Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Музей дзвонів, м. Луцьк
Пам'ятки. м.Луцьк
Музей дзвонів, м. Луцьк...

Інше





Шмид О. П. Єврейська хліборобська колонізація Волині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) | Друк |
Читальний зал - Населення Волині

Традиційними заняттями волинських євреїв здавна були торгівля, ремісництво, лихварство та посередницькі операції. Та певна частина єврейського населення регіону, заохочувана урядовим стимулюванням, зверталася в ХІХ ст. і до землеробської праці. Розвиток єврейських землеробських колоній є одним із найбільш цікавих та малодосліджених аспектів життя волинського єврейства. Положення про євреїв 1804 та 1835 рр., інші нормативні акти 30-40-х рр. передбачали грошові дотації, звільнення від податків на 10 років та від рекрутської повинності – на 25 років для тих єврейських сімей, котрі оселялись на землях, відведених під землеробські колонії та присвячували себе сільському господарству в правобережних губерніях [1, с. 201].

Законодавче стимулювання царського уряду мало відповідний ефект: у 1859 р. на території Волинської губернії вже було 38 єврейських колоній, населення яких займалось землеробством (у всіх правобережних губерніях нараховувалось 93 єврейських колонії) [2, с. 201]. 19 єврейських землеробських поселень Волині були засновані на землях казни, 12 – на приватних та 7 – на поміщицьких землях. У єврейських колоніях на цей час осіло 4 641 чол., які на правах власності та орендного користування обробляли 9 104 дес. землі. Географія розміщення колоній виглядала  наступним чином: у Луцькому повіті було засновано 12 поселень, Житомирському – 9, Рівненському – 6, Овруцькому – 5, Новоград-Волинському – 4. У Ковельському та Дубенському повітах було по одній колонії, а в інших п’яти повітах єврейських землеробських колоній не було [1, с. 227-229]. 17 грудня 1852 р. волинський губернатор повідомляв очільнику Південно-Західного краю І. Васильчикову: «число бажаючих поселитись євреїв швидко зростає і замість поодиноких прохань почали надходити загальні прохання від десятків людей». Через надані урядом пільги до хліборобів виявляли бажання вступити не лише бідняки, а й міщани середнього достатку та деякі купці [1, с. 217].

Розвиток єврейської землеробської колонізації гальмувався недостатнім фінансуванням з боку уряду та численними бюрократичними формальностями в процесі переселення євреїв у колонії. Частину поселень було засновано на непридатних для господарювання земель, їх жителі після кількарічних поневірянь втрачали засоби для існування та повертались до звичних ремесла і торгівлі. Деякі євреї укладали домовленості з селянами сусідніх маєтків, віддавали їм свої землі для обробітку за «половину» врожаю [1, с. 220]. Досить часто євреї, декларуючи свій перехід до стану колоністів-землеробів, таким чином лише ухилялись від рекрутської повинності [2, с. 201].

Представників губернської адміністрації не задовольняв стан справ у єврейських колоніях. У документах поліцейської частини фонду генерал-губернатора розвиток єврейської колонізації Волині на кінець 1850-х рр. характеризувався як незадовільний. Констатувалась слабкість успіхів землеробства, хоча місцева і губернська влада намагалась протегувати єврейське землеробство. Відзначалось, що «євреї-поселенці через вроджену схильність до торгового промислу і дрібної спекуляції відкидають всяку думку про постійну осілість, правильну працю по господарству і розвиток та покращення його». Деякі євреї не обробляли своїх полів, а займалися скотарством. Житла єврейських колоністів були в поганому стані, побудовані без будь-якого планування, тісні й неохайні, в одній оселі часто тіснилось по декілька сімейств, господарських споруд майже ніколи не було, як і городів [3, арк. 75].

Зважаючи на незначні успіхи єврейської аграрної колонізації, царський уряд поступово припинив законодавче і фінансове стимулювання процесу. 22 жовтня 1859 р. була прийнята постанова Єврейського Комітету про припинення поселення євреїв на казенних землях, а 29 червня 1861 р. було закрито губернські комітети для переселення євреїв на землю. Розпочалась поступова ліквідація землевпорядної політики та єврейських колоній. У 1867 р. євреї-хлібороби з відомства Міністерства державного майна перейшли до Міністерства внутрішніх справ і таким чином злилися з селянським станом [1; с.232]. 12 лютого 1865 р. вийшло положення Комітету Міністрів про міри для полегшення євреям, що поселились у західних губерніях, вільного виходу з землеробського стану і переходу до інших. 20 січня 1867 р. імператор Олександр ІІ наказав поширити дію цього положення на всіх євреїв, що оселились на поміщицьких землях [4, арк. 3].

