Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Чавунно-ливарний завод. 1917 рік
Пам'ятки. Рівне
Чавунно-ливарний завод. 1917 рік...

Інше





Підлужна О. Організовані витоки п’ятидесятницького руху на Волині | Друк |
Читальний зал - Релігія

Історію зародження п’ятидесятництва на Волині доречно розпочинати з історії зародження євангельської традиції в с. Стара Човниця. Вона досить проста: одного дня місцевий коваль Йосип Кравчук у новопридбаному верхньому одязі та взутті переступив поріг місцевої православної церкви. Люди почали перешіптуватися, а після побаченого та оціненого його зовнішнього вигляду, - причепили до нього ярлик «панок». Йосип образився, відмовився відвідувати церкву, обіцяючи самостійно читати Біблію, яку й купив у Луцьку. Односельчани донесли про цю подію священику, а той, у свою чергу, викликав собі у допомогу луцьких священнослужителів. Виселення Йосипа Кравчука до Сибіру залишилося лише погрозою, бо за коваля, потрібну людину в селі, заступилася більшість односельців. Відтоді оселя Й. Кравчука поповнилася слухачами Біблії: Віталій та Йосип Момотюки, Андрій Пилипчук, Бакун.

Інформація про таке протиборство у с. Стара Човниця сягнула й Києва: до села приїжджає баптист Дементій Олексійович Правовєров (охрещешний у 1888 р.) [13]. Охрещення Й. Кравчука відбулося у Рожищенській баптистській німецькій громаді. У 1920 р., на 75 році життя, Й. Кравчук помер, залишивши сину Олександру заповіт: у батьківській оселі нехай проводяться євангельські зібрання, а на батьківському грунті нехай побудують Дім Молитви. Так у 1924 р. на ділянці Й. Кравчука розпочалося будівництво молитовного будинку, який зберігся й досьогодні. Згідно свідчення сучасного пастора цієї церкви, Андрія Гонтара, споруда була дороговартісною: на її будівництво було витрачено 100 тисяч польських злотих. Завдячуючи місіонерській невтомній праці, в перші часи зародження руху громада нараховувала «приблизно 600 постійних членів.
На сьогодні до храму на богослужіння, зазвичай, приходять близько 60–80 осіб, а на свята – до 100 прихожан» [14]. До речі, Йосип Кравчук – дядько академіка Михайла Пилиповича Кравчука, всесвітньовідомого вченого-математика (2002 року ім'я М. Кравчука внесено ЮНЕСКО до переліку найвидатніших людей світу) [8].

В колонії Пляшева 26  червня 1922 р. відбулося членське зібрання, на якому було прийняте рішення про організацію та реєстрацію Човницької баптистської церкви. Пресвітером було обрано Федора Каплуна[1], дияконом – Олександра Кравчука. У 1923 р. громада отримала реєстрацію під назвою Церква євангельських християн [2]. О. Кравчук недовго ніс служіння диякона - 1924 р., у віці 48 років, він помер. Молитовний будинок у с. Стара Човниця перетворився на своєрідну місійну базу: Ф. Каплун у своїх спогадах згадує 55 населених пунктів, у яких вони проповідували. На базі цієї церкви були організовані регентські курси, біблійна школа, з’їздні зібрання.

Зараз неможливо прослідкувати, як і коли у с. Старій Човниці утворилася церква п’ятидесятників. Майже в усіх п’ятидесятницьких джерелах про неї згадується як про звершений факт. Безсумнівним є те, що її основу склали члени баптистської громади, які прийняли вчення про хрещення Святим Духом з ознакою інших мов. Невідомо також, хто першим приніс п’ятидесятницьке вчення до села. Тимофій Калинюк у своїй праці «Історія християн віри євангельської» наводить прізвища перших п’ятидесятників у Старій Човниці: В. Білевич, М. Сац, Н. Момотюк, А. Крачук, К. Дорошкевич. Зібрання п’ятидесятників відбувалося в садибі Віталія Біласевича, а коли з’явилася потреба у більшому приміщенні – Іван Зуб-Золотарьов відпускає для цієї потреби половину свого будинку.

