Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Хрестовоздвиженська церква XIX ст., смт Колки Маневицький район Волинська область
Пам'ятки
Хрестовоздвиженська церква XIX с...

Інше





Ричков П. А. Архітектурно-просторовий розвиток Острога за картографічними джерелами | Друк |
Читальний зал - Архітектура Волині

 

Місто Острог належить до тієї достатньо
численної групи історичних міст України,
котрі, переживши в минулому декілька століть
яскравого соціально-економічного та культурного
піднесення, згодом зазнали не лише відчутного
соціального та господарського регресу, але й
значних інфраструктурних руйнувань, втративши
в архітектурному сенсі дуже поважні ознаки своєї
архітектурної ідентичності. Як не прикро визнавати,
однак втрачені архітектурні об’єкти зникли,
очевидно, назавжди, поступившись своїм місцем
невиразній забудові ХХ століття з її уніфікованістю
і монотонністю масового утилітарного будівництва.
Разом з тим загальна архітектурно-розплану-
вальна структура Острога і її характерні риси вияви-
лися більш витривалими, «живучими». Навіть її су-
часний стан в межах історичного ядра доволі інфор-
мативно віддзеркалює свою історичну ґенезу та само-
бутність. Краще зрозуміти цю самобутність можна в
контексті відстеження її попереднього структурного
розвитку, або, принаймні, певного його етапу, що був
задокументований в картографічний спосіб. Почат-
ком такого етапу можна, звичайно, вважати той пе-
ріод часу, котрий відображений не лише вербальним
матеріалом, але й зафіксований у вигляді графічної
інформації, до якої в першу чергу слід віднести ста-
родавні плани цього міста.
В свій час нам доводилося висвітлювати в загаль-
них рисах архітектурно-планувальний розвій Острога
як автономного поселення від часу його виникнення
до сучасності [1], що звільняє автора від потреби глиб-
ше занурюватися в той період його розвитку, котрий
графічно не задокументований. Натомість, наразі ви-
дається доцільним приділити увагу конкретним кар-
тографічним документам з метою їх систематизації і
з’ясування пізнавальної цінності.
Місто Острог належить до тієї достатньо численної групи історичних міст України, котрі, переживши в минулому декілька століть яскравого соціально-економічного та культурного піднесення, згодом зазнали не лише відчутного соціального та господарського регресу, але й значних інфраструктурних руйнувань, втративши в архітектурному сенсі дуже поважні ознаки своєї архітектурної ідентичності. Як не прикро визнавати, однак втрачені архітектурні об’єкти зникли, очевидно, назавжди, поступившись своїм місцем невиразній забудові ХХ століття з її уніфікованістю і монотонністю масового утилітарного будівництва.
Разом з тим загальна архітектурно-розпланувальна структура Острога і її характерні риси виявилися більш витривалими, «живучими». Навіть її сучасний стан в межах історичного ядра доволі інформативно віддзеркалює свою історичну ґенезу та самобутність.
Краще зрозуміти цю самобутність можна в контексті відстеження її попереднього структурного розвитку, або, принаймні, певного його етапу, що був задокументований в картографічний спосіб. Початком такого етапу можна, звичайно, вважати той період часу, котрий відображений не лише вербальним матеріалом, але й зафіксований у вигляді графічної інформації, до якої в першу чергу слід віднести стародавні плани цього міста. В свій час нам доводилося висвітлювати в загальних рисах архітектурно-планувальний розвій Острога як автономного поселення від часу його виникнення до сучасності [1], що звільняє автора від потреби глибше занурюватися в той період його розвитку, котрий графічно не задокументований. Натомість, наразі видається доцільним приділити увагу конкретним картографічним документам з метою їх систематизації і з’ясування пізнавальної цінності.

 

Ричков П. А. Архітектурно-просторовий розвиток Острога за картографічними джерелами / П. А. Ричков // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. праць / Нац. ун-т водного госп-ва та природокористування ; каф. архітектури ; за наук. ред. П. А. Ричкова. – Рівне : ДМ, 2010. – Вип. 2. – С. 5 - 28. 

 

Завантажити Завантажити