Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


– Корецька фарфоро-фаянсова мануфактура
Етнографія Волині
– Корецька фарфоро-фаянсова ману...

Інше





Бондаренко Г. Історичні традиції краєзнавства Волині і сучасність | Друк |
Читальний зал - Бібліографія

Історичне краєзнавство в Україні сформувалось як наукова дисципліна впродовж ХІХ – ХХ ст., про що свідчать історико-краєзнавчі дослідження і численні публікації відомих в ті часи дослідників рідного краю. У тому числі значне місце посідає історичне краєзнавство Волині – волинезнавство, яке сьогодні представлено значним рівнем дослідницької історико-краєзнавчої науки в регіоні.

Стимулом до вивчення історії Волині було прагнення довести закономірність входження цих земель після 1793 р. до Російської імперії. Перші спроби збирання історичних матеріалів виражались у створенні довідок для практичного користування губернським чиновникам та урядовцям, особливо військового відомства. Про це свідчить праця “губернской чертежной”, яка готувала географічний та економічний опис Волинської губернії, її адміністративно-територіального поділу, населених пунктів та характеристику населення і його заняття. Звичайно, що історичні довідки досить спрощені, ще й можуть носити суперечливий характер трактування окремих дат, фактів, подій, якщо розглядати з сучасної точки зору і сучасних знань з історії Волині. Але саме вони є першими в офіційній історіографії дослідженнями з кінця XVIII ст. Частина таких матеріалів зберігається у Центральному державному військово-історичному архіві Росії і недостатньо опрацьована дослідниками, хоча окремі матеріали введено до наукового обігу [1].

Однією з перших наукових праць була книга Степана Русова (1770-1842), яка побачила світ у 1809 р. в Санкт-Петербурзі [71]. Автор був прокурором у Волинській губернії, створеній після поділів Польщі, і мав намагання підготувати історичний нарис про ті землі, які опинились в складі Російської імперії і які він, в дусі офіційної тогочасної російської історіографії, намагався представити споконвічною і невід’ємною частиною Росії. Крім “Волынских записок, сочинённых Степаном Русовым в Житомире”, він також став видавцем книги графа Іоанна Потоцького “Древняя история Волынской губернии”, яка охоплювала стародавні часи до Володимира Святославича.

Початок систематичному вивченню історії Волині поклав відомий український вчений Михайло Максимович, який у 1840-1842 роках в альманасі “Киянин” [50] не просто звернувся до історії краю, а й виклав першу наукову періодизацію з п’яти етапів:

  1. До утвердження Руської влади над Волинню наприкінці Х ст.;
  2. До входження краю до складу Литовської або Західноруської держави в середині XIV ст.;
  3. До входження Волині до складу Польщі в 1569 р.;
  4. До повернення Волині до складу Російської держави 1793 р.;
  5. Новітній період буття Волині як Волинської губернії.

Історичне краєзнавство Волині має давні традиції, які беруть початок з 40-х років ХІХ ст., коли історією краю – Волинської губернії зацікавилась громадськість, серед якої було чимало інтелігенції: вчителів, письменників, лікарів, священиків. З’являються перші історико-краєзнавчі нариси про окремі міста Волині. У той же час в Рівному працює в гімназії  М. Костомаров [44], який у 1845/46 навчальному році зібрав на Волині багато етнографічного матеріалу. Зокрема у Берестечку, слухав розповіді старожилів, збирав матеріали, що стосувались історії міста і подій 1651 р. Він записав дві пісні про Берестецьку битву, які цікаві як історико-пізнавальні (”Висипали козаченьки з високої гори”, “Кину пером, лину орлом, конем поверну”).

Фольклорні та етнографічні матеріали на Волині збирав також відомий польський етнограф Зоріан Доленга-Ходаковський у 1814 р. [60].

З 1837 р. стала виходити у Житомирі газета “Волынские губернские ведомости”, яка вміщувала публікації з історії краю і мала рубрику “Недавнє минуле Волині”. В газеті друкувалось чимало нарисів про Волинь, населені пункти, польський національно-визвольний рух в кінці 50-х – початку 60 років ХІХ ст. [16].

Важливою джерельною основою майбутніх історико-краєзнавчих досліджень Волині та Полісся стали багатотомні збірники документів та матеріалів, які збирались під час експедицій у різні губернії, зокрема й у Волинську, і в яких брали участь вчені, письменники, художники, статистики. Ця справа здійснювалась за керівництвом і фінансовою підтримкою держави з 1859 по 1907 рр., яка створювала спеціальні комісії при генерал-губернаторах. Серія документів і матеріалів була опублікована, за участю відомого українського історика В. Антоновича, в “Архііе Південно-Західної Росії”, окремі томи стосувались Волинського краю [4]. Також значним джерелом були й залишаються “Акти, що належать до історії Південної і Західної Росії”, опубліковані впродовж 1861 – 1892 рр. [3].

Згадані багатотомні видання містять багато документів і матеріалів політичної історії, археології, матеріальної  культури, етнографії, традицій, звичаїв, побуту населення. Багато уваги приділено історико-архітектурним пам’яткам та містобудуванню.

Взимку 1862 р. була здійснена перша етнографічно-статистична експедиція у Південно-Західний край, яку очолив дійсний член імператорського Російського географічного товариства Павло Чубинський. У 1862-1969 рр. відбував заслання за написання гімну “Ще не вмерла Україна”, після повернення з якого продовжив свою діяльність. Були впорядковані матеріали експедиції, які склали сім томів у дев’яти книгах, що містили багато й історико-краєзнавчого матеріалу [78].

Розвитку краєзнавства у Волинській губернії сприяв Губернський статистичний комітет, навколо якого згуртувались у 60-х – 70-х роках любителі вивчення місцевого краю. До гуртка входили відомі краєзнавці І. Осовський, С. Люба-Радзимінський, В. Пироговський, Л. Рафальський, А. Сендульський, П. Косач та інші. У 1867 р. комітетом була видана книга з працями Л. Крушинського “Історичний нарис Волині” та І. Осовського “Геолого-геогностичний нарис Волинської губернії” [77].

Статистичний комітет обробляв відомості про стан економіки, освіти, охорони здоров’я, відомості про перепис населення 1897 р., складав на ім’я царя огляди по губернії за окремі роки тощо. У 1886 р. комітет зібрав матеріал про історичні пам’ятники і виготовив у губернській креслярні археологічну карту Волинської губернії [64; 77].  Крім того статистичний комітет випускав з 1887 по 1917 рік “Пам’ятні книжки” по роках, у яких друкувались історико-краєзнавчі статті. Вони складались з п’яти розділів і несли багато офіційної інформації та статистики з різних галузей життя краю від політики та економіки – до відомостей про духовне життя, культуру, населення губернії, тому вони і сьогодні є об’єктом уваги дослідників Волині [1].

З 1867 р. за вказівкою Волинського і Житомирського єпископа Агафангела волинське духовенство почало вести літописи в парафіяльних і соборних церквах та в усіх монастирях. У Волинському єпархіальному давньосховищі в 1894 р. зберігалось 308 літописів з різних повітів губернії, які становили цінне історичне джерело. Деякі літописи друкувались у “Волинських єпархіальних відомостях”. Навколо цього часопису групувались священики, які вивчали рідний край. Починаючи з 1887 по 1903 рік часопис друкує дослідження викладача Волинської духовної семінарії  М. Теодоровича “Історико-статисичний опис церков і прихолів   Волинської єпархії”, яке потім була видано у 5-ти томах [91].

З 1867 по 1916 рік “Волинські єпархіальные відомості” здійснили публікацію значної кількості історико-краєзнавчого матеріалу, зробили величезний внесок у дослідження, вивчення та популяризацію історії, культури та природи краю [54; 55].

Значний інтерес у дослідників Волині викликала дата 900-ліття історії Православія на Волині, яка святкувалась у 1892 р. До цієї дати вийшло кілька фундаментальних видань, серед яких вирізняються Житомирське і Харківське [25; 47; 59]. У 1911 р. експонати Володимир-Волинського давньосховища, в тому числі 100 рукописів, 500 стародруків, були передані Житомирському єпархіальному музею. В роки Першої світової війни їх евакуювали до Харкова, де і тепер частина зберігається в Харківському державному музеї українського мистецтва і в науковій бібліотеці ім. В. Короленка [12; 82].

