Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Житомир. Костел Св. Яна з Дуклі, 1838
Пам'ятки. Житомир
Житомир. Костел Св. Яна з Дуклі,...

Інше





Корецька О. Учителі-колеги Модеста Левицького по Луцькій українській гімназії | Друк |
Читальний зал - Освіта та наукове життя краю

Учительський колектив Луцької україн­ської гімназії складався з національно свідомих однодумців. Викладачі на уроках учили мислити, аналізувати і, як досвідчені диригенти, тільки направляли хід думок своїх вихованців. Вони доклали багато зусиль, щоб підняти рівень знань учнів і престиж гімназії.

У 1927/1928 навчальному році сюди прийшов працювати Модест Пилипович Левицький, який згодом став живою легендою цієї гімназії.

Українська гімназія не тільки давала загальну добру освіту, але й виховувала свідому й культур­ну людину. Вона готувала до самостійного життя, давала знання, загальне та релігійне виховання. У гімназії панувала дружба, взаємоповага і злаго­да, хоча була молодь різна за соціальним станом.

Луцька українська гімназія була центром українознавства, кузнею української інтелігенції. І це все завдяки М. Левицькому та його небайду­жим колегам. «Дідусь» Модест, який був душею гімназії, її «добрим духом», намагався прищепи­ти учням повагу до людей, розвинути почуття людської гідності. Він працював учителем укра­їнської мови і лікарем одночасно. Мав гарний задушевний голос, був організатором оркестру бандуристів. У 1928 році з його ініціативи було започатковано музей народного мистецтва. Знав кілька мов: німецьку, французьку, старогрецьку, латинь, чеську, польську. Працював дуже багато, до самозабуття.

«Усі професори мали той чи інший вплив на нас, і всі вони рік за роком робили-ліпили з нас людей-громадян», – такими словами згадує сво­їх наставників колишній учень гімназії Микола Мельничук1. З теплотою і любов’ю згадують своїх учителів і решта вихованців Луцької укра­їнської гімназії. Розкидані по різних куточках світу, вони залишались вірними гаслу Луцької української гімназії – «Люби Бога і свою матір-Україну».

ШКЛЯР РАФАЇЛ ТЕРЕНТІЙОВИЧ

Шкляр належить до числа учителів – свідо­мих українців, які незважаючи на несприятливі обставини і мізерну платню, доклали багато зусиль, щоб підняти рівень знань учнів і престиж української гімназії.

Шкляр Рафаїл Терентійович закінчив історико-філологічний факультет Петроградського університету з дипломом 1-го ступеня, одержав звання учителя гімназії в 1912 р. Викладав укра­їнську мову та історію. 15 вересня 1926 р. кураторія призначила його директором ЛУГ.

«... Про нього мало згадують колишні учні, – пише у своїх спогадах Ірина Левчанівська. – Ма­буть тому, що серед таких педагогічних величин, як Власовський та Білецький, він просто губив­ся, навіть фізично, бо Власовський був високий, огрядний, а Білецький хоч і худий, але дуже високий (ми його прозвали «Довгоногий»), а Шкляр – маленький, щупленький, з ним можна було посперечатися і посваритися без усякої шкоди для себе... Рафаїл Терентійович Шкляр писав на таблиці з різних книжок вірші українських пое­тів. Ми їх переписували в окремий грубий зошит. Відповідаючи, мусили прочитати напам’ять вірш і розібрати якесь речення з граматики. Затри і чо­тири кляси зібралася у мене ціла антологія укра­їнської поезії».

Він був щирим українцем, одним з організато­рів «Просвіти» в Луцьку та її активним членом. Йому постійно доводилося відбивати натиск польської влади на гімназію, хоча він умів добре згладжувати деякі гострі моменти, які виникали між польськими властями й українським рухом серед учнів гімназії.

З серпня 1929 р. його перевели на роботу ви­кладача вчительської семінарії в Острозі. Вчи­тельської практики мав 15 років.

