Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Кафедральний костел св. Софії, 1744 р. м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Кафедральний костел св. Софії, 1...

Інше





Кралюк П. Парадокси українсько-польських культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературі | Друк |
Читальний зал - Літературне життя

Князі Вишневецькі займають особливе місце як в історії України, так і в історії Польщі. Цей князівській рід дав кілька яскравих фігур, котрі й донині займають не останнє місце в символічному світі українців та поляків. Можна згадати Дмитра Байду-Вишневецького, якого багато хто з українців вважає засновником Запорізької Січі і як своєрідну йому «аль­тернативу» Ярему Вишневецького, трактованого як «ворога українського народу». Натомість поляки дуже шанували й шанують Ярему. Його син, Міхал-Томаш Корибут-Вишневецький, навіть став королем Речі Поспо­литої. Фактично це був єдиний випадок у історії Польщі, коли на її пре­столі опинився представник руської (української) князівської династії. Інша річ, що Міхал Вишневецький не виправдав сподівань, котрі покла­далися на нього й був лише блідою тінню свого батька.

Вважається, що протопластом Вишневецьких стали литовські князі Ольгердовичі, зокрема Корибут-Дмитро (7-1405). Цікавою фігурою був його син Зигмунт Корибутович (7-1435), учасник Грюнвальдської битви та гуситських війн. Його навіть проголосили чеським королем [1].

Вишневецькі вважали себе Корибутовичами і горді були з того, що їхній предок став королем чеським. Ця думка набула поширенння. На­приклад, на початку 30-их pp. XVII ст. з'явилося послання православного традиціоналіста Ісайї Копинського до Яреми Вишневецького з приводу конфесійного переходу останнього від православ'я до католицизму. Пе­релічуючи предків князя Яреми, І. Копинський спеціально виділяє Зигмунта Корибутовича як короля чеського [2].

Правда, в польській історіографії на початку XX ст. розгорілася дис­кусія щодо походження Корибутовичів. Була висунута версія, ніби вони походять від турово-пінських князів Несвіцьких, котрі належали до Рю-риковичів. На жаль, відсутність джерел не дає можливості розставити крапки над «і» в цій дискусії.

Власне, Вишневецькі, як окрема лінія Корибутовичів, відомі з XVI ст., а вигасання їхнього роду відбулося в середині XVIII ст. [3]. Домоначальними землями цих князів стали терени Південної Волині, зокрема містечко Вишнівець, звідки й походить назва династії. Одним з перших знаних представників цього роду був князь Дмитро Вишневецький, якого в українській історичній літературі часто іменують ще Байдою - героєм української народної «Пісні про Байду». Князь Дмитро у різний час був на службі в польського, московського й турецького монархів. Судячи з усього, однією з головних його цілей стала організація відсічі татарам, які в той час постійно нападали на українські землі. Він заснував на дніпровському острові Хотиця замок, котрий мав стримувати татарську експансію. Через це деякі українські історики почали називати князя за­сновником Запорізької Січі. Укінці свого життя Дмитро Вишневецький зв'язався з воєводою сєрадзьким Ольбрахтом Лаським. Останній був нео­днозначною фігурою, відомий своїми авантюрними діями. Однак йому присвячували поезії ренесансні поети Польщі, зокрема Я. Кохановський. їх приваблювала вільність у поведінці цієї людини, те, що він постійно шукав різні можливості щодо організації антитатарської й антитурецької коаліції. Ідеєю фікс для О. Наського стало завоювання молдавського пре­столу, виведення Молдови з орбіти турецького впливу. Власне, на цьому грунті й знайшли спільну мову два геніальні авантюристи XVI ст. - Д. Ви­шневецький та О. Ласький. Перший мав завоювати молдавський престол, другий - допомогти йому.

Кралюк П. Парадокси українсько-польських  культурних стосунків: образи князів Вишневецьких у польській та українській літературі / П. Кралюк // Історія музейництва і пам'яткоохоронної справи в острозі та на Волині : наук. збірник / Держ. історико-культурний заповідник м. Острога. Острозьке науково-краєзнавче т-во "Спадщина" ім. князів Острозьких. - Острог, 2001. - Вип. 3. - С. 362 - 370. 

ЗавантажитиЗавантажити