Економічна історія краю в історіографії тих часів пов’язана з ґрунтовним вивченням господарства міст Європейської частини Російської імперії, розвитку торгівлі та з переписом населення 1897 р., який надав дослідникам важливі конкретні статистичні матеріали з різних галузей життя суспільства у краї в розумінні розвитку соціальної структури і соціального становища людей [19; 40; 48; 64]. Осередком пропаганди знань, у тому числі й краєзнавчих, було Луцьке Хрестовоздвиженське братство, яке у 1871 р. поновило свою діяльність. Членами братства були предводитель дворянства П. Косач, командувач Київського військового округу генерал М. Драгомиров, історик О. Левицький, секретар Київської археографічної комісії художник Й. Чиріков. У 1906 р. виникло культурно-просвітницьке товариство імені князів Острозьких в Острозі на чолі з директором чоловічої гімназії І. Ойкомовим. На основі бібліотеки і колекції товариства було відкрито Острозький краєзнавчий музей. Подібне товариство раніше існувало в Луцьку.

Значна кількість старожитностей, рукописів, книг зосереджувалась в Житомирі у церковно-археологічному давньосховищі, яке було відкрите 15 травня 1893 р. у приміщенні колишньої Хрестової церкви архієрейського подвір’я. Завідував ним викладач жіночого духовного училища О. Фотинський. У 1993 р. Житомирський обласний краєзнавчий музей провів наукову конференцію “До 100-річчя Волинського єпархіального давньосховища” [30],  у якій брали участь дослідники і краєзнавці багатьох регіонів України і наслідком якої стали тези доповідей і повідомлень учасників. У Житомирі також було створенe 2 січня 1894 р. Волинське церковно-археологічне товариство, головою якого був обраний колишній директор єврейського учительського інституту М. Барський. При товаристві було започатковано бібліотеку і давньосховище, почав виходити з 1896 р. науковий збірник [57; 80].

У 1900 р. в Житомирі за ініціативою українського фольклориста, літератора М. Коробки розпочало свою діяльність товариство дослідників Волині. Оргкомітет розіслав листи з проханням вступити до  Товариства відомим вченим В. Антоновичу, М. Дашкевичу, історикам І. Каманіну і О. Фотинському, геологу Г. Оссовському, письменникам В. Короленку і Г. Мачтету, педагогу М. Лятошинському. 14 квітня 1900 р. Міністерство освіти затвердило статут Товариства дослідників Волині, у якому говорилось, що воно “переслідує мету всебічного вивчення Волині і питань, що стосуються її, а також ознайомлення з краєм, його минулим, його умовами життя, нуждами та інше, тому вивченню підлягає не тільки територія нинішньої Волинської губернії, а й взагалі старої Волинської землі й Волинського князівства. У зв’язку з цим, а також з метою більш правильного висвітлення досліджуваних питань, в працях товариства можуть бути розміщені дослідження, засновані не тільки на даних Волині, а й сусідніх місцевостей, якщо ці  дані сприяють точному вивченню Волині і ширше, і глибше роз’ясняють питання, що стосуються досліджуваної теми” [58; 71].

У структурі Товариства було чотири секції:

  1. Природничих наук з відділами: фауна, флора, мінералогія, геологія,  антропологія, народна медицина;
  2. Етнографічна з відділами: етнографія, статистика населення, звичаєве право, народна словесність, діалектологія;
  3. Економічна з відділами: побут населення /економічний/, сільське господарство з рибальством і полюванням, ремесла, кустарна справа, народні промисли, технологія, промисловість, торгівля, статистика /економічна/;
  4. Історична з відділами: історія політична і побутова, архівознавство, археологія, палеографія, нумізматика, геральдика.

Головою Товариства 2 грудня 1900 р. був обраний Волинський губернатор І. Дудін-Борковський, а віце-головою – відомий вчений геолог і географ П. Тутковський, який у 1909 р. був обраний почесним головою. Секцію історії очолив археолог Я. Яроцький, а секретарем став О. Фотинський. У 1913 р. в ньому налічувалось 22 почесних члени і воно підтримувало стосунки із 140 науковими установами [36; 53; 58].

На засіданнях історичної секції заслуховувались наукові доповіді та повідомлення, частина яких друкувалась і науковий доробок Товариства становив 14 томів, традиційне видання яких поновило відроджене у 1990 р. в Житомирі одноіменне товариство. Воно видало у 1994 р. 15-й том під назвою “Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині”, у якому було опубліковано зміст всіх попередніх 14-ти  томів за період з 1902 по 1920 р. Далі продовжується випуск наступних томів відновленого Товариства.

Важливим підсумком діяльності членів Товариства було відкриття у Житомирі в 1902 р. музею, який з 1914 р. вже діяв як самостійна установа і у майбутньому став важливим осередком краєзнавчої роботи в Україні [58].

Таким чином, у регіоні Волині діяло кілька цілеспрямованих на вивчення історії краю і збирання та збереження старожитностей державних, світських і церковних організацій і товариств. З їхніх статутів та звітів стає зрозумілою та величезна наукова і популяризаторська робота, яку вони вели. Зокрема, збереглись статути і звіти Волинського церковно-археологічного товариства [80], Свято-Володимирського братства у Володимирі-Волинському [82], Луцького Хрестовоздвиженського братства [70], Товариства дослідників Волині [81], Братства імені Князів Острозьких [79].

Плідна діяльність різних товариств та організацій як світських, так і церковних сприяла тому, що багато дослідників захопилося історією Волині. Їхні книги і сьогодні складають інтерес і вражають своєю грунтовністю, зокрема, це дослідження А. Андріяшева, Н. Барсова, П. Батюшкова, П. Іванова, М. Теодоровича  та інших [3; 6; 7; 11; 14;  33; 35; 39-41; 45-48;  50; 52; 56; 65-67; 70-72; 75; 83; 84; 86; 91]. Для дослідження історії православної церкви на Волині велике  значення мало видання на початку ХХ ст. “Волино-почаївського патерика”, у якому описувалось життя 15 святих [15].

Частина краєзнавчих публікацій тих років носили просвітницький характер, зокрема брошура з історії Волині Є. Дверницького [24], науково-популярний нарис про Луцьк Л. Орди [56], посібник з географії Волині для вчителів та учнів С. Каретнікова з історичним нарисом [40].

Особливу увагу дослідники другої половини ХІХ - початку ХХ ст. приділили вивченню історії та архітектури Луцька, проводились археологічні дослідження. Історичний огляд старожитностей міста зробив А. Перлштейн, дослідження якого було надруковане у 1851 р. у працях Московського товариства історії та старожитностей російських [65]. Загальний короткий огляд про історію Луцька і пам’ятки старовини, які на час публікації збереглися, подали Л. Орда у 1897 р.  та А. Мердер у 1910 р. [52].  Саме з цих публікацій можна дізнатись про вулиці, площі міста та їх назви, про храми та архітектуру, які не дійшли до нашого часу або суттєво змінили свій вигляд. Дослідники пізніших часів за детальними описами окремих будинків та підземелля змогли використати ці відомості з метою реставрації або перебудови старої частини Луцька.

Питання історії та діяльності монастирів Луцька і Волині стосувались публікації Ор.  Левицького, А. Сендульського і Н. Петрова [46; 72; 66]. Зокрема, А. Сендульський торкнувся історії православних монастирів, які припинили своє існування з різних причин і в тому числі, у зв’язку з поширенням католицизму та католицьких монашеських орденів на Волинь і Правобережну Україну. Пам’ятки сакрального мистецтва приваблювали також етнографів. Старовинні дерев’яні церкви на Волині описав у 1910 р. відомий етнограф  Ф. Волков у “Матеріалах з етнографії Росії” [14]. Окремо варто виділити ряд праць, які упорядковані П. Батюшковим про Холмську Русь, Волинь тощо. Помітним в історичній науці стало видання книг “Пам’ятники Руської старовини у західних губерніях” Впродовж 1868 - 1885 років вийшло 8 випусків, в яких поміщені статті з різних аспектів історії краю, а також ілюстративні матеріали – малюнки пам’ятників старовини, фотографії та ін.

Перші чотири випуски узагальнили багато матеріалів з історії Волині, наступні два стосувались Віленської губернії, а 7-й – Холмщини. 8-й випуск вміщував також матеріали з історії Волині та деякі статті. Частина матеріалів поміщених у томі “Белоруссия и Литва” охоплюють історію окремих поліських районів Волинської області, як і том “Волинь”. До століття Волинської єпархії з благословіння Варфоломія, єпископа Волинського і Луцького була перевидана праця П. Батюшкова “Волинь” [7].

