Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Чудотворна ікона Холмської Богородиці XI-XII ст.
Волинська ікона
Чудотворна ікона Холмської Богор...

Інше





Вітренко В. В. Слово про відомого краєзнавця, літератора і громадського діяча з Волині Ніколауса Арндта | Друк |
Читальний зал - Видатні діячі Волині

2 травня 2016 року принесло сумну звістку: у містечку Візентхайді, що знаходиться на півночі Баварії в землі Нижня Франконія, у віці 88 років, помер великий друг українського народу, відомий історик-краєзнавець, наш земляк пан Ніколаус Арндт.

Він народився 19 грудня 1928 року в місті Рівне, що належало тоді Речі Посполитій, у родині підприємця, який 1920 року втік від радянської влади в Західну Волинь; Західна Волинь відійшла за Брестським мирним договором 1921 року до Польщі. Його предки по батьківській лінії були родом із землі Бранденбург. «Ключовою фігурою» Арндтів, згадує Ніколаус Арндт у книзі «Родини Арндтів і Штебнерів», був «дідусь» Юліус Самуель Арндт (1827 – 1907), а для Ніколауса Арндта він був рідним прадідусем, який народився у Лодзі, потім переселився до містечка Рожище Рівненського повіту, за допомогою торгівлі утворив солідний капіталець. (За знайденими документами, купець Юліус Самуель володів у 1870 – 1890-х роках у повітовому місті Новограді-Волинському будинком, який відсудив у місцевого юдея за неповернутий ним борг – В.В.). Потім проживав у селі Березівка під Житомиром, де купив декілька сотень десятин ріллі та лісу.[1] У Ю.С. Арндта було три сини і одна донька. Син Юліус (1853 – 1931) збудував відомий у всій Волинській губернії великий моторний млин, що виробляв гарну муку. На всесвітній виставці у Брюсселі 1905 року отримала мука з його млина золоту медаль.[2] Син Карл (1877 – 1966) був поміщиком, вивчав юриспруденцію у Київському університеті святого князя Володимира, потім працював мировим суддею, захищав права знедолених, що йому вважалося заслугою після встановлення радянської влади. Після залишення посади судді організував радгосп з вирощення лікарських трав, що був попередником відомої Житомирської фірми «Ліктрави».[3] Ця фірма успішно працює і нині. Донька Кароліна (1885 – 1966) закінчила гімназію, її запросили бути хрещеною матір’ю відомого в майбутньому піаніста Святослава Ріхтера, який надалі листувався зі своєю хрещеною винятково німецькою мовою.[4]

Рідним дідом Ніколауса Арндта став другий за народженням син Юліуса Самуеля Йоганн (1867 – 1907), який успадкував велику частку майна свого батька Юліуса Самуеля. Він організував ще перед Столипінською реформою на земельній площі в 300 десятин сільськогосподарський кооператив, що став зразковим у всій Волині. Він заснував також різні товариства, або був їхнім співзасновником, що намагалися впливати на вирішення багатьох проблем в губернії: організація допомоги голодаючим селянам; ліквідації неписьменності в сільській місцевості: так, побудував на свої кошти школу в селі Березівка, що й нині використовується як шкільний будинок; займався питаннями піднесення культури. Був одружений з напівукраїнкою Юлією Шимченко. Її батьком був українець Федір Шимченко, а мати німкеня Адельгайд Тойффель. У 1918 році Йоганн Арндт став міським гласним (депутатом), і певний час навіть обіймав посади міського голови та його заступника. Окрім того багато займався благодійництвом. Після встановлення радянської влади Йоганн змушений був емігрувати з дітьми Іреною та Алєксандером у Західну Волинь, що пізніше відійшла Польщі. Його старший син Ніколаус емігрував у складі білої армії в Болгарію, а потім у Валенсію (Південна Франція). Разом з ним туди виїхали молодші брати Теодор та Іван (Жан). Дружина Йоганна Юлія залишилася з дітьми Тетяною і Юліаном в Житомирі, пізніше переїхала з Тетяною в Москву.[5] Йоганн з Александером, який також воював в 1919 році на боці білої армії, оселилися в селі Користь, що за 14 км. на захід від Корця, там вони працювали на млині, який належав їхньому родичу Адольфу Штебнеру.[6]

