Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Ремісниче училище, 1908 р. вул. Московська, 37 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Ремісниче училище, 1908 р. вул. ...

Інше





Масюк Ж. Ю. Особливості семантики етнонімної групи “чужі” у творчості Й. Г. Струцюка про Холмщину | Друк |
Читальний зал - Мови і діалекти
Постановка наукової проблеми. Нині етноніми рідко стають об’єктом вивчення літературної ономастики, оскільки питання їх віднесення до класу пропріативів чи апелятивів залишається відкритим. Д. Г. Бучко О. В. Суперанська відстоюють апелятивний статус цих одиниць. Дослідники С. О. Вербич, М. М. Торчинський, А. В. Чирва, Д. Е. Шен відносять етноніми до ономастичної лексики. Міжнародна Спілка Ономастичних Наук (ICOS) також вважає етноніми пропріативами [15]. Услід за цією групою науковців віднесемо етноніми до ономастичної лексики.
У художньому творі ці одиниці можуть виконувати всі ті ж функції, що й літературний антропонім. Вони обов’язково ідентифікують персонажа та можуть виокремлювати його від інших (ідентифікаційна та диференційна функція), при використанні давніх чи регіональних назв указують на час та місце розгортання сюжету (функція локалізації у часі та просторі). Етнофобізми, як принизливі, образливі позначення тих чи тих етнічних груп [14, 35] – яскравий зразок емотивної функції, до того ж, будь-який етнонім виконує ідеологічну функцію, слугуючи своєрідним знаменом, кличем. З одного боку, етноніми виступають засобом історичної достовірності сюжету, з іншого – слугують прийомом метафоризації, вираження етнічної оцінки тощо. Вивчення семантичного нашарування етнонімів в літературному тексті, може дати цікавий результат, адже тут присутні всі можливості для повної реалізації їхнього конотативного потенціалу.
Мета дослідження – з’ясувати сематичне наповнення та конотації етнонімної групи “чужі” у літературі Й. Г. Струцюка про Холмщину.
Й. Г. Струцюк – волинський прозаїк, драматург, поет, сценарист. Народився 1934 р. у с. Стрільці Грубешівського повіту (нині Польща). Зростав письменник у багатонаціональному оточенні, в умовах міжетнічних конфліктів. Поряд жили поляки, євреї, мурав’яки, під час війни спілкувався з німцями. Коли Й. Г. Струцюку було 10 років, поляки спалили його рідне село, а його із сім’єю Радянська влада депортувала на Запоріжжя. Ті дитячі враження залишилися закарбовані у пам’яті письменника назавжди, вилилися в романі “Гучва”, повісті “Цвіт дикої шандри”, численних поезіях, оповіданнях та есе, які стали об’єктом нашого аналізу.
Виклад основного матеріалу. Серед етнонімів, зафіксованих у творах Й. Г. Струцюка про Холмщину, до групи “чужі” входять: австрійці, білоруси, болгари, жиди, калмики, німці, поляки, росіяни, татари, угорці, французи, цигани, чехи, шведи, ятвяги. Усі вони використані для ідентифікації та диференціації національної приналежності.
Етноніми у творах Й. Г. Струцюка, за аналогією до інших онімів, можна поділити на сюжетні та позасюжетні, тобто ті, які вжито принагідно. У літературних полотнах волинського письменника поряд із персонажами-українцями діють німці, поляки, росіяни, отож, ці номени сюжетні. Імена австрійці, білоруси, болгари, жиди, калмики, татари, угорці, французи, цигани, чехи, шведи, ятвяги не позначають етнофорів-персонажів і вжиті відповідно до вимог авторського задуму.
Тематика Холмщини передбачає, перш за все, контакти холмщаків із поляками. Взаємовідносини ці складалися віками і завжди були непростими. Тому перед письменником-реалістом, письменником-істориком стояло складне завдання – розповісти про геноцид холмщаків, не перетворивши свої національні почуття на політичну нетерпимість.
Отож, на позначення населення Польщі в Й. Г. Струцюка найчастіше вжито офіційне ім’я поляки. Семантичне наповнення етноніма розширене апелятивами шовіністи [7, с. 26], колоністи [8, с. 86], бандити [7, с. 26], терористи [9, с. 33], ненависні [8, с. 57], але поряд із цим це найближчий сусід з-за Бугу [12, с. 52], найбільш віруючий і далеко не найменш культурний народ Європи [8, с. 77], братній слов’янський народ [8, с. 32].
