Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Різдво-Богородична церква  в с. Мала Глуша Любешівського району Волинської області (1811)
Пам'ятки
Різдво-Богородична церква в с. ...

Інше





Данильчук Г. Пам’ятки архітектури Рівного. Будинок без привидів, але з цікавою історією | Друк |
Читальний зал - Архітектура Волині

Останнім часом все більше рівнян переймаються питанням збереження архітектурної спадщини міста, цікавляться історією кожної старої споруди Рівного. Нещодавно викладені в соціальній мережі Інтернет світлини старого будинку, що знаходиться на вул. Гарній, викликали неабияку цікавість і бурхливе обговорення. Інтрига стала ще більшою, коли журналісти додали «смачненького» про привидів, які там оселилися.

Фото автора. 2013 р.

null

А будинок, що має 90-літню історію, таки є цікавим за своїм архітектурним стилем. За словами Ольги Михайлишин, доктора архітектури, професора кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП: «Це дійсно унікальний, як для нашого міста будинок. Представляє так званий садибний стиль міжвоєнного періоду (styl dworkowy), що був інтепретацією стилю шляхетських палациків 18 століття».

Фото автора. 2013 р.

null

У Державному архіві Рівненської області (ДАРО) зберігаються документи на будівництво цієї приватної оселі. Проект на будівництво мурованого житлового дому з мансардою по вул. Пєнкній (Рiękne – польською, українською – вул. Гарна) № 14, що належить Зої Боярській-Касянович, був виготовлений у 1926 році архітектором Валерієм Піатковським, креслив Є. Клайнбаум.

Документ ДАРО

null

Документ ДАРО

null

Документ ДАРО

null

Документ ДАРО

null

Землю п. Зоя Олександрівна Боярська-Касянович купила у князя Любомирського у 1926 р. Чоловіком пані Зої був Володимир Боярський – тогочасний міський голова Рівного (1929-1932). Будинок був споруджений до 1 січня 1929 р. і був власністю Боярських до 1934 року. А далі за документами він вже належить Яну Приступі.

Фото автора. 2013 р.

null

Донедавна власницею цього розкішного будинку була донька Івана Приступи – Алла Іванівна Приступа.

Фото Г. Данильчук. 2013 р.

null

Декілька років тому мені вдалось поспілкуватись з Аллою Іванівною і записати її розповідь. Шкода, що моя співрозмовниця багато чого з життя своїх батьків не запам’ятала і тому залишаються невідомими чимало цікавих моментів, які б були детальною оповіддю про старовинний будинок і його не менш цікавих мешканців.

З розповіді А.І. Приступи

«Мій батько Приступа Іван Степанович був вчителем фізики і математики. Він народився у 1886 році, закінчив педагогічне училище в Холмі і був направлений на роботу до Рівного десь у 1911 році. Викладав він, здається, в якомусь жіночому училищі, а моя мама там навчалась.

Тато був дуже красивий, з правильними рисами обличчя, волосся було сиве (бо чомусь сивина додалась ще до 30 років). В мене було його фото, де він в одязі семінариста в рік випуску. Мама розповідала, що всі дівчатка в училищі були в нього закохані.

Мама Смолярчук Марфа Сергіївна була на 18 років молодшою від тата. Вона була з місцевих, батько її працював стрілочником на залізниці. Маленькою вона залишилась без мами, батько одружився знову, з’явились ще діти і їх багатодітна сім’я була досить бідною.

Фото Г. Данильчук. 2016 р.

null

Моя мама була другою дружиною Івана Приступи. Перша його дружина Анна Пантелеймонівна була з місцевої інтелігенції. Жила її родина на Грабнику, неподалік педінституту, в одноповерховому цегляному досить довгому будинку, в якому було багато вікон. В першій сім’ї батька була дочка Зоя, приблизно 1914 року народження. А я народилася у 1944-му, отже між мною і звідною сестрою було 30 років і близькими ми з нею не були.

Фото автора. 2016 р.

null

Я у мами єдина пізня дитина, народжена мамою в 40 років, за декілька днів до визволення Рівного у 1944 році.

