Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Ужвій Наталія Михайлівна (1898–1986)
Видатні діячі
Ужвій Наталія Михайлівна (1898–1...

Інше





Рябчикова Ф. Співпраця етнографічного відділу Волинського науково-дослідного музею з шкільними закладами | Друк |
Читальний зал - Музейна справа
Музейні заклади сьогодні постають не лише класичними інституціями збереження і презентації історичних, культурних і природних цінностей, але й важливими засобами комунікації. Вони спроможні докорінно змінювати знання суспільства, передаючи й інтерпретуючи важливу інформацію за допомогою презентації об’єктів і понять. До того ж, музейні установи не лише допомагають реконструювати минуле, а й створюють передумови для кращого розуміння сьогодення. У цьому контексті виправданим стає посилений інтерес науковців до цих інституцій, зокрема їх зростаюча зацікавленість до вивчення історичного розвитку окремих музеїв. Відтак актуалізується і вивчення практичного досвіду цих установ, і зокрема одного з провідних центрів музейництва радянської України 1920-х рр. – етнографічного відділу Волинського науково-дослідного музею (далі – ВНДМ).
Діяльність етнографічного відділу ВНДМ частково висвітлена у працях Скрипник Г. А. [24], Дмитренко А. А. [4], Костриці М. Ю. [7], Лащука Ю. [9], Гарбузової Л. Г. [2], Білоуса П. В. [1], Ланчук Н. В. [8], Маньковської Р. В. [11], Лободи Т. М. [10]. Названі вчені досліджували значно ширшу проблематику, тому зверталися до питання роботи співпраці підрозділу з шкільними закладами лише побіжно.
За час функціонування етнографічного відділу ВНДМ під керівництвом відомого етнографа та музеєзнавця Василя Григоровича Кравченка його працівники налагодили активну роботу у різних сферах музейної діяльності. Значним був доробок етнографічного відділу ВНДМ у справі виховання учнівської молоді, залучення її до краєзнавства та музейництва.
У 1920-ті рр. дореволюційна структура шкільної освіти була фактично ліквідована. Запроваджувалися нові варіанти шкільного навчання, розроблялися нові програми і підручники, вводилися трудове навчання і шкільне самоврядування [12, 46]. З кінця 1920-х рр. радянська школа почала впроваджувати ідею політехнізації школи, у чому одна з провідних ролей відводилася саме музейним закладам [6; 25; 13]. В. Кравченко послідовно виступав за зміцнення практичної складової навчального процесу, вважаючи найбільш ефективним оволодіння знаннями та навичками під час їх застосування на практиці. У зв’язку з цим вчений наголошував на ролі музею у вихованні молоді, на “необхідності роботу Музею скерувати в бік ув’язки з школами” [19, 5]. Про це В. Кравченко неодноразово вказував на зборах Секції наукових робітників (далі – СНР), нарадах з директором ВНДМ, музейних зборах [16, 101]. Аспірант відділу
Н. Дмитрук пропонував у якості ув’язки з виробництвом, залучати учнів старших класів до вивчення фабрик, заводів, і загалом продуктивних сил регіону [5, 6].
Співпраця музею та освітніх установ ускладнювалася певними організаційними проблемами. Зокрема, навіть у 1930 р. Н. Дмитрук вказував на “відсутність контакту в роботі музеїв та органів наросвіти” [4, 4]. За таких обстави налагодження результативної діяльності з середніми закладами освіти покладалося на музейних працівників, їх добросовісне ставлення до виховання учнівської молоді.
Не рідко на заваді впровадженню краєзнавчої освіти в школах ставав їх педагогічних колектив. Під час екскурсії до етновідділу четвертої єврейської трудшколи м. Житомира В. Кравченко звернувся до завідувача школи Є. П’ятигорської з пропозицією залучити учнів до музейної роботи, на що отримав негативну відповідь. У записах вчений відмітив: “Коли я з нею говорив, пропонуючи щоб євдіти, аби мати відповідних матеріал для антирелігійної пропаганди, збирали фольклор про єврейські свята, то вона рішуче заявила, що це не можливо, бо набуваючи той матеріал в натурі, діти самі ним захоплюватимуться и це втягуватиме їх в культ, а не відриватиме, як бажано” [16, 8 зв. 9].
