Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Ошуркевич Олекса Федорович (1933-2010)
Видатні діячі
Ошуркевич Олекса Федорович (1933...





24 червня 2015 року – 85 років від дня народження Володимира Олександровича Замлинського (1930-1993) – українського історика та публіциста | Друк |
Новини - Пам'ятні дати
Не багато дослідників минувшини можна назвати Істориком з великої літери. До цієї когорти можна без перебільшення долучити Володимира Олександровича Замлинського, автора численних праць не лише з історії України, а й Волині, директора Волинського обласною державного архіву у 1960-1968 роках.
Володимир Олександрович Замлинський народився 24 червня 1930 року в родині військовослужбовця в містечку Андрушівка на Житомирщині. Дитинство майбутнього історика було затьмарене голодомором 1933-го і арештом батька Замлинського – кадрового офіцера Червоної Армії. Не легкими були і роки Вітчизняної війни: чого варта лише для становлення підлітка втеча з німецького полону.
Про це згадує сестра історика, лучанка М. О. Замлинська-Таран: "Володя, мама, той чоловік та ще ті люди, що були поруч з нами, за ніч вигребли руками, ножами, ложками в землі, біля самої стіни, діру, через яку вирішили вибратися. Вилазячи звідти, ми потрапили у стічний рівчак. Мокрими, боячись підняти голову, ми відповзли метрів 300-400… Озирнувшись, ми побачили полум'я. То вже горіли конюшні з людьми... Володя піймав погляд моїх переляканих очей і сказав: "Запам'ятай це, Лідусю, може колись прийдеться комусь про це розповісти".
У 1952 році волею призовної лотереї Замлинський потрапляє на службу у Військово-морський флот і відбуває чотири роки нелегкої морської варти на Півночі. Цікаво, що інший відомий історик, беллетрист, сучасник Замлинського Валентин Пікуль теж починав свій шлях до країни Кліо з ВМФ. Обом їм прийшлося також у зрілому віці здавати екстерном екзамени за середню школу.
З 1958 року В. О. Замлинський починає працювати у Луцьку вчителем креслення і праці у залізничній школі № 38, організовує шкільну секцію боксу, якому сам навчився під час служби на флоті.
У цьому ж 1958 році В. Замлинський вступає на заочне відділення юридичного факультету Львівського університету і влаштовується на роботу у Волинський обласний державний архів. Архівна робота полонить його і вже тоді він вирішує присвятити себе дослідженню вітчизняної минувшини. Історія стає змістом його життя і праці. Саме тому через рік він переводиться на заочне відділення Московського історико-архівного інституту.
1959 року, будучи, по суті, істориком-початківцем, він видає у співавторстві першу свою книжку – "Луцьк. Історичний нарис". Потім було багато різних наукових монографій, персональних і колективних, науково-популярних книжок, але ця перша книжка багато що визначила у його подальшій долі, вселивши впевненість у власних силах.
Перші праці В. Замлинського були написані 1958 р. при роботі над підготовкою путівників по архівах України. Тоді ж почалась публікація серії статей, присвячених аналізу народної творчості західних областей України. Були виявлені та систематизовані пісні, вірші та інші джерела усної народної творчості регіону: “З приводу історичної достовірності змісту революційних народних пісень Західної України 1920–1939 рр.” (1962), “Пісня про героя” (1964), “Народнопісенні переробки творів Шевченка на Волині” (1964).
У 1960 році В. Замлинському запропонували очолити Волинський обласний архів. Робота на посаді директора архіву не завадила Володимиру Олександровичу займатися науковою роботою. 1966 року він захищає кандидатську дисертацію, а через 2 роки переїжджає до Києва і починає працювати старшим науковим співробітником Інституту історії партії, через 11 років захищає докторську дисертацію.
У 1975–1981 рр. В. З. – заступник Головного редактора “Українського історичного журналу”. Тривалий час був членом редколегії журналів “Архіви України”, “Пам’ятки України”, “Київська старовина”.