БІЛЕЦЬКИЙ БОРИС МАКСИМОВИЧ

Життя та діяльність Бориса Максимовича Білецького теж тісно пов’язані з Луцькою україн­ською гімназією.

Народився Борис Білецький 26 лютого 1889 року в селі Мокрець Володимирського повіту. Після закінчення навчання в Кутаїській духовній семінарії служив дияконом на одному з приходів. Борис Максимович, окрім духовної освіти, мав ще й педагогічну. 1913 року закінчив Варшав­ський університет, відділ філософії.

12 жовтня 1928 року шкільною кураторією Б. М. Білецького було затверджено на посаді вчи­теля гімназії. Борис Максимович був людиною мудрою, тактовною. Умів захопити розповіддю на будь-яку тему з історії, української літератури, економіки світу. В гімназії викладав українську мову, новітню літературу, географію, психологію, прищеплював учням любов до рідної мови. Адже у нього була прекрасна дикція, чиста літературна мова. З винятковим натхненням проводив бесіди і читав лекції з історії. Вів їх спокійно, з глибоким знанням суті. Ще Борис Білецький читав історію України, якої не було у програмі. «Він хотів, щоб випускники гімназії знали свою історію, любили свій народ і були справжніми українцями», – зга­дує колишня учениця гімназії Кревська Надія3.

З 1926 року став директором Луцької україн­ської гімназії. На цьому посту перебував близько 10 років, до її закриття.

Б. Білецький піклувався, щоб у гімназії завж­ди був належний порядок, високий рівень викла­дання. Завдяки організаторським і педагогічним здібностям зумів організувати вчителів у дружній колектив однодумців, який досяг чудових резуль­татів у навчально-виховній роботі. В гімназії діяв клуб «Юнак», до якого належали без винятку всі учні. Робота велася на засадах самоврядування та демократії. В клубі видавали журнал «Промінь», який редагували учні гімназії. Діяли різні секції: музична, драматична, спортивна, наукова. На по­чатку та наприкінці навчального року дирекція організовувала екскурсії до інших міст.

У гімназії проводили вечори, присвячені Лесі Українці, Тарасу Шевченку, на які запрошували лучан. Зі вступним словом на них часто виступав директор гімназії Б. Білецький.

Майже кожні два тижні організовували похо­ди в театр з подальшим обговоренням перегляну­тих вистав.

Українська гімназія в Луцьку була чи не єди­ним джерелом на Волині, з якого українська мо­лодь могла черпати, крім загальноосвітніх знань, почуття національної свідомості.

1939 року Луцька українська гімназія ім. Лесі Українки була закрита, а Б.Білецький перейшов працювати у польську середню школу міста Ківерці.

ЛЕВЧАНІВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИТРОФАНОВИЧ

«Жити – це проявити себе у дії, в якійсь твор­чості, в якійсь роботі, як не голови, то рук», – ці слова стали життєвим кредо Олександра Митрофановича Левчанівського.

Народився 1 листопада 1881 р. в м. Креме­нець Тернопільської області у сім’ї акцизного чиновника. Середню освіту отримав у класичній гімназії в Ніжині Чернігівської області, яку за­кінчив у 1901 р. із золотою медаллю. Був студен­том Київського університету, але через рік його відрахували за участь у студентському протесті проти міністра освіти. Закінчив Петроградський електротехнічний інститут. Він з охотою брався за будь-яку справу, ще будучи учнем 5-го класу гімназії заробляв гроші репетиторством, пізніше підробляв помічником інженера, практикантом в електромеханічних конторах та заводах, за влас­ними проектами робив дуже гарні меблі для дому.

На початку війни 1914 р. вступив у дорожній загін сполучення, по закінченні війни, в 1918–1919 роках працював у відділі будівництва у Львові.

