Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Килим. 1912 - 1914 р.р., Житомирська обл., Лугинський р-н, с. Бовсуни
Етнографія Волині
Килим. 1912 - 1914 р.р., Житомир...

Інше





Чепіга І. Дві яскраві дати української національної святині | Друк |
Читальний зал - Релігія

2006 р. минуло 450 літ від початку і 445 років від часу завершення праці над створенням видатної пам’ятки української культури – Пересопницького Євангелія, яку сучасні засоби масової інформації назвали національною святинею українського народу. На початку рукопису є такий запис: «А почалос єсть писати сіє Євангеліє року 1556-го місяця августа 15-го, на день успенія Пресвятыя нашеа Богородица и присно Девы Маріа». У колофонному (заключному) записі писця читаємо, що книги чотирьох євангелистів «суть доконани в лето тисячноє 561 на памят усікновенія Святого і славного пророка, предитечі и хрестителя Господня Іоанна місяця августа 29-го дня» (це за старим стилем). У переведенні на сучасний стиль – розпочато роботу 28 серпня 1556-го р., а завершено 11 вересня 1561-го р.

Пересопницьке Євангеліє – це рукописна книга великого розміру, фоліянт з 482-х аркушів, тобто 964-х сторінок, вагою понад 9 кг. Написана на пергаменті доброї якости, прекрасно збережена. Оправлена в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Рукопис є одним з перших серед відомих дотепер перекладів Святого Письма українською літературно-писемною мовою середини XVI ст. За складом тексту це – четвероєвангеліє.

Тогочасна українська літературно-писемна мова відома з писемних пам’яток у двох виявах: книжна українська мова, «проста» мова, і мова слов’яноруська, тобто старослов’янська, яка протягом віків зазнавала впливу українських редакторів. Ці різновиди української мови відповідали двом мовним стилям – високому і середньому.

Провідною тенденцією розвитку обох різновидів української літературно-писемної мови цього періоду було утвердження її на народній основі. Українська книжна, тобто «проста», мова мала широке застосування, вона повністю панувала в текстах ділового стилю й активно поширювалась на писемні жанри. Незважаючи на тісну взаємодію цих двох різновидів літературно-писемної мови, відмінності між ними збільшувались, і церковнослов’янська мова ставала все менш зрозумілою для людей, спеціяльно не підготовлених. Уже з кінця XV – у першій половині XVI ст. з’являється низка спроб надати культовим книгам українського мовного кольориту. Переклади богослужбових текстів народними мовами в цей період відомі й іншим слов’янським народам (чехам, полякам).

Ідея перекладу конфесійних творів українською книжною мовою підтримувалася й реформаторським рухом, який у XVI ст. через Польщу й Чехію дійшов до України. Церковна проповідь і Святе Письмо рідною мовою – одна з основних вимог протестантизму, який передбачав засвоєння слова Божого розумом. У православній Візантії проповідники в XVI ст. також впроваджували народну мову в церкві, тому що клясична грецька мова була вже незрозумілою широким масам.

Пересопницькі перекладачі задумали переклад з метою використання його в церквах на Божій Службі. У підсумковому запису після Євангелія від Йоанна писець повідомляє, що текст перекладу призначено «для читання церквой Божіи, а для науки люду христіанского». Починається пам’ятка з «науки читання и найденя євангеліям», тобто зі спеціяльних вказівок, як і де шукати в тексті кожного з євангелистів потрібні місця. Отже, вже в середині XVI ст. в українських церквах запроваджувався український переклад Святого Письма. Україна, таким чином, крокувала в ногу з передовими тенденціями світу.

В Україні справа перекладу культових книг народною мовою тісно пов’язана з тогочасним суспільно-політичним рухом, зокрема з потребою проводити релігійну полеміку з католиками, в якій функціонування суспільної думки в умовах середньовіччя визначалися християнською теологією, то найавторитетнішим джерелом, на яке посилались, була конфесійна література. Найбільше підходило в цьому пляні Євангеліє. Отже, переклад конфесійних текстів українською «простою» мовою був потрібний насамперед з ідеологічних міркувань.

Наступ книжної української мови на церковнослов’янську в конфесійному жанрі відбувався, однак, поступово й дуже обережно. Надзвичайно високим був авторитет церковнослов’янської мови і віра в її недоторканність. Перекладачі побоювалися конфесійно небезпечних перекручувань у процесі перекладу. Тим сміливішою видається діяльність пересопницьких книжників, котрі в середині XVI ст. здійснили переклад канонічного євангельського тексту книжною українською мовою, створивши своєрідний перекладацький шедевр. Певні вагання щодо перекладу мали й вони. Один з писців рукопису Михайло Василієвич із Сянока в заключному записі розповідає про свої переживання й вагання перед початком роботи. І лише завдяки наполегливості пересопницького архимандрита Григорія пощастило здійснити працю над перекладом і переписуванням тексту.

