Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Габріеля Запольська (30.03.1857-17.12.1921)
Видатні діячі
Габріеля Запольська (30.03.1857-...

Інше





Бородій А. І. Чисельність та розміщення єврейського населення у Волинській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. | Друк |
Читальний зал - Населення Волині

Протягом 17-19 ст. Росія стала однією з найбільш багатонаціональних країн світу. На початку ХХ століття в країні проживало близько 100 націй і національних меншин. Російський уряд, керуючись принципом самозбереження та розвитку імперії, розумів, що така держава може існувати лише в умовах пригнічення населення приєднаних територій, ліквідації їх культур і національного самоусвідомлення інтелігенції. Тому основними постулатами національної політики царського самодержавства були насильницька русифікація, денаціоналізація та асиміляція як національної еліти, так і основної маси народу.

На Волині національна політика царизму також мала свої особливості, що зумовлювалося економічними та політичними причинами, а також етнічним складом населення цього краю. В другій половині ХІХ – на початку ХХ століття тут проживали, крім українців, євреї та інші етнічні групи[20, с.3].

Іудеї з’явились в Україні давно. Перша згадка про них відноситься до І ст. н.е. Єврейське населення проживало не тільки в столиці Київської Русі, а також в Чернігові, на Галичині і Волині. Із занепадом Київської Русі євреї увійшли до складу Галицько-Волинського князівства, а пізніше – Польсько-Литовської держави – Речі Посполитої. Люблінська унія 1569 року сприяла розширенню колонізації євреями волинських земель. Польські королі, піклуючись про заселення і економічний розвиток краю, намагались запросити сюди якомога більше переселенців, як з самої Польщі, так і з сусідніх країн. В цей час на Правобережжі з’являються ашкеназі, тобто європейські євреї, які розмовляли мовою ідиш (германська група індоєвропейської сім’ї) [16, с.44].

Хмельниччина завдала сильного удару по позиціях, що займали іудеї в економічному і соціальному житті Речі Посполитої. У 1667 році до Росії відійшла Лівобережна Україна, а в 1793 р. – Волинь [9, с.33].

Царський уряд обмежував територію розселення євреїв в імперії і, зокрема, на Волинській землі цілою низкою законодавчих актів. У 1790 році російські купці звернулися до Катерини ІІ із скаргою, звинувачуючи іудеїв у «підриві торгівлі». У 1791 році імператриця визначила особливим списком місцевості, за межами яких представникам єврейської національності не дозволялося селитися [20, с.62]. Це й поклало початок створенню «смуги єврейської осілості». До неї увійшли Київська, Подільська, Волинська, Мінська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Бессарабська, Полтавська, Чернігівська, Віленська, Астраханська та Кавказька губернії, а також Курляндія. Три останні в 1829 та 1835 рр. були виключені з числа територій, в яких євреї могли б селитись [18, с.20].

Протягом 1831-1832 рр. євреї були виселені із сіл 50-верстної прикордонної зони на Волині і Поділлі. Значну кількість з них було переселено до містечок Київської губернії, в Новоросійський край та Бессарабію. Це призвело до зменшення чисельності єврейського населення, зокрема, у Волинській губернії [15, с.127].

У 40-х рр. ХІХ ст. чисельність єврейського населення в Правобережній Україні динамічно коливалась. Це пояснюється не тільки еміграційними процесами, створенням землеробських колоній, 209

дискримінаційною політикою влади, а й високим природним приростом і меншою смертністю, ніж у корінного населення. Волинь за чисельністю єврейського населення випереджувала інші губернії «смуги осілості». У 1850 р. в губернії нараховувалось 172 207 євреїв [1, с.127].

У 1853 році, згідно даних розкладочного табеля свічкового збору по єврейських громадах Волинської губернії, кількість чоловічого населення складала 89388 осіб [17, с.315-317]. Зрозуміло, що осіб жіночої статі було більше і кількість іудеїв наближалась до 200 тис.

