Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Кашуба Серафим (Кашуба Алойзи Казимир) (1910–1977)
Видатні діячі
Кашуба Серафим (Кашуба Алойзи Ка...

Інше





Петро Кралюк "Василь Загоровський та його нащадок Єронім" | Друк |
Читальний зал - Культура та мистецтво
Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія»
З КНИГИ «М.ГРУШЕВСЬКИЙ. ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»У ХVI ст. Волинь у культурному та політичному плані була чи не найбільш розвинутим регіоном України. Не випадково цей край став місцем, де в той час з’явилися оригінальні явища української культури. Це і славнозвісне Пересопницьке євангеліє, на якому зараз складають присягу Президенти України, і перший навчальний заклад вищого типу Острозька академія, перший друкований корпус Біблії церковнослов’янською мовою, і систематичне кириличне друкарство. Волинь того часу дала цілу низку імен видатних діячів культури. Тут було створено ряд цікавих літературних пам’яток. Зокрема, саме в цьому краї відбулося становлення та розвиток полемічної літератури. 

Виникає закономіне питання, чому саме Волинь у той час стає головним осередком розвитку української культури? Звісно, в даному випадку існував цілий комплекс причин. Далеко не останньою серед них було те, що на Волині зберегла свої позиції місцева соціальна еліта, представники якої були свідомі свого «руського», власне, українського походження. Саме ця родова аристократія зуміла забезпечити відносно ефективну оборону свого краю від татарських наїздників. Тому Волинь була спокійним регіоном, який не зазнавав таких спустошливих нападів кримських ординців, як інші землі України. Місцева «руська» аристократія забезпечила збереження позицій православної церкви в своєму краї, всіляко підтримувала її культурну діяльність, в т.ч. й матеріально. При чому такими «спонсорами» й «меценатами» виступали не лише багаті князівські родини, а й середньозаможні й, можливо, малозаможні землевласники.

До останніх належала шляхетська родина Загоровських. Їхнім родовим гніздом було нинішнє село Старий Загорів на території нинішнього Локачинського району Волинської області. Саме тут при їхній підтримці існував монастир, який у ХVI ст. став значним осередком культури не лише Волинського краю, а й України вцілому. В Загорові склався осередок рукописання. У 30—60-их рр. ХVI ст. в ньому були виготовлені книги Затоструй, Євангеліє, дві Мінеї, а також шедевр українського рукописання Загорівський Апостол 1554 р.

До нас також дійшов Загорівський збірник, який містив вірші полемічного спрямування, що були написані у 80—90 рр. ХVI ст. У них говориться, ніби «латинська», тобто католицька, віра не є істинною, оскільки католицькі священики далекі від смирення, постійно збагачуються тощо. Істинну ж (православну) віру сповідують бідні, прості люди, адже Христос послав апостолам не розкоші, а заповідав їм біди та скорботи. Є в цьому збірнику й поезії патріотичного звучання. Це — «Як Aндрій, святий апостол, прийшов у Київ-град до невірних», «Про хрещення руське», «Племені руському наказ», «Про святі тіла печерські». У них звучить гордість за свою землю. Говориться, що Русь, тобто Україна, пізнала християнство за апостольських часів, була охрещена за князя Володимира. Вона має свої реліквії, зокрема, святі тіла в Києво-Печерській лаврі. Тому люди повинні триматися за віру предків, не приступати до єретиків та латинників.

Звісно, існування такого осередку було б неможливим, якби Загоровські не були культурними й патріотично налаштованими людьми. Про рівень їхньої культурності й патріотичності свідчить «Духовний заповіт» Василя Загоровського, що зберігся до нашого часу.

Історія цього документу є такою. Василь Загоровський знаходився на королівській службі, дослужився до становища брацлавського каштеляна. У часи татарського нападу на Волинь у 1576 р. він став до бою з нападниками і був узятий у полон.

Татари запросили за його викуп 500 золотих червоних. Але така сума виявилася непосильною для родини Загоровських, і він залишився в полоні, де й помер у 1580 р. Не маючи надії на визволення, Василь у липні 1577 р. пише «Духовний заповіт». Там йдеться не лише про те, як розпорядитися його статками. Велику увагу він приділяє вихованню дітей, а також культурно-освітній діяльності.

Василь жертвує гроші на православну церкву святого Іллі у місті Володимирі (Волинському). Турбується про те, щоб при церкві дяк учив дітей «руської» грамоти, добре читав і співав, а також переписував книги. У «Духовному заповіті» передбачалося, що папір, чорнило та інші необхідні речі для переписування книг мають бути забезпечені родичами Загоровського. Вони ж повинні утримувати й цього дяка, котрий мав щотижня переписувати певну кількість сторінок.

Але особлива увага в заповіті придялялася вихованню й освіті дітей. Ось яку освітню програму пропонував Загоровський своїм дітям: «Коли ж дітям моїм Бог милостивий дасть по сім літ, тоді її милость пані дядина моя має способити дяка добре вченого і чесного… дати їм учити в моїм домі або в церкві св.Іллі у Володимирі руської науки в Святому письмі…» Після того, як діти освоять руську грамоту, «тоді її милость пані дядина має згодити їм бакаляра статочного, котрий міг би добре їх учити науки латинського письма, й веліти вчити в моїм домі. А коли вже матимуть добрі початки в цій науці, тоді її милость… має дати до Вільни до єзуїтів на науку, бо там хвалять дітям добру науку, або де їх милості признають за найвідповідніше».