Середина й друга половина XVI ст. залишили нам чимало перекладених українською мовою богослужбових книг, однією з перших серед них було Пересопницьке Євангеліє.

Усе, що відомо дотепер про цю пам’ятку, почерпнуто в основному з її тексту – із записів її творців – післямови, колофонного запису та записів у кінці окремих її частин.

Праця над Пересопницьким Євангелієм почалася у селі Двірці в монастирі Св. Трійці 1556-го р. на день Успіння Богородиці (15 серпня за старим стилем). Потім з якихось причин роботу було на певний час припинено і відновлено вже в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці. Очевидно, перерва в роботі тривала кілька років, бо вже Євангеліє від Луки було завершено 1561-го р., як і весь рукопис.

Фундувала працю над рукописом дружина князя Кузьми Івановича Заславського (Жеславського) Настасія Юріївна, яка походила з роду Гольшанських (Ольшанських) і під ім’ям Параскеви була ігуменею Двірецького монастиря.

Над текстом Пересопницького Євангелія (перекладом і переписуванням) трудилося щонайменше двоє людей: пересопницький архимандрит Григорій та писець Михайло Василієвич із Сянока. Про це є свідчення в самому рукописові.

 

Пересопницьке Євангеліє. Титульна сторінка Євангелія від Марка.
Близько 1556 року

 

На окрему розмову заслуговує художнє оформлення рукопису, яким свого часу займалися О. Грузинський та Г. Павлуцький, а у наш час – відомий дослідник мистецтва старої української книги – рукописної й друкованої – Я. Запаско (Мистецтво української рукописної книги. – Львів, 1993. – С. 85 – 89, 354 – 363). Чотири мініятюри євангелистів за роботою, розкішно орнаментовані заставки, кінцівки, ініціялі, рубрикаційні знаки тощо складають багатий декор рукопису. На думку Я. Запаска, художнє оформлення рукопису виконували два майстри, що дотримувалися різних мистецьких уподобань. Автор мініятюр чотирьох євангелистів був вихований на традиційних іконописних зразках. Щодо інших елементів декору, то дослідник припускає, що їх міг виконати сам писець тексту Михайло – вихованець волинської рукописної школи. Він вдало поєднав ренесансний стиль з місцевими традиційними елементами.

Пам’ятку було відкрито в 30-х рр. ХІХ ст. видатним українським і російським філологом-славістом і педагогом Осипом Бодянським, який працював у Московському університеті, а з 1837-го по 1842-й р. перебував у закордонному відрядженні у слов’янських країнах. По дорозі за кордон він заїхав до Переяслава і відвідав Переяславську духовну семінарію (яку свого часу закінчував). У семінарській бібліотеці він натрапив на дивної краси харатійний манускрипт, котрий одразу привернув увагу вченого своєю мовою. У листі до свого вчителя й колеги М. Погодіна він характеризує мову рукопису як південноруську чисту, «як зорі небесні». На нижньому березі арк. 2 – 7 рукопису О. Бодянський прочитав вкладний запис, датований 17 квітня 1701-го р.: «Сіє Євангеліє прислано и дано єст от ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, Войск єго царского пресвітлого величества Запорозких, обоих сторон Дніпра гетмана и славного чина Святого апостола Андрея кавалера, до престола Переяславского єпископского, который от єго ж ктиторской милости создан, отновлен и драгоцінными утвари церковнимы украшен, при преосвященном єпископі Захарії Корниловичі. Року 1701, априля 17 дня.» Отже, пам’ятку привіз до Переяслава Іван Мазепа і подарував її Переяславському катедральному соборові. Очевидно, в цьому соборі подарованим Євангелієм активно користувалися при богослужінні. Коли ж українська церква остаточно підпала під відання російського синоду і на переяславську катедру почали призначатися єпископи-росіяни, Євангеліє як непотрібне для катедри передали до бібліотеки Переяславської семінарії.

О. Бодянський на кілька днів затримався в Переяславі, зробив виписки зі знайденого рукопису і вже з Праги надіслав у «Журнал Министерства народного просвещения» повідомлення у формі доповідної на ім’я міністра освіти. Ця публікація О. Бодянського в травневому номері «Журналу…» за 1838 р. є першим описом пам’ятки і першим друкованим словом про неї у науковій літературі.

У Переяславі з Пересопницьким Євангелієм знайомилися Михайло Максимович, Павло Білецький-Носенко, Тарас Шевченко. Коли у 1845 – 1846 рр. за дорученням Київської Археографічної комісії Тарас Шевченко перебував у Переяславі, де оглядав тамтешні старожитності, його увагу привернули два Євангелія, написані на пергаменті. Одне з них було Пересопницьке. Про це поет згадує у своїх нотатках як член Археографічної комісії.