Погіршення законодавчого клімату відразу повело за собою занепад єврейської землеробської колонізації та зменшення чисельності євреїв-хліборобів. На початку 70-х рр. ХІХ ст. на території Південно-Західного краю залишилось 56 єврейських землеробських колоній, які розміщувались по губерніях наступним чином: Волинь – 10 поселень, Поділля – 14, Київщина – 32 колонії. У цих землеробських поселеннях проживало 14 тис. чол. [5, с. 268]. Після відміни у 1874 р. рекрутської повинності значна кількість євреїв покидали колонії та переселялись у міські центри.

Відомий дослідник історії євреїв та їх правового становища в Російській імперії І. Оршанський у праці «Євреї в Росії. Нариси економічного та суспільного побуту російських євреїв (1877 р.) навів думки різних діячів щодо непопулярності землеробства серед євреїв. Одні бачили причину в природженій лінивості останніх, інші – в релігійних правилах, треті – в недосконалій політиці російської влади щодо влаштування життя євреїв. Сам Оршанський вважав, що причии крилися в недолугості урядової політики. Лінощі і релігійні міркування євреїв відійшли б на другорядний план, якби уряд здійснював реальне законодавче сприяння євреям-землеробам, якби євреї бачили, що перехід у землероби має наслідком реальне покращення їхнього добробуту [6, с. 130]. Сучасні погляди більшості істориків-іудаїстів на проблематику єврейського землеробства сформульовані в колективній праці «Книга про російське єврейство»: «Землеробська праця не мала коріння у єврейському житті і в минулому діаспори; аграризація вимагала дуже глибокого і важкого, фізично і психологічно, - розриву з усім минулим економічним укладом єврейства. Ще більше значення мала та обставина, що в ХІХ ст., а особливо, в другій його половині, процес аграризації йшов у розріз із загальним економічним розвитком країни, який гнав мільйони селян в міста від землеробства до міських занять» [7, с. 197].

На наш погляд, при обгрунтуваннінезначних успіхів господарського освоєння євреями волинських земель не слід акцентувати на одному із вищеперелічених факторів. Слабка динаміка даних процесів на Волині та несприйняття євреями сільськогосподарської праці детермінувалась комплексним впливом суб’єктивних та об’єктивних обставин економічного, політичного і психологічного характеру. Визначальними були відсутність тривких землеробських традицій та навичок сільськогосподарської діяльності серед єврейського населення, нестабільність їх економічно-правового становища (неодноразові виселення з сіл, свавілля адміністрації, маятниковий характер законодавчого регулювання) та слабкість (а згодом і припинення) матеріальної й адміністративної допомоги з боку царської влади різних рівнів.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на території Волинської губернії продовжували існувати єврейські землеробські поселення. У 1893 р., відповідно до звіту волинського губернатора, в губернії мешкало 4 146

євреїв-землеробів, їх частка серед усього єврейського населення становила всього 1,2 % [8, арк. 375]. Послаблення уваги властей до справи єврейського хліборобства зумовило суперечливість статистичної інформації, яку віднаходимо в різних теоретичних працях та статистичних збірниках імперського періоду. Так, у «Єврейській енциклопедії» йшлося лише про 5 єврейських землеробських колоній у Волинській губернії на 1897 р. [9, с. 132], тоді як деякі інші джерела ідентифікували 18 таких поселень [10, табл. № 5;]. Суттєві розбіжності мали місце і у визначенні чисельності населення у колоніях та площі земель, що оброблялись євреями. Найбільш достовірними, на наш погляд, є дані про єврейську землеробську колонізацію правобережних губерній, виокремлені із «Збірника матеріалів про економічне положення євреїв у Росії» (1904 р.).