Цінним історичним джерелом і сьогодні залишається чотиритомний археографічний збірник “Архів князів Любартовичів-Сангушків  в Славуті” [92]. До нього включено документи сімейних архівів ХІІІ-ХVІ століть Острозьких, Заславських, Сангушків та королівські грамоти, привілеї, рукописи тощо, які торкаються також Європейської історії, а не лише Волині. Загальний обсяг чотиритомника – 1430 документів. У їх редагуванні взяли участь Б. Горчак, П. Скобельський, С. Люба-Радзимінський.

Впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. чимало досліджень здійснено польськими вченими, краєзнавцями, які зробили великий внесок у становлення і розвиток волиніани. Досить змістовні та глибоконаукові праці здійснили М. Балінський і С. Ліпінський, Я. Гіжицький (Волиняк), К. Пуласький, О. Пшездзєцький, Т. Стецький, О. Яблоновський та ін. [93; 95; 104; 105; 108; 109; 112]. Окремо заслуговують на увагу спогади Юзефа Крашевського про Волинь, Полісся і Литву, які й сьогодні викликають інтерес у дослідників різних галузей краєзнавчої науки: історикам, етнографам, литературознавцям, топонімістам [96]. Ця книга була перекладена В. Шабаровським на українську мову і видана 2012 р. Вивченню діяльності польських дослідників на Волині торкається істріографічна монографія Я. Поляновської [102], яка вийшла у Варшаві в 1995 р. і де згадуються Ю. Крашевський і А. Пшездзєцький.

Значна увага приділялась польськими дослідниками питанням історії римо-католицької церкви на теренах Волині, визначним пам’яткам католицизму, соборам, монастирям, відомим особам. Серед таких видань варто відзначити ті, які присвячені Острогу, зокрема, доктора Кнапінського 1892 р. та ілюстрований краєзнавчий путівник. До речі ці дві книжечки були перевидані у бібліотечній серії часопису “Wołania z Wołynia – Голос з Волині” y 15-му і 16-му томах [101; 107].

У 1870 р. побачила світ цінна з точки зору вивчення історії Любешова і Любешівщини та історії клерикального руху піярів книга “Хроніка”, яку написав останній  ректор Любешівського колегіуму Антоній Мошинський, який після ліквідації колегіуму дожив до 93 років у Любешові та був похований у бокових нішах костелу [99].

Проблеми історії українських земель, а також Волині в складі Великого Князівства Литовського знайшли відображення у працях М. Дашкевича і М. Любавського, які охоплюють  в основному  питання політичної історії, історичної географії та деяких інших тем [23; 48].

У 1921 - 1939 рр. в складі Польщі знаходилось Волинське воєводство, яке було частиною Великої Волині. Як  і в  ті часи, коли Волинська губернія була в складі Російської імперії, де панувала російська мова в науці, так і у часи польського панування наукові праці з історії Волині виходили переважно польською мовою. Серед досліджень польських науковців варто відмітити путівник про Луцьк А. Войніча [11] і путівник по Волині М. Орловіча [100]. Я. Дуткевич [94], А. Прусєвіч [103] і А. Урбанський [110] видали ряд публікацій історико-краєзнавчого характеру про замки і фортеці Волині.

Надію на духовне відродження краю та поширення української мови подавав ілюстрований журнал літератури, мистецтва і науки  “Наш світ”, який був заснований письменником і видавцем  Володимиром Островським у 1924 р. і поновив свою діяльність з 1931 р., а з 1935 р. виходить у Луцьку щомісяця обсягом 16-24 сторінки. Чимало публікацій, поміщених в журналі у 1935-1936 рр., були краєзнавчого характеру, зокрема Т. Лебідя, А. Вільнича, М. Лідченка та ін. [73].

З 1925 р. виникає Волинське товариство приятелів наук, яке через два роки воно налічувало 97 членів, мало  власний музей, архів і бібліотеку з 14 тисячами книг, що згоріли під час війни та державну фінансову підтримку і активно збирало експонати для музею. За редакцією Якуба Гофмана Товариство видавало «Волинський щорічник» (“Rocznik Wołyński”), якого вийшло 8 томів і  в якому друкувались статті з історії, археології, етнографії, культури, природи та краєзнавча бібліографія [106]. Інтерес становлять окремі публікації про Волинь, її історію, культуру, населені пункти та населення Олександра Цинкаловського, Адама Войнича, Якуба Гофмана, Олександра Прусевича та загальноісторичного характеру [83; 111; 103; 97; 98].

У 1927 р., за  ініціативою інженера Франца Ксенжопольського було засноване Волинське краєзнавче товариство, яке з 1933 р. стало регіональним відділенням Польського краєзнавчого товариства і об’єднувало понад 500 активних членів. Товариство спрямовувало роботу у таких напрямах:

- Туризм. Організація туристичних баз, проведення екскурсій та підготовка екскурсоводів;

- Організація краєзнавчих та художніх виставок і проведення конкурсів;

- Організація краєзнавчого музею в Луцьку та регіонального у Дубно;

- Охорона пам’яток, збір коштів та реставрація;

- Видавнича діяльність.

Найбільш успішною стала видавнича діяльність волинян, коли товариство очолив Тадеуш Гумінський з кінця 1936 р. Вже у 1937 р. вийшов спарений (листопад-грудень) номер краєзнавчого часопису “Земля“ (“Zemia”). У січні 1938 р. вийшов  перший номер журналу «Земля Волинська» (“Zemia Wołyńska”), який редагував Юліан Нєць і який був повністю присвячений Луцьку [62].

З 1936 по 1939 роки головним хранителем Волинського краєзнавчого музею у Луцьку працював випускник Ягеллонського університету, археолог за фахом Ян Фітцке ( 1905 – 1940 рр.). Мобілізований до польської армії з початку Другої світової війни, він потрапив у полон до радянських військ. Разом з іншими польськими офіцерами був розстріляний за наказом НКВС у Катинському лісі наприкінці квітня 1940 р. Разом з Ю. Нєцем він організовував музейну справу на Волині, яка розгорталась під опікою Польського Краєзнавчого Товариства. Були створені регіональні музеї у Дубно і Кременці, які стали формувати свої колекції і були центрами краєзнавчої роботи і пропаганди в краї [29]. У ті часи друкуються  краєзнавчі видання  переважно польською мовою. Зокрема, одним з перших видань був путівник по Волині Мечислава Орловича, у якому була сконцентрована значна інформація у вигляді нарисів та відомостей про  муровану і дерев’яну архітектуру, народне житло, що передувало ознайомленню з туристичними маршрутами [100]. Навесні 1939 р. завершив досліджувати давню історію Луцька історик з Варшави Маріан Малушинський. Зберігся  його рукопис “Луцьк середньовічний”, який з невідомих причин не був виданий і копія якого є в архіві Луцького історико-культурного заповідника.

В Луцьку у 1934 – 1939 роках для караїмів видавався єдиний у світі журнал “Голос караїма” (“Карай авази”), який редагував історик і письменник Олександр Мордкович. Він виходив тиражем 200 – 300 примірників. Було видано 12 номерів. О. Мордкович видав кілька книг про караїмів, а саме: невеличку книжечку про Іллю Караїмовича 1931 р. – “Вогнища караїмські (Луцьк – Галич - Вільно – Торки)” у 1932 р. , а у 1935 р. – “Караїми, їх життя і звичаї в народних прислів’ях”. У 2013 р. В. Шабаровський видав книгу «Караїми на Волині» [85], яка охоплює час від їхньої появи в краї і до сьогодення, коли їх майже не лишилося.

Серед українських істориків, які досліджували Волинь і Полісся, це  Олександр Цинкаловський, Анатолій Дублянський, Назар Димнич та інші, які проводили історико-краєзнавчі дослідження і досить часто друкувались у тогочасних газетах і журналах [84; 33; 28].

Зокрема, газета “Українська нива” серед публікацій з історії населених пунктів видрукувала статтю Леоніда Маслова “Пам’ятки архітектури Старого Луцька” (1934. – 19 серпня)  і три статті Анатолія Дублянського “Легенда про заснування Луцька” (1936. – 12 липня), “Олика” (1936. – 6 листопада) і «Кременець» (1936. – 15 листопада). Статтю “Пересопниця” – про літописне місто Волині у львівському журналі “Наша батьківщина” в 1937 р. надрукував О. Цинкаловський.