Світогляд Й. Г. Струцюка та ситуації, в які він уміщує своїх героїв, обумовлюють різні комунікативні стратегії реалізації етнонімів. Умови конфлікту диктують емоційно-суб’єктивне ставлення до противника, яке в мовленні виражено за допомогою етнонімів-прізвиськ та етнофобізмів. На думку Г. М. Шиманович, виникнення таких одиниць зумовлено цілою низкою соціальних чинників, серед яких найбільш упливовими виступають етнічні упередження [14, с. 34].
Усі неофіційні найменування поляків, ужиті в творах Й. Г. Струцюка, мали відповідники в реальному мовленні холмщаків, тобто передають їхні стереотипні установки, осмислені письменником: ляхи, ляшки, мазури, кайзаки. Такі етнономінації не просто увиразнюють, а виражають експресію, створюють етнічний колорит, дають змогу відчути спектр негативних емоцій холмщаків у ставленні до поляків.
Найбільш частотний у творах Й. Г. Струцюка екзогенний номен ляхи. Ця давня історична назва племені в часи козацтва набула негативних конотацій та додаткового значення ворог. У романі “Гучва” якраз можна спостерігати два прояви семантики цього етноніма, пор.:  “Пане Ярославе, не тямлю одного: чого той літописець написав, що наш князь ішов на ляхів і займав городи їх Перемишль і Червень?” [8, с. 19] та “Московські залоги почали займати козацькі міста. Отже, з одного боку — войовничі московити, з іншого — ненависні ляхи” [8, с. 57]. При цьому частіше такий етнонім залишається емоційно нейтральним та виконує функцію локалізації у часі, тобто відсилає читачів в епоху Київської Русі чи Козаччини.
Натомість експресивне наповнення лексем ляшки, ляшня абсолютно негативне. Такі наймення звучать виключно від членів Холмської самооборони: “Розбіглися ляшки, як мурашки” [8, с. 20]. Автор використовує їх для реалізації комунікативної стратегії висміювання, а інколи й приниження ворога-поляка.
Негативних конотацій у мовленні холмщаків набуває етнонім ма́зури. Цим іменем прийнято називати велику етнічну групу поляків, яка живе на півночі Польщі. У міжвоєнні часи вони переїздять на схід і займають українські землі. Народ сприймає їх як зайд, чужинців, загарбників, тому в творах Й. Г. Струцюка еквівалентом до цього етноніма стає апелятив колоніст, рідше осадник. Суб’єктивний аспект міжетнічних стосунків холмщаків та мазурів відбито в етнонімі-прізвиську кайзак: “Зупинялися на ніч у панських дворах і щойно обжитих польських колоніях, де жили такі ж осадники. Їх тут прозивали “кайзаками”” [8, с. 16]. Із розповідей письменника, стало відомо, що таке найменування осадникам-мазурам було дано жителями с. Стрільці через те, що ті так називали своїх коней.
Як уже було зазначено, одним із ключових понять ідентичності в Україні, а ще більше на Холмщині, завжди був конфесійний аспект. Для внутрішньої форми етнонімів цей фактор дуже важливий. У творах Й. Г. Струцюка це виражено в семантичній тотожності понять українець – православний, поляк – католик. За цим же принципом відбувається диференціація етнонімів та й усього світу в опозиції “свій – чужий”: “… Бо Дніпро — то наша річка. Наша, українська. — Українська то українська, а от уніятська чи православна, куме? — Православна, Марку. — Якщо православна, то значить наша” [8, с. 41].
У творчому надбанні Й. Г. Струцюка іменник католик часто замінює етнонім поляк: “Ану гайда, хлопці, в гості до католиків!” [8, с. 113]. У вузькому контексті письменник жодного разу не застосовує негативних характеризуючих апелятивів при цій назві, навпаки називає їх набожними [8, с. 93], віруючими [8, с. 77]. Ці “богомільні” католики руйнують храми, плюндрують християнські православні святині, спалюють села, жорстоко катують мирних жителів та викорінюють усе, що зветься русинським. Письменник повсякчас навмисно підкреслює протиріччя між християнською мораллю католиків та їхніми реальними вчинками. Отож, така номінація слугує своєрідним прийомом антитези, абсурду і несе велике емоційне навантаження. У дійсності лише з червня по липень 1938 року на Холмщині ними було знищено 162 церкви [4, с. 8].