У батька, очевидно, не було польського громадянства і йому не давали працювати вчителем. Він був холмщак. Коли він приїхав сюди, йому потрібен був новий паспорт. Коли ж запитали: «Хто ви?», він відповів – «Русин». «А! Значить – росіянин». Так і записали його росіянином і я стала росіянкою.

Фото автора. 2016 р.

null

Батько був дуже високоосвіченою й інтелігентною людиною. Я не пам’ятаю випадку, щоб він хоч самим легеньким слівцем образив маму чи кричав на мене.

Батько помер у 1964 році, проживши 78 років, похований на Дубенському кладовищі. Мама померла у віці майже 85 років.

Документ ДАРО

null

Щодо придбання цього будинку. Мама розповідала, що батько брав кредит (тоді казали «рату»), щоб виплатити цей будинок. А спочатку він жив тут, в будинку бургомістра, у підвалі. Чотири роки жив і збирав кошти на придбання цього будинку. Скільки платні мав тоді вчитель, я не знаю, але він розповідав, що за зарплату міг купити собі шкіряне пальто. Бургомістр, очевидно, брав гроші в банку. І моєму батькові вже цей дім продавав не бургомістр, а банк.

Підвал тут досить добротний. Висота стелі має 220 м., там є плита й котел, під порогом виходить вікно з підвалу.

Документ ДАРО

null

Кімнати в цьому будинку не особливо великі. Каміна тут не було. Грубки обкладені білими польськими кахлями. На мансардний поверх ведуть дерев’яні східці. Коли тато купив цей будинок, то там, нагорі, бургомістр зробив дві кімнати для гостей. На вікнах є дерев’яні віконниці, які відкриваються всередину. В будинку практично нічого не перебудовувалось. Єдине – це батько добудував нагорі ще кухню, яку розмістив на палях. Там було лише дві кімнати, а він хотів, щоб це була квартира. Перекриття дерев’яне, то ж довелося використати підкріплення палями. В будинку ще з 20-х років збереглася ванна кімната, стіни якої обкладені чудовими візерунковими білими і червоними кахлями. Ще до війни тут було електричне освітлення і вся проводка вміщена під штукатурку.

Г. Данильчук з А. Приступою. Фото з архіву автора 2013 р.

null


Територія садиби була досить велика – 24 сотки. Потім і в нас, і у сусідів значну частину забрали. У дворі був колодязь, з якого бургомістр брав воду. Зараз він просто зацементований. Я ще пам’ятаю з дитинства, що колодязь був досить глибокий. У дворі був септик, що мав глибину 8 метрів.

Старий колодязь. Фото автора, 2013 р.

null

Біля будинку був гарний садок, багато квітів. А ці старі ялини – мої ровесниці.

Під час німецької окупації батьки жили в цьому домі. Мама розповідала, що під час війни до них якогось німця підселили, який був досить людяним. Брат батька під час війни з Холма потрапив у Лотарингію. І після того, як дядько написав батькові листа, тата викликали у НКВД і вмовляли, щоб він свого брата перетягнув сюди. Пам’ятаю, що батько завжди боявся енкаведистів».

Фото Г. Данильчук. 2013 р.

null

Ось така коротенька розповідь останньої власниці з роду Приступ про будинок, що викликає багато щемливих емоцій, а ще зберігає чимало таємниць за свої 90 років життя. Нині колишня садиба колишнього міського голови Володимира Боярського вже має інших господарів, які мають там облаштовувати своє приватне житло на свій смак. Є сподівання, що нові власники так само вподобали в старому домі красу і велич архітектури цієї споруди і, проводячи ремонтні роботи (а цей будинок конче потребує допомоги), залишать хоча б його фасадну частину в такому ж вигляді, як її спроектували польські архітектори.

Авторка вдячна Державному архіву Рівненської області за надані документи

 

Данильчук Г. Пам’ятки архітектури Рівного. Будинок без привидів, але з цікавою історією [Електронний ресурс] / Г. Данильчук // RV. NEWS [сайт]. - Режим доступу: http://rvnews.rv.ua/post/view/1501746932-pam-yatki-arhitekturi-rivnogo-budinok-bez-prividiv-ale-z-cikavoyu-istorieyu (дата звернення: 03.08.2017). - Назва з екрана.