Вихід членів із баптистської громади та організація нової, п’ятидесятницької, громади відбулися, ймовірно, в 1925-1926 рр., яка згуртувала навколо себе віруючих із кількох сіл (Озера, Звозова, Суська, Хопнева), і нараховувала понад 200 членів. Очолив церкву Іван Зуб-Золотарьов, - людина, що «цілком присвятила своє життя проповідуванню Євангелії, повсюдно відвідував громади, проводячи час в поїздках, відвідував різні села і міста» [11, c. 65].

Особа Івана Зуб-Золотарьова – знакова в історії п’ятидесятництва. Народився 14 січня 1903 р. в Полтаві. Після закінчення школи був покликаний до царської армії, звідки був направлений на офіцерські курси. Офіцером не судилося стати, оскільки разом із своєю частиною молодий юнкер втікає від більшовиків на Захід. У Польщі вони потрапили до спецтабору в м. Воломін, в 20 км від Варшави. Там І. Зуб-Золотарьов і почув євангельську звістку. Після увірування він поселився у с. Старій Човниці, у жовтні 1922 р. прийняв водне хрещення у місцевій баптистській громаді. Одружився на вдові О. Кравчука. Саме завдяки зусиллям та ініціативі І. Зуб-Золотарьова у с. Старій Човниці було організовано Біблійні курси, курси регентів церковних хорів, а також духовий оркестр, з яким особисто відвідав багато сіл Волині, Тернопільщини, Львівщини. Знаково, що І. Зуб-Золотарьову було довірено місцевими п’ятидесятниками нести служіння головного пресвітера Волинського краю.

На Волині ширення п’ятидесятницьких ідей відбувалося завдяки невтомній праці Порфирія Ільчука, Федора Каплуна, Івана Зуб-Золотарьова, Федора Кандиби, Пилипа Савчика, Наума Савчика, Андрія Бульботко, Григорія Корнійко, Олексія Савочки, Ксенофонта Ширка, Івана Наливайко, Івана Головка, Григорія Костомахи, Леоніда Стецюка, Марка Леуса, Івана Озеруги, Михайла Стадніка. На 1925 р. виникають церкви та невеличкі общини п’ятидесятників у селах Стара Човниця, Костюхновці, Чежині, Колки, Будки, Тутовичі, Великі Цепцевичі, Малі Цепцевичі, Нетреба, Теклівка, Вири, Веліхово, у м. Ківерці.

У травні 1929 р. у с. Стара Човниця відбувся Перший об’єднаний з’їзд представників українських, російських, польських та німецьких п’ятидесятницьких церков [10, c. 3] за участі членів Східноєвропейської місії (голова Густав Герберт Шмідт (09.03.1891-19.05.1958), рукопокладений місіонер п’ятидесятницького союзу Асамблей Божих, який свідкував про себе так: «Сам я американський громадянин, але родом із Волині, і тому прив’язаність моя до російського народу не тільки духовна, але й рідна» [4, c. 54]. (Г. Шмідт народився в Анаполі у сім’ї німця-переселенця із Польщі. У 1908 р., після смерті матері, родина повертається до Польщі, пізніше виїжджає до Америки. З 1915 по 1918 рр. навчався у Біблійній школі в м.Рочестері, штат Нью-Йорк, далі працює в Асамблеї Бога) [9, c. 7]. Усіх делегатів на з’їзді нараховувалося 88 осіб, головою з’їзду був обраний І.Зуб – Золотарьов. На з’їзді одноголосно було вирішено усіх послідовників п’ятидесятницького руху називати «Християнами Віри Євангельської» (ZwiazekZborowChrzescijanWiaryEwangelicznej) на основі Слова Божого (Дії Св. Апостолів11:26 «... найперш християнами названо учнів»; Послання св. апостола Павла до филип’ян 1:27 «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, - чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши – почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську»).