З 1923 р. почав працювати вчителем матема­тики в 1–5 класах Луцької української гімназії. Олександр Митрофанович був знаючим мате­матиком і хорошим педагогом. Був вимогливим, але справедливим, діти його любили і поважали. Звільнений після виборів до парламенту 1928 р.

На цьому кар’єра вчителя не закінчилася. За­гальний вчительський стаж Олександра Митрофановича становив 13 років.

ФЕДОРЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

Народився 15 липня 1888 року у м. Малин Ки­ївської губернії. У 1912 р. закінчив Київську ду­ховну академію. Наступного року отримав зван­ня учителя гімназії, пізніше, у 1927 р., отримав диплом вчителя латинської мови.

Працював у Луцькій українській гімназії від початку її заснування до закриття: спочатку ін­спектором, пізніше викладав латинську мову, іс­торію стародавнього світу у старших класах, спів – у молодших, деякий час керував гімназійним хором. «Поважний, акуратний, міцної статури, вимогливий і до себе, і до учнів, він дарував нам постійну батьківську теплоту і турботу».

Федоренко був взірцем інтелігентності та ви­сокої культури. «Мав у всіх учнів великий авто­ритет, його шанували за справедливість і любили за доброту», – зі спогадів Ангеліни Кабайди.

Коли у 1918 р. Іван Федорович Власовський (на той час директор) став ініціатором створення української гімназії, тобто – переходу на україн­ську мову викладання, його підтримали в цьому лише два вчителі: Федоренко В. К. та Шкляр Р. Т. Всі інші були проти або нейтральні.

Переведення навчання в гімназії на україн­ську мову йшло поступово. Підручників не було. Сам виготовляв навчальний матеріал для уроків латині. «На першій годині латинської мови на­писав на таблиці: «Любімо Батьківщину».

При викладанні латині Володимир Кирилович старався розподілити лекційний матеріал таким чином, «щоб зв’язок курсу латинської мови навести (з теоретичного боку) з курсом української мови, та (взагалі) з трактуванням історії давно і тепер...» – із Протоколу засідання Комісії з гуманітарних предметів, 24 жовтня 1929 р.

Федоренко був дуже мудрим і уважним педа­гогом, добре розумів учнів та їх проблеми, завж­ди йшов їм назустріч. Голосу майже ніколи не підвищував, але в нього на лекціях була дисци­пліна. Його не боялись, а поважали. Мав ідеаль­ний слух, впродовж багатьох років керував гімна­зійним хором. Викладав у гімназії до 1939 р.

МИРОНОВ МИКОЛА ЯКОВИЧ

Працював у Луцькій українській гімназії впродовж усього її існування – з 1918 до 1939 р.

Микола Якович Миронов народився 11 ли­стопада 1869 р. у сім’ї московського купця 2-ї гільдії. 1891 р. закінчив Строганівську школу в Москві, згодом – практичні курси з малювання і рисунку.

З 1918 р. Микола Якович – учитель малю­вання, креслення і ручної праці в Луцькій укра­їнській гімназії. Один з небагатьох учителів, які пропрацювали в єдиному на кілька повітів укра­їнському навчальному закладі від початку до кінця. Не знав української мови, але намагався говорити нею.

Був дуже суворим, вимогливим, але справед­ливим. Миронова учні любили, уроків його чека­ли. «А як чудово оформляв він Шевченківські вечори (вони звалися «академіями»)», – згадує І. О. Левчанівська. – «Задовго до свята учні старших класів починали малювати майже в повний зріст постаті з «Кобзаря», соняшники, мальви, стіну хати. Наклеювали це на фанеру, вирізали і роз­ставляли на сцені та в залі». Гімназист Микола Мельничук згадує, що під час уроків у майстерні завжди стояв гуркіт, галас, але коли Миронов хо­тів щось сказати, йому досить було тихо стукну­ти молотком – і наступала тиша.