Стосовно краєзнавчих традицій на Правобережній Україні і, зокрема, на Київщині, Поділлі та Волині, то слід відзначити, що досить глибоким дослідженням стала монографія професора з Кам’янця-Подільського Л .Баженова [5], у якій виділено головні чотири періоди розвитку історичного краєзнавства на Правобережній Україні від 1793 р. до початку XX ст. та обгрунтовується значення краєзнавчих досліджень. Саме історико-краєзнавчі дослідження дозволяли зберігати історичну пам’ять про унікальну культуру цього регіону, який намагались як полонізувати за часи Речі Посполитої, так і русифікувати за влади Російської імперії різними засобами, і в тому числі спотворюючи історію. Збереження традицій історичного краєзнавства дозволило сьогодні відродити в історичній пам’яті багато фактів, подій, імен минулого та продовжити традиції, так необхідні для національно-культурної ідентифікації, виховання самосвідомості, любові до рідної землі,  відродження і зміцнення державності України.

У виховній роботі, яка є важливою ланкою формування національно-свідомого патріота і громадянина, стрижнем має бути краєзнавча освіта, знання про свій край і долю його людей. Освітяни Волині завжди приділяли увагу цій важливій справі, про що свідчить наявність музейних закладів в установах освіти, науки і вищої школи, наявність відповідних спецкурсів, факультативів, гуртків. В області завжди проводиться кілька акцій для учнівської і студентської молоді, зокрема, “Краса і біль Волині”, “Дивовижна Волинь”, “Збережемо пам’ять про подвиг”, “Ми - волиняни“, про долю краян в конкурсі “Реабілітовані історією” тощо.

Конкурс на кращі нариси “Пам’яті зниклих населених пунктів” проводили Інститут післядипломної педагогічної освіти, Волинський краєзнавчий музей, Центр туризму, спорту та екскурсій і обласне спілка краєзнавців.  В ході конкурсу почався збір матеріалів про села, хутори, колонії тощо, яких сьогодні вже немає, але які ще є у пам’яті людей і у документах про їх місце народження. Вони зникали за різних обставин: внаслідок урбанізації, колективізації, виселення і переселення, військових акцій тощо. У науково-методичному віснику постійно висвітлюються і пропагуються краєзнавчі заходи, які проводяться в області, особливо ті, що стосуються учнівської і студентської молоді. Цей конкурс оголошено довгостроковим, поки не буде написано новий том з історії міст і сіл Волинської області

У межах акцій загальнодержавного значення в області відбуваються туристично-краєзнавчі походи, створюються музейні експозиції, конкурси наукових робіт. Ця робота є постійною і необхідною для збереження історичної пам’яті і формування національної самосвідомості.

Науково-методичний вісник ВІППО “Педагогічний пошук” в рубриці “Краєзнавство” постійно  висвітлює краєзнавче життя в області і запрошує всіх зацікавлених осіб до співпраці. Разом з Волинським краєзнавчим музеєм, обласною універсальною науковою бібліотекою імені Олени Пчілки, Державним архівом Волинської області готується і друкується щорічно “Календар знаменних і пам’ятних дат Волині”. Найважливішим результатом спільної роботи зацікавлених установ і краєзнавців є той, що вчителі можуть використати ці матеріали для краєзнавчої освіти молоді, для забезпечення формування належного рівня духовності та культури, обмінятись досвідом роботи.

Управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації зобов’язали своїми наказами заклади освіти взяти участь в конкурсах, на кращий нарис історико-географічної експедиції учнівської молоді “Дивовижна Волинь” і “Чарівний світ природи“, з метою вивчення і опису нерухомих пам’яток історії та культури Волині, а також – пам’ятників живої чи неживої природи.

Ще одним важливим для збереження історичної пам’яті є конкурси на кращу наукову роботу про події Другої світової війни в краї та конкурс на створення музеїв до 60-річчя Перемоги над фашизмом. Ця акція була ініційована Міністерством освіти і науки України, Всеукраїнською спілкою ветеранів війни і праці та Всеукраїнською спілкою краєзнавців і мала назву «Збережемо пам’ять про подвиг». Були зібрані матеріали про долю міст і сіл краю, волинян, які пережили війну, їхні спогади про складні 1939 – 1944 рр., Вони відтворені у наукових роботах на конкурс, у публікаціях, в альбомах та музейних експозиціях.

Продовжує поповнюватись запроваджена у 1997 р. «Краєзнавча бібліотека Волині», в якій вийшла у 2003 р. третя книга серії «Населення Волині і Волинського Полісся у праісторичні часи. Розвиток господарства, матеріальної та духовної культури». Автор – відомий на Волині і Поліссі археолог Г. Охріменко. Також два видання витримала книга Г. Гуртового – «Волинь край козацький». Про краєзнавчий рух та історичне краєзнавство у Волинській області підготував монографію голова товариства Г. Бондаренко. Вона вийшла з друку 2003 р. в двох книгах у видавництві Волинського університету «Вежа» під назвою «Історичне краєзнавство Волині» і охоплює час від 40-х рр. ХХ ст. до наших днів [9].

Хроніка подій, яка ведеться у рубриці «Краєзнавство» «Педагогічного пошуку» і у часописі «Літопис Волині», свідчить, що краєзнавці брали участь у вшануванні пам’яті Данила Галицького, Михайла Грушевського, Вячеслава Липинського, Данила Братковського, Модеста Левицького, Олександра Цинкаловського, Михайла Кравчука, Галшки Гулевичівни, Агатангела Кримського, Миколи Теодоровича та іншим особам, яким встановлено пам’ятники або пам’ятні знаки у Волинській області.

В області оновили приміщення та експозиції історичні музеї у Володимирі-Волинському і Нововолинську, Музей Лесі Українки в Колодяжному, Музей Волинської ікони, Музей В’ячеслава Липинського в Затурцях, Михайла Кравчука у Човниці, Ігоря Стравинського в Устилузі відкрито ряд музеїв і музейних кімнат і Залів бойової слави в школах області, зокрема, лише у Маневицькому районі в Прилісному, Четвертні, Колках, Старому Чорторийську, овлено історичний музей і відкрито музей Андроника Лазарчука у Ковелі.

У Східноєвропейському національному університеті  ім. Лесі Українки кілька музеїв, серед яких відомий Музей Лесі Українки, Музей археології Волині, Етнографічний музей, які є важливими навчальними установами для студентів. У краєзнавчій освіті найважливішим кроком є той, що веде до пізнання самих себе і духовного збагачення. З цією метою, важливим кроком у краєзнавстві Волинської області стало відкриття у Волинському інституті післядипломної педагогічної освіти “Музею освіти Волині”. Цей музейний заклад виконує кілька важливих завдань, серед яких: представлення розвитку освіти і педагогічної думки в краї від найдавніших часів, а також ознайомлення з сучасними досягненнями навчальних і позашкільних закладів з метою навчання та запозичення досвіду роботи, який зібраний за багато років у всіх районах області.

Музеї, світлиці чи хоча б музейні кімнати мають більшість навчальних закладів, що свідчить про високий рівень краєзнавчої освіти в області, про високий професіональний рівень краєзнавців-освітян Григорія Гуртового, Олексія Бренчука, Михайла Кучинка, Олександра Остапюка, Григорія Охріменка, Лариси Хмелярської, Іраїди Майданець, Харитона Сегейди, Зіновія Ярмолюка, Зіновія Євницького та інших. Декого з них вже немає. Але вони були і є мудрими наставниками молоді, авторами багатьох публікацій з історії, культури та природи краю. Увага до громадського музейного будівництва в області, яке відмічало 45 років, знайшло місце у 1 - 3 номерах вісника за 2003 р., у публікації О. Нагорної  «Хроніка громадського музейного будівництва».

Тільки за останні п’ять років видано більше 300 книг і брошур краєзнавчого спрямування, не рахуючи публікацій у газетах і журналах, виступів краєзнавців і краєзнавчі передачі на радіо і телебаченні. Про нові публікації краєзнавців завжди можна знайти бібліографічну інформацію і рецензії у «Педагогічному пошуку» і «Літописі Волині», а також на сайті Волинської організації НСКУ, з 2013 року на Волині почав виходити журнал краєзнавчого спрямування «Яровиця».

Великої ваги набирає питання краєзнавчої освіти в контексті української державності, бо від свого дому, міста чи села починається формування національної самосвідомості, патріотизмі, розуміння України, Європи, світу, а відповідно – історії України та її місця у всесвітній історії.