Одноголосно був прийнятий Устав, утворений Союз християн віри євангельської, обрано керівництво Союзу. Онуфрія Мазало та Лемещук Анастасію було обрано роз’їзними благовісниками. До Комітету Союзу увійшло дванадцять осіб: головою Союзу був обраний Артур Бергхольц, помічником голови – Йосип Черський, секретарем – Іван Зуб – Золотарьов, скарбником – Данило Комса, до членів Ради в Комітеті ввійшли: Мойсей Маслянчук, Адольф Фрідріх, Єфим Стрєлка, Михайло Вербіцький, Станіслав Недвецький, Григорій Красковський, Порфирій Ільчук [15, c. 4]. З’їзд доручив Комітету союзу організовувати видавничу діяльність, здійснювати підготовку проповідників та регентів, а також клопотатися перед владою про реєстрацію Союзу.Центр Союзу Церков Християн Віри Євангельської розмістився у Лодзі, очолив його Артур Бергхольц.

З 1929 р. Союз християн віри євангельської на теренах Другої Речі Посполитої почав видавати журнал «Примиритель» російською мовою, його редактором був Г.Шмідт.

19.08. – 13.09.1929 року у Старій Човниці відбулися перші Біблійні курси Союзу, ними керували Г. Шмідт та Хейс із Лондону. Надалі курси відбуваються щорічно у Данцігу (Гданьську). Г. Шмідт засновує та очолює Біблійний інститут, який на 1930 р. міг прийняти тільки 25 учнів, тому керівництво інституту планувало, не розширюючи приміщення, прийняти ще 10 учнів, що стало б «благословінням та допомогою Східній Європі» [5, c. 47]. Програма курсів, що проводилися 16.07. – 26.09.1934 р., включала у себе слідуючі предмети: «Основи християнства» (викладач Нельсон Парр), «Дух Святий та його праця» (Дональд Геє [так у Польщі писали прізвище Дональда Джі][2]), «Дії Святих Апостолів» (Н. Парр), «Праця благовісника» (Г. Шмідт), «Завдання церков та керівництво Союзом» (А. Бергхольц), «Післання до Єфесян та Колосян» (Грінстріт), «Скинія та жертвоприношення у книзі Левит» (Грінстріт), «Дух Святий та П’ятидесятниця» (Д.Геє), «Хоровий спів та музика» (І.Зуб - Золотарьов) [12, c. 401]. Необхідно зазначити, що під орудою Г.Шмідта за період 1929-1939 років було проведено близько 100 одно- та двотижневих курсів у місцевих церквах для тих, хто не мав можливості навчатися у Данцігу.

На VI з’їзді Союзу християн віри євангельської в Польщі (4-6.06.1935 р.) в м.Ківерцях Луцького району було озвучено подяку польському урядові за «прихильне ставлення» до п’ятидесятників і за «відсутність будь-яких перешкод у задоволенні релігійних потреб» церков християн віри євангельської в Польщі, а також заявлено, що п’ятидесятники «користуються повною свободою віросповідання». Більш того, у п’ятидесятницькому Союзі мирно уживалися поляки, росіяни, українці та німці, – для них секретарями з’їзду обрали Г.Федишина (у 1928 р. арештований польською поліцією в м.Перемишлі, відсидів у в’язниці три тижні за проповідницьку діяльність), Д.Комсу, М.Вербіцького та Міттельштедті. Із звіту Союзного комітету випливало, що «Господь благословляє Союз, додаючи постійно до нього членів»: якщо у 1933 році всіх членів Союзу нараховувалося 15 441, то у 1935 році число членів, прийнятих через водне хрещення, сягнуло 18197 душ, не враховуючи німецьких громадян [11, c. 91].