З переведенням Переяславської семінарії до Полтави в 60-х рр. ХІХ ст. туди разом із бібліотекою потрапило й Пересопницьке Євангеліє. Там ним зацікавилося більше вчених. Понад 20 років ця пам’ятка була в полі зору наукових інтересів Павла Житецького, якому належить перша публікація частини рукопису – Євангеліє від Луки та короткі уривки з інших євангелистів. Значну увагу пам’ятці приділили учні Володимира Перетца – учасники семінарія, що працював при Київському університеті (О. Грузинський, Г. Павлуцький, І. Каманін). Вони досліджували не лише мову, але й палеографічні особливості рукопису, графіку, письмо, оздоблення. Після війни 1941 – 1945-го рр. Пересопницький рукопис потрапив до Києва, де зберігається й нині в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського.

Пересопницьке Євангеліє привертало увагу вчених насамперед своєю українською мовою. Цим перекладом творці рукопису відкрили нові потенційні можливості духовного розвитку української нації, сконцентрованій у силі українського слова, і залишили нащадкам унікальну рукописну книгу, пам’ятку мови та культури, яка не втратила цінности до сьогодні. Вона є свідченням того, що переклади конфесійних текстів – це невід’ємна частина писемної культури народу. В історії України ця справа бере початок від Пересопницького Євангелія. Перекладацька діяльність українських книжників продовжувала, таким чином, кирило-методіївські традиції щодо розбудови національної церкви і оцінюється як подвижницька праця українських патріотів, котрі майже за століття до початку національно-визвольної війни 1648 – 1654-го рр. виявили прагнення українського народу до відродження своєї мови і духовної культури.

У 2001-му р. спільними зусиллями науковців Інституту української мови НАН України та Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, за технічної допомоги Українського мовно-інформаційного фонду, рукопис Пересопницького Євангелія було опубліковано в повному обсязі за науковою редакцією члена-кореспондента НАН України, доктора філологічних наук, професора В. Німчука. Видання складається з трьох частин. Основною є транслітерований текст пам’ятки. До нього додано повний словопокажчик з вичерпною граматичною характеристикою кожної словоформи та її льокалізацію в тексті рукопису, а також бібліографія праць про Пересопницьке Євангеліє. Текстові передують наукові дослідження, в яких простежується історія створення, відкриття та вивчення пам’ятки, подано характеристику мови та письма, археографічні та кодикологічні особливості кодексу. Видання проілюстроване численними кольоровими та чорно-білими знімками.

Література:

1. Грузинский А. С. Пересопницкое евангелие как памятник искусства эпохи Возрождения в Южной России в XVI в. // Искусство. – К., 1910. – № 1. – С. 1-53, табл.

2. Грузинский А. С. Из истории перевода Евангелия в Южной России в XVI веке: Летковское Евангелие // Чтения в Ист. о-ве Нестора летописца. – К., 1911. – Кн. 22, вып. 1/2. – С. 42-44, 57-59, 73-79; 1912. – Кн. 23, вып. 1. – С. 81-124.

3. Житецкий П. Описание Пересопницкой рукописи XVI в. с приложением текста Евангелия от Луки, выдержек из других евангелистов и 4-х страниц снимков / Сост. П. Житецкий. – К., 1876.

4. Запаско Я. П. Орнаментовані рукописи ХІ-XVI ст. в книгосховищах Української РСР // Матеріали з етнографії та художнього промислу. – 1957. – С. 155.

5. Запаско Я. П. Мистецтво української рукописної книги. – Л., 1993. – С. 9, 14, 19, 26, 31, 75.

6. Максимович М. А. Воспоминание о городах Пересопнице и Дубровице и о князьях, ими владевших // Киевлянин. – 1840. – Кн. 1. – С. 232-244.

7. Огієнко І. Українська Пересопницька Євангелія 1556 р. – Тарнів, 1921.

8. Огієнко І. Пересопницька євангелія 1556 – 1561 рр. // Путь правды. – 1930. – № 1. – С. 12-32.

9. Плющ П. П. Завдання вивчення мови Пересопницького євангелія // Тези доповідей VІ українсько-славістичної конференції. – Чернівці, 1964. – С. 78-80.

 

Чепіга І. Дві яскраві дати української національної святині [Електронний ресурс] / І. Чепіга // Мислене древо [сайт]. - Режим доступу :  http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Local/Zaslav/LandOwners/PeresopnycjaGospel.html (дата звернення : 07.11.2017). - Назва з екрана.