Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Карта території України 1917–1920 рр.
Мапи Волині
Карта території України 1917–192...

Інше





Прищепа О. "Вплив нових містоутворюючих факторів на розвиток Славути в другій пол.ХІХ – на поч.ХХст" | Друк |
Читальний зал - Суспільно-політичне життя
Стаття присвячена аналізу розвитку містечка Славута в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. В ній характеризуються фактори, які сприяли його прискореному соціально-економічному розвитку. Завдяки появі залізничного сполучення, швидкому зростанню промисловості це волинське містечко в зазначений період набуло виразних міських ознак. Вагому роль в подальшому економічному зростанні Славути відігравала особиста зацікавленість його власника кн. Р. Сангушка.

 У прискоренні процесів соціально-економічного, а також суспільного розвитку на Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. значну роль відігравали міста. Не були виключенням і міста Волинської губернії царської Росії. Як відомо, офіційними містами на Волині в цей час продовжували вважатися 12 адміністративних повітових центрів: Рівне, Луцьк, Ковель, Овруч, Дубно, Володимир-Волинський, Старокостянтинів, Заслав, Острог, Кременець, Новоград-Волинський, Житомир. Окрім того, Житомир виконував ще й функції губернського центру. Після відповідного царського указу статус офіційного міста в 1903 р. отримало містечко Здолбунів Острозького повіту [1, арк.106].

Слід відзначити, що в царської адміністрації не існувало чітких критеріїв, які населені пункти вважати містами. Як правило, міськими поселеннями вважалися ті, які користувалися правом поселення в них так званих міських станів і правом на торгівлю згідно міського положення. В першу чергу до них відносилися наділені адміністративними функціями міста, в яких діяло громадське самоуправління. Однак поняття міського поселення зовсім не являлося синонімом такого населеного пункту, в якому існувало міське управління. Воно було значно ширше і охоплювало не лише міста, а й містечка, яких на Волині нараховувалося 141. Між тим статус містечок залишався досить невизначеним і навіть у роз’ясненнях до міського положення 1892 р. стосовно них вживався вислів "дещо середнє між містом і селом" [11, 67]. А такі визначальні критерії оцінки міських поселень як чисельність населення та їх соціально-економічний розвиток абсолютно ігнорувалися.

Між тим у пореформену добу на Волині з’явилося ряд нових поселень, які в силу свого соціально-економічного розвитку могли претендувати на статус міст, а окрім того, деякі містечка починають розвиватися набагато швидшими темпами, ніж офіційно визнані міста, і цілком слушно могли бути віднесеними до переліку офіційних міст. Однак царська адміністрація не поспішала надати їм юридичний статус міст. Щоправда, на початку ХХ ст. мали місце спроби Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ розширити перелік міст Волині за рахунок включення до нього деяких найбільш швидко зростаючих містечок.

Як відомо, у випущеному ним збірнику "Города России в 1910 году" окрім тринадцяти офіційно визнаних міст Волинської губернії до переліку міст були включені містечка Корець, Любар, Полонне Новоград-Волинського, Радзивилів Кременецького, Шепетівка Заславського повітів [2, 528]. При цьому упорядники даного збірника враховували такі, на їх погляд, характерні міські ознаки як чисельність народонаселення (цей показник повинен був перевищувати 10 тис. чол.), торгово-промислове значення даного населеного пункту, характер міської забудови, благоустрою тощо. Однак, на наш погляд, і цей список можна розширити за рахунок включення до нього ще деяких містечок з яскраво вираженими економічними ознаками. Насамперед це стосується містечка Славута Заславського повіту. Саме такої думки дотримувалися відомий російський економіст-географ В.Семенов-Тянь-Шанський, а услід за ним – сучасний дослідник міст Правобережної України пореформеного періоду А.Гуменюк [9, 144; 3, 218].

В.Семенов-Тянь-Шанський оперував власними критеріями оцінки міських поселень, зокрема, такими як частка їх населення, зайнятого несільськогосподарськими заняттями, а також частка щорічного торгово-промислового обігу міста, яка мала припадати на одного жителя. Згідно розробленої ним градації містечко Славута було віднесено до групи так званих середніх міст [9,144]. Саме такими він вважав міста, де проживало від 10 до 40 тис.чол., а частка торгово-промислового обігу на кожного жителя тут мала складати від 100 до 500 руб. [7, 165]. Показники торгово-промислової активності населених пунктів, якими він при цьому оперував, були ним використані із статистичних збірників "Торговля и промышленность Европейской России по районам", які видавалися Міністерством торгівлі і промисловості царської Росії в 1903-1910 рр. [9, 67].

Зауважимо, що народонаселення містечка Славута в пореформену добу зростало досить швидкими темпами. Так, якщо в 1870 р. тут мешкало 3 259 жителів, то в 1897 р. – 8 454 чол., а на початку ХХ ст. – близько 10 тис. чол. [12, 793; 6,27; 9, 144]. Таким чином, приблизно за 40 років населення Славути зросло в 3 рази.

Слід підкреслити, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. одним із провідних факторів, який визначав міський характер того чи іншого населеного пункту, являлася наявність розвинутого промислового виробництва. Наскільки Славуті були притаманні ті господарські функції, котрі одні тільки і давали право визнавати населений пункт містом у економічному відношенні? Відповісти на це питання дозволить більш детальний аналіз розвитку промисловості цього волинського містечка.

