Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Неприцький-Грановський Олександр Анастасійович (1887-1976)
Видатні діячі
Неприцький-Грановський Олександр...

Інше





25 серпня 2015 року – 75 років від дня народження Миколи Григоровича Жулинського (1940) – українського літературознавця і громадсько-політичного діяча | Друк |
Новини - Пам'ятні дати
Жулинський Микола Григорович – відомий український вчений-літературознавець, критик, громадсько-політичний та культурний діяч, академік НАН України, директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України – народився в селянській родині с. Новосілки на Волині (нині с. Набережне Демидівського району Рівненської області).
Середню освіту здобув у Боремельській загальноосвітній школі. 1960 року, завершивши навчання у Дубнівському педагогічному училищі, працював учителем восьмирічної школи с. Озерськ Дубровицького району, робітником на різних заводах в Україні та Росії, зокрема в 1962–1965 рр. – робітником промкомбінату Волинського облжитлопостачторгу та Луцького електроапаратного заводу.
У 1968 р. закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, а в 1971 р. – аспірантуру Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН України, де пройшов усі етапи становлення і росту – від молодшого наукового співробітника до вченого секретаря; з 1978 р. – заступник директора з наукової роботи, а з 1991 р. – директор Інституту. В 1972 р. захистив кандидатську дисертацію «До питання про історичний оптимізм радянської літератури», а в 1981 р. – докторську дисертацію «Художня концепція людини і проблема характеру у сучасній радянській літературі».
З 1988 р. – заступник академіка-секретаря, а з 2009 р. – академік секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України. Член-кореспондент НАН України з 1990 р. 15 жовтня 2009 р. удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка».
З 1977 р. є членом Спілки письменників України, член президії ради, з 1998 р. – секретар Спілки. Заступник голови правління Товариства дружби з українцями за кордоном «Україна», член Української всесвітньої координаційної ради. В 1989 р. виступив одним із організаторів Міжнародної асоціації україністів. Член редколегій журналів «Київ», «Київська старовина», «Слово і час», газети «Літературна Україна» та ін. Очолював редколегію Зводу пам’яток історії та культури України. У його творчому доробку – книги з історії та теорії української літератури: «Пафос життєствердження» (1974), «Людина як міра часу» (1979), «Человек в литературе» (1983), «Наближення» (1986), «Із забуття – в безсмертя» (1991), «Вірю в силу духа: Іван Франко, Леся Українка і Михайло Грушевський за піднесення політичної і національної свідомості української людності» (1999), «То твій, сину, батько! Українська душа – на Голгофі ХХ століття» (2003), «Поминаймо в скорботі, але не в гніві. Українсько-польський конфлікт на Волині 1943–1944 рр.» (2003), «Відстані» (2006), «Слово і доля» (2006), «Він знав, як много важить слово…» (2008) та інші. Автор понад 600 наукових статей, оглядів, рецензій.
Зі здобуттям Україною незалежності включився в активне громадське та політичне життя. У лютому-листопаді 1992 р. був державним радником України з питань гуманітарної політики, головою колегії Державної думи України, з жовтня 1992 по серпень 1994 рр. та з грудня 1999 по травень 2001 рр. обіймав посаду віце-прем’єр- міністра України, представляв громаду м. Луцька як народний депутат у Верховній Раді України 2-го (12.05.1994–12.05.1998, член депутатської групи «Конституційний центр») та 4-го скликань (14.05.2002–25.05.2006, член виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна»), очолював ряд підкомітетів Комітету з питань культури й духовності Верховної Ради України, зокрема, з питань творчої діяльності, мовної та культурно-просвітницької політики, з питань охорони історико-культурної спадщини. З 2006 р. є радником Президента України та головою Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України.
В 1978 р. став лауреатом Республіканської премії імені О. Білецького в галузі літературно-художньої критики. За книгу «Із забуття – в безсмертя» йому присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка за 1991 рік. Він є лауреатом премій Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1993) та НАН України імені І. Франка (2004).
Повний кавалер орденів «За заслуги». У 1993 р. Світовий конгрес вільних українців відзначив М. Жулинського найвищою нагородою закордонних українців – медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність.
М. Г. Жулинський – багатогранна особистість. Однак серед його наукових студій особливий пріоритет належить Лесі Українці. За участю М. Г. Жулинського розпочався новий етап вивчення творчості письменниці на Волині, зокрема, в Луцькому педінституті імені Лесі Українки, а згодом у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. 1989 р. під егідою Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН України тут було створено науково-дослідну лабораторію вивчення творчості письменниці. За сприяння М. Жулинського в жовтні 1989 р. у виставковій залі музею Лесі Українки була презентована унікальна виставка фотооригіналів родинного архіву Косачів, переданого племінницею Лесі Українки Ольгою Сергіїв. Він входив до складу організаційного комітету Міжнародного симпозіуму «Леся Українка і світова культура», який відбувся в Луцьку 3–8 вересня 1991 р. на базі Луцького педінституту. Це була історична віха українського літературознавства, бо нарешті, як підсумував у дні проведення симпозіуму М. Жулинський, «настав час подивитися на Лесю Українку очима істини, очима чесної наукової відповідальності». Він також нагадав: «Згадайте міста – культурні, духовні центри нашої України – Острог, Рогатин, Дермань і багато інших. Це була традиція – мати такі центри поза Києвом, і ми тепер до цього повертаємося… Це моя давня мрія, надія, щоб ми розширили науку, культуру поза межами столичного центру. І люди побачили, що є така Волинь…».
М. Жулинський сприяв і брав найдіяльнішу участь у проведенні наукових конференцій, сесій, семінарів, присвячених вивченню творчості письменниці, в тому числі міжнародних: «Леся Українка і сучасність» (2001), «Леся Українка і європейська культура» (2006), «Леся Українка: естетика, поетика, текстологія» (2008).
У лютому 2004 р. завдяки М Жулинському у Волинському національному університеті імені Лесі Українки було відкрито Волинський науково-дослідний центр вивчення творчості письменниці, а у вересні 2006 р. – Науково-дослідний інститут. Серед завдань і напрямів діяльності Інституту – активізація зв’язків академічної науки із науковими дослідженнями в університеті, координування зусиль вчених усієї України і зарубіжжя до виконання наукових проектів Інституту.
Серед найголовніших: підготовка спільно з Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України персональної енциклопедії «Леся Українка», Повного академічного зібрання творів письменниці та укладання Словника мови творів Лесі Українки. У 2008 р. М. Г. Жулинський очолив Науково-дослідний інститут Лесі Українки ВНУ ім. Лесі Українки, розуміючи важливість і складність поставлених завдань.
Сташенко Н., Силюк А. 25 серпня 70 років від дня народження М. Г. Жулинського (1940) – українського літературознавця і громадсько-політичного діяча / Н. Сташенко, А. Силюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2010 рік / Управл. культ. і туризму Волин. обл. держ. адмін., Волин. краєзн. музей, Волин. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Пчілки. – Луцьк : Твердиня, 2009. – С. 85-90.
Фото з сайту: http://www1.nas.gov.ua/ та http://www1.nas.gov.ua/