Волинезнавство і, зокрема, історичне краєзнавство Волині стали на наступну сходинку, яка характеризується важливими змінами початку третього тисячоліття, зокрема, підняттям нових тем, виданням ґрунтовних краєзнавчих досліджень. Про це говорилось у доповіді голови Всеукраїнської спілки краєзнавців академіка НАН України Петра Тронька на ІІІ і ІV Всеукраїнських  з’їздах  краєзнавців, у доповіді О. Реєнта на V (позачерговому) з’їзді НСКУ.

Важливо, що кращі традиції зберігаються як в межах України, так Великої Волині і у Волинській області. Головним аспектом діяльності краєзнавців є той, що навколо Товариства, а тепер ВООНСКУ об’єднались працівники освіти, культури, вищої школи, архівісти, краєзнавці аматори. Особливо тісною стала співпраця працівників архівів, бібліотек і музеїв. Ідеї краєзнавчого руху, які вироблялись Правлінням НСКУ, втілювались у життя по мірі можливості. Краєзнавство Волині має значні здобутки, бо має давні традиції і глибоке коріння. Тільки за час від 1989 р., коли було створене Волинське обласне товариство краєзнавців, можна говорити про великі здобутки в організації краєзнавчого руху, в популяризації та поширені знань про край, у видавничій діяльності, у проведені семінарів, симпозіумів, конференцій тощо. Постійною є увага до таких тем як: волинезнавство, лесезнавство, історичні постаті краю, історія населених пунктів, воєн і революцій, розвиток культури і мистецтва, традиційно-побутової культури тощо.

Волинь однією з перших підняла питання про стосунки, які відомі конфліктами кривавої різні між поляками і українцями в роки Другої світової війни і повоєнний час. Проведено кілька українсько-польських семінарів на дуже високому науковому і дипломатичному рівні, в яких брали участь краєзнавці, дослідники Волині. Підсумком є десять томів матеріалів “Україна – Польща: трудні питання”. Ці проблеми стали об’єктом наступних досліджень магістрантів, аспірантів і докторантів. Цією темою багато років опікується член НСКУ М. Кучерепа, а також виданням серії книг «Реабілітовані історією» і «Книги скорботи».

Багато зроблено у вивченні історії міст і сіл, дослідженні пам’яток історії та культури краю. Видано тритомну працю “Роде наш красний… Волинь в долях краян і людських документах” (1996 – 1999). Це є особливе видання, яке долю людини в історичному краєзнавстві робить важливим джерелом історії. Важливим напрямом діяльності ВООНСКУ є співпраця з колегами-краєзнавцями “Великої Волині”, з якими  проведено у межах регіону більше 100 конференцій з виданням збірників матеріалів і продовжується тісна співпрацю з Хмельниччиною, Житомирщиною, Рівненщиною, Тенопільщиною, Львівщиною.

Краєзнавство вивчає різні сфери життя і охоплює різні сфери діяльності, об’єднує наукові й освітні установи, бібліотеки, архіви, музеї. Велику увагу краєзнавству приділяють видавництва “Вежа”, “Волинська обласна друкарня”, «Волинські старожитності», “Ініціал”, «Ковельська міська друкарня», “Медіа”, «Мінотавр»,  “Надстир’я”, «Твердиня» та інші.

Не випадково і влада стала приділяти більше уваги історико-краєзнавчій, пам’яткоохоронній і природоохоронній справі, бо ці галузі забезпечують виховання на традиціях власної історії та культури, формування інтелектуальної еліти в краї [37].

Феноменом сучасного краєзнавства є його потрібність, про що свідчить зацікавленість своєю історією і долею краян під час конференції у Володимирі-Волинському, Нововолинську, Ковелі, Локачах, Маневичах, Любомлі, у невеликих населених пунктах як: Старий Чорторийськ, Четвертня, Прилісне Маневицького, Затурцях Локачинського, Торчині і Рокинях Луцького району. Це означає, що люди хочуть знати про свою історію, свій родовід. Стають необхідними генеалогія, геральдика, нумізматика та інші історичні науки, які сприяють розширенню світогляду і розумінню своєї місії на цій землі, необхідності збереження історичної пам’яті поколінь.

Національно-патріотичне виховання значною мірою залежить від історичного мислення, яке формується у процесі навчання на основі краєзнавства і краєзнавчої освіти. Варто означити кілька питань, відповідь на які становить зміст сучасного краєзнавства:

1. Краєзнавча освіта і антропоцентризм сучасного краєзнавства як методологічний аспект.

2. Чию історію ми вивчаємо?

3. Як ми «вписуємо» себе в європейську і всесвітню історію?

4. Стереотипи образу «іншого» та самосвідомість.

5. Вплив знань регіональної історії на розуміння національної та всесвітньої історії.

Відповідь на перше питання закладена у доповіді П. Тронька, яка опублікована у журналі «Краєзнавство» [76] і яку він не встиг виголосити у зв’язку з кончиною 13 вересня 2011 р. Саме за його ініціативою була поведена в Івано-Франківську 6-7 жовтня 2011 р. Всеукраїнська наукова конференція про освітянське краєзнавство, присвячена просвітителям Івану Вагилевичу і Маркіяну  Шашкевичу. Зв’язок навчання і виховання з краєзнавством простежується у статті Р. Маньковської [51], а теоретико-методологічні проблеми шкільного краєзнавства викладені В. Прокопчук [68].

Проблеми філософії та методології антропоцентризму виклав у своїй доповіді на пленарному засіданні О. Реєнт, який наголосив на антропоцентризмі сучасних гуманітарних наук і краєзнавства.

Серед напрямів краєзнавчої освіти в школах і вишах були представлені історичне, літературне, географічно-природниче, туристичне краєзнавство. Про це свідчить збірник матеріалів «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи». Важливо, що були окреслені для обговорення такі теми як «Краєзнавство у вищій школі», «Краєзнавство в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і позашкільних навчальних закладах», «Туристичне краєзнавство в освітній галузі».

Т. Григор’єва [22] детально висвітлила процес розвитку освітянського краєзнавства на теренах Російської імперії та в Україні від першої половини ХІХ ст., а І. Стражнікова [74] торкнулась розвитку освітянського краєзнавства в Західній Україні кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Г. Бондаренко [10] виступив з питаннями плюралізму в методології історичного краєзнавства і підкреслив важливість усної народної історії та історії повсякдення. Такою має бути спрямованість програм і навчання з історичного краєзнавства. Про це свідчить програма курсу «Волинезнавство» і може бути використана програма «Історія України і Волині у нумізматиці і боністиці, геральдиці, фалеристиці і вексилології», що важливо для тих освітніх закладів, де є музеї, світлиці, музейні кімнати і зали.

На друге питання відповідь дають посібники та підручники, з історії, енциклопедичні видання, які використовувалися в різних українських землях, що знаходилися під владою Речі Посполитої, Австро-Угорщини і Росії, Радянського Союзу тощо. На потребу саме цих держав і титульних націй була спрямована історична освіта. На потребу сучасної української нації і держави в історичній науці необхідно зробити дуже багато, враховуючи кожний регіон та його специфіку розвитку.

Саме третє питання визначає нові підходи до краєзнавства. Бо неможливо створити власну історію, не врахувавши кожної регіональної риси розвитку, не залучивши мікроісторію, не порівнюючи з розвитком Європи і світу факти, події,  явища історичного процесу в Україні та регіонах. Тобто важливо усвідомити себе, своє місце та роль у світі. У волинській історії це вивчення питань політичної історії в складі різних держав, українсько-польський конфлікт в часи Другої світової війни та інші.

Четверте питання стосується стереотипів «образу» іншого, які мають місце у формуванні історичної свідомості, історичного мислення і ставлення в краї до тих, хто інший за статтю, політичними та ідеологічними уподобаннями, релігійними орієнтаціями, етнічними ознаками, за соціальним становищем. Ставлення до «інших» має і прояв зовні, що стосується у першу чергу сусідніх держав і народів, особливо, якщо вони мали і мають багато спільного в минулому часі й у сьогоденні. Формування самосвідомості, патріотичності і гордості за свою націю і свій край важлива функція краєзнавчої освіти, що також дає можливість залучати світовий досвід. Втім, слід враховувати помилки, які призвели до сучасних подій на півдні і сході України

У п’ятому питанні закладено ставлення до національної історії і сучасності відповідно до розташування краю та його історичних традицій. Адже різні тенденції політичного, соціального і культурного розвитку визначають і виділяють Центральну, Східну і Західну Україну, Південь і Крим. Орієнтації на Євросоюз і Росію є визначальними ознаками. У свою чергу вони впливають і на розвиток та функціонування освітянського краєзнавства і краєзнавчої освіти.