У 1929 р. разом із аспірантом О. Ліпманом В. Кравченко намагався налагодити у Звягельській єврейській трудшколі краєзнавчу роботу. Це питання обговорювалося на нарадах з аспірантом у квітні
1929 р. [17, 17, 18]. Проте у листі від 19 травня того ж року О. Ліпман інформував наукового керівну про те, що “зараз колективна краєзнавча робота не може бути пророблена, бо колектив учителів до такої праці ставиться як до зайвої” [ 17, 19]. Таким чином, помітно, що справа ознайомлення учителів із значення та завданнями краєзнавчої роботи була у досліджуваних період нагальною.
Робота етновідділу ВНДМ зі школами велася планомірно та систематично. Під час індивідуальних відвідувань музею учнями працівники етновідділу не тільки давали пояснення експозиційного матеріалу але розповідали про експедиційні дослідження, особливості музейної роботи, у такий спосіб заохочуючи їх до співпраці. У документах неодноразово зустрічаються записи на кшталт: “Відділ одвідади представниці шкіл ч. 15 і ч. 7 Блонська та Гришко – дано пояснення і запрошено їх до спільної праці з музеєм” [15, 125].
В етновідділі існувала практика виїзних настановчих та консультаційних зібрань. В. Кравченко неодноразово виїжджав до шкіл Житомирської округи з метою налагодження зв’язків з учителями та учнівським активом для подальшої співпраці з ВНДМ; організації та контролю діяльності місцевих краєзнавчих гуртків. Зокрема, такі заходи проводилися у 1926–1927 рр. у 5 трудшколі м. Житомира для розгляду “Краєзнавчої праці”, яку вона провадить в натурі” [16, 8], у семирічній Коростенській трудшколі” [16, 89].
Для працівників етновідділу першочерговим завданням було залучити учнівство до вивчення рідного краю. Тому під час музейних екскурсій вони обов’язково інформували учнів “в справі як досліджувати село” [16, 12 зв.], “як збирати фольклорний матеріал” [16, 17]. Така практика була досить результативною. У червні 1927 р. Денешівська трудшкола передала до фондів етновідділу “цілу книжку-зшиток з фотографіями “Обстеження с. Денешів під час перепідготовки райорганізаторів у м. вересні 1925 р. за керівництвом т. Шанюка” [16, 83]. У представленому дослідженні школярам вдалося зібрати цінні матеріали про природу, історію рідного села, побут та культуру його мешканців.
Ставлення В. Кравченка до шкільної аудиторії було надзвичайно дбайливим. Вчений щиро захоплювався ентузіазмом, з яким школярі підходили до дослідницької праці. У одному з нотатків він записав: “Взагалі сьогоднішнє одвідування двох шкіл Коденськоїта Денешівської зробило на мене надто гарне вражіння. Особливо учні Денешівської школи – вони так радо, майже декотрі жахливо розбирали програми. Виявлено, що з них Ковтун та Мазяр уже набували фольклор за програмами Етн. Ком. ВУАН і надсилали його туди” [16, 83]. Помітним є намагання досвідченого етнографа відшукати серед екскурсантів осіб, найбільш здібних до пошукової праці.
З середини 1920-х рр. серед учнівської молоді популяризувалося укладання рукописних журналів та газет. Зазвичай такі часописи створювалися під керівництвом та загальною редакцією педагога-керівника. На сторінках рукописних видань школярство реалізувало свої здібності у письменстві, поезії, гумористичних етюдах; висловлювало свої судження про ті чи інші події шкільного та суспільного життя. Зокрема, такими виданнями були Політично-літературно-сатиричний щомісячний журнал “Світ” другої будівельної професійно-технічної школи імені т. Артема м. Житомира (1924 р.) [21], ілюстрованих гумористично-карикатурний двохтижневий журнал “Бджілка” Турчинівської професійної сільськогосподарської школи (1924 р.) [22]. В. Кравченко підтримував такі учнівські ініціативи. Працюючи з вихованцями Коднянської семилітки, він заохочував учнів не лише до пошукової роботи, але й до оформлення її результатів у формі зшитків-книг.
У лютому 1927 р. школярі передали для редагування укладений на основі зібраних матеріалів під керівництвом учителя т. Ситаря рукописний журнал “Побут людей” [23]. У часописі були представлені записи учнів з демонології –  перекази, легенди, бувальщина, пісні; народних знань – “Про огонь”, а також різнопланові загадки та приказки, колядки. Під кожною навіть найменшою заміткою журналу обов’язково ставився підпис автора-збирача. Такий спосіб культурно-освітньої та наукової діяльності сприяв творчому розвитку молоді, продукував у неї потяг до дослідницької роботи, давав учням можливість демонструвати результати своєї праці, до усього ж формував цінну джерельну базу, оскільки у таких рукописах були зафіксовані характерні для 1920-х рр. зразки народної творчості.