В силу суб’єктивних та об’єктивних причин, протягом ХІХ століття у Волинській губернії йшло неухильне зростання чисельності міських євреїв. Уже в 60-х роках у містах Волині на 100 жителів припадало 56,7 євреї, а наприклад, у Київській губернії на цей час відсоток міського єврейства дорівнював лише 40,8 [6, с.13]. У Київській губернії в 1862 р. населення поділялось таким чином: православних – 1402404, одновірців – 71, вірмено-григоріан – 324, католиків – 93858, протестантів – 1952, іудеїв – 247842, мусульман – 41, раскольників – 5824 [2, с.616]. В 1866 р. населення Подільської губернії складало 1925476 осіб і поділялось: на православних – 1470359, раскольників – 10693, католиків – 232819, вірмено-григоріан – 292, лютеран 2130, іудеїв – 209137, мусульман – 46 [3, с.142-143].

Високі темпи зростання чисельності євреїв можна пояснити рядом причин, зокрема тим, що іудейська релігія освячувала багатодітні родини.Серед єврейства була менша дитяча смертність завдяки самодопомозі єврейських громад і наявності своїх лікарів. Це значно пом’якшувало негативні наслідки хвороб.

Євреї були представлені значно більше від інших національних груп в міському населенні Правобережжя. Найвищий відсоток їх зафіксовано серед міщан Волині (51%), а найнижчий – в містах Київщини (31%) [4, с.112].

У 70-ті роки велика концентрація єврейського населення була в містах та невеликих містечках Волині. Серед міських жителів краю іудеї в цей період становили 32%, в містечках – 53%, в селах – 15% [1, с.129].

Надзвичайно цінну статистичну інформацію про єврейське  населення Правобережжя за 1872 рік ми отримуємо з дослідження П. Чубинського. Якщо узагальнити його дані, то бачимо, що в трьох правобережних губерніях «смуги осілості» 750000 осіб єврейської  національності обох статей, зокрема: в Київській губернії 275000, Подільській 250000 і Волинській 225000. Найбільш населеною за кількістю євреїв була Київська губернія. Це зумовлювалося розташуванням там Бердичева – «столиці» євреїв – і ще декількох більших міст – Умані, Василькова, Білої Церкви, Сміли[19, с.176].

Щодо губерній, то в Київській іудеїв було 13,09%, в Подільській 12,08%, у Волинській 12,37% щодо всього населення. Відповідно, євреї складали в кожній з них майже 8 частину населення, або, іншими словами, на кожних 7 християн на Правобережжі припадала 1 особа єврейської національності.

Внаслідок урядових обмежень, відбувалось значне переважання євреїв серед мешканців містечок і міст. За статистичними відомостями 1883 р. у Волинській губернії проживало 290638 осіб єврейського населення, з них 104 992 (36 %) осіб у містах, 185646 – в повітах (4,6 %). У повітових містечках більшість жителів складали євреї. В губернії майже не було жодного села з винятково слов’янським населенням, де б не проживало хоча б одна або декілька єврейських сімей. Тільки частина польських поселень і майже всі колонії не мають євреїв серед своїх мешканців. Наприкінці XIX ст. із 5,2 мільйона іудеїв Російської імперії, близько 2,3 млн. проживали на Україні. При цьому, якщо в цілому по державі вони складали 4% населення, то в Україні – 8%, а на Правобережжі – 12,6% [1, с.129].

У більшості губерній із єврейським населенням в містечках проживало від третини до половини всіх іудеїв. Максимум цей показник досягав саме у Волинській губернії (69%), Подільській (64%). Населення міст Волині більш, ніж на половину складалося з євреїв – Новоград-Волинський (55,5 %), Володимир-Волинський (59,5 %), Луцьк (59,7 %). У містечках частка мешканців єврейської національності була ще вищою: у Любомлі – 73,8 %, Рожищах – 82,7 %. Своєю високою залюдненістю єврейськими мешканцями відрізнялись Новоград-Волинський, Староконстянтинівський, Рівненський, Луцький повіти. 10,2 % від кількості всіх євреїв губернії були розсіяні по селах, при чому вони проживали у частині польських поселень, і зовсім їх не було в німецьких та чеських колоніях [1, с.129].

1884 року у Волинській губернії в містах і повітових центрах при загальній кількості населення 176360, проживало 99717 осіб єврейської національності, в містечках і заштатних містах відповідно 281681 і 131676, а в селах 1488397 і 58427 [5, с.10]. В Київській губернії в містах і повітових центрах відповідно 374943 і 142060; в містечках і заштатних містах 430979 і 146753; в селах 1526499 і 50744[ 5, с.22]. У Подільській губернії в містах і повітових центрах 153600 і 95365; в містечках і заштатних містах 351211 і 256101; в селах 1734703 і 67392 [5, с.32].