Син Йоганна Арндта Алєксандер (батько Ніколауса Андта) народився у 1899 році в селі Черемошному біля Житомира, потім переселився до Житомира. У 1917 році Алєксандер закінчив у Житомирі російську гімназію, добре розмовляв і читав російською мовою. Він знайшов згодом після громадянської війни непогану роботу поблизу у селі Колкі поблизу Луцька і одружився у 1927 році з Вандою Штебнер, своєю родичкою. В селищі Топча він заснував з друзями товариство, яке утворило моторний млин, що приносив добрий прибуток. Втім, вступ Червоної Армії у вересні 1939 року в Західну Волинь поклав кінець продуктивній роботі товариства.[7]

Свого сина Ніколауса батько наказав охрестити в православный церкві з імۥям Микола. З 1928 по 1932 рік Ніколаус мешкав разом з батьками в Рівне і в селі Колкі Луцького повіту. З 1932 по 1940 він мешкав у селі Користь біля Корця та в місті Рівне, де відвідував польську гімназію. У січні 1940 року Ніколаус Арндт та його родина були репатрійовані на територію сучасної Польщі у один із так званих «Вартегау». Це були поселення рапатрійованих німців у населених пунктах на річці Варте, відомої згодом як область «Вартеланд»; етнічні німці були вислані з територій Західної Волині, Галичини, Буковини, Бесарабії та Прибалтики, що восени 1939 року за обопільною згодою Гітлера і Сталіна відійшли до Радянського Союзу. Щодо колишніх етнічних німців цих територій, то внаслідок домовленостей між урядами Німеччини та СРСР всі вони підлягали виселенню в область, названу пізніше «Вартеланд». Як правило, раніше на цих територіях мешкали поляки, юдеї і невелика частина етнічних німців. Після окупації Польщі Німеччиною у 1939 році більшість поляків були вислані, а їх помешкання надані окупаційною владою в розпорядження репатрійованих західноволинських, галіційських, бесарабських і прибалтійських німців. Юдеї були також виселені на примусові роботи до Німеччини, що потребувала робочих рук, а нездатна до фізичної роботи частина юдейського населення направлялася в концентраційні табори. Майно репатрійованих юдеїв оголошувалося власність Третього Райху і частково передавалося також в розпорядження німецьких переселенців з територій, що відійшли до Радянського Союзу. Всього було депортовано понад 280 тисяч чоловік ненімецької національності. Таким чином було розпочато широкомасштабне онімеччиння великого географічного району по річці Варте.

Так, у вересні 1939 року незадовго до завершення польсько-німецької війни на території Західної Польщі військовою адміністрацією було утворено військовий округ Позен, який увібрав у себе колишні західні польські воєводства. 26 жовтня того ж року військовий округ Позен було включено до складу Німецької імперії як райхсгау з центром у місті Позен (польською Познань). 9 листопада 1939 року до цієї області була приєднана східна польська промислова область Лодзь, перейменована німцями у Лодш. Такі кордони нового регіону юридично були закріплені німецьким законодавством і знайшли своє відображення у відповідних пактах між СРСР і Німеччиною.

В грудні 1939 року розпочалося масове перейменування давніх польских топонімів у німецикі. 29 січня 1940 року райхсгау Позен було перейменовано у регіон Вартеланд, її столицею стало місто Лодш (Лодзь), перейменоване 1 квітня 1940 року в місто Лінцманнштадт на честь відомого німецького юриста і громадського діяча 1920 - 1930-х років Карла Лінца. Сам регіон поділено на три частини: Адміністративний округ Лінцманнштадт, Адміністративний округ Позен, Адміністративний округ Гоензальц (раніше польське місто Іновроцлав.

В такому вигляді регіон «Вартеланд» існував до весни 1945 року. Після вступу частин Червоної Армії на територію регіону розпочалася евакуація його німецького населення в глибину Німеччини. Через декілька місяців рештки етнічних німців були витіснені з території польською владою.