Отже єдність поглядів на розвиток і зміцнення нації і держави залежить від єдності регіонів та врахуванні їх розмаїття. Не врахування цих проблем призвело до тих подій, які сьогодні маємо у вигляді війни в Донецькому регіоні.

Ті проблеми розвитку краєзнавчого руху, які висловлювались у доповідях на з’їздах Спілки, прийняті у статутних документах, були розглянуті на конференціях, зборах і засіданнях президії обласної спілки, доведені до краєзнавців, а ті зауваження і напрями роботи, які висловлювалися були враховані і взяті до уваги у подальшій діяльності, у чому важливе значення мали програми регіонального розвитку краєзнавства. У 2001 р. прийнято обласну  «Програму розвитку краєзнавства до 2010 року» на виконання Указу Президента України Л. Кучми, а остання програма, над виконанням якої працюють краєзнавці області, розрахована до 2025 року.

Важливість означених питань підтвердили V з’їзд НСКУ і наступні пленуми, в тому числі спроба створити посібник і запровадити у вищих навчальних закладах курс «Основи краєзнавства».

Важливо те, що у краєзнавчій освіті завжди відігравала свою роль церква, що простежується упродовж багатьох віків. Історичному краєзнавству ще багато доведеться досліджувати саме цей напрям духовного і культурного розвитку окремих частин Волині й Полісся від часів середньовіччя, враховувати позитивний досвід та проблеми. Втім, такі спроби є, що засвідчила перша науково-практична конференція «Історія та сучасність православ’я на Волині» [38], яка відбулася у Луцьку в 2010 р., а також наступні наукові конференції у Луцьку і Володимирі-Волинському, де брали дослідники і краєзнавці різних установ та православне духовенство й семінаристи, а також науково-практична конференція у Ковелі в 2011 р. «Шляхами духовного відродження Волинського краю» [87]. Щорічні Святомиколаївські релігійно-краєзнавчі читання відбуваються у Жидичині,

Багатоконфесійність волинського суспільства була значним чинником, який впродовж багатьох століть визначав формування історичного мислення і політичної свідомості в краї. Як конфлікти, так і мирне існування різних релігій вимагало певних зусиль, що стимулювало політичне і релігійне мислення у різних напрямах впливу на суспільство. Луцьк, Володимир, Ковель вирізнялися значною кількістю конфесій, кляшторів, храмів, які створювали тло релігійного життя і визначали суспільні й світські пріоритети, особливо ті, які підтримувала влада. Православ’я, католицизм, уніатство були основними і визначальними чинниками у поведінці й формуванні ментальності громадян. Чернечі ордени та релігійні общини національних меншин були переважно замкнені в собі, хоча і створювали окремий вектор впливу на суспільство, формуючи певні риси свідомості та самосвідомості. Релігійні діячі, які були найбільш освіченою верствою, мали вплив на громаду завжди. А якщо інтереси влади і конфесії співпадали, то інтелектуальне і світське життя рухалося у заздалегідь визначеному напрямі та пріоритетах.

Важливий вплив на суспільство мали кафедральні храми, де єпископські кафедри були основною ідеологічною потугою. Це Успенський та Іоакима і Анни у Володимирі, Покровський, Свято-Троїцький і Петра і Павла у Луцьку, а згодом й інші. Про роль храмів і людей в їхній історії та історії Волині розповідають краєзнавчі нариси Валентина Штинько і Євгенія Ковальчук [40].

У XVI – XVII ст. представники шляхти різних конфесій багато зробили для розвитку рідного краю. Незважаючи на те, що католиків та уніатів вважали втраченими для українства, насправді, це не було правильно і на це вказують праці Леонтія Войтовича [13], Ірини Ворончук [18], Михайла Довбищенка [31], Наталії Яковенко [90]  та інших, де представлено шляхту Волині як творчу еліту суспільства, яка брала участь у релігійних рухах.

Погляд на впливи польської та російської влади дає можливість стверджувати, що перехід в іншу віру і на службу до будь-якої влади ще не означав припинення виконання своєї громадянської місії. Втім, частина шляхти йшла на те, що зраджувала національним інтересам, щоб зберегти свої маєтності та вплив, а часто і владу у регіоні.

Релігійне життя шляхти у регіоні позначалося ставленням власника маєтностей до конфесії. Багата шляхта, князі Острозькі, Чорторийські, Радзивілли, Заславські, Сангушки, Корецькі, Вишневецькі, Ружинські та інші утримували монастирі та церкви й мали свої, тобто у своїх володіннях. Дрібна шляхта намагалася будувати каплиці, які виконували функції задоволення духовних потреб у приватних володіннях. Більшість монастирів й засновувалися у приватних володіннях та утримувалися на пожертви багатої шляхти.

Авторитет чернецтва у XVI – XVII ст. був досить високим у суспільстві. У монастирях часто створювалися рукописні книги й полемічні твори
які мали, а деякі й досі мають у суспільстві широкий резонанс, особливо, якщо згадати «Пересопницьке євангеліє», «Загорівський збірник», полемічні твори Транквіліона Ставровецького тощо. Про це свідчить цілий ряд праць Сергія Горіна [20; 21], Іраїди Майданець [49], Миколи Костриці й Сергія Жилюка [43] та інших.

Досвід виховання патріотизму і національної свідомості представлені у краєзнавчих дослідженнях і книгах з воєнної історії Волині [26; 27], з історії інтелектуальної еліти [37] та інтелігенції краю [61].

Таким чином, напрошується висновок про те, що краєзнавча освіта в усі часи мала значний вплив на формування патріотичності у суспільстві. Це підтвердила ХІІ Всеукраїнська наукова конференція «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи», участь в якій взяли науковці і краєзнавці 16 областей України. Ідеї, висловлені на конференції знайшли своє продовження у виступах на IV і V з’їздах НСКУ. На V з’їзді наголошувалося на створенні Наукового центра краєзнавчих досліджень, продовження роботи над енциклопедією історії міст і сіл України, вшанування пам’яті Петра Тронька та ін. [63]. У довідкових матеріалах вказано на вдосконалення статутних і робочих документів Спілки, якими мають користуватися всі осередки [32]. Важливим є і питання реалізації Програми розвитку краєзнавства в Україні до 2025 року, де перед краєзнавцями стоять конкретні завдання, розроблені керівництвом Спілки і в регіонах.

 Список використаних джерел

  1. Агасієв І. “Памятные книжки Волынской губернии” як джерело вивчення історії національних колоній на Волині / І. Агасієв // Минуле і сучасне Волині: Проблеми джерелознавства. – Луцьк, 1994. – С. 82-84.
  2. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Тт. 2-5,7,8,10,12,15. – СПб, 1861 – 1892.
  3. Андрияшев А. Очерки истории Волынской земли до конца ХІV столетия / А. Андрияшев. – К., 1887. – 223 с.
  4. Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К., 1870. Ч.3, Т. 2; 1876. Ч. 4, Т. 1; 1890. Ч. 7, Т. 2; 1893. Ч. 8, Т. 1.
  5. Баженов Л. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX - на початку XX ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія / Л. Баженов. – Хмельницький, 1995. – С. 5-15.
  6. Барсов Н. Школа на Волыни и Подолии в 1862 г. / Н. Барсов. – СПб , 1863.
  7. Батюшков П.  Белоруссия и Литва / П.  Батюшков. – СПб, 1889; Його ж. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. - СПб, 1888.
  8. Бойко М. Бібліографія наукових праць ювілята, 1930 – 1973 // Цинкаловський О. Старовинні пам’ятки Волині.- Торонто, 1975. - С. 117-123.