У січні 1935 р. Г. Шмідт підводить підсумки своєї місіонерської праці: лише у Польщі в травні водне хрещення прийняло 767 душ [9, c. 10]. В 1936 р. Союз нараховував 15 районів, в яких до початку Другої світової війни існувало 300 громад з більш як 25 тисячами членів:

1. Північна група – Білорусія (Поліський, Новогрудський, Молодечно-Вілейський, Пружано-Брестський райони);

2. Центральна група – Волинь (Кременецький, Ківерцівський, Степанський, Горохівський, Бродський, Дубенський райони).

Один із знаних соціальних проектів перших п’ятидесятників - сирітський будинок, який почав функціонувати в 1935 р. в Барановичах. Спершу відповідальною особою було призначено Олену Покровську із Вільнюса, пізніше – Любов Коб’яко. Через неприйнятні кліматичні умови Барановичів притулок було перенесено до Ківерців. Вибір української території був зумовлений не стільки кліматичним чинником, скільки фінансовим. І. Зуб-Золотарьов виїжджав до Аргентини, тому запропонував Союзу придбати його будинок для притулку за привабливу ціну. У 1937 р. у ньому поселилося 14 дівчат-сиріт віком від 4 до 11 років. Притулок діяв до початку Другої світової війни. У вересні 1939 р. дитячий будинок було закрито радянською владою, а дітей порозвозили по різних кутках Радянського Союзу. Розлучали навіть рідних сестер, мотивуючи гуманною ціллю – «аби діти чимскоріше забули релігійний дурман». Будинок притулку конфіскували, зробивши у ньому квартири для 4 сімей, в одній із них залишилася жити Л. Коб’яко.

23-24.01.1938 р. у с. Глинську (Чешському) відбулася подія, яка якщо й не була знаковою для історії України, але для історії євангельського братства, - цілком. Мова йде про Перший з’їзд християн віри євангельської усієї Волині. 23.01.1938 р. в спеціально арендованому для проведення з’їзду приміщенні театральної зали, у с. Глинськ (Здолбунівський район, Рівненська область) було проведене ранкове та вечірнє богослужіння, на яких були присутніми біля 700 осіб. Проповідували відомі серед євангельського братства  місіонери: Артур Бергхольц, Густав Кінцерман, Порфирій Ільчук, Іван Забавський, Михайло Вербіцький, Єфим Стрєлка. Проповіді звучали російською, українською, чешською, польською мовами. Два хорові колективи виконали кілька пісень українською мовою, про що згадував М. Вербіцький: «Я слухав, дивився і плакав, спостерігаючи, як наш народ бажає чути євангельську пісню своєю рідною мовою» [3, c. 4].

24 січня відбулася ділова нарада, на якій були присутні 51 делегат від різних районів Волині та 40 гостей, в ході якої визріла думка об’єднати п’ятидесятницькі громади на території Волині у Волинську округу общин християн віри євангельської. Дане рішення офіційно було оформлено 3 - 4 липня 1938 р. на Другому з’їзді у с. Глинську (Чешському) у тому ж самому приміщенні. Серед вище згаданих осіб – члени Союзного комітету: Іван Панько, Григорій Федишин, відомий проповідник із Швеції Микола Пейсті із дружиною Мартою. Усього були присутніми 69 делегатів та 15 гостей, керував з’їздом Артур Бергхольц, секретарем був Іван Забавський.

4 липня 1938 р., після ділової наради служителів церкви, шість районних об’єднань: Кременецький, Ківерцівський, Степанський, Дубенський, Горохівський, Бродський були об’єднані у Волинську округу общин християн віри євангельської. Члени окружного комітету: Михайло Вербіцький – голова, Єфим Стрєлка - замісник, Іван Забавський - секретар, Павло Пилипчук - казначей. Члени комітету Волинської округи: Лука Столярчук, Дмитро Петров, Порфирій Ільчук, Олександр Давидюк, Петро Семенюк, Йосип Черський, Іван Мельничук.