Микола Якович малював картини. А ще він оформляв декорації для учнівських спектаклів; стругав, випилював лобзиком; під його керівниц­твом дітьми виготовлялися чудові дрібні вироби, які експонувалися на багатьох загальношкільних виставках і викликали захоплення у глядачів.

1939 р. Луцьку українську гімназію закри­ли як «розсадник буржуазного націоналізму», у тому ж будинку відкрили школу № 2. Микола Якович, як і деякі інші вчителі, залишився пра­цювати і далі, хоча й мав уже біля п’ятдесяти ро­ків педагогічного стажу.

ОТЕЦЬ ПАВЛО ПАЩЕВСЬКИЙ

Закон Божий у Луцькій українській гімназії викладав протопресвітер Павло Пащевський. На­родився 15 січня 1874 р. на Київщині. Закінчив Київську духовну семінарію та два курси юри­дичного факультету Київського університету. 12 жовтня 1928 р. був затверджений кураторією на посаду викладача релігії ЛУГ. Викладав у 1–8-х класах, окрім того був класним вихователем.

Луцька українська гімназія мала свою церкву. Нею була Чеснохресна (Хрестовоздвиженська). Її настоятелем був Павло Пащевський – колиш­ній військовий священик УНР, учасник другого зимового походу під керівництвом отамана Симона Петлюри. Отець Пащевський – перший священик у Польщі, який почав відправляти Службу Божу українською мовою.

Учні ЛУГ дуже любили лекції, що їх читав Павло Пащевський. Вони поважали і шанували цього веселого, доброго, мудрого священика. Він був «величезного росту, мав туловище велетня, відповідно до нього і голову з козацькими вуса­ми, ходив тяжкою, астматичною ходою. Далось йому взнаки перебування в таборі полонених у Каліші в Західній Польщі після Першої світової війни. Робив враження людини добрячої та без­боронної».

Учні ЛУГ згадують отця Пащевського, як лю­дину багатої і щедрої душі. Він багато розпові­дав про Україну, про козаччину, про віру козаків у Бога, про їх обереги, хоругви та про героїчну боротьбу української армії проти більшовицьких загарбників у 1918–1922 рр. Допомагав учням усвідомити, хто вони є і якого роду. Він був чудо­вим проповідником слова Божого. Говорив завж­ди з великим душевним піднесенням.

З вересня 1930 року Павло Пашевський також викладав православну релігію в Луцькій учи­тельській семінарії. Загалом же стаж його викла­дацької діяльності сягав 33-ох років.

Учні любили свого наставника. Він учив їх любити Бога, поважати один одного, вчив бути щирими українцями і заохочував до збереження наших духовно-національних скарбів.

ГАЛАН ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

У своїй автобіографії Я. Галан писав: «В 1928 році, після закінчення університету (філософ­ський факультет Ягеллонського університету в Кракові) виїхав до Луцька на посаду учителя польської мови в українській приватній гімна­зії». Короткий час праці Галана в ЛУГ (лише один рік) залишив мало спогадів у його учнів. Ось кілька з них:

«... Поетична душа – це у Ярослава Галана. Він міг захопитися грою на скрипці і забути, що треба йти в гімназію. Таке бувало... Ставився до своєї роботи дуже сумлінно... А про себе він написав: «Не загине пам’ять про мене. 1 в шумі Стрийського парку шумітимуть і мої пісні». Не пригадую, щоб він коли-небудь пожартував, за­сміявся... А загалом вчителі (польської мови та літератури) були один гірше другого. Найкра­щий був Галан, хоч дуже нервовий. Він казав: «Учитель як попрацює кілька років, то робиться «вар’ятом». А ми тихенько: «У нього цей процес скоріше пройшов». (І. О. Левчанівська).

«... Польську мову викладав Ярослав Галан і часом грав на скрипці, зокрема мелодію пісні «Лореляй» (Г. Хілевська (Андріїшина)).