 

    1. Бондаренко Г. В. Історичне краєзнавство Волині / Г. В. Бондаренко. Кн. 1. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. – 248 с.; Кн. 2. – 218 с.
    2. Бондаренко Г. Теоретичні та методологічні проблеми історичного краєзнавства / Г.  Бондаренко // Краєзнавство. Науковий журнал. № 3. –  К., 2011. –  С. 23-29.
    3. Братчиков А. Материалы для исследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и другим отношениям / А. Братчиков. – Житомир, 1868.
    4. Василевська С. І. Волинське древнєхранилище / С. І. Василевська // Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи. – Луцьк, 1992. – C. 79-80.
    5. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ - початок– XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження / Л. Войтович. – Львів, 2000. – 649 с. (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича).
    6. Волков Ф. Старинные деревянные церкви Волыни / Ф. Волков // Материалы по этнографии России. Т. 1. – СПб., 1910.
    7. Волыно-Почаевский патерик или сказание о жизни угодников божих, начавших и утвердивших православную веру в Волынской земле. – Почаев, 1904.
    8. Волынские губернские ведомости. – 1863. – № 48; 1864. – №№ 11;  1868. – 146, 147; 1869. – №№  39, 43, 58, 59.
    9. Волынский историко-археологический сборник. Вып.1. – Почаев, 1896.
    10. Ворончук І. Родоводи Волинської шляхти XVI – першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела) / І. Ворончук. – К. : Вища шк., 2009. – 511 с.
    11. Географическое и экономическое описание Волынской губернии города Луцка с его поветом. – Житомир, 1798 (Сочинено при губернской чертежной).
    12. Горін С. Монастирі Західної Волині (друга половина XV – перша половина XVІІІ століть) / С. Горін. – Львів ­: Місіонер, 2007. – 336 с.
    13. Горін С. Релігійно-культурна функція монастирів Західної Волині (XVI – cередини XVII ст.) / С. Горін // Молода нація: Альманах. – К., 1999. – Вип. ІІ. – С. 81-95.
    14. Григор’єва Т. З історії зародження освітянського краєзнавства в Україні // ХІІ Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи» / Т. Григор’єва. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2011. – С. 3-12.
    15. Дашкевич Н. Зметки по истории Литовско-Русского государства / Н. Дашкевич. – К., 1885.
    16. Дверницкий Е. Памятники древнего православия в г. Владимире-Волынском / Е. Дверницкий. – К., 1889. – 63 с.
    17. 900-летие православия на Волыни. – Житомир, 1892. – 619 с.
    18. Дем’янюк О. Й. Воєнна історія Волині. Том 1. Давня доба – кінець XVIII ст. / О. Й. Дем’янюк, І. М. Пасюк. –  Луцьк :  Вежа-Друк, 2013. – 236 с., іл.
    19. Дем’янюк О. Й. Воєнна історія Волині. Том 2. ХІХ ст. – початок XХ ст. / О. Й. Дем’янюк, І. М. Пасюк, Яровенко С. П. –  Луцьк :  Вежа-Друк, 2014. – 288 с.
      1. Димнич І. Слово про батька (з нагоди 60-річчя Я. Н. Димнича) // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край. – Луцьк, 1998. – С. 62-63.
      2. Дмитрук В. Дослідник Волині, розстріляний у Катині Ян Фітцке  (1905-1940) / В. Дмитрук // Волання з Волині. Ч.4 (23). – Острог, 1998. – С. 44-45.
      3. До 100-річчя Волинського єпархіального давньосховища. Тези наукової конференції. – Житомир, 1993. – 67 с.
      4. Довбищенко Михайло. Волинська шляхта у релігійних рухах (кінець ХVI – перша половина ХVIІ ст.) / Михайло Довбищенко. – К. : ПП Сергійчук М. І., 2008. – 882 с.
      5. Довідкові матеріали для делегатів та учасників V (позачергового) з’їзду. 23 січня 2012 р. – К., 2012. – 116 с.
      6. Дублянський A. Луцьк. Історичний нарис / A. Дублянський. – Луцьк, 1934 (репринт 1996).
      7. Зміст “Трудов общества исследователей Волыни”, виданих з 1902 по 1920 рік // Велика Волинь. Праці науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т. 15. – Житомир, 1994. – С. 177-180.
      8. Иванов П. Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца ХІV века  / П.  Иванов. – Одесса, 1894.
      9. Іванців В. Товариство дослідників Волині та його вклад в розвиток природничих наук / В. Іванців. – Луцьк, 1994. – 94 с.
        1. Інтелектуальна еліта Волині / Автор проекту і упорядник Г. В. Бондаренко. – Луцьк : Волинські старожитності, 2012. – 212 с.
      10. Історія та сучасність Православ’я на Волині : матеріали Першої науково-практичної конференції (Луцьк, 13-14 червня 2010 р.). – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 228 с.
      11. Карашевич П. Очерк истории православной церкви Волыни. – СПб, 1885.
      12. Каретников С. Волынская губерния. Географическо-исторический очерк. - Ковель, 1906.
      13. Козловский К. События на Волыни в 1789 г. / К. Козловский. – К., 1871.
      14. Костриця М. З історії становлення краєзнавства на Волині // Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи. – Луцьк, 1992. – С. 13-14.
      15. Костриця М. Монастирі Волині: істор.-краєзнавчий нарис / М. Костриця, С. Жилюк. – Житомир, 1997. – 64 с.
      16. Кучеренко О. Науковов-педагогічна діяльність М. І. Костомарова / О. Кучеренко. – Педагогічний пошук. – 2000. – № 1. – С.76-79.
      17. Левицкий О. Анна-Алоиза, княжна Острожская / О. Левицкий. – К., 1883.
      18. Левицкий Ор. История одного древнего волынского храма / Ор. Левицкий // Киевская старина. – К.,1903. – С.72-85.
      19. Липранди А. (Волынец). 900-летие православия на Волыни / А. Липранди. – Харьков, 1892.
      20. Любавский М. Областное деление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого литовского статута: Исторические очерки / М. Любавский. – М., 1892.
      21. Майданець І. Жидичин. Історико-краєзнавчий нарис / І. Майданець. – Луцьк : [б. в.], 1998. – 88 с.
      22. Максимович М. Волынь до ХІ в. / М. Максимович // Киевлянин. Кн.2. – К., 1841. – С. 289-298.
      23. Маньковська Р. Краєзнавство і освіта: витоки і перспективи співбуття / Р.  Маньковська // Краєзнавство. Науковий журнал. № 3. –  К., 2011.– С. 16-23.
      24. Мердер А. Древности Луцка и его прошлое / А. Мердер // Военно-исторический вестник. – К., 1910. - С. 1-20.
      25. Михайлюк О. Волинське товариство дослідників Волині / О. Михайлюк // Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи. – Луцьк, 1992. – С. 15-16.
      26. Мілясевич І. Книгознавча та бібліографічна діяльність журналу “Волынские епархиальные ведомости” / І. Мілясевич, О. Левитська // Діяльність бібліотек по збереженню культурної спадщини і відродження духовності народу. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. – Житомир, 1996. – С. 232-241.
      27. Надольська В. “Волынские епархиальные ведомости” – джерело вивчення національних меншин України / В. Надольська // Минуле і сучасне Волині: Проблеми джерелознавства. – Луцьк, 1994. – С. 80-82.
      28. Орда Л. Краткий исторический очерк г. Луцка и памятники старины, поныне в нем сохранившиеся / Л. Орда. – Луцк, 1897.
      29. Отчет о деятельности Луцкого Крестовоздвиженского братства за 1893-1894 гг. – Луцк : Типография С. И. Бонка, 1894. – 43 с.
      30. Отчет о деятельности общества исследователей Волыни и Волынского центрального музея за 1913 год. – Житомир : Электрическая типография наследника М. Дененмана, 1915. – 101 с.
      31. Очерки из истории православной церкви и древнего благочестия на Волыни. – Житомир, 1878.
      32. Ошуркевич О. Ф. Зоріан Доленга-Ходаковський і Волинь: до народно-пісенних джерел / О. Ф. Ошуркевич // Минуле і сучасне Волині. Історичні постаті краю. – Луцьк, 1991. – С. 57-58.
        1. Пісоцький Анатолій. Інтелігенція Волині: погляд крізь призму часу / Анатолій Пісоцький, Надія Войтюк. – Луцьк : ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – 176 с.