Зміни в політиці держави, щодо національних меншин призводили до коливань як чисельності населення конкретних населених пунктів, так і до зменшення або збільшення кількості іудеїв в регіоні.

Ці зміни сталися внаслідок зростання чисельності представників інших національних груп та міграції євреїв в кількох напрямках. По-перше, без погляду на існуючі обмеження, вони активно переселялися до великих міст Російської імперії (Санкт-Петербург, Москва, Київ, Одеса, тощо). По-друге, в цей період активізувалася еміграція іудеїв за межі імперії, особливо до країн Північної Америки. Результатом цього став відчутний відтік євреїв з невеликих міст та містечок Правобережної України, що спричинило скорочення там їх питомої ваги.

28 січня 1897 року в Російській імперії проводився перший загальний перепис населення. Він нарахував у той день більше 5 мільйонів євреїв (точні дані – 5189401), що становило 4,13% від усього населення Російської імперії [8, с.90]. Щодо України, то в українських губерніях Російської імперії мешкало 1.644.488 іудеїв, що складало 8% загальної кількості населення. Якщо порівнювати з іншими національностями, то в українських губерніях Російської імперії євреї посідали третє місце після українців (20 млн. 650 тис.) та росіян (2 млн. 85 тисяч) [14, с.20].

Розглянемо чисельність населення найбільшої, за складом осіб єврейської національності, губернії Правобережжя – Волинської. Загальна кількість населення губернії на 1897 рік – 2.989.482 осіб. За національним складом Волинська губернія належала до губерній з переважаючим українським населення. Його загальна чисельність складала 2.204.262 особи або 73,73% жителів. Українці були вдвічі чисельнішими серед сільського населення (76,70%), ніж серед міського (38,79%), де майже 2/3 жителів належали до інших національностей [13, с.7].

Таким чином, згідно із статистичними даними, протягом століття, з 1797 по 1897 роки, чисельність єврейського населення Волинської губернії зросла більш як у 27 разів. Однак треба мати на увазі, що особливо перші переписи ревізьких душ (тоді вони звалися „ревізькі казки”) в силу різних причин не охоплювали усіх осіб єврейської національності, зокрема через недосконалість методики перепису, небажання багатьох потрапляти до списків податного населення тощо. Тому цифри щодо кількості населення у кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття не відповідали дійсності й були значно вищими [6, с.13].     На кінець ХІХ століття на перше місце за кількістю іудеїв вийшла Київська губернія – 427863 особи, на друге перемістилася Волинська – 397.772 особи, третє залишилось за Подільською – 366.597 осіб. Однак найвищий відсоток євреїв щодо загальної кількості жителів зберегла Волинська губернія – 13,21% [6, с.23]. На початку ХХ століття і до 1917 року кількість євреїв у Правобережній Україні продовжувала зростати. У Волинської губернії вона виросла від 448573 у 1902 році до 548176 у 1912 році [12, с.9; 11, с.31-32].

У 1914 році Правобережна Україна (Волинь, Поділля, Київщина та українські частини губерній Мінської, Гродненської, Бесарабської та Холмщини) мала територію 220808 квадратних кілометрів, на якій проживало 15853100 осіб населення (українців 11531220 осіб, росіян 770290 осіб, поляків 740000, євреїв 2047890 осіб) [10, с.304]. У 1917 році чисельність іудеїв України в межах Російської імперії становила 2 721 200 осіб [7, с.59]. Даних про кількість населення Правобережжя, зокрема, євреїв на той час, ми не маємо.

Отже, найбільш масове переселення єврейського населення до регіону відбулося з території Польщі в кінці XV і в наступні століття за підтримки польських магнатів. До складу Російської держави іудеї потрапили внаслідок поділів Речі Посполитої. В імперії територія розселення євреїв та їхні права постійно обмежувалися законодавчими актами, внаслідок чого сформувалася „смуга єврейської осілості”, до якої входила і Волинська губернія. Головна тенденція в міграційній політиці царизму щодо євреїв залишилася сталою впродовж всього XIX – початку XX ст. – запобігти проникненню їх у великоросійські губернії, зосередивши переважно в західних регіонах імперії, й на Волині зокрема. Таке розміщення єврейського населення було зумовлено антисемітською, часто непослідовною політикою російського царизму. Саме тому внаслідок адміністративних заходів у розселенні та виселенні з сільської місцевості та основних традиційних напрямків економічної діяльності сформувалася структура єврейського населення Волині – в основному міщанська.

