Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Вітальня в «білому» будинку
Пам'ятки
Колодяжненський літературно-мемо...

Інше





Зубчук К. Круг містечка Берестечка на чотири милі ... | Друк |
Читальний зал - Край в цілому, міста та райони краю
У ХV та у першій половині ХVІ століть Берестечко належало Боговитіним, які нібито походили від давньоруських князів Крокотків. У 1544 році Федора Богушівна Боговитіна вийшла заміж за київського воєводу Фрідріха Глібовича Пронського і як придане внесла Берестечко в дім південноруських князів Пронських, які походили з дому Святого Володимира.
Особливо вагома дата в історії Берестечка — 7 липня 1547 року. Саме тоді Великий Литовський князь, король Сигизмунд ІІ Август надає Берестечку привілей — Магдебурзьке право. У цій дарованій князю Фрідріху Пронському милості було дозволено «в Берестечку місто заводити, мати корчми з медом і пивом, корчми горілчані і винні, одержувати чопове, торгове і мито, торги проводити у кожний понеділок, а ярмарки на Іллі й на запусти перед Пилипівкою...». Ставши містом, Берестечко значно піднеслося у своєму розвитку. Як свідчить карта торговельних шляхів ХVІ століття, через Берестечко пролягали дороги купців з Козятина, Вовкович, Луцька, Кам'янки-Струмиловки та багатьох міст і поселень.
До наших днів зберігся обеліск на могилі сина Фрідріха Пронського — Олександра. Так званий «Мурований стовп». На обеліску збереглась пам'ятна таблиця польською мовою, на якій читаємо, що Олександр Пронський «каштелян троцький помер в останні дні березня 1631 року». Грудневого дня, коли ми тут побували з міським головою Миколою Шотіком та Олегом Дергаєм, який завідує місцевим музеєм, було морозно й вітряно. Доторкаючись до муру, що височить серед поля, мимоволі думаєш, скільки це людей підходило сюди впродовж століть, що минули, скільки з них залишили тут свої автографи польською, російською, українською мовами?! Виявляється, любителі увічнювати таким чином своє ім'я і свій дотик до історії були у всі часи. На одній з цеглин викарбуване ім'я короля Августа під датою 1787.
Минали століття, розв'язувались війни, гинули міста, а «Мурований стовп» вистояв, зберігши не тільки автографи людей, а й відбитки куль, снарядів, які впивались в його «тіло», але не могли зруйнувати, — настільки міцна цегла, так звана пальчатка. Кажуть, до того ж, що клали її з допомогою розчину, замішаному на курячих яйцях.
Такі пам'ятники ставили на могилах соцініани — прихильники поширеного у ХVІ столітті по всій Західній Європі релігійного напряму, з яким жорстоко боролась католицька церква. І не вціліли такі пам'ятники ні в Румунії, ні в Угорщині, Пруссії, Сілезії, Голландії. А ось на околиці Берестечка стоїть унікальний монумент.
Але, звичайно, Берестечко в історичному плані найбільш відоме подвигом козаків, які полягли в Берестецькій битві. Побувавши в Почаєві, що недалеко від Берестечка, у свій час не міг не відвідати святий для кожного куточок Тарас Шевченко. Тоді, певно, й народились рядки: «Нас тут триста, як скло! Товариства лягло! І земля не приймає...». А вже на засланні народились ось ці рядки:
«Ой, чого ти почорніло,
Зеленеє поле?»
Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили...

