Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Прибутковий будинок, кін. XIX ст. Корольова майдан, 14 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Прибутковий будинок, кін. XIX ст...

Інше





Гон М. Статистика Праведників народів світу як відображення українсько-єврейських та єврейсько-польських взаємин | Друк |
Читальний зал - Населення Волині
У статті досліджено причини незначної кількості тих українців і поляків у Західній Україні, які під час війни рятували євреїв від Голокосту. Ключові слова: українці, поляки, євреї, націоналізм, Голокост.
Предмет наших роздумів – рефлексія пошуку відповіді на питання про те, чи пропорційна кількість тих поляків і українців, що були свідками геноциду євреїв, і тих, хто згодом був удостоєний звання Праведників народів світу. Або ж в іншому формулюванні, яке запозичуємо в Анни Вилєгали: «…в країні, де відбувся Голокост, навіть якщо винуватцем був хтось інший, завжди десь у голові витає сумнів, … чи не можна було зробити більше, ніж зроблено» [1, 10].
Враховуючи назву задекларованої теми, передусім наведемо окремі дані, які відображають статистику Праведників народів світу в окремих країнах Європи. Станом на 2002 р. список тих, хто безкорисливо рятував євреїв у час Голокосту нараховував 1403 прізвища (через кілька років, у 2007, звання Праведника присвоєно ще понад семистам громадянам України і їхня кількість склала 2185 чол. [2, 60]). За цим показником Україна займає четверте місце серед народів Європи: в Польщі кількість Праведників народів світу перевищує 5300 чол., у Нідерландах – більше 4200 чол., у Фран- ції – понад 1900 чол. [3, 67]. Загальна ж кількість Праведників у світі сягає майже 22 тис. чол. [2, 60]. Формулюючи відповідь на окреслену проблему, відразу ж зауважимо: ми цілком усвідомлюємо ступінь ризику тих, хто наважувався допомогти євреям, погоджуємося трактувати цей факт першопричиною того, що порятунок жертв Голокосту не став масовим. Водночас така однозначна відповідь навряд чи може претендувати на вичерпність. Принаймні в нашому розумінні причини пасивності свідків треба шукати не тільки в безжальному характері окупаційного режиму, страху за своє життя й життя своїх дітей, т. зв. сусідів. На наш погляд, позиція багатьох з них стала віддзеркаленням безпосередньої міжнаціональної взаємодії. Її «спадщину» слід шукати щонайменше в реаліях двох періодів: коли західноукраїнські землі входили до складу Польщі й тоді, коли на цих теренах встановився радянський тоталітарний режим.
Отже, гіпотезу, яку ми обстоюємо, можна сформулювати так: поведінка багатьох очевидців Голокосту визначалася не тільки боязню за власне життя й долю своїх рідних, але й певними політичними, світоглядними переконаннями, стереотипами, які на західноукраїнських землях формувалися як у період між двома світовими війнами, так і в 1939–1941 рр.
Гон М. Статистика Праведників народів світу як відображення українсько-єврейських та єврейсько-польських взаємин / М. Гон // Волинь і волиняни у Другій світовій війні : зб. наук. пр. за матеріалами І Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. подіям Другої світової війни на території Волин. обл. / упоряд. М. М. Кучерепа. – Луцьк, 2012. – С. 91-96.

ЗавантажитиЗавантажити