Особливе бачення Й. Г. Струцюком у досліджуваних творах росіян, точніше совєтів (найуживаніший варіант). У романі “Гучва” відчутно чітке розмежування конотацій цього етноніма в мовленні русинів та автора. У свідомості холмщаків совєти – визволителі, рятівники. Забужани називають їх “своїми”, “нашими”, тобто співвідносять їх з етнонімною групою “свої”: “Як не є – то ж наші” [8, с. 103].
Натомість письменник дуже обережно, але вправно розвіює таку ілюзію. Ще від початку твору вводить до роману таке собі втілення менталітету цього народу – Мішку Удалого. Відчувши сердечність селян, цей герой наживається на їхній доброті, встановлює у с. Дулібівці свої правила, усвідомлює його як свою власність: “Спочатку Мішка пристав на хліб і молоко, казав: “Вот толькі поправлюся – за Буг уйду”. А як поправився (бо був таки виснажений), то почав вимагати “чево-то болєє жівітельново”. Коли дехто відмовляв, Мішка почав погрожувати…” [8, с. 49].
Ще однією тривожною ноткою стає полілог жителів с. Дулібівка із совєцьким танкістом, який спершу називає русинів поляками, а довідавшись, що ті українці – етнофобізмом хахли. Таке принизливе найменування – ознака мови ворожнечі. На думку лінгвістів, етнофобізм або створює образ ворога, або використовується як експресивна номінація відчужувального характеру [2, с. 177]. Отож, совєцький танкіст таким способом виражає свою зверхність і одразу відштовхує холмщаків як “чужих”.
Не можна сказати, що Й. Г. Струцюк у романі “Гучва” відкрито проявляє свою оцінку етноніма совєти, навпаки, його зауваги тут досить стримані та лаконічні, а сам номен, як і його історичний попередник московіти, виконує функції ідентифікації, локалізації у часі та алюзії.
Конотативне наповнення етноніма совєти в інших творах про Холмщину відповідає негативній оцінці та розширене такими словосполученнями: червона орда [12, с. 16], червоні окупанти [12, с. 50], примітивні москвини, наділені нечуваною агресією [13, с. 9]. Вони не вірують у Бога, а їхні “захисники закону” енкаведисти – то гірша наволоч, ніж гестапо [8, с. 77]. До речі, письменник часто вдається до порівняння совєтів із німцями і зрештою виявляється, що браття-словʼяни чужіші од чужих германців.
Етнонім германці в творах Й. Г. Струцюка вирізняється чи не найбільшим розмаїттям форм. Їх названо гітлерівцями [9, с. 19], німцями [8, с. 5], нємчиками [8, с. 69], швабами [8, с. 19], фашистами [8, c. 104], фріцами [8, с. 104], це коричневі окупанти [12, с. 69], орда [10, с. 69], фашистське іго [8, с. 49]. Власне ендогенний етнонім германці у волинського письменника історичний і виконує функцію локалізації у часі: “Хто серйозно вивчав історію, знає, що в той час, коли Володимир ішов “на ляхи”, їхній король був розбитий германцями і платив їм данину” [8, с. 19].
На позначення народу Німеччини письменник найчастіше використовує етнонім німці. Це ім’я залишається найбільш нейтральним на позначення цієї етнічної групи, слугує засобом ідентифікації національної приналежності. Емоційне навантаження номена актуалізоване через контекст та екстралінгвальну інформацію.
Своєрідним прийомом експресії стає етнонімна синекдоха, тобто вживання форми однини замість множини в назві народу: “Думаєш, німець форналів до церкви зажене? Ніґди. Воно німцеві не потрібне” [8, с. 34]. Значення такого тропу полягає в узагальненні, концентрації та типізації національних рис. За нашими спостереженнями, етнонімну синекдоху використовують лише на позначення чужого етносу. Тобто такий троп слугує ще одним засобом вираження протиставлення у системі “свій” – “чужий” (пор. ще поляк, совєт, шваб).
