Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Синагога, XIX ст. вул. М. Бердичівська,7 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Синагога, XIX ст. вул. М. Бердич...

Інше





Моісеєва С. Хто ж відкрив кумисолікувальний заклад в Славуті? | Друк |
Читальний зал - Господарство Волинського краю

Анотація: Довгий час вважалось, що кумисолікувальний заклад в місті Славута, що діяв з кінець ХІХ по початок ХХ ст., був відкритий останнім славутським князем Романом Владиславовиченм Сангушко. Проте наявність нових джерел у дослідженні даного питання пролило світло на історію його створення. У статті йдеться про відкриття  кумисолікувального закладу та  про перебування відомих людей в ньому.

Ключові слова: кумисолікувальний заклад, кумис, князь Р.Є. Сангушко, Л.Українка,  лікар Л.Пржесмицький, Г.Добржицький.

Своїми хвойними лісами, живописною місцевістю та наявністю повноводної річки Горинь м. Славута завжди славилося. Місто стало користуватися популярністю після відкриття славнозвісного курорту у 1876 році. Клімат, насичений лісовими властивостями, відігравав величезну роль в лікуванні та оздоровлені людей, а в поєднанні з кумисом мав вражаючий результат.

У кумисолікувальному закладі лікували хронічні хвороби органів дихання, катари стравоходів, різного виду нерво­ві хвороби, загальне виснаження організму, жіночі хвороби. Тому попит на відвідання цього закладу зростав з кожним днем. Персонал закладу не був великим, але якість роботи відображалася на хорошому здоров’ї пацієнтів. Як тільки у заклад поступав хворий – його відразу оглядали два лікаря: розробляли план лікування та складали історію хвороби. Зручним для закладу було й те, що все потрібне для лікування знаходилось поряд: аптечне відділення, в якому можна одержати ліки, мінеральну воду свіжого розливу тощо.  Існує легенда про відому всім геніальну поетесу Лесю Українку, яка перебувала на лікуванні в Славуті. Так, в місті Славута і досі є вулиця названа на честь поетеси. До легенди про перебування Лесі в Славуті спонукають рядки з вірша циклу “Подорож до моря”:

Перед мною килими чудові

Натура стеле - темнії луги,

Славути красної бори соснові

І Случі рідної веселі береги…[2, с. 92]

Тішилася молода поетеса славутською окрасою у 1888 році. Новий поштовх у  дискусії про перебування Леся Українки у Славуті спричинила фотографія, привезена з далекої Австралії громадянкою Євою Зарембською-Кратохвіль, яка восени 2002 року відвідала наше місто. На фотографії видно  кумисолікувальний  заклад у Славуті: головне приміщення курорту, декілька осіб з родини пані Єви, та дискусію викликало інше – зображення однієї жінки, яка дуже схожа на Лесю Українку.

Працівники Славутського історичного музею провели дослідження досі не з’ясованого факту: послали копії згаданого фото у Луцький краєзнавчий музей, у музей-садибу Лесі Українки в с. Колодяжне Ковельського району, в музей Лесі Українки у місті Новоград-Волинський та в Інститут літератури НАН України з проханням уточнити, чи саме Леся Українка зображена на фото. Жодна названа установа не заперечила, що на фото – відома поетеса. Наразі оригінал  цього фото знаходиться в Славутському історичному музеї.

Можна цілком впевнено сказати, що Леся Українка могла перебувати в Славуті, адже саме в той час в неї виявили важке захворювання – туберкульоз легенів. А  в кумисолікувальному закладі нашого міста лікували хронічні хвороби органів дихання.

Існує думка про те, що побудувавши два десятки дерев’яних будинків дачного типу, над річкою Горинь, Р.В.Сангушко відкрив кумисолікувальний заклад. Проте, провідний науковий співробітник Хмельницького обласного  краєзнавчого музею, кандидат історичних наук Єсюнін Сергій Миколайович у своїй статті «Містечко Славута на сторінках газети «Волинь» кінця ХІХ століття» показує ще один варіант створення закладу.

У статті йдеться мова про те, що князь  Роман Євстафійович Сангушко у 1876 році займався племінним розведенням коней та запросив до свого маєтку татар, які вміли готувати кумис. З наступного року цей кумис під наглядом лікаря Сангушків Людвіга Пржесмицького почав продаватися як лікувальний напій, що мало великий успіх та викликало наплив бажаючих отримати таке лікування. Це навело на думку про створення в Славуті кліматичної станції з кумисолікувальним закладом.

Князь Р.Є. Сангушко надав лікарю Л. Пржесмицькому 36 га залісненого простору по обох берегах Горині. Той взявши собі в компаньйони лікаря Юліуша Зейдовського, взявся за негайне облаштування закладу, отримавши 1879 році відповідний на це дозвіл від Міністерства внутрішніх справ. Директором закладу було призначено Л. Пржесмицького.

