Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Арцеулов Костянтин Костянтинович (1891-1980)
Видатні діячі
Арцеулов Костянтин Костянтинович...




24 жовтня 150 років від дня народження М. Ф. Біляшівського (1867–1926) – українського археолога, етнографа, мистецтвознавця, громадського діяча | Друк |
Новини - Пам'ятні дати

Микола Федотович Біляшівський народився 24 жовтня 1867 року в місті Умані Київської губернії (тепер Черкаської області) в сім’ї священика. Коли йому виповнилося чотири роки, родина переїхала до Києва. У 1877–1887 роках навчався в 2-й Київській гімназії. Вищу освіту здобував у 1885–1891 роках на юридичних факультетах Київського університету Святого Володимира, Новоросійського університету (м. Одеса). У 1892–1893 рр. був вільним слухачем природничого факультету Московського університету. Відвідував лекції професорів В. Б. Антоновича та В. А. Прахова. Живучи в Москві (1892–1894 рр.), М. Біляшівський з головою занурився в науково-культурне життя столиці – брав участь в археологічних з’їздах, співпрацював з Московським археологічним товариством та іншими столичними науковими товариствами, допомагав у роботі з облаштування Антропологічного та Географічного музеїв під керівництвом Д. М. Анучіна, російського вченого, і саме тоді він почав серйозно знайомитися з музейною справою. Колекціонуванням і нумізматикою Біляшівський зацікавився ще з гімназійних років. Так, він був обраний членом Московського товариства природознавства, антропології при Московському університеті, членом-кореспондентом нумізматичного товариства.

У 1885 році Микола Біляшівський розпочав археологічну діяльність. Починаючи з 1887 року, він досліджував археологічні пам’ятки на території Київщини, Волині і Поділля від кам’яного віку до раннього середньовіччя, вивчав історію українського козацтва. З 1888 року Микола Федотович вже веде самостійні роботи на горі Кисилівка в Києві, розкопує ранньослов’янські могильники на Волині, дюнні стоянки вздовж Дніпра. Впродовж 1890–1900-х років проводив археологічні розкопки на городищі Княжа Гора (Родня) біля м. Канева, в с. Колодистому на Уманщині та Борисівці на Київщині (селища трипільської культури), в урочищі Остроння біля м. Ізяслава (ранньослов’янський могильник) та інші.

Початок археологічної діяльності Миколи Федотовича збігся з початком його співробітництва з журналом «Киевская старина». У 1899 році при журналі він створює додаток під назвою «Археологическая летопись Южной России». Надалі додаток перетворився в окремий журнал під такою ж назвою, що виходив у 1903–1905 рр. Його видавав Микола Біляшівський власним коштом. Це було перше археологічне періодичне видання в Україні.

У 1895 році Микола Федотович був запрошений бароном Ф. Штейнгелем для організації музею в с. Городок (нині село Рівненської області). Як науковий керівник музею з 1895 по 1916 рр. він розробляв його структуру, експозиції, напрямки діяльності, складав інструкції, анкети, програми для дослідників. Для поповнення фондів музею новими речовими пам’ятками, документами, книгами, науковими відомостями дослідник обходив чимало населених пунктів Волині та Полісся, де знайомився з приватними архівами, бібліотеками, виявляв стародруки, давні літописні описи сіл і містечок, купував цінні експонати, записував фольклор. На основі зібраного матеріалу уклав українсько-російські діалектні словники волинських говірок. До того ж завдяки багатогранній діяльності вченого цей музей став справжньою науковою установою. Своїми важливими знахідками, науковими розвідками ділився на сторінках журналів «Киевская старина» та «Архив летописей Южной России».

Із 1902 року Микола Федотович став першим директором Київського художньо-промислового музею (1904 року отримав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей), керуючи ним до 1923 р. За цей час зібрав для музею велику колекцію пам’яток народного мистецтва і побуту. Але вчений не обмежувався інтересами лише свого музею, а дбав про розвиток музейної справи в Україні, часто виїжджав до музеїв, куди його запрошували для надання консультацій, листувався з музеями різних міст.

У 1910 р. став одним із засновників Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтв. Брав участь в підготовці та проведенні кількох Всеросійських археологічних з’їздів (у Москві, Вільно, Ризі, Києві, Харкові, Катеринославі).

Аналізуючи стан музейництва загалом, спробував визначити роль провінційних музеїв, про що свідчать неодноразові виступи вченого на з’їзді музейників у Москві 1912 року, а також робота у підготовчому комітеті з облаштування І Всеросійського з’їзду музейних діячів.

М. Ф. Біляшівський є автором проекту першого закону України про охорону пам`яток історії, культури і мистецтва (1918 р.) та програми створення національних і регіональних музеїв, музейної реформи в Україні на наукових засадах.

У квітні 1918 року вченого обирають почесним членом Української академії мистецтв. Він був одним із засновників Української Академії Наук, а у травні 1919 року – стає одним із перших дійсних членів кафедри археології Української Академії Наук. У 1921–1922 рр. входив до складу Археологічної комісії Всеукраїнської Академії Наук. Протягом 1924–1925 рр. був членом Всеукраїнського археологічного комітету.

Помер Микола Федотович Біляшівський у Києві. Згідно з заповітом, похований у Каневі на Княжій горі, неподалік від могили Т. Г. Шевченка. Архів Біляшівського зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

У 1983 році на вшанування пам’яті вченого у м. Рівному по вулиці Драгоманова, 11, де у свій час він зупинявся, встановлено меморіальну дошку. 1987 року у дворі Національного художнього музею України встановлено пам’ятник М. Біляшівському. У Рівненському державному інституті культури щорічно присуджується премія імені академіка М. Біляшівського молодим дослідникам за вагомі результати у науково-творчих студіях.

Микола Біляшівський залишив після себе величезний спадок наукових праць із археології і мистецтвознавства: «Могильник в урочищі Остроня поблизу м. Заславля Волинської губернії» (1888р.), «Монетні скарби Київської губернії» (1889 р.), «Княжа Гора», «Сліди первісної людини на берегах р. Дніпра поблизу Києва» (1890 р.), «Розкопки на Княжій Горі 1891 року» (1892 р.), «Розкопки на Княжій Горі 1892 року» (1893 р.), «Каталог українських старожитностей колекції В. В. Тарновського» (1898 р.), «Чергові задачі археології Півдня Росії» (1900 р.),«Досліди на городищі біля села Борисівки» (1925 р.) та інші. В оглядах археологічних досліджень 1899–1904 років започаткував подальшу програму розвитку української археології, акцентуючи на відборі пам’яток старовини не як творів мистецтва, а насамперед як пам’яток матеріальної культури. В останні роки життя працював над монографією про пам’ятки трипільської культури в с. Борисівка («Борисівське городище», не закінчено; опубліковано 1928 р.). Як фольклорист зібрав упродовж 1890–1917 рр. значну кількість українських народних пісень, загадок, прислів’їв та приказок, легенд, переказів, текстів вертепної драми; опублікував працю «Розповіді селян с. Пекарів про Т. Г. Шевченка».

 

 

Бакликова О. 24 жовтня 150 років від дня народження М. Ф. Біляшівського (1867–1926) – українського археолога, етнографа, мистецтвознавця, громадського діяча / О. Бакликова // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2017 рік / упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2016. – С. 155–156.