У 1930-і роки Ніколаус Арндт, як уже було сказано, навчався у народній школі та гімназії в Рівному і в Користі, де вивчав німецьку і польську мову. З 1940 по 1944 рік мешкав у Влоцлавеку Леславського повіту. 1944 року був призваний разом з іншими випускниками до армії гітлерівського вермахту, воював у зенітній частині; після короткотермінової виучки у солдатській піхотній школі, де з нього зробили винищувача танків, змушений був у складі гарнізону захищати Берлін весною 1945 року, там дістав поранення. Н. Арндт у розмові зі мною жартував, що справді, «за одного битого трьох небитих дають»: у кінцевій фазі трагедії тодішньої Німеччини її столицю захищали есесівці і власівці, яким нічого було втрачати, а також вихована у нацистському дусі молодь віком 16 – 20 років, та ще старі члени нацистської партії, об’єднані у «фольксштурм». Саме до таких відданих захисників належав тоді Ніколаус Арндт, який був, за його спогадами, готовий воювати до кінця за ідеали Третього райху.[8] Після закінчення війни коротке перебування у радянському полоні, після чого його звільнили в липні 1945 року. Радянська і польська адміністрації використовували Ніколауса Арндта деякий час як перекладача. Потім подався на пошуки своєї родини. В грудні 1945 року він знайшов свою сім’ю у містечку Візентайді, Нижня Франконія.

З весни 1946 по березень 1947 років Н. Арндт навчався у старшій школі в районному центрі Кітцінгені на Майні, де отримав свідоцтво про закінчену середню освіту. Після закінчення школи Ніколаус Арндт переїхав до міста Штуттгарта, де вивчав професію муляра. Під час практики на будівництві тяжко травмувався і змушений був повернутися назад до Візентайду, де мешкали його рідні. З 1949 року працював в архітектурному бюро будівельної фірми Сайлінг у Кітцінгені; а восени вступив до технікуму імені Георга Ома в Нюрнберзі, де вивчав основи проектування висотних будинів. Після чого перевівся до політехнікуму імені Бальтазара Нойманна у Вюрцбурзі, який закінгчив 1953 року. До 1957 Ніколаус Арндт року працював в архітектурному бюро у місті Швабах, Середня Франконія, та інспектором з питань будівництва управління Кастелльського банку та виконував різні дорученя виробничого характеру князі Кастелльського. З 1963 року Ніколаус Арндт заснував у Візентайді власне архітектурне бюро і працював успішно в цій фірмі до кінця 19870-х років будівельним інженером та архітектором.

16 червня 1951 року він одружився із Елізабет Мікс і мав у шлюбі чотирьох дітей: Ангеліку, Петера, Йоганнеса і Тетяну. Побудував у Візентхайді три будинки, в одному з них, який Ніколаус Арндт побудував власноруч із своїм батьком, мешкає нині донька Тетяна.[9]

Ніколаус Арндт почав давно жваво цікавитися родинними коренями і життям радянської Волині, своєї Малої Батьківщини, обирався неодноразово радником (депутатом) комунальної у Візентайді та районної у Кітцінгені рад, понад 8 років працював заступником голови районної ради Кітцінгена. Н. Арндт вступив 1970 року до соціал-демократичної партії Німеччини, особисто знав політика Віллі Брандта і підтримував із ним партійно-політичні зв’язки. Був одним із ініціаторів встановлення партнерських в’язків між комунами німецького Візентайда і французького Руаллє. Поряд з цим Ніколаус Арндт продовжував навчатися, зокрема, він вивчав історію в університеті імені Юліуса Максиміліана у Вюрцбурзі.[10]

Пан Ніколаус Арндт був одним із ініціаторів відновлення зруйнованої в роки нацизму будинку юдецйської синагоги в Кітцінгені і проведення реставраційни робіт всередині храму.

У серпні 1975 року Ніколаус Арндт був одним із організаторів разом із колишнім волинським пастором Хуго-Карлом Шмідтом історико-патріотичного товариства етнічних німців Волині, яке отримало також назву «Волинь»; у Статуті товариства вказано, що воно займається предметно вивченням історії етнічних німців Волині. Арндта обрали з моменту створення товариства його головою, а в 2014 році – почесним головою товариства «Волинь». В програмі названого товариства записано встановлення і підтримка стабільних контактів з науковцями та інституціями Німеччини, Польщі, України й інших держав. Архів товариства знаходиться в бібліотеці імені Мартіна Опіца в місті Герне.[11] Серед ініціаторів створення товариства «Волинь» були етнічні німці з Волині: Ніколаус Арндт, його батько Алєксандер Арндт, священик Рудольф Ціглер, Герберт Тіль, колишній редактор часопису «Wolhynischer Bote» доктор Альфред Клайндінст, священик Гуго Карл Шмідт, обраний почесним головою товариства, Тетяна Штебнер.[12]