Одним із завдань, що стояли перед етновідділом було упорядкування та розширення сітки краєзнавчих осередків. У цій справі відчувалася потреба в організації певного координуючого центру, який би взяв на себе роботу з краєзнавчими гуртками Волині, а також проводив якісні наукові дослідження.
Упродовж 1920–1931 рр. при етновідділі діяло кілька наукових товариств, метою яких було вивчення рідного краю, а також активізація краєзнавчих досліджень серед широких кіл громадськості. У 1923 р. було створено етнографічну секцію, в президії якої були П. Абрамович, В. Кравченко та Е. Кудринський. Секція проводила дослідження у таких напрямках: фольклор та діалектологія (керівник П. Абрамович), фольклор і матеріальна культура (В. Кравченко), народне мистецтво (М. Белонін), народна музика (Гайдай та В. Вікторовський), звичаєве право (І. Обаріус) [9, 30]. Помітно, що членами секції були свідчені талановиті вчені, які проводили вивчення на фаховому рівні.
З середини 1920-х рр. перед В. Кравченком ясніше окреслюється потреба створення молодіжного наукового товариства, яке б змогло перейняти на себе функції організації краєзнавчого руху на Волині, цю ідею вчений активно пропагував серед студентських активів м. Житомира, і зрештою у грудні 1925 р. відбулося перше засідання ініціативної групи щодо утворення краєзнавчо-етнологічного гуртка при етновідділі ВНДМ (з 5 лютого 1926 р. згідно протоколу № 2 загальних зборів носив назву етнологічно-краєзнавчого) [18, 14].
Важливою складовою роботи осередку було налагодження зносин з іншими краєзнавчими товариствами регіону, зокрема шкільними. Так, за час свого функціонування етнологічно-краєзнавчий гурток співпрацював з краєзнавчими осередками та краєзнавцями Білоцької сільськогосподарської профшколи Коростенського району, 15-ї трудшколи м. Житомира [16, 4 зв.], Ленінської сільськогосподарської профшколи Коростишівського району, Славутинської семирічної школи на Шепетівщині, педагогічними курсами міст Коротишева та Звягеля [18, 12 зв.]. Разом з тим, слід відмітити, що роботу по організації популяризаторської роботи серед населення краю члени гуртка проводили мляво. У 1926 р. В. Кравченко передав Бюро адреси осередків та краєзнавців-аматорів, з якими співпрацював, маючи на увазі, що студентство візьме на себе переписку з ними, почне налагоджувати нові контакти. Як показують документи етновідділу, до 1927 р. діяльність гуртка згортається, а вся робота з краєзнавчими осередками на місцях і надалі проводилась зусиллями уже далеко немолодого вченого.
У будь-якому разі з моменту заснування етнологічно-краєзнавчого гуртка діяльність етновідділу щодо розширення мережі краєзнавчих осередків значно активізується. Тільки з 4 роки з 1925 по 1929 в справі організації краєзнавчої дослідницької праці завідувачем етновідділу було написано понад 1400 листів [18, 36–37 зв.]. Особлива увага була приділена популяризаторській роботі зі шкільною аудиторією. У матеріалах щоденників постійно зустрічаються записи про надання методичних вказівок щодо утворення краєзнавчих осередків, наприклад: “Позачергово відділ відкрито для Бежівської Трудшколи, при чому з’ясовано як треба закладати місцеві краєзнавчі гуртки аби вони були в постійному зв’язку з відділом Побуту (етновідділ музею)” [16, 78].
Як наслідок такої системної методичної діяльності етнографічним відділом ВНДМ у досліджуваний період було утворено чи не найбільшу кількість краєзнавчих осередків на Волині. Особисто В. Кравченком при вузах, технікумах, трудшколах, заводах було організовано понад 30 гуртків, якими він фактично керував [14,183].
Досить плідно під координаційним керівництвом етновідділу працювало краєзнавче товариство Луганського району, засноване Ю. Герасимчуком. Метою товариства було “вивчення й дослідження району збоку природи, народної техніки, як форм пережитків, так і сучасної, побуту, ідеології селянства” [18, 38]. З набутих під час досліджень пам’яток при осередку було засновано районний музей.