Як уже було зазначено, в творах Й. Г. Струцюка етнонім німці набуває додаткового значення окупанти. Але важливо, що конфлікт між холмщаками та німцями не вирізнений такою гостротою, як із поляками чи совєтами. Герої Й. Г. Струцюка сприймають не усіх представників цієї нації як безпосередньо свого ворога, інколи навіть досить позитивно відгукуються про них, допомагають їм (відносини Кузьми Байволюка та Юргена у повісті “Цвіт дикої шандри”). Німець у Й. Г. Струцюка – хоч і загарбник, але справедливий та хазяйновитий: “Німець, як робивим в лісництві чи на колії, то платив. І як окопи копавим, то так само платив. І, скажу тобі, не кепсько” [11, с. 104]. Напевно, тому емоційно-суб’єктивне начало в мовленні холмщаків в оцінці цього етносу виражено не на стільки яскраво, як у совєтів.
Номен шваб – єдине етнонім-прізвисько, для найменування германців у мовленні холмщаків: “Думаєте, пане Іване, наші біди шваба муляють?” [8, с. 22]. Інші варіанти етноніма належать мовленню совєтів та поляків. До речі, О. Т. Горбач у своїй фундаментальній праці “Арго в Україні” етнонім шваб фіксує в лексиконі українських вояків польської, австрійської армії, а також вояків дивізії “Галичина” [1], тобто ця номінація функціонувала на території західної України. Отож, етнонім шваб, що наділений відтінком зневажливості, у творах Й. Г. Струцюка виконує не тільки емотивну функцію, а й локалізує сюжет у просторі.
У середині ХХ століття Радянський Союз проводив активну пропаганду формування образу німця як “ворога людства”. Через що психологічна антитеза “свій” – “чужий“ тут була загострена до крайньої межі. Як зазначає О. C. Сенявська, солдати радянської армії сприймали німців як звірів, позбавлених усього людського, бездушних машин [6].
Й. Г. Струцюку вдалося майстерно передати ненависне відношення совєтів до німців за допомогою цілого арсеналу мовних засобів: фріци [8, с. 104], фашисти [8, с. 87], фашистскоє іго [8, с. 49], німецькі фашисти [8, с. 111]. Такі номени використано з метою реалізації комунікативної стратегії приниження, дистанціювання від представників ворожої етнічної групи.
Назви національностей у контексті подій цих років мають не стільки посилене етнічне, скільки ідеологічне навантаження, адже Друга Світова війна, яка частково описана письменником, мала потужну класово-ідеологічну основу. Тому синонімом до етноніма німець стають терміни фашист, гітлерівець, коричневий, а совєт – комуніст, більшовик, червоний. Емоційно-експресивне наповнення таких номінацій відповідає негативній оцінці.
Висновки. Творчість Й. Г. Струцюка про Холмщину – це історія конфліктів та їхніх наслідків. Психічний аспект міжетнічних стосунків автору вдалося майстерно передати за допомогою етнономінацій. Аналіз таких номенів дозволяє умовно встановити ієрархію антипатій, де крайньої межі набула ворожнеча між холмщаками та поляками, совєтами та німцями, на другому плані – взаємини совєтів із холмщаками, і з найменшою гостротою тут змальовано відносини холмщаків та німців. Етноніми, що належать групі “чужий”, у творах Й. Г. Струцюка більшою чи меншою мірою набувають спільного асоціативного значення “окупанти”, “загарбники”, а емоційно-експресивне наповнення таких одиниць має негативне забарвлення. Автор у всьому залишаєтсья вірним фольклорній традиції свого народу, тому етноніми-прізвиська та етнофобізми, використані в творах, мають реальне підґрунтя, виконують когнітивну та локалізаційну функції.
Список використаної літератури
  1. Горбач О. Т. Арґо в Україні / О. Т. Горбач. – Львів, 2006. – 686 с.
  2. Грищенко А. И., Николина Н. А. Экспрессивные этнонимы как приметы языка вражды / А. И. Грищенко, Н. А. Николина // Язык вражды и язык согласия в социокультурном контексте современности: коллективная монография / [отв. ред. И. Т. Вепрева, Н. А. Купина, О. А. Михайлова]. – Екатеринбург, 2006. – Вып. 20. – С. 175-187.