Ніколаус Арндт сприяв становленню музею волинських німців у Лінстові (земля Мекленбург-Форпоммерн); вів педагогічну і наукову роботу, видавав разом із Х.-К. Шмідтом науково-краєзнавчий журнал «Волиніше Гефте», де опублікував чимало краєзнавчих розвідок. Саме пан Ніколаус Арндт багато допоміг у становленні міжнародного обміну між українською гімназією із Новограда-Волинського і німецькою гімназією у Візентайді. Так, газета «Майн-Пост» від 19 грудня 2008 писала з нагоди 80-річчя від дня народження голови товариства «Волинь» і поважного пенсіонера так: «Арндт допоміг багатьом переселенцям при їх прибутті до Німеччини… Він отримав деякі (державні) нагороди… Сприяв відновленню зруйнованої в роки війни синагоги в Кітцінгені…До нього звертається за консультаціями редколегії енциклопедій… Його радують незначні речі, які раніше були немислимі. «Подивіться, гімназія у Візентхайді недавно знову приймала 15 школярів з України. Це прекрасно, хто б міг про це подумати років 20 тому». Деяку участь у цьому відвіданні взяв також і пан Ніколаус Арндт», – зазначає газета «Main-Post».[13]

Упродовж багатьох років пан Ніколаус Арндт завжди організовував екскурсії у Візентаді, Вюрцбурзі, Нюрнберзі та Мюнхені українським учням, він надавав можливість українським краєзнавцям працювати у його домашній бібліотеці.

Ніколаус Арндт проводив як голова товариства постійно екскурсії етнічних німців з кінця 1980-х років на Волинь, неодноразово бував у Києві, Житомирі, Новограді-Волинському, Рівному, інших містах України, а також у Східній Польщі. Понад 8 років керував товариством етнічних німців у Польщі і організовував екскурсії у міста на її території.[14]

Пан Ніколаус Арндт проводив велику науково-дослідницьку роботу. Він особисто відвідав всі європейські країни, включно із Польщею, Росією та Україною, де вивчав історію своєї родини і долі багатьох волинських німців, німецьких поселень на Волині, їхню культуру і освіту, їхній економічний внесок у розвиток краю. Наслідком цих досліджень стала його перша книга «Житомирські Арндти», 1970 рік. У 2001 році завдяки послу України в Німеччині Юрію Костенку пройшла виставка «Німці на півночі України – на Волині і в Києві», підготовлена Ніколаусом Арндтом. Виставка неодноразово виставлялася в Житомирі, у гімназії Візентхайда, публікувалися і розповсюджувалися її проспекти. Серед інших книг, написаних Ніколаусом Арндтом, слід назвати «Збірник російських і українських (народних) пісень», «Розповідь одного волиняка», «Два колишні юдейські кладовища в Ревайлері», «Німці на Волині. Культурно-історичний огляд»,«Родини Арндтів і Штебнерів» «Врятування будинку синагоги», «В якості солдата-санітара під час боїв у Югославії, Росії, Іиалії, а також в полоні у Північній Африці», «Післявоєнні роки», «Пошуки батьківщини», «Незручний порадник – висвітлення стосовно ситуації в Україні. Історія і сучасність», «Волинь та її німці впродовж століть», «Інший Кітцінген. Місто і його околиці в період Третього райха…».[15] Він уклав збірник статей із часопису «Волинські зошити» під назвою «Батьківщина Волинь». Цей збірник було перекладено згодом українською мовою і видано в Житомирському видавництві «Волинь». Завдяки співпраці з цим українським краєзнавчим видавництвом (керівник – краєзнавець, заслужений журналіст України Г.П Мокрицький) було видано також цілий ряд чисел «Волинських зошитів».[16]

Особливо багато Ніколаус Арндт зробив для рідного міста Рівного, тут почалася з кінця 1989 років його співпраця з туристичним товариством «Інтерспівдружність». Потім була рівненська лікарня: за його допомогою обладнано зубопротезний кабінет по вулиці Петра Могили, організовано оздоровлення понад 150 дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, в Баварії, за його сприяння близько десяти спеціалістів-медиків міської лікарні підвищили свою теоретичну і практичну кваліфікацію, оргазізовано стажування наукових працівників Рівненського університету на базі історико-культурологічного товариства «Волинь», на заводах «БМВ», «Опель», «Фольксваген» пройшли практику молоді працівники Рівненського автосервісу. А ще матеріальна допомога одягом, медикаментами, товарами першої необхідності, різними інструментами в перші роки незалежності держави, надання коштів на відновлення православного храму в селі Старожуків. Аматори художньої самодіяльності з рівненської лікарні декілька разів відвідували Нижню Франконію, представляючи своїми виступами Україну. Він багато доклав зусиль, аби виявити та пропагувати позитивні спільні сторінки німецької та української історії, історію волинських німців.