Творчо та наполегливо підійшов до справи організації краєзнавчого осередку ще один аспірант етносекції ВНДМ Н. Дмитрук. При трудшколі у с. Дідковичах на Коростенщині ним було засновано краєзнавчий гурток, а через рік роботи в листопаді 1929 р. із зібраних разом з учнями пам’яток (близько 1500 музейних предметів) було утворено сільський краєзнавчий музей [2, 375]. У 1928–1929 рр. молодий талановитий дослідник за методичної підтримки етновідділу ВНДМ організовував та разом з учнями провів монографічне вивчення с. Дідковичі.
Зусиллями В. Кравченка та членів етнологічно-краєзнавчого осередку було закладено краєзнавчий гурток під головуванням В. І. Казчука при семирічній укртрудшколі м. Коростеня, який “працював за вказівками етнографічного відділу Волинського музею і в зв’язку з Коростенським музеєм” [18, 16 зв. 17]. Постійна консультативна підтримка цього осередку з боку працівників етновідділу зафіксована у численних записах щоденника установи [16, 137].
Активно співпрацював з етновідділом краєзнавчий гурток при Білоцькій сільськогосподарській школі на Коростенщині. В. Кравченком через листування передавав голові осередку П.Н. Ришковському методичні поради та консультативні вказівки [16, 22, 45, 71 зв.].
Тісні, продуктивні взаємини склалися в етновідділі ВНДМ з краєзнавчим гуртком при Звягельській німецькій семирічній трудшколі. У березні 1926 р. до В. Кравченка з питанням “як закладати по школах музеї” звернувся завідувач трудшколи Фридрих Отто [16, 7]. Ініціативність німецьких педагогів була з ентузіазмом підтримана музейними працівниками. Через переписку та індивідуальні бесіди з представниками проводилась методична робота. В. Кравченко неодноразово їздив у відрядження до Звягеля, під час яких працював з учительством німецьких шкіл. Останнє під загальним керівництвом етновідділу у 1926–1930 рр. провело дослідження німецької колонії Анети Ярунського району, яке було на високому рівні оцінене Комісією Національних меншин ВУАН [20, 2].
У 1927 р. В. Кравченка було запрошено допомогти у справі утворення краєзнавче-етнологічної комісії Бюро національних меншин Волині. Вчений уклав для комісії програму та план роботи, готував необхідні документи до ВУАКу, головнауки та інших наукових інституцій, пізніше регулярно надавав консультаційну підтримку, залучав членів комісії до досліджень національних районів [16, 63–70].
Аналогічну методичну роботу етновідділ ВНДМ проводив з краєзнавчим осередком при семирічній укртрудшколі в м. Миропіллі Дзержинського району, краєзнавчим товариством організованим аспірантом В. Забродським при Бердичівській Трудшколі [18, 36–37 зв.], а також краєзнавчим гуртком Троянівської організації піонерів [ 16, 89], краєзнавчо-побутовим гуртком при 29 трудшколі м. Житомира [18, 18]. Саме за допомогою шкіл та гуртків для етновідділу було набуто цінні матеріали про побут єврейського (під керівництвом О. Ліпмана) та українського (Н. Дмитрук) населення краю [18, 36–37 зв.].
Таким чином, у 1920–1931 рр. працівники етнографічного відділу ВНДМ на чолі з В. Кравченком проводили планомірну роботу щодо залучення учнівської молоді до краєзнавчих досліджень, збору фольклорних матеріалів, предметів музейного значення. Основними формами роботи зі шкільною аудиторією були музейні та дослідницькі екскурсії, індивідуальні та колективні бесіди. Окремим вектором діяльності етнографічного відділу було заохочення студентських активів та педагогів середніх навчальних закладів до створення шкільних краєзнавчих гуртків, основним завданням яких стало комплексне вивчення рідного краю. Досвід роботи зі шкільною аудиторією етнографічного відділу ВНДМ не втратив своєї актуальності та може бути використаний у діяльності сучасних музейних закладів.
  1. Білоус П. Р. Діяльність В. Г. Кравченка як завідувача етнографічним відділам Волинського музею (1920–1931) / П. Р. Білоус // Матеріали та тези наук. конф. до 130-річчя Житомирського краєзнавчого музею / відп. ред. Кругляк Б. А. – Житомир : Форзац, 1995. – С. 63–64.
  2. Гарбузова Л. Г. Сторінки біографії Н. К. Дмитрука / Л. Г. Гарбузова // VIII Всеукр. наук. конф. „Історичне краєзнавство і культура ”: Наук. доп. та повід. / НАН України; Ін-т історії / Петро Тимофійович Тронько (ред.), Тетяна Федорівна Григор ’єва (упоряд.). – К, 1997. – Ч. 1. – С. 374–378.