На цьому з’їзді було підкреслено, що церкви Союзу Християн віри євангельської гостро потребують освічених, вмілих регентів. Відтак було вирішено створити курси по підготовці керівників хорів, відповільним був призначений Сергій Каплун із с. Темногайці (сучасний Шумський район Тернопільської області). Після закінчення Біблійних курсів у Данцігу С.Каплун направлений на місіонерську діяльність по Волині та Галичині, помер 07.11.1971 р.

Із виступів доповідачів про практичну роботу із молоддю та дітьми стало зрозумілим, що ця робота вимагає спеціально підготовлених служителів. Для підтримки цієї праці був створений спеціальний фонд для пожертвувань, а інструкторами для роботи із молоддю були вибрані Володимир Мельник, Іван Чубай, Йосип Гаврищук, Андрій Давидюк, Петро Сорокопуд, Антон Нікітчук.Необхідно детальніше зупинитися на трьох останніх особах: Андрію Давидюку, Петру Сорокопуду та Антону Нікітчуку. Андрій Давидюк – батько відомих серед баптистів та п’ятидесятників братів Давидюків, які в еміграції продовжували місіонерську діяльність музичного спрямування. Брати Давидюки ніколи не співали в еміграції російською мовою, лише українською.

Вибір Петра Сорокопуда інструктором для роботи із молоддю був невипадковим.  Петро Сорокопуд народився на Рівненщині, закінчив гімназію, відрізнявся літературним нахилом, писав вірші. Разом із Дем’яном Гарасевичем у 1930 р. підготував до друку збірку християнських пісень «Скарбничка духовних пісень і Богослужбових псалмів» (вміщувала 219 пісень), для якої особисто переклав багато пісень українською мовою. У 1937-1939 рр. входив до видавничого комітету по підготовці до друку збірника українського «Псалмоспіву», працював над збірником російських псалмів «Песни радости и победы».

Самі п’ятидесятницькі богослужіння викликали у пересічних селян швидше подив та переляк. У «Церкві та Нарід» за 1937 р. знаходимо опис богослужіння п’ятидесятників тих часів. Мова йде про с. Грушівка Погорілівської парафії (Костопільський повіт), де почала діяти громада п’ятидесятників, які «порушували спокій на селі своїм бузувірством на «релігійних зібраннях» («радєніях»). Малі діти, серед яких були і школярі місцевої школи, що їх приймали на свої зібрання сектярі, не змогли знести диких вигуків, гавкання, нявкання, реву бузувірів і впадали в гістерію, корчились в судорогах, чорніли, кусали одно одного; другого дня, приходячи до школи, були як трупи, до шкільної науки не здібні». Стурбовані батьки звернулись до членів громадської ради села з проханням дослідити дану проблему, оскільки діти знаходилися у молитовному будинку без їхнього відома. 19.02.1937 р. громадська рада, заслухавши повідомлення директора школи про участь дітей в зібранні, а також думку місцевого настоятеля, ухвалила звернутися до влади з проханням про суворе покарання сектантів, які «відважилися затягувати неповнолітніх на свої зібрання та змушувати їх до участи в зібраннях з великою шкодою для здоров'я і моралі, а також з просьбою заборонити сектантам в с. Грушовці такі зібрання, що від’ємно впливають на молодь з огляду релігійно-морального» [7, c. 229].

Вести дискусії стосовно того, чи правильно описані події, чи занадто тенденційно забарвлені, важко. Ще у 1931 р. Д. Джі писав, що: «Ніколи неможна сказати наперед, як пройде найближче зібрання П’ятидесятників. Воно поряд із незчисленними благословіннями криє у собі і можливість небезпеки. ... зібрання може вийти з порядку та присутні можуть почати безладно практикувати дари Святого Духу. Чисті і духовні переживання, побуджені Духом Святим, починають перетворюватися у тілесні і прявляються зовнішньо у божевільних вчинках. Справа мудрого пастиря вчасно помітити цю зміну і скерувати усі переживання шляхом істинним» [6, c. 5].