За свою громадську, краєзнавчу i науково-подвижницьку роботу пан Ніколаус Арндт був нагороджений 4 травня 1998 року від імені Федеративної Республіки Німеччини Федеральним хрестом за заслуги на стрічці; відзнакою в галузі культури земляцтва «Вайкзель/Варте», відзнакою імені доктора Курта Люка «За особливі заслуги в галузі культури, науки та краєзнавства» 9 червня 2001 року, бронзовою медаллю «За особливі заслуги на ниві комунального самоуправління», почесною відзнакою і медаллю Віллі Брандта СПН 28 грудня 2008 року, двічі подяками Новоград-Волинського міського голови та іншими відзнаками.

Про життя і громадську діяльність пана Ніколауса Арндта є також cпільна стаття  Г.П. Мокрицького та Т.А. Шибінської «Патріот і дослідник Волині», а також окрема стаття  Г.П. Мокрицького в Енциклопедії сучасної України.[17]

Пам’ять про великого друга українського народу і патріота Німеччини краєзнавця Ніколауса Арндта житиме вічно.

(Ця стаття була опублікована в збірнику Всеукраїнської наукової конференції, що відбулася 6 – 7 вересня ۥ2016 року в місті Чуднові Житомирської області).

 


[1] Див: Die Familien Arndt und Stebner. – Wiesentheid, Verlag Degerer & Co., 1996. – S. 8.

[2] Там же.

[3] Там же.

[4] Там же. – S. 9.

[5] Die Familien Arndt und Stebner. – Wiesentheid, Verlag Degerer & Co., 1996. – С. 9.

[6] Там же.

[7] Там же. – S. 10.

[8] Папка «Арндт Ніколаус». – Арк. 12.

[9] Там же. – Арк. 14 – 15.

[10] Папка «Арндт Ніколаус». –  Арк. 16.

[11] Там же. – Арк. 18.

[12] Wolhynien darf nicht sterben! – Wiesentheid, Uettingen, 1998. – S. 24.

[13] Див: «Vielen Menschen hat Arndt geholfen, Aussiedlern etwa, als sie nach Deutschland kamen, bei Behörden, vor Gericht. Ohne großes Aufsehen, das ist nicht seine Art. Manche Auszeichnung hat er erhalten. Stolz blickt er auf die Synagoge in Kitzingen, für deren Aufbau er sich maßgeblich einsetzte. Oder darauf, dass er mittlerweile in großen Enzyklopädien verzeichnet ist, dass Anfragen kommen, die Auszüge aus seinen Schriften nachdrucken möchten…. Es freuen ihn auch kleinere Dinge, die früher undenkbar schienen. „Sehen sie, das Gymnasium in Wiesentheid hatte erst kürzlich wieder 15 Schüler aus der Ukraine zu Besuch. Das ist doch toll, wer hätte das vor 20 Jahren gedacht.“ Ein klein wenig Anteil daran gebührt Nikolaus Arndt wohl auch». / Папка «Арндт Ніколаус». – Арк. 14.

[14] Там же. – Арк. 17.