На Лекціях польської літератури читав пере­клади на українську мову польських авторів. У 1929 р. допоміг виписати з Радянського Союзу для гімназії твори українських гогсьменників, яких у Польщі не видавали. Так учні познайоми­лися з твфами Тичини, Рильського, Єфремова.

Через рік праці Ярослава Галана з гімназії звільнили, точніше, шкільна кураторія не затвер­дила його на посаді на наступний навчальний рік. Він виїхав до Львова, де почав займатися лі­тературною і публіцистичною діяльністю.

СКОРОХОД ГРИГОРІЙ

Про цього педагога ще менше інформації. Дізналися про нього зі спогадів колишнього учня ЛУГ Семена Говдія: «Професор Григорій Скороход викладав природознавство та географію. Це був педагог старшого віку і не терпів будь-яких порушень на уроках. Дуже любив землю, фізич­ну працю, мав садибу на Великому Омелянику. Оскільки любив природу, то разом з учнями на­садив міський парк проти собору, де зараз облас­ний драматичний театр».

Примітки:

1. Мельничук М. Жорстока нам випала доля // Токарук Л. Луцька українська гімназія – Луцьк : Медіа, 1998. – С. 86.

2. Левчанівська І. Спогади про Луцьку укра­їнську гімназію // Там само. – С. 17.

3. Кревська Н. Моя гімназія // Там само. – С. 58.

4. Салюк Ю. Федоренко Володимир Кирилович // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди. Матеріали XXVI Волинської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції. Луцьк, 9–10 листопада 2007 р. – Луцьк, 2007. – С. 217.

5. Коцюба О. Спомини про Луцьку гімназію // Токарук Л. Луцька українська гімназія – Луцьк : Медіа, 1998. – С. 56.

6. Кабайда А. Тепліє в грудях... // Там само. – С. 32.

7. Затовканюк М. Моя гімназія. // Там само. – С. 47.

8. Салюк Ю. Федоренко Володимир Кирилович // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди. Матеріали XXVI Волинської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції. Луцьк, 9–10 листопада 2007 р. – Луцьк, 2007. – С. 218.

9. Левчанівська І. Спогади про Луцьку укра­їнську гімназію // Токарук Л. Луцька українська гімназія. – Луцьк : Медіа, 1998. – С. 17.

10. Пушкар Н., Дмитрук В. Микола Якович Миронов (Ескізік) // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди. Матеріали XXVI Волинської обласної науко­вої історико-краєзнавчої конференції, Луцьк, 9–10 листопада 2007 р. – Луцьк, 2007. – С. 224.

11. Затовканюк М. Моя гімназія. // Токарук Л. Луцька українська гімназія – Луцьк : Медіа, 1998. – С. 46.

12. Пушкар Н. За що Галан помстився Луць­ку? // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцька міська громада: історія, традиції, люди. Матеріали XXVI Волинської обласної наукової історико-кра­єзнавчої конференції. Луцьк, 9–10 листопада 2007 р. – Луцьк, 2007. – С. 221.

13. Левчанівська І. Спогади про Луцьку укра­їнську гімназію. // Токарук Л. Луцька українська гімназія. – Луцьк : Медіа, 1998. – С. 19.

14. Хілевська Г. Спогади про Луцьку україн­ську гімназію. // Там само. – С. 29.

15. Говдій С. Сам будь добрим до людей. // Там само. – С. 16.

 

 

Корецька О. Учителі-колеги Модеста Левицького по Луцькій українській гімназії / О. Корецька, Н. Карабін // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Модест Левицький в історії України і Волині та проблеми формування інтелектуальної еліти : матеріали Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 150-річчю від дня народж. відомого укр. письменника, педагога, держ. і громад. діяча Модеста Левицького, м. Луцьк, 15–16 груд. 2016 р. : наук. зб. / упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2016. – Вип. 60. – С. 98–101.