      33. П’ясецький В. Видавнича діяльність Волинського відділення Польського краєзнавчого товариства в 1927 – 1939 роках / В. П’ясецький // Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи. – Луцьк, 1992. – С. 10-12.
      34. V (позачерговий) з’їзд Національної спілки краєзнавців України. Матеріали та документи. 23 січня 2012 р. – К., 2012. – 162 с., іл.
      35. Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Т. VIII. Волынская губерния. – СПб, 1904. – 282 с.
      36. Перлштейн А. Луцк и его древности / А. Перлштейн // Временник Императорского Московского общества истории и древностей российских.  Кн.10. – М., 1851.
      37. Петров Н. Краткие сведения о монастырях Волынской епархии, ныне не существующих / Н. Петров // Волынские епархиальные ведомости. – 1867. – № 4.
      38. Площанский В. Прошлое Холмской Руси по документам ХV – ХVІІІ веков и другим источникам / В. Площанский. – Вильно, 1901. – 285 с.
      39. Прокопчук В. Деякі аспекти теорії та методології шкільного краєзнавства / В. Прокопчук // Краєзнавство. Науковий журнал. № 3. –  К., 2011.– С. 29-36.
      40. Протокол общего собрания Волынского статистического комитета. Заседание 29 марта 1888 г. – Житомир, 1888.
      41. Реутский Н. Княжество Луцкое и Луцкое Крестовоздвиженское братство / Н. Реутский. – К., 1882. – 32 с.
      42. Русов С. Волынские записки / С. Русов. – СПб, 1809. – 196 с.
      43. Сендульский А. Исторические сведения о православных монастырях Волыни в Луцке, ныне не существующих / А. Сендульский // Волынские епархиальные ведомости. – 1872. – № 11.
      44. Сташенко Н. Волинський часопис “Наш світ”  / Н. Сташенко // Велика Волинь: минуле і сучасне. Тези регіональної наукової конференції. – Рівне, 1991. – С. 91-92.
      45. Стражнікова І. Освітнє краєзнавство як напрям досліджень Західної України кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя / І. Стражнікова // ХІІ Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Освітянське краєзнавство: досвід, проблеми, перспективи». – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2011. – С. 13-19.
      46. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Н. И. Теодорович. Т. І – V. – Почаев, 1888, 1889, 1893, 1898, 1903.
      47. Тронько П. Краєзнавство як складова навчально-виховного процесу / П. Тронько // Краєзнавство. Науковий журнал. № 3. –  К., 2011. –  С. 23-29.
      48. Труды Волынского губернского статистического комитета. Вып.1. – Житомир, 1867.
      49. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Зап.- Русский край, снаряженой имп. Географ. Общ-вом. Юго-Западный отдел: Мат-лы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. І-VII. – СПб, 1872 - 1879.
      50. Устав Братства имени Князей Острожских под покровом преподобного Князя Федора. – Почаев: Типография Почаево-Успенской лавры, 1909. – 24 с.
      51. Устав Волынского церковно-археологического общества // Волынский историко-археологический сборник. Вып. 1. Издание Распорядительного комитета Волынского церковно-археологического общества. – Почаев: Типография Почаево-Успенской лавры; Житомир : Типография и литография М.Дененмана, 1896. – С. 17-19.
      52. Устав Общества исследователей Волыни // Труды Общества исследователей Волыни. Т. 1. – Житомир: Типо-литография М. Дененмана, 1902. – С. 19-35.
      53. Устав православного Свято-Владимирского братства в г. Владимире-Волынском. – К. : Типография К.Н.Милевского, 1887. – 8 с.
      54. Цинкаловський О. Княжий город Володимир: популярно-науковий нарис. – Львів, 1935. – 111 с., іл, карта.
      55. Цинкаловський О. Старовинні пам’ятки Волині / О. Цинкаловський. – Торонто, 1975. – С.117-123.
        1. Шабаровський В. В. Караїми на Волині: Штрихи до портрета загадкового народу / В. В. Шабаровський. –  Луцьк :  ПВД «Тврдиня», 2012. – 252 с., іл.
      56. Шараневич С. История Галицко-Володимерской Руси от найдавнейших времен до року 1453 / С. Шараневич. – Львов, 1863. – 462 с.
      57. Шляхами духовного відродження Волинського краю. Матеріали Волинської обласної науково-практичної конференції. – Ковель : Культурно-просвітницький центр, 2011. – 132 с.
      58. Штинько В.  Волинь: храми і люди. Краєзнавчі нариси / В. Штинько, Є. Ковальчук. – Луцьк : ВМА «Терен», 2010. – 292 с.
      59. Экномическое состояние городских поселений европейской России в 1861 – 1862 гг. Ч.1. – СПб, 1863. – 136 с.
      60. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). Вид. 2-е. / Н. М. Яковенко. – К. : Критика, 2008. – 472 с., з іл.
      61. Янсон Ю. Хлебная торговля на Волыни / Ю. Янсон. – СПб, 1870. – 490 с.
      62. Archiwum ksiązat Lubartowiczów – Sanguczków w Slawucie. – Т. 1-4. – Lwów, 1887,1888,1890,1890.
      63. Balińśki M. Starozytna Polska pod względem geograficznym, historycznym i statystycznym. / M. Balińśki, Т. Lipińśki. T. 1-3. - Warszawa, 1843-1846.
      64. Dutkiewicz J. Zamki warowne na Wołyniu / J. Dutkiewicz // Kalendarz ziem wschodnich na rok 1935. T.1. – Warszawa, 1934.– S. 227-233.
      65. Giżycki  (Wołuniak) J. Spis klasztórow unickih Bzylianow w wojewódstwie Wołyńskiem / J. Giżycki. – Kraków, 1905. – 144 s.
      66. Kraszewski J. Wspomnienia Wołynia, Polesia i Litwy / J. Kraszewski. – Wilno : Nakład i druk T. Glűcksberga, 1840. – T. I. – 232 s.; T. II. – 205 s.
      67. Łuck. Praca zbiorowa. –  Łuck, 1937.
      68. Miasta wołyńskie. – Łuck, 1939.
      69. Moszyńsky A. Kronika kollegium Lubieszowskiego / A. Moszyńsky. – Kraków, 1870.
      70. Orłowicz М. Ilustrowany przewódnik po Wołyniu / М. Orłowicz. – Luck, 1929.– 380 с.
      71. Ostróg. Ilustrowany pzewodnik krajoznawczy. – Ostróg, 2000. – 112 s., il., 1 mapa.
      72. Polanowska J. Historiografia sztuki polskiej w latach 1832 – 1863 na ziemiach centralnych i wschodnich dawnej Rzeczypospolitej: F. M. Sobieszczański, J. I. Kraszewski, E. Rastawiecki, A. Przezdziecki / J. Polanowska. – Warszawa: Polska akademia nauk, instytut sztuki, 1995. – 230 s.
      73. Prusiewicz A. Zamki i fortece na Wołyniu / A. Prusiewicz. – Łuck: Zakład drukarski „Promyk”, 1922. – 10 s.
      74. Przezdziecki A. Podole, Wołuń, Ukraina. Obrazy  miejsc i czasów / A. Przezdziecki. – Wilno, 1840 . T. 1. – 232 s.; 1841. T. 2. – 157 s.
      75. Pułaski K. Kronika rodów szlacheckich Podola, Wołuni i Ukrainy. T. 1. / K. Pułaski. – Brody, 1901.
      76. Rocnik Wolyńskie. T. 1- 8. – Równe, 1930-1938.
      77. Sprawa o kościół w Ostrogu na Wołyniy przez Ks. Dr. Knapińskiego. – Lwów, 1982. – 38 s. (перевидано: Острог, 2000). – 76 s.
      78. Stecki T. Łuck starożytny i dzisiejczy / T. Stecki. – Kraków, 1891.
      79. Stecki T. Wołyń pod względem statystycznym, historycznym  i archeologicznym / T. Stecki. – Lwów, 1864. T. 1. –  385 s.; 1871. T. 2. – 472 s.
      80. Urbański A. Łuck: Z dziej­ów zamków obronnych i warowni kresowych / A. Urbański. – Warszawa : Druk. St. Niemiry, 1923. – 5 s.
      81. Wojnicz A. Luck na Wołyniu: Opis historyczno-fiziograficzny / A. Wojnicz. – Łuck : Zakład drukarski „Promyk”, 1922. – 96 s.
      82. Zródla dziejowe. Polska XVI wieku pod wzglęndem geograficzno-statystycznym opisana prz. A. Jabłonowskiego i A. Pawińśkiego. – Warszawa, 1876 – 1897. T.I-XXII; T.IV (Wołuń, Podole, Ruś Czerwona). – 534 s.

 Бондаренко Г. Історичні традиції краєзнавства Волині  і сучасність [Електронний ресурс] / Г. Бондаренко // Волинська обласна організація НСКУ : [сайт]. - Режим доступу: http://volnsku.at.ua/load/istorichni_tradiciji_kraeznavstva_volini_i_suchasnist/1-1-0-2 (дата звернення: 22.12.2015). - Заголовк з екрану.