[15] Див: Die Shitomirer Arndts. Eine Familiengeschichte vor dem Hintergrund hundertfünfzigjähriger Geschichte der westlichen Ukraine, mit 13 Abbildungen. – Holzner Verlag, Würzburg 1970. –  151 S.; Sbornik russkirch i ukrainskich pesen, Hrsg. (Russisches und ukrainisches Liederbuch).  – Wiesentheid 1976/1985. –  75 S., 78 Lieder; Ein Wolhynier erzählt, Aus dem Leben von Alexander Arndt im zaristischen Ostwolhynien, im polnischen Westwolhynien, im „Warthegau“ und in Unterfranken, mit 16 Abbildungen. –  Wiesentheid 1982 / Selbstverlag. –   131 S.; Die beiden ehemaligen jüdischen Friedhöfe in Rehweiler, Gemeinde Geiselwind. –  1988. –  11 S. mit 4 Abbildungen, mit einem Vorwort von Kreisheimatpfleger Hans Bauer; Die Deutschen in Wolhynien. Ein kulturhistorischer Überblick, (Bildband Großformat). –  Kraft Verlag, Würzburg, 1994. –  96 S., Rezensionen in: Weg und Ziel, 1995, Nr. 2, S. 9 von Ewald Weiss, in: Weichsel-Warthe, Dez. 1995 von G. Rudolf und Harald Schäfer; Die Familien Arndt und Stebner, Bildband über Familienzweige aus Ostdeutschland, Wolhynien in der westlichen Ukraine, aus Polen, dem Ostsudetenland und aus Franken. –  Wiesentheid 1996 / Selbstverlag. –  132 S. incl. Abbildungen; Die Rettung des Synagogengebäudes, Über die mühevolle Arbeit des „Fördervereins ehemalige Synagoge Kitzingen“ in den Jahren 1982 bis 1993, sowie über andere Bemühungen – Chronologischer Ablauf,. – Wiesentheid 2001. / Verlag Wolyn in Shitomir (Ukraine). –  56 S.; Als Sanitätssoldat im Zweiten Weltkrieg, Bei Kämpfen in Jugoslawien, Rußland, Italien sowie in der Gefangenschaft in Nordafrika – Tagebuch, Briefe, Gedichte, Betrachtungen von Walter Mix, zusammengestellt, bearbeitet und herausgegeben von Nikolaus Arndt. –  Wiesentheid 2001. / Verlag „Wolhynien“, 2000. –  107 S.; Deutsche in der Nordukraine –  Wolhynien und Kiew, Begleitheft zu einer Ausstellung des Historischen Vereins Wolhynien. – Wiesentheid 1999. –  66 S., Bericht darüber in Jahrbuch Weichsel-Warthe, 2003. –  S. 137 –  143, ferner in: DOD Deutscher Ostdienst 10/2003. –  S. 30, Neuauflage des Kataloges für eine dreisprachige Variante der Ausstellung: deutsch, ukrainisch, russisch. –   Wiesentheid 2001. –  55 S.; Nachkriegsjahre – Der Maler Unbehauen und andere halten die Zeit nach 1945 in Wiesentheid fest, Herausgegeben von Nikolaus Arndt. – Marktgemeinde Wiesentheid 2005. –  85 S., incl. Abbildungen der Bilder des Malers Ernst Unbehauen; Suche nach Heimat, Ein Junge zieht aus Wolhynien, über den „Warthegau“, über den „Endkampf“ in Berlin auf der Suche nach seiner Familie quer durch Deutschland zu seiner Neuheimat Franken und zu seiner Großheimat Europa. –  Wiesentheid 2005 / Selbstverlag. –  171 S. incl. Abbildungen; Ungeeignete Ratgeber – Erläuterungen zur Situation in der Ukraine. Historisch und gegenwärtig. –

[16] Wiesentheid 2011; Wolhynien und seine Deutschen im Verlauf der Jahrhunderte – Historischer Überblick vom 13. bis zum 20. Jahrhundert. –  Wiesentheid 2012; Das andere Kitzingen. Stadt und Umland im Dritten Reich, Nichtanpassung – Widerstand – Zwangsarbeit, zusammengestellte Berichte von Nikolaus Arndt, herausgegeben von Siegfried Eschner. –  Medienzentrale Kitzingen 2012.  – 109 S., mit einem Vorwort von Böhm;

Арндт Николаус. Родина Волынь. – Визентайд – Житомир: изд-во «Волынь», 1998. – 212 с.

[17] Див: Г.П. Мокрицький. Арндт Ніколаус. / Енциклопедія сучасної України.  – Том 1. – Київ, 2001. – С. 656.


Вітренко В. В. Слово про відомого краєзнавця, літератора і громадського діяча з Волині Ніколауса Арндта [Електронний ресурс] / В. В. Вітренко // Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради [сайт]. - Режим доступу : http://culture-rivne.com.ua/events/422-vidkryttja-memorialnoi-doshky-urodzhencju-mista-rivnogo-pysmennyku-mecenatu-kolyshnomu-golovi-kraeznavchogo-tovarystva-volyn-mykoli-oleksandrovychu-arndtu (дата звернення: 29.10.2017). - Назва з екрана.