  3. Дмитренко А. А. Становлення етнографічного музейництва на Волині /А. А. Дмитренко // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. – Рівне : Волинські обереги, 2006. – Вип. IV – С. 38–43.
  4. Дмитрук Н. Краєзнавство на службу соціяльного будівництва / Н. Дмитрук // Радянська Волинь. – 1930. – 21 вересня (№ 125). – С. 4.
  5. Залізний. Краєвий музей – головний осередок краєзнавчої роботи / Н. Дмитрук // Радянська Волинь. – 1930. – №22 (2090). – С. 6.
  6. Клабуновский И. Краеведческий музей и политехнизация школы / И. Клабуновский // Советский музей. – 1931. – № 4. – С. 28–35.
  7. Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині : історія, діяльність, постаті / Микола Юхимович Кострищ. –Житомир : М.А.К., 2001. – 360 с.
  8. Ланчук Н. В. 130 років Житомирському обласному краєзнавчому музею (1865–1995) / Н. В. Ланчук // Матеріали та тези наук. конф. до 130-річчя Житомирського краєзнавчого музею / відп. ред. Кругляк Б. А. – Житомир : Форзац, 1995. – С. 10–14.
  9. Лащук Ю. Перші музеї на Житомирщині / Ю. Лащук// Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 4. – С. 29–34.
  10. Лобода Т. М. Василь Кравченко. Громадська, наукова та просвітницька діяльність / Тетяна Михайлівна Лобода. – К. : ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. – 238 с.
  11. Маньковська Р. В. Музейництво в Україні / НАН України; Ін-т історії України / Р. В. Маньковська. – К.: [б. в.], 2000. – 140 с.
  12. Педагогіка туризму / [Федорченко В. К, Фоменко Н. А., Скрипник М. І., Цехмістрова Г. С.]. – К.: Видавничий дім „ Слово ”, 2004. – 296 с.
  13. Радченко Е. С. Музей и школа / Е. С. Радченко // Советский музей. – 1932. – № 5. – С. 3–5.
  14. Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського (далі РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського), ф. 15-1 „Кравченко В. Г.”, од. зб. 2 „Біографічні документи В. Г. Кравченка: автобіографія, анкета, характеристика, заяви, перелік друкованих праць, скарги, копія постанови про пенсійне забезпечення", 1934р. – Арк. 92-215.
  15. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей", од. зб. 4 „Щоденники етнографічного відділу Волинського музею", 1920–1925 рр. – 183 арк.
  16. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей”, од. зб. 5 „ Щоденники етнографічного відділу Волинського музею”, 1926–1927 рр. – 152 арк.
  17. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей", од. зб. 10 „Кравченко В. Г. Щоденники Про роботу аспірантів”, 1929 р. – 29 арк.
  18. РФ 1МФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей”, од. зб. 19 „Краєзнавчі гуртки, що Організовував волинський музей", 1925–1929рр. – 21 арк.
  19. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей”, од. зб. 20 „Бюро Волинської секції Наукових робітників. Спілка Робос”, 1927–1929 рр. – 90 арк.
  20. РФ ШФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей", од. зб. зб „Анета" німецька колонія Ярунськогорайону на Волині. Етнографічний опис", 1926р. – 157 арк.
  21. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей”, од. зб. 88 „Світ” рукописний журнал 2-ої будівельної профшколи ім. Артемам. Житомир”, 1924 р. – 21 арк.
  22. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей", од. зб. 89 „Бджілка” рукописний журнал сільськогосподарської школи села Турчинівка, Житомирської області”, 1924 р. – 6 арк.
  23. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16 „Волинський краєзнавчий музей”, од. зб. 90 „Побут людей” рукописний журнал Коднянської трудшколи”, 1927р. – 23 арк.
  24. Скрипник Г. А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток / Ганна Аркадіївна Скрипник. – К. : Наукова думка, 1989. – 300 с.
  25. Соловьев В. К. Краеведческий музей и политехнизация школы / В. К. Соловьев // Советский музей. – 1932. – №2. – С. 8–13.
Рябчикова Ф. Співпраця етнографічного відділу Волинського науково-дослідного музею з шкільними закладами / Ф. Рябчикова, В. Надольська // Волинський музейний вісник : наук. зб. – Луцьк, 2014. – Вип. 6. – С. 173–177.