Як засвідчують документальні джерела, в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. промисловість у містечку Славута розвивалася прискореними темпами. Як саме містечко, так більшість його промислових підприємств належали кн. Р.Сангушко. Так, у 1879 р. в містечку діяло суконне виробництво (найбільше поміж підприємств подібного профілю на Волині). На фабриці працювало 183 чол., а сума виробленої на ній продукції складала 235 000 руб. Того ж року папірня кн. Р.Сангушка випустила продукції на 116 000 руб. (переважно для пакування цукру), на ній трудилося 116 чол. До цього переліку треба ще додати машинобудівний (механічний) завод, на якому 165 робітників виготовляли сільськогосподарську техніку на суму 75 000 руб., а також лісопильне виробництво, де працювало 14 чол., а сума виробленої продукції складала 100 000 руб. При лісопильному заводі кн. Сангушка працював ще завод деревної маси, на якому виготовлялося 87 тис. пудів продукції на суму 130 000 руб. Таким чином, загальна сума виробленої промислової продукції у містечку Славуті на 1879 р. становила 656 400 руб., а кількість задіяних на них робітників перевищувала 700 чол. [5, 8, 128, 155, 357].

Досліджуючи міста царської Росії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. вчені відмічали непоодинокі випадки, коли офіційні адміністративні центри, а саме повітові міста відчутно відставали в соціально-економічному розвитку від деяких населених пунктів, які знаходилися в тому ж повіті [8, 247]. Наприкінці ХІХ ст. подібне відставання стало характерним для повітового м. Заслава (з 1910 р. – м. Ізяслава) у порівнянні з містечком Славутою.

Статистичні дані вказують, що в самому повітовому центрі, який, до речі, також належав кн. Р.Сангушко, промисловість розвивалася значно повільніше. Так, у 1879 р. на передмісті Лабази діяв механічний завод, який спеціалізувався на виробництві різних апаратів для цукрових і винокурних заводів, а також млинів. Загальна сума його виробництва обраховувалася у 25 000 руб., а кількість робітників не перевищувала 29 чоловік. Також на передмісті Лабази підприємство, яке належало французькому підданому Є.Клейсту, випускало мідні апарати для цукрових заводів на суму 25 000 тис. руб., на ньому було задіяно 29 робітників [5, 385]. В цілому загальна сума промислового виробництва в м. Заславі у 1879 р. не перевищувала 50 000 руб., а кількість працюючих – 197 чол.

Таким чином, вже наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. містечко Славута за обсягом і сумою виробленої продукції більш ніж у 10 разів випереджало свій повітовий центр – м. Заслав. І навіть у 1907 р., коли сума випущеної продукції на всіх його підприємствах скоротилася і становила 266000 тис. руб., то і тоді воно значно випереджало м. Заслав, 18 промислових підприємств якого випускало продукції на суму 70 582 руб. [1, 301, 310].

Швидкому економічному розвитку в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. містечко Славута в значній мірі завдячує наявності залізничного сполучення, яке воно отримало в 70-і рр. ХІХ ст. після відкриття руху поїздів на Києво-Брестській ділянці Південно-Західної залізниці. Як слушно підкреслювала Т.Лазанська "при розгляді доцільності будівництва залізниць держава враховувала необхідність доступу на ринки збуту сільськогосподарської продукції, яка вироблялася в поміщицьких маєтках [4, 33]. А ми в свою чергу зауважимо, що Славута являлася центром величезної поміщицької латифундії, яка належала кн. Р.Сангушко. Тенденція до перетворення великих капіталістичних латифундій на капіталістичні підприємства, що працювали на ринок, яка, як відомо, намітилася ще в дореформений період на Волині, продовжувала розвиватися і в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Поява нового більш удосконаленого виду транспорту, яким являлося залізничне сполучення, стимулювало перетворення містечка Славути, яке раніше нічим особливим не виділялося, в значний центр товарообігу і промисловості.

В другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., коли в цілому в Україні відбувалися докорінні зміни містоутворюючих факторів, містечко Славута набуло виразних міських ознак. Високі темпи його урбанізації були зумовлені впливом багатьох факторів, а саме наявністю залізничного сполучення, швидким розвитком промисловості, а також особистою зацікавленістю в подальшому зростанні містечка кн. Р.Сангушка.

Література.

1. Весь Юго-Западный край. – К., 1907. – 645 с.

2. Города России в 1910 году. – СПб., 1914. – 1158 с.

3. Гуменюк А.О. Міста Правобережної України в другій половині ХІХ ст.: Дис. канд. іст. наук . – К., 1993. – 224 с.

4. Лазанська Т. Історія підприємництва в Україні. – К., 1999. – 281 с.

5. Орлов П.А. Указатель фабрик и заводов Европейской России с Царством Польским. – СПб., 1881. – 753 с.

6. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. Населенные места … в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения … – СПб., 1905. – VІІІ. – 120 с.

7. Прищепа О.П. Нові тенденції в урбанізаційному процесі Волинської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на прикладі південно-східних її повітів // Болохівська земля і люди. Матеріали Всеукр. наук. конференції "Велика Волинь". Т.20. – Хмельницький –Стара Синява – Любар, 2000. – С.163-167.

8. Рындзюнский П.Г. Крестьяне и город в капиталистической России второй половины Х1Х в. – М., 1983. – 267 с.

9. Семенов Тянь-Шанский В. Город и деревня в Европейской России. – СПб., 1914. –212 с.

10. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф.442. – Оп.653. – Спр.123.

11. Щегловитов С.Г. Городовое положение с законодательными мотивами, разъяснениями и дополнительными узаконениями. – СПб.,1912. – 996 с.

12. Słownik geograficzny królestwa polskego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1889. – Т.Х. – S.793.