  3. Грищенко А. И. Ономастический статус этнонимов и категория одушевлённости / неодушевлённости // Русский язык в школе. – 2011. – №9 – С. 61-67.
  4. Жуків Б. Нищення церков на Холмщині в 1938 р. / Жуків Б. – Краків, 1940. – 30 с.
  5. Святюк Ю. В. Семантика та функціонування етнономінацій у сучасній англійській мові: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.04 – германські мови / Ю. В. Святюк. – Донецьк, 2005. – 20 с.
  6. Сенявская Е. С. Психология войны в ХХ веке. Исторический опыт России [Електронный ресурс] / Е. С. Сенявская. – М., 1999. – 383 с. – Режим доступа: http://www.krotov.info.
  7. Струцюк Й. Г. Мої Стрільці / Й. Г. Струцюк // Струцюк Й. Г. Події – в анфас, а постаті – в профіль. Есеї, статті, рецензії, кіносценарії, радіопʼєси / Й. Г. Струцюк. – Луцьк, 2011. – С. 21-33.
  8. Струцюк Й. Г. Гучва. Повість печальних літ / Й. Г. Струцюк. – Луцьк, 2001. – 121 с.
  9. Струцюк Й. Г. Комендант Холмської самооборони / Й. Г. Струцюк // Струцюк Й. Г. Події – в анфас, а постаті – в профіль. Есеї, статті, рецензії, кіносценарії, радіопʼєси / Й. Г. Струцюк. – Луцьк, 2011. – С. 33-40.
  10. Струцюк Й. Г. Ти не згасла, зоре ясна / Й. Г. Струцюк // Струцюк Й. Г. Події – в анфас, а постаті – в профіль. Есеї, статті, рецензії, кіносценарії, радіопʼєси / Й. Г. Струцюк. – Луцьк, 2011. – С. 12-21.
  11. Струцюк Й. Г. Цвіт дикої шандри. Повість. / Й. Г. Струцюк // Струцюк Й. Г. Цвіт дикої шандри. Повісті оповідання / Й. Г. Струцюк. – Луцьк, 2008. – С. 79-115.
  12. Струцюк Й. Г. Чия б кричала, або декілька міркувань із приводу так званої “волинської різанини” / Й. Г. Струцюк // Струцюк Й. Г. Події – в анфас, а постаті – в профіль. Есеї, статті, рецензії, кіносценарії, радіоп’єси / Й. Г. Струцюк. – Луцьк, 2011. – С. 44-52.
  13. Струцюк Й. Г. Україна наша малоросійськая / Й. Г. Струцюк // Струцюк Й. Г. Події – в анфас, а постаті – в профіль. Есеї, статті, рецензії, кіносценарії, радіоп’єси / Й. Г. Струцюк. – Луцьк, 2011. – С. 5- 12.
  14. Шиманович Г. М. Лінгвокогнітивні особливості етнономінацій у сучасній англійській мові / Г. М. Шиманович // Культура народов Причерноморья. Научный журнал / [ред. Катунин Ю. А.]. – Симферополь, 2008. – №138 – С. 34-37.
  15. List of Key Onomastic Terms / The International Council of Onomastic science [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.icosweb.net/index.php/terminology.html.
  16. Wielki słownik poprawnej polszczyzny / [pod red. A. Markowskiego]. – Warszawa, 2004.
Анотація
Стаття покликана виявити специфіку функцій, семантичного та конотативного наповнення етнонімної групи “чужі” у творчості Й. Г. Струцюка про Холмщину.
Ключові слова: етнонім, конотація, літературна ономастика,  Холмщина.
Аннотация
В статье рассматриваются функции, семантическое и коннотативное наполнение этнонимной группы “чужие” в творчестве Й. Г. Струцюка об Холмщине.
Ключевые слова: этноним, коннотация, литературная ономастика, Холмщина.
Summary
The article characterizes functions, semantics and connotations of ethnonym group “they”, fixed in J. Struciuk literature about Kholmshchyna.
Key words: ethnonym, connotation, literary onomastic, Kholmshchyna.