у 1903 р. на Волині нараховувалось 18 єврейських колоній, за чисельністю їх жителів та кількістю землі губернія випереджала Київщину та Поділля. У єврейських колоніях в середньому на двір припадало 0,49 коней, 1,5 корів [10, табл. № 26]. Розподіл землі відповідно до господарського призначення виглядав наступним чином: садибна і городна земля - 402 дес., орна – 1 303 дес., сінокоси – 1 733 дес., вигони – 248 дес., ліс та чагарники – 1 173 дес. (вся земля – 5 392 дес.) [10, табл. № 28]. Під посівами було зайнято 1 095 дес. землі, найбільші площі відводилися під жито, овес, ячмінь, картоплю. Сіяли також гречку, просо, горох та різні трави [10, табл. № 29].

Найбільшими єврейськими землеробськими поселеннями Волині на початку ХХ ст. були колонія Озеряни Дубенського повіту (заснована в 1848 р., на 1904 р. тут проживало 637 чол., що обробляли 246 дес. землі), Софіївка Луцького повіту (рік заснування – 1835, на 1904 р. – 1 200 жителів, обробляли 640 дес. землі), Ігнатівка Луцького повіту (заснована в 1838 р., на 1904 р. – 461 житель, обробляли 269 дес. землі) та Осова Рівненського повіту (заснована в 1836 р., на 1904 р. – 577 колоністів, обробляли 2 525 дес. землі) [10, табл. № 34]. Єврейські землеробські колонії існували також у Київській, Подільській, Херсонській, Катеринославській та Чернігівській губерніях. Цікаво, що на Волині в цих поселеннях мешкали виключно євреї, тоді як в інших губерніях євреї часто проживали разом з українським населенням [9, с.130-132].

Таким чином, єврейські землеробські колонії на Волині були досить своєрідним та водночас нетривалим і слабким елементом в аграрному укладі губернії. Найбільша інтенсивність хліборобської колонізації спостерігалась у 40-50-х рр. ХІХ ст. Вже у 1860-х рр., втративши урядову підтримку, більшість землеробських поселень швидко занепали, на відміну від німецьких та чеських колоній, розвиток яких в цей період тільки набирав обертів. Після скасування рекрутської повинності значна частина євреїв-хліборобів повернулася до звичних торгівлі, ремісництва та посередництва. На зламі ХІХ та ХХ ст. чисельність єврейського населення регіону, що присвятило себе землеробству, дещо зросла, проте рівень агрокультури та відповідно врожайності у господарствах євреїв-колоністів залишались невисокими. На основі наявних джерел можна констатувати, що волинським євреям через ряд наведених вище об’єктивних та суб’єктивних чинників не вдалося належним чином опанувати землеробську справу.

 

Список використаних джерел та літератури

1. Рибинський В.П. Єврейські хліборобські колонії на Київщині, Волині та Поділлі в половині ХІХ ст. // Збірник праць єврейської історично-археографічної комісії. – Т.ІІ. – К., 1929. – С. 199-246.

2. Сотниченко В. Єврейське землеробство в Україні: деякі аспекти історичного досвіду. // Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 2000. – Вип. 10. – С. 200-209.255

3. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК). – Ф.442. – Оп.37. – Спр.651.

4. ЦДІАК. – Ф.442. – Оп.45. – Спр.492а – ч.ІІ.

5. Лутай М.Є. До історії єврейських поселень в Україні і на Волині // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край». Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої міжнародної конференції. – Луцьк, 1998. – С. 266-268.

6. Оршанский И.Г. Евреи в России. Очерки экономического и общественного быта русских евреев. – СПб., 1877. – 439 с.

7. Книга о русском еврействе: от 1860-х годов до революции 1917 г. – Иерусалим – Москва, 2002. – 600 с.

8. ЦДІАК. - Ф.442, оп.618, спр.261.

9. Хонигсман Я.С., Найман А.Я. Евреи Украины. Краткий очерк истории. Часть І. – К., 1993. – 176 с.

10. Сборник материалов об экономическом положении евреев в России. Издание еврейского колонизационного общества – Т. ІІ. – Спб., 1904. – 305 с.

 

Шмид О. П. Єврейська хліборобська колонізація Волині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. П. Шмид // "Євреї в Україні : історія і сучасність" : матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. (м. Житомир, 20 берез. 2009 р.) / М-во освіти і науки України. Ін-т політ. та етнонац. досліджень ім. І. Кураса НАН України. Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, 2009. - С. 127 - 130.