Діяльність Густава Шмідта на Волині припинилася під час німецької окупації Польщі. Напередодні Г. Шмідт повернувся із США, тому німецька влада забороняє проповідницьку діяльність, вбачаючи уньому американського шпигуна, кидаючи до в’язниці. При сприятливій нагоді Г.Шмідту вдалося виїхати до нейтральної Швеції. Дружина Маргарет з двома дочками залишилася на окупованій польській землі. У 1944 р. Г.Шмідт отримав звістку про смерть своєї дружини. Діти до 1946 р. залишалися в Німеччині. І лише після війни за допомогою американського посольства діти змогли повернутися до батька.

Повоєнний час був одним із найскладніших в історії протестантських церков України, з якого вони вийшли із серйозними втратами, які не змогли не позначитися на їхній структурі, характері діяльності громад, житті багатьох віруючих. Незважаючи на те, що під час війни кількість членів у протестантських церквах неймовірно зростала (передусім людей гнав страх смерті) [1, c. 31], саме у цей період починають назрівати кризові явища, які стосувалися насамперед п’ятидесятницького руху. У 40-х роках ХХ ст. утворюється нове протестантське об’єднання – Союз євангельських християн-баптистів (СЄХБ), до якого приєдналися кілька пізньопротестантських громад України: євангельські християни (1944 р.), частина п’ятидесятників (ХВЄ та ХЄВ) (1945 р.), дарбісти (вільні християни) Закарпаття (1946 р.), п’ятидесятницькі громади євангельських християн у дусі апостольськім (1947 р.), братські меноніти (1963) [17, c. 44].

На перший погляд, об’єднання було логічним: поміж усіма євангельськими громадами, позірно, не було радикальних розходжень у віросповідній та культовій практиці. Працівник російської та східноєвропейської місії М. І. Пейтсі писав із Нью-Йорку: «Ви не можете собі уявити, як я зрадів, коли отримав повідомлення про об’єднання трьох течій – євангельських християн, баптистів та п’ятидесятників у Росії. Крім того, мене надзвичайно порадував характер підходу вашої Всесоюзної ради до питання стосовно незнайомих мов, або ж глосолалії. Ваш підхід був духовним та одночасно ... богословсько-науковим... Мій погляд та погляд тих, які знаходяться зі мною в спілкуванні у вищезгаданій місії, такий, що говоріння на незнайомій мові є одним із дарів Святого Духу, але не є обов’язковою ознакою хрещення Духом Святим. Такого біблійного підходу притримувалися видатні проповідники Торрей, Андрю Мюррей та інші» [18, c. 186].

Насправді, саме таке об’єднання двох різних союзів необхідне було владі, оскільки єдину релігійну організацію значно простіше контролювати, а відтак і управляти нею: «Мы не за всякое «объединение» или «укрупнение», будучи уверенными, что общины идут к саморозпаду и нечего их спасать «объединением» и т.п.» [16, c. 154].

Розуміємо, що термін «єдність» передбачає наявність пут, які й утримуватимуть разом обрядово різнорідні церкви. Тому під «об’єднанням» розуміється процес розвитку та зміцнення цих пут, а розз’єднанням – процес їх послаблення. Об’єднання в умовах Серпневої угоди формально означало кінець професійним та політичним переслідуванням (наскільки це видається можливим міркувати в умовах тоталітарної атеїстичної держави, але й такий крок був дієвим), припинення дискримінаційних адміністративних штрафів ,відкриття, хай хоч і незначних, але освітніх та кар’єрних можливостей, у той час, як відмова від об’єднання тягнула за собою ще гірші утиски, аніж до того.

