Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Верховинець Василь Миколайович (1880-1938)
Видатні діячі
Верховинець Василь Миколайович (...

Інше





Гуменюк Н. Повернення «Волинського Рафаеля» | Друк |
Читальний зал - Культура та мистецтво

Він творив не ради слави й нагород і не задля полегшення свого земного буття. Маючи від природи щиру душу і поетичну натуру, щедро наділений великим талантом художника, все своє життя поклав на служіння Богу і мистецтву. Шедеври, частину яких підписано як роботи «недостойного ієромонаха Іова Кондзелевича», а більшість і взагалі не підписано, довгий час висіли в маленьких сільських церквах і великих храмах, вражаючи людей художньою досконалістю і глибиною почуттів, зворушуючи їхні серця і зволожуючи очі, але про їхнього автора ніхто нічого не знав. А потім почали тьмяніти і гинути й самі ікони.

Та є все-таки на цій не зовсім справедливій землі якась вища справедливість. Є закони, за якими не ідуть у небуття ті великі постаті, котрі залишили найглибший слід в історії, котрі зробили найбільше для примноження світла і гармонії у цьому дивному неприкаяному світі, який вже стільки століть перебуває у пошуку чогось дуже важливого й невловимого, прагне у хаосі й суперечках досягти недосяжного, прорватись крізь темні невігластва та просто існування до вічного світла краси і довершеності.

У сімдесятих – на початку вісімдесятих років позаминулого століття українська преса Львова заговорила про необхідність реставрації і збереження великого іконостаса, що перебував тоді у прикарпатському містечку Богородчанах. Відомий львівський діяч культури Владислав Дідушицький, побачивши Богородчанський іконостас, що походив зі знаного у свій час Скиту Манявського, так був вражений високомистецьким малярством у поєднанні з не менш прекрасним різьбленням, що порівняв цей комплекс із шедеврами західноєвропейських майстрів минулих епох і взявся досліджувати його.

Саме Дідушицький уперше висловив припущення, що в одному з персонажів багатофігурних композицій зображено портрет автора ансамблю: цей персонаж представлений в іконі «Успіння Пресвятої Богородиці», погляд його звернений до глядача, а жест руки, покладеної на груди, як у стані моління, можна зрозуміти як вказівку на себе – виконавця твору (такий прийом використовується художниками, аби показати свій автопортрет).

Уперше тоді зазвучало ім’я Іова (Кондзелевича). Але Дідушицький вважав, що автором іконостаса є невідомий польський художник, а Кондзелевич залишив свій підпис на ньому лише як реставратор давнішніх творів. Дослідникові важко було повірити, що такі довершені роботи могли постати в кінці XVII століття, він відносив їх до епохи Відродження. На користь такого твердження спрацювало і те, що не було відомо інших творів Кондзелевича.

Про Іова (Кондзелевича) як талановитого українського іконописця у 60-х роках минулого століття вперше сказав легендарний музейник, директор Львівської картинної галереї, волинянин Борис Возницький. У селі Черчиці біля Луцька (тепер у складі обласного центру) він, тоді ще молодий дослідник, пережив справжнє потрясіння: переглядаючи старі ікони, натрапив на зображення розіп’ятого Ісуса Христа, якого йому ще не доводилося бачити. Возницький знав багато аналогів відтворення трагічної події – «Розп’яття» Рембрандта, Рубенса, Перуджино, інших талановитих авторів, але ця робота не була схожою на відомі усьому світову. Художник ніби надумав позмагатися з класичною школою анатомічного рисунка Римської академії Святого Луки. Неймовірно виразна пластика тіла, але ще більше вражає вміння митця передати страдницький дух героя. Той, хто дивиться на твір, відчуває і біль, і муки, які супроводжують останні хвилини великомученицького життя...

Борис Возницький зрозумів: перед ним робота великого художника. Кого ж саме? Міліметр за міліметром досліджуючи ікону, він шукав підпису автора. І знайшов – в одному куточку ледь-ледь виднілося: «Іов Кондзелевич, 1737». Це ім’я вже було відоме Борисові Григоровичу з публікацій Владислава Дідушицького. Ще читаючи їх, Возницький сумнівався у твердженні Дідушицького про те, що автор Богородчанського іконостаса – польський художник. Він добре знав, що Манявський Скит, де народився цей шедевр, був форпостом боротьби проти унії на західноукраїнських землях у XVI–XVII століттях, а отже творити подібні речі міг тільки місцевий художник, який зв’язав свою долю з монастирями. На одній з останніх робіт був і підпис: «Недостойний монах Іов Кондзелевич, законник Білостоцького монастиря»...

Борис Возницький розгорнув дві дати – 1705 і 1737 роки – в один ланцюг і почав шукати, що робив художник у цьому проміжку. І знайшов. Таємницю Кондзелевича пояснили знахідки у Білостоці й Вощатині. Відкриття імені українського Рафаеля зайняло гідне місце у вітчизняній історії мистецтв. А для Бориса Возницького воно стало поворотом всього життя: відкривши Кондзелевича, став шукати твори мистецтва, встановлювати імена невідомих авторів, рятувати скарби рідного народу. А потім він звернув увагу на Олеський замок, який був суцільною руїною і якому, завдяки ентузіазму Возницького, суджено було стати одним з найунікальніших мистецьких центрів.

Життям і творчістю Іова (Кондзелевича) цікавилася ціла плеяда дослідників. Серед них – І. Свєнціцький, В. Пещанський, М. Драган, М. Гембарович, М. Батіг, П. Жолтовський. Чимало публікацій підготував мистецтвознавець зі Львова Олег Сидор. Ґрунтовні дослідження провів і заслужений діяч, доктор мистецтвознавства, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка, професор Львівської академії мистецтв, соратник Возницького Володимир Антонович Овсійчук: він написав про Кондзелевича у книзі «Майстри українського бароко». Побачила світ його книга «Українське малярство X–XVII століть. Проблеми кольору», що по праву вважається найсоліднішим мистецьким виданням. У ній є розділ «Йов Кондзелевич. Між Заходом і Сходом». Стараннями Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України Богородчанський іконостас відреставровано. Він представлений для огляду в Національному музеї Львова.

Більшість наукових досліджень стосуються творчості Іова (Кондзелевича). Менше відома його біографія. І все ж навіть з окремих її штрихів перед нами постає така особистість, яка викликає і щире захоплення людськими якостями, і глибоке пошанування, і гордість за те, що у нашого народу на християнській ниві були такі митці.

Гуменюк Н. Повернення «Волинського Рафаеля» / Н. Гуменюк // Волинські єпархіальні відомості. – 2017. – № 3/берез./. – С. 4–5.