У серпні 1982 року В. Замлинського було запрошено на посаду завідуючого кафедрою джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Так було покладено початок відомій в Україні і у світі "Школі Замлинського".
За період своєї наукової та творчої діяльності В. Замлинський написав та видав понад 150 наукових праць, 40 монографій і книг.
Його перу належать історико-публіцистичні праці “Життя для людей” (Л., 1962), “Астронавт” (Л., 1964), “Волинський полк іде в революцію” (Л., 1967), що витримав чотири видання, “Васюти” (Л., 1973) та ін.
Слід вказати і на те, що літературні здібності В. Замлинського виявилися досить рано. Сестра історика згадувала про юного брата: "В цей час він вже писав історичні оповідання, нариси, вірші і інколи давав мені читати свої рукописи, цікавився моєю думкою. Я дуже пишалася цим".
З Волинню В. Замлинський не розлучався навіть тоді, коли переїхав до Києва. Приїжджав сюди часто, два-три рази на рік. Приятелював з відомим волинським поетом О. Богачуком, істориком-краєзнавцем В. Наконечним.
Під час створення спільної з письменником В. Кавою науково-популярної книги про дітей у часи Великої Вітчизняної війни, об'їздив всю Волинь, збираючи матеріали до неї. Разом з тим же письменником видав книгу "Три червоні гвоздики" про сім'ю Васют. революціонерів Вігілєва і Алексієвську, командира партизанського загону Собесяка. В. Замлинському ж належить честь відновлення історичної пам'яті про революційний Волинський полк.
В останні роки життя вчений досліджував генеалогію козацьких родів, гетьманів України, ролі і місця особи в історії, проблеми міської і родової геральдики, питань історичної географії та ін. Серед них праці, що висвітлюють життєвий та творчий шлях гетьманів України: Пилипа Орлика, Петра Дорошенка, Павла Полуботка, Петра Сагайдачного та ін. Всі вони написані на архівному матеріалі, значну частину якого вчений ввів до наукового обігу. Значна увага у науковій творчості В. Замлинського приділена постаті Б. Хмельницького (“Богдан Хмельницкий”. – М., 1989). Під його редакцією вийшла друком монографія “Історія України в особах ІХ–ХVІІІ ст.” (К., 1993).
Цикл робіт присвячено життю і творчості відомих українських діячів та істориків Миколи Костомарова та Михайла Максимовича: “Микола Костомаров. Галерея портретів” (К., 1993); “Максимович М. А. Киев явился градом великим…” (1994, упорядник та автор вступної статті).
В. Замлинський автор тексту “Шевченківського календаря на 1994 рік”, керівник авторського колективу праці “Історія України в особах ІХ–ХVІІІ ст.” (К., 1993). За його участю до 160-річчя з дня заснування університету підготовлено видання “Київський університет імені Тараса Шевченка. Сторінки історії і сьогодення” (К., 1994).
Досліджуючи проблеми джерелознавства історії України, вчений опрацював велику кількість архівних документів, багато з яких введено до наукового обігу вперше.
Доля відвела йому не так багато часу. Залишились недописані книги, десятки нездійснених ідей. В ніч з 22 на 23 грудня 1993 року Володимир Замлинський постав перед Вічністю.
Войцехівська І. Замлинський Володимир Олександрович / І. Войцехівська // Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліограф. довід. / Держ. комітет архівів України, Укр. н.-д. ін-т архівної справи та документознавства ; упоряд. : І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. – К., 2007. – С. 238-240.
Златогорський О. 24 червня 75 років від дня народження В. О. Замлинського (1930-1993) – українського історика та публіциста / О. Златогорський // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік / Управл. культ. Волин. обл. держ. адмін., Волин. краєзн. музей, Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки. – Луцьк : Терен, 2004. – С. 83-85.