубик М. Як з’явилося моє село / М. Чубик // Новини Рокитнівщини. – 2011. – № 14/15 (24 лют.). – C. 5.
Підготувала: Т. М. Ражик