Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Кедров Полікарп Петрович (1879-1937)
Видатні діячі
Кедров Полікарп Петрович (1879-1...

Інше





Катрич-Домалевська Л.О. Євреї на українських землях в стародавню і литовсько-польську добу | Друк |
Читальний зал - Населення Волині

 Євреї вперше з'явилися на території сучасної України в ІV сторіччі до н. е. в Криму і серед грецьких колоній на північно-східному узбережжі Чорного моря. Різні джерела повідомляють про існування іудейських громад у Пантікапеї-Боспорі з І по VІІІ ст., у Феодосії – ІV ст., у Херсонесі – з ІІ по VІІІ ст. На півострові збереглося тридцять надгробків, поставлених єрусалимським священикам з 6-го до 555 року нашої ери. В Керчі також знайдено два некрополі. На пам'ятниках зображені мінори, написи: грецькою та на івриті. Три етнічні єврейські групи ашкеназі, кримчаки та караїми мали багато спільного: татарську мову, звичаї, одяг, побут. Звідти вони мігрували вздовж долин трьох головних річок Волги, Дону та Дніпра, де вони мали активні економічні і дипломатичні відносини з Візантією, Персією і Хозарським каганатом. Хозарський каганат, складався переважно з тюркських племен, що прийняли іудаїзм близько 740 р. н. е.

Існує думка, що слово «жид» принесли на українську землю хазарські євреї, а утворилося воно, певно, від грецького «іудайос», тобто інша вимова слова «іудей», що до кінця ХVІІІ століття була загальноприйнятою назвою євреїв на теренах Російської імперії і не несла образливого змісту. Пізніше з’явилася традиція називати євреями «народ Біблії», а жидами своїх сучасників сусідів, які вперто відмовляються прийняти християнську віру. Внаслідок цього на теренах Російської імперії (зокрема і тієї частини України, що належала їй) слово жид набуло ганебного значення.

Впродовж ХІ – ХІІ століть євреї з Хазарії продовжували мігрувати на північ. Деякі з них також оселилися в Україні. Один з київських кварталів мав назву Козари, інший — Жидове (північний захід від Софіївського собору). Жидівські ворота пізніше перейменували на Львівські, оскільки через них пролягав шлях до міста Лева [2, с. 2].

Київські князі Ізяслав Мстиславич та Святополк Ізяславич, Галицько-Волинський князь Данило Романович, та Волинський князь Володимир Василькович відносилися досить прихильно до своїх єврейських підданих і допомагали їм в торгівлі і фінансуванні. Євреї призначалися на адміністративні та фінансові посади. Проте, як і в інших частинах Європи, це доброзичливе ставлення не було послідовним. Під час Київського повстання в 1113 р. район Жидове був пограбований, а під час правління Володимира Мономаха євреїв було вигнано з Києва зовсім. Монгольське завоювання Криму і Київської Русі, та встановлення єдиного державного порядку (єдине мито, податки, пошта) на всій території монгольської держави покращило комерційні зв'язки і принесло мир і процвітання багатьом єврейським громадам аж до часу Литовсько-татарської війни 1396-1399 рр. Вигнання євреїв з європейських країн у ХІІІ – ХVІ ст. призвело до їхньої міграції на Схід. У цей час починає зростати кількість євреїв і в Україні, особливо після захоплення Галичини Польщею, коли слідом за шляхтою на українські землі став просуватися торговельно-ремісницький люд різних національностей, зокрема євреї. Вже в 1500 році євреї, що жили на українських землях під польською адміністрацією, бути в 23 містах і складали на той час третину всіх євреїв в Польському королівстві. Центральноєвропейські євреї (ашкеназі) розмовляли на мові їдиш (діалект німецької мови), носили відмітний одяг і жили осторонь від місцевого населення, або в окремих районах міст, чи в маленьких, в основному єврейських, поселеннях (т.з. штетелах). Ці єврейські громади були зазвичай бідніші, ніж попередні єврейські іммігранти до України. Заборони щодо володіння землею призвели до того, що більшість євреїв займалися ремісництвом і малою торгівлею. Знаходячись під захистом польських монархів від ворожої польської знаті та міських мешканців, євреї були безпосередньо підпорядковані королеві, платили окремий податок, за який вони були колективно відповідальні. У відповідь, королівські декрети (датовані ще 1264 роком) дозволили євреям автономне місцеве самоврядування – кагал, що мав права у галузі освіти, суду, релігійних справ, соціального забезпечення тощо. З середини ХVІ ст. і до 1763 року центральним органом єврейського життя в Польщі був Ваад (Рада) чотирьох земель – Великої Польщі, Малої Польщі, Червоної Руси (Галичини) та Волині [1, с. 72].

Найбільша міграція євреїв на українські землі спостерігалася в останній чверті ХVІ ст. Євреї їхали сюди у зв’язку з заселенням польською шляхтою нових земель. Між 1569 і 1648 рр. кількість євреїв в Україні збільшилася з 4 тис. до 51 тис. [1, с. 78]. З поширенням володінь польської знаті на українські землі, євреї стали займати важливе місце в прошарку панських управителів маєтків, збирачів податків, орендарів, а також торговців, перекупників, шинкарів, винокурів і т. ін. У торгівлі, вони витісняли вірмен і конкурували з місцевими українцями. З цієї причини місцеве населення розглядало євреїв як безпосередніх господарів селян, а в містах ще як і конкурентів православ’ю.

Потребуючи грошей, шляхта і королівські намісники дедалі більше передавали в оренду заможним єврейським підприємцям населені пункти і, подекуди, цілі староства.

Причетність євреїв до пануючого світу «ляхів» стала однією з причин зростання юдофобії в Україні. Тому національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького позначилася для єврейського населення погромами, нищенням, виселенням. У багатьох містах, особливо на Поділлі, Волині на Лівобережній Україні, єврейське населення було майже винищене. Деякі євреї щоб уникнути переслідування, прийняли християнство. Майже 300 єврейських громад, осілих в Україні, припинили своє існування саме в цей час, при цьому загинув кожний другий член цих громад [3, с. 12].

 

Список використаних джерел та літератури

1. Гон М. З кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західноукраїнських землях у складі Польщі - Рівне: Волинські обереги, 2005.

2. Зінченко Н. Хрещатик — старожитності.// Хрещатик - № 139 (2346), вівторок, 23 вересня 2003 року

3. Капраль М. Національні громади Львова ХVІ-ХVІІІ ст. –Львів, 2003.

4. Субтельний О. Історія України. - К.,1994 р.- 599 с.

Катрич-Домалевська Л.О. Євреї на українських землях в стародавню і литовсько-польську добу / Л. О. Катрич-Домалевська // "Євреї в Україні : історія і сучасність" : матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. (м. Житомир, 20 берез. 2009 р.) / М-во освіти і науки України. Ін-т політ. та етнонац. досліджень ім. І. Кураса НАН України. Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, 2009. - С. 122 - 123.