На перший погляд, деякі з цих рекомендацій щодо навчання дітей можуть видатися дивними. Адже Василь Загоровський був не просто православним шляхтичем, а й свідомим прихильником православ’я. Він неодноразово в своєму заповіті говорить про потреби православної церкви, веде мову про те, що діти не повинні відступати від батьківської віри і т.ін. Але, тим не менше, він пропонує віддати своїх дітей навчатися до католиків-єзуїтів у Віленську колегію.

Тут Загоровський, виявляється, не був одиноким. Чимало волинських православних шляхтичів хотіли дати своїм дітям пристойну освіту. А така освіта в той час означала добре знання латинської мови. Адже це була не лише мова міжнародного спілкування в Європі, а й мова, якою писалися державні акти в Речі Посполитій, до складу якої входили волинські землі.

У кінці ХVI ст. саме єзуїтські школи зарекомендували себе такими, що дають найкращі знання латинської мови. Тому до них посилали на навчання своїх дітей не лише католики, а й протестанти і православні. Тоді на українських та білоруських землях особливою славою тішилася Віленська єзуїтська колегія, котра з часом була перетворена в академію. Тому не дивно, що Василь Загоровський пропонував віддати своїх дітей до цього навчального закладу.

Звісно, єзуїти намагалися вихованців своїх колегій зробити ревними католиками. Далеко не завжи це вдавалося. Деякі діти із праваславних та протестантських родин продовжували зберігати віру своїх батьків. І все ж деяка частина приймала католицизм і навіть ставала членами ордену єзуїтів.

До останніх належав один із нащадків Василя Ієронім Загоровський. Він студіював у Люблінській колегії єзуїтів. Відрікшись віри свої батьків, Ієронім у 1599 р. вступив до єзуїтського ордену й протягом 15 років проходив багатоступеневу підготовку: навчався в єзуїтських школах Любліна, Ярослава, Каліша, Познаня, сам викладав у навчальних закладах єзуїтів у Львові та Ярославі.

І все ж православне походження, певно, не дало змоги Ієроніму перетворитися в стовідсоткового єзуїта. Він не міг закривати очі на темні сторони діяльності цього ордену. У 1613 р. Ієронім розіслав чимало листів до впливових людей Речі Посполитої, в яких писав, що єзуїти обманом і підступом затягують молодих людей до свого ордену, що навчання в єзуїтських школах перебуває на низькому рівні і т.п.

Такого свавілля єзуїти, звісно, не могли пробачити. У 1614 р. Ієроніма виключили з ордену. Саме тоді він опублікував памфлет «Приватні вказівки», який став фактично найкращим антиєзуїтським твором. «Приватні вказівки» були перекладені майже всіма європейськими мовами й постійно перевидалалися аж до початку ХIХ ст. Саме завдяки цьому памфлету в багатьох європейців виробилося уявлення, що єзуїти — це підступні й віроломні люди.

За своєю формою та змістом «Приватні вказівки» виступали як дещо незвичний твір. Це була своєрідна документальна фальсифікація, яка видавалася за справжні таємні поради єзуїтам генерала їхнього ордену Клавдія Аквавіви. Доведено, що ніяких таких порад не існувало. Проте чимало сучасників Ієроніма Загоровського, а також їхніх нащадків вірили, що «Приватні вказівки» — справжній документ, оскільки автор вдало наслідував стиль К.Аквавіви, а написане в «Приватних вказівках» настільки відповідало реальній діяльності єзуїтів, що не повірити в справжність цього «документу» було важко.

У вказаному памфлеті йшлося, що основне завдання ордену — придбати якнайбільше маєтків і здобути серед населення якнайсильніший вплив. При цьому всі засоби, в т.ч. й негідні, вважалися хорошими. Так у «Приватних вказівках» рекомендувалося єзуїтам зверн ути особливу увагу на заможних вдів, посилати до них хитрих сповідників, які б могли добитися того, щоб ці жінки відписали свої маєтки на користь ордену. Пропонувалося також приймати до ордену шляхтичів для того, щоб ті віддавали свої землі єзуїтам.

Твір Ієроніма Загоровського завдав відчутного удару єзуїтській пропаганді. Дехто з членів ордену вважав, що ніхто їм так не зашкодив, як автор «Приватних вказівок». Уже в 1615 р. примірник памфлету був прилюдно спалений катом на ринку в Кракові. А наступного року «Приватні вказівки» потрапили до католицького «Індексу заборонених книг». Проте, незважаючи на ці заборони, твір продовжував перевидаватися. І став однією із найбільш тиражованих книг у Європі ХVII—ХVIII ст.

Є й інші цікаві моменти, що стосуються діяльності родини Загоровських, а також патронованого ними Загорівського монастиря. Загалом представники цієї родини зробили помітний вплив як у розвиток української, так і європейської культури.

№115, п'ятниця, 1 липня 2005

Газета "День"