Список використаної літератури

  1. Беркгоф К. Чи було релігійне відродження в Україні під час нацистської окупації? / К. Беркгоф // Український історичний журнал. – 2005. - №3. – С. 16-36.
  2. Вавринюк Ю. Зародження та розвиток п’ятидесятницького руху в Україні. Історична довідка [Електронний ресурс] / Ю. Вавринюк // Благовісник [сайт]. – Режим доступу: http://www.blag.org.ua/2istoriya/90_rokiv.html (дата звернення: 18.07.2017). - Назва з екрана.
  3. Вербіцький Ф. Михайло Вербіцький / Ф. Вербіцький // Євангельський голос. – 2006. - №2. – С. 4-5.
  4. Г.Ш. Данциг / Г. Ш. // Примиритель. – 1930. - №7, июль. – С. 54.
  5. Г.Ш. Первый выпуск Бибейских курсов в Данциге / Г. Ш. // Примиритель. – 1930. - №6, июль. – С.41, 46,47.
  6. Гее Д. О пастырях и Пастве: 7. Руководство собранием / Д. Гее // Примиритель. – 1931. - №2. – С. 10-12.
  7. Громадська боротьба з сектантським бузувірством // Церква і Нарід. – 1937. – Ч.6, 15 бер. – С. 229.
  8. Грузін Д. В. Кравчук Михайло Пилипович [Електронний ресурс] / Д. В. Грузін, Я. Л. Примаченко // Енциклопедія історії України / НАН України. Інститут історії України [сайт]. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Kravchuk_M_P (дата звернення: 12.07.2017). – Назва з екрана.
  9. Древітц А. Життя та діяльність місіонера Густава Г. Шмідта (1891-1958) / А. Древітц // Євангельський голос. – 1994. - №5-6. – С. 6-14.
  10. Зуб-Золотарев И. Первый объэдиненный съезд христиан веры евангельской в Польше / И. Зуб-Золотарев // Примиритель. – 1929. - №1, авг. – С. 3.
  11. Історія релігії в Україні. Т.6. Пізній протестантизм в Україні: п’ятидесятники, адвентисти, свідки Єгови / за ред. П. Яроцького. – К.; Дрогобич, 2007. – 630 с.
  12. История евангельских христиан-баптистов в СССР. – М., 1989. – 622 с.
  13. История Киевской центральной церкви ЕХБ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://anabaptist.ru/obmen/hystory/ist3/files/archives/2/15a.html (дата звернення: 15.-7.2017). - Назва з екрана.
  14. Культові пам’ятки протестантизму на Волині [Електронний ресурс] // Хроніки Любарта [сайт]. – Режим доступу :  http://www.hroniky.com/news/view/7882-kultovi-pam-iatky-protestantyzmu-na-volyni (дата звернення: 18.07.2017). - Назва з екрана.
  15. Нам пишут // Путешественник. – 1929. - №7. – С. 4.
  16. Переписка с Советом, Уполномоченным Совета по делам религиозных культов при СМ УССР, партийными и советскими органами о деятельности религиозных объединений. Начато 1 января 1945 года. Окончено 22 декабря 1956 года. – Ровенский госархив. Фонд Р 204. Опись № 12. Дело № 2. – На 391 листе.
  17. Р. К. Из истории присоединения родственных течений в один союз / Р. К. // Братский вестник. – 1984. - № 2. – С. 42-45.
  18. Савинский С. Н. История евангельских христиан-баптистов Украины, России, Белоруссии. Ч.ІІ (1917-1967) / С. Н. Савинский. – С. Пб.: Библия для всех, 2001. – 320 с.

 

 



[1] Народився 1895 р. у с. Сквози Ківерцівського р-ну. У 1913 р. виїхав до США на заробітки, де прийняв водне хрещення. Закінчив біблійну школу відомого баптистського проповідника В. Фетлера. У 1921 р. повернувся додому. Ф. Каплун продовжував своє активе служіння до 1939 р. Після окупації Польщі Німеччиною, пізніше Радянським Союзом, його разом із німецькими колоністами вивезли на захід, звідки він емігрував до США).

[2]Дональд Джі – перший п’ятидесятник в Англії. Написав понад 30 книг. Відомий як «вчитель балансу», оскільки уникав крайнощів у п’ятидесятницькій доктрині.

 

Стаття надана автором 11.11.2017