Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Ісус Христос
Волинська ікона
Ісус Христос




Чи оцінить Юнеско одяг Лесиної Мавки? | Друк |
Новини - Пам'ятні дати
Дивовижна виставка демонструвалася нещодавно у Волинському краєзнавчому музеї. Її творці — «Центр дослідження і відродження Волині» та музеї — презентували унікальні автентичні та реконструйовані зразки волинського серпанкового одягу з музейних та приватних колекцій Рівненщини. Були представлені й три речі з фондів Волинського краєзнавчого музею, віднайдені у Маневицькому й Любомльському районах. Не випадкова і назва виставки: «Таємниці одягу Мавки». Адже у «Лісовій пісні» Лесі Українки неодноразово згадано, що Мавка була одягнута в серпанок.
Щиро кажучи, донедавна я вважала, що йшлося про легкий туман над водним плесом, адже саме так пояснює одне із значень слова «серпанок» тлумачний словник. Тож саме закутаною у такий невловимий туманець і уявлялася мені головна героїня безсмертної драми-феєрії. Та, вочевидь, Леся Українка добре знала традиції й звичаї тогочасного волинського села. Мої ж ровесники мало не розминулися в часі з таким унікальним явищем, як рукотворний серпанок, адже з початку ХХ століття серпанку в Україні, окрім Рівненщини, вже не виготовляли. Це прозоре біле полотно, яке тчеться із тоненької, мов павутинка, ниточки. Прядуть такі нитки із особливого сорту льону (лущику), який потребує дуже ретельного догляду від сходів до самого збору. А потім — тривалий процес обробки (аж до створення готового серпанкового костюма), який тривав понад рік. Залишається тільки дивуватися, що українські жінки виготовляли нитки, які не поступалися за якістю шовковим і були міцними.
Донедавна вважалося, що секрет виготовлення серпанку втрачено назавжди. Сумували з цього приводу переважно етнографи, бо наш побут давно вже заполонили новітні тканини, як штучні, так і натуральні, виготовлені промисловим способом.
Але джерела творчості не замулюються часом. Ще торік наша газета розповідала про 76-річну народну майстриню із села Крупове Дубровицького району Рівненської області Уляну Кот, яка й досі тче найтонший серпанок і тримає у пам'яті понад 1000 пісень. Публікація мала назву «Мені б лише ниток і щоб лунала пісня». Саме у цьому селі свого часу побувала відомий київський етнограф Лідія Орел, яка вивчала традиції виготовлення та застосування серпанку.
Але це село, яке зберегло прадавні звичаї (писемні джерела зафіксували першу згадку про серпанок у 1565 році), — не єдине. Рівненські дослідники виявили серпанкові вироби у селах Берестя, Селець, Орв'яниця, Лютинськ, Мочулище, Ясинець того ж Дубровицького району. І не лише виявили і привернули увагу, а й відродили це феноменальне явище, на що знадобилося понад три роки. Спеціалісти майстерні ручного ткацтва «Легенди Волині» на автентичному обладнанні з натуральних матеріалів відтворили вісім довершених серпанкових костюмів (на фото — частина з них), якими й мали змогу помилуватися лучани, а перед тим вони експонувалися у музеях Рівненщини та Києва. Нині ГО «Центр дослідження і відродження Волині» працює над тим, щоб серпанковий одяг внесли до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Про всі секрети пошуків і тонкощі виготовлення серпанку та його побутування розповіла присутнім під час відкриття виставки провідний спеціаліст Рівненського краєзнавчого музею Алла Українець.

Валентина ШТИНЬКО