Закріпившись на оточеному болотами невеличкому острові Гайок, загін із трьохсот героїв-козаків протягом цілого дня вів нерівний бій із польським військом. Після кількагодинної облоги шляхтичі вислали парламентера, який від імені Потоцького пообіцяв зберегти запорожцям життя, якщо вони здадуться. Але ці пропозиції горді козаки відкинули, і всі, як один, з дивовижною хоробрістю билися з ворогом до останнього подиху, смертю смерть здолавши. Один козак, ім'я якого залишилося невідомим, скочивши у човен, відбивався від шляхти косою. Він був чотирнадцять разів прострелений. Коли йому обіцяли від імені короля помилування, то у відповідь почули, що він не дбає про життя, а хоче померти як справжній козак.
Так сталось, що сам музей-заповідник «Козацькі могили», який увічнює героїв Берестецької битви, знаходиться сьогодні на Рівненщині. Пам'ять полеглих козаків була вшанована, до речі, на початку ХХ століття. Зокрема, з ініціативи Лесі Українки, її матері Олени Пчілки. А, власне, музей-заповідник створений у 1966 році, коли козацькими могилами зацікавились відомі українські письменники.
До комплексу входить храм-пам'ятник — Георгіївська церква, у підземеллях якої зберігаються численні останки загиблих на полі бою під Берестечком козаків і повстанців. Поряд із цим храмом, як мудра свята його мати,— Михайлівська церква. Спеціалісти вважають її одним з найкращих зразків української дерев'яної архітектури середини ХVІІ століття. Народні перекази оповідають, що напередодні Берестецької битви у Михайлівській церкві молився Богдан Хмельницький. А службу Божу правив митрополит Йоасаф, герой Берестецької битви. Шляхтичі намагались взяти митрополита живим на поганьблення православної віри. Та Йоасаф з високо піднесеним у правиці хрестом мав такий грізний вигляд, що ніхто з ворогів не наважувався наблизитися до нього. І тоді хтось із товаришів вистрілив. Уже у мертвого святого мужа вороги відрубали голову. Може, у саркофазі, що у підземеллі Георгіївської церкви, зберігається і його прах серед козацьких кісток.
У 1991 році Верховна Рада України прийняла рішення про створення Національного історико-меморіального заповідника. Міський голова Микола Шотік нагадав, що виношувався задум, аби в зону заповідника була включена і територія древнього Берестечка, овіяного героїкою. Це питання у свій час порушували не лише депутати Берестечківської міської ради, а й народний депутат України Катерина Ващук. Чи стане реальністю цей задум? Поки що це питання без відповіді. Хіба, якби дійшло до територіального реформування і Рівненська та Волинська області об'єднались, то б об'єднались в одне й героїчні місця. Тільки ж таке реформування, здається, ні рівненчан, ні волинян не приваблює.
Волинська земля, зокрема Берестечко, багато лиха зазнали від своїх ворогів. Особливо татар. У 1658 році тут татари замучили і забрали в полон 750 людей, зруйнували всі споруди, крім трьох будинків. Багато берестечан чинили опір ворогам, як, наприклад, черниці католицького монастиря на чолі зі своєю наставницею Теклею. Татари усім їм повідрізували груди, а в голови позабивали гвіздки. Курган, де поховані замордовані, у народі називають «Свята Текля». Висота кургану — три з половиною метра. У 1697 році на ньому було збудовано каплицю. Це пам'ятка архітектури ХVІІ століття.
Уже в радянські часи каплиця завалилась. Чи то від часу, чи, може, від того, що люди діставали цеглу з підмурівку. А ще є й таке припущення: нібито «допомогли каплиці завалитись» у ті часи, коли, як знаємо, постраждало багато і культових споруд, і тих, які увічнювали героїчну історію. У кінці сімдесятих років минулого століття капличку знову збудували на узвишші.
Інших полонянок татари також замордували, а їхніми трупами загатили греблю в лісі. З того часу це місце називається «Дівоча гребля». А за чотири кілометри від Берестечка, поблизу сіл Кутрів і Буркачі, знаходиться високий курган, який називають «Маруха». За народними переказами, під курганом знаходиться могила княгині Марії Пронської (Марухни, Марухи) — дочки князя Фрідріха Пронського. Легенда розповідає, що під час однієї з воєн, які прокотились через Берестечко, три стріли було пущено в цій місцевості. Перша стріла залетіла недалеко і впала за Берестечком в напрямку села Кутрів. Пізніше на цьому місці поховали князя Олександра Пронського і спорудили уже згадуваний Мурований стовп. Друга стріла полетіла правіше і набагато далі. На тому місці згодом поховали сестру князя Олександра Маруху і насипали на її могилі високий курган. Третя стріла полетіла ще правіше, впала і загубилась у Смолявському бору. Щодо кургану Маруха, то, за переказами, в літню сонячну погоду з нього можна побачити куполи Почаївської лаври.
Зубчук К.  Круг містечка Берестечка на чотири милі ... / К. Зубчук // Волинь : незалежна громадсько-політична газета : [електронне видання № 741, четвер, 17 січня 2008 р.]. - Режим доступу: http://www.volyn.com.ua/?rub=32&article=1&arch=741 (дата звернення: 11.07.2016). - Назва з екрана.