На розбудову курорту обидва лікарі вкладали власні гроші. Л. Пржесмицький звернувся до лікаря Генріха Добржницького, свого студентського товариша, який створив у Мені Мазовецького воєводства перший в Європі санаторний заклад для бідних на туберкульоз. У 1884 році на запрошення обох славутських лікарів Г. Добржицький приїхав в Славуту і став головним лікарем закладу. По смерті (на початку 1890-х років) Ю. Зейдовського єдиним власником кумисолікувального закладу став Л. Пржесмицький, а по його смерті – у 1899 році курорт з усіма закладами перейшов до князя Романа Владиславовича Сангушка (1832-1917). А лікар               Генріх Добржицький залишався на посаді головного лікаря до 1914 року [3, с. 111-112]. Цікава історія виникнення славнозвісного лікувального закладу досі викликає дискусії.

Відомо, що Р.Є. Сангушко був палким шанувальником коней, він розширював і розвивав завод, який був переданий йому ще від дядька Ієроніма Павловича. У 1844 році під час подорожі до Палестини він особисто купив 2 чистокровних жеребця, а потім у 1858 році  відправив для цієї мети експедицію, яка привезла в Славуту 4 чудових жеребці. Всього він купив 11 арабських жеребців і зайнявся розведенням цих тварин: схрещував їх з чистокровними англійськими кобилами, таким чином Р.Є. Сангушко виводив новий тип англо-арабів. Його захоплення цими тваринами і дало можливість створити  кумисолікувальний курорт в Славуті.

Кумис заготовлявся спеціалістом-татарином під постійним наглядом ординаторів закладу і лікарів-асистентів. Виробництво кумису здійснювалося на очах у публіки, яка мала можливість бачити весь процес одержання кумису, а саме: огляну­ти луг і пасовища, побачити процеси доїння і наповнення маслобойні молоком, бродіння і розлив кумису у пляшки. Подібна гласність у справі виготовлен­ня кумису підтримувало у хворих довір'я до лікування. Щороку курорт відвідувало до 800 осіб з багатьох куточків Російської імперії. Курортний сезон тривав з середини травня до середини вересня. Як зазначають у своїй праці С.Ковальчук, А.Ковальчук «Славута. Минуле і сучасне», забезпечення лікувального закладу було бездоганне: власний інтернат, кухня, прислуги, білизна і т.д. Постільну білизну (подушки, ковдри, простирадла) кожен приїжджаючий, згідно правил гігієни, повинен привозити з собою. Кухня знаходилася  під постійним наглядом лікарів, забезпечено старанний огляд продуктів, що поступають на кухню. Була й  бібліотека, роялі, шахи, крокет, більярд, екіпажі, човни і багато чого іншого. В окремому приміщенні концертний зал, театр, більярдна і просторий пасаж для прогулянок під час непогоди. У головному корпусі, так-званому кургаузі, при якому побудо­вана простора на всю його довжину веранда для прогулянок, зна­ходилася їдальня на 50 чоловік, у тому ж приміщенні  були жилі по­мешкання. Але більшість пацієнтів жили у будиночках, розкиданих по парку. Для зручності хворих, кургауз був з'єднаний з концертним залом та галереєю. На випадок сильного дощу можна було перейти без парасольки з одного приміщення в інше або прогулятися на відкритому повітрі [1, с.55-56].

Терапевтичні показання при використанні Славутського лісного клімату надзвичайно широкі. Незчисленна кількість лісового різноманіття створюють неповторні враження та служать чудовим інгалятором для хворих пацієнтів. Це був заклад, який зробив неабиякий внесок у розвиток міста Славути. Дискусії навколо питання, про створення кумисолікувального закладу, може точитися завжди, адже як каже народна мудрість : «Скільки людей, стільки й думок». Але різноманітність поглядів просто необхідна для розвитку наукових досліджень.  Без урахування комплексних поглядів, досліджуваних в історичній науці, не можливо глибше зануритися в історичне минуле.

 

Список використаної літератури:

Ковальчук С., Ковальчук А. «Славута. Минуле і сучасне». – К.: ВАТ «Видавництво «Київська правда», 2003. – с. 268, іл.32.

Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 92.

Славутчина та Правобережна Україна в історії України. Збірник статей за матеріалами Всеукраїнської науко-практичної конференції (18-19 вересня 2014 р., м. Славута)/ За ред. Берковського В.Г.,Сидора В.Г. та ін. – Київ – Хмельницький: Поліграфіст-2,2014. – 314 с.

 

Моісеєва С. Хто ж відкрив кумисолікувальний заклад в Славуті? [Електронний ресурс] / С. Моісеєва // Славутський історичний музей [сайт]. - Режим доступу: http://slavuta-museum.jimdo.com/%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B3-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B9/ (дата звернення: 21.09.2016). - Назва з екрана.