 

Список використаних джерел та літератури

1. Бармак М. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796-1914 рр.) – Тернопіль, „Богдан”, 1999. – 208 с.

2. Географическо-статистический словарь Российской империи/ Сост. Семенов П. – СПб.: Тип. Вайсмана, 1865. – Т.ІІ. – 898 с.

3. Географическо-статистический словарь Российской империи/ Сост. Семенов П. – СПб.: Тип. Вайсмана, 1873. – Т.ІV. – 867 с.

4. Гуменюк А.О. Етнічний склад міського населення Правобережної України в 60-90 рр. ХІХ ст. // Наук. праці К-ПДПУ: історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 1995. – Т. 1. – С.106-117.

5. Еврейское население и землевладение в Юго-Западных губерниях Европейской России входящих в черту еврейской оседлости. / Ред. В. Аленицин. – И.–П.: Тип. Карасевых, 1884. – 801 с. + диаграммы.

6. Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). – Житомир: Волинь, 1998. – 192 с.

7. Кабузан В.М., Наулко В.І. Євреї на Україні в СРСР і світі: чисельність і розміщення // УІЖ. – 1991. – №6. – С.56-69.

8. Кандель Ф. Очерки времён и событий из истории российских евреев (Часть третья: 1882-1920) / Научный редактор Марк Кипнис. – Иерусалим: Ассоциация „Тарбут”, 1994. – 335 с.

9. Лутай М.Є. До історії єврейських поселень в Україні // Етносоціальні процеси на Правобережній Україні: минуле і сучасне. Наук. Зб. – Київ-Житомир: Поліграф. Центр Житомирського пед. інституту, 1998, – С.33-37.

10. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник у 2-х частинах. / Упорядник : І.О. Кресіна (керівник), О.В.Кресін, В.П.Ляхоцький, В.Ф. Панібудьласка; За ред. В.Ф. Панібудьласки. – К.: Вища школа, 1997. – Ч.1. – 583 с.

11. Обзор Волынской губернии за 1902 г. – Житомир: „Волынская губ. типография”, 1903. – 89 с.+6 вед.

12. Обзор Волынской губернии за 1912 г. – Житомир: „Волынская губ. типография”, 1913. – 104 с.+19 Приложений

13. Первая Всеобщая перепись населения Росcийской империи 1897 г. / Под ред. Н.А. Тройницкого. Т.VІІІ. Волынская губерния. – Спб.: Иц СК МВД, 1904. – 281 с.

14. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897.: Подольская губерния / Под. ред. Тройницкого Н.А. – СПб.: Иц СК МВД, 1904 . – Т. ХХХІІ. – 1904. – 285 с.

15. Погребінська І.М. Правове та економічне становище євреїв в Україні (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Український історичний журнал. – 1996. – №4. – С.124-132.

16. Поділля / Артюх Л.Ф., Балушок В.Г., Болтарович З.Є. та інші. – К.: Вид. НКЦ „Доля”, 1994. – 504 с.

17. Розкладочный табель свечного сбора с еврейских общин Волинской губернии за 1853 год на суму 35000 рублей серебром // Волынские губернские ведомости. – 1855. – Особое прибавление к №43-му. –С. 315-317.

18. Самарцев В.К. Євреї в Україні на початку ХХ ст. // УІЖ. – 1994. – №4. – С.19-29.

19. Труды єтнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край снаряженной императорскм руским георафическим обществом собранные П.П. Чубинским. Т.VІІ. – СПб.: Тип. К.В. Трубникова, 1872. – 608 с. + 3 карты.

20. Щербак М.Г., Щербак Н.О. Національна політика царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ поч. ХХ ст.). – К.: Вид. КНУ ім. Шевченка, 1997. – 92 с.

Бородій А. І. Чисельність та розміщення єврейського населення у Волинській губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / А. І. Бородій // "Євреї в Україні : історія і сучасність" : матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. (м. Житомир, 20 берез. 2009 р.) / М-во освіти і науки України. Ін-т політ. та етнонац. досліджень ім. І. Кураса НАН України. Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, 2009. - С. 103 - 107.