Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Писанка. Полісся.
Етнографія Волині
Писанка. Полісся.

Інше





Цап М. Протоієрей Петро Ткач в історії Заборольської парафії «Собор Пресвятої Богородиці» | Друк |
Читальний зал - Релігія

У цій статті висвітлюються відомості про заснування села Забороль біля Луцька і перші згадки про церкву, а також досліджується життєвий шлях і священиче слу­жіння українського пастиря, багатолітнього настоятеля цієї парафії протоієрея Петра Ткача

Ключові слова: Забороль, єпископ, парафія, настоятель, храм.

Волинська єпархія за час свого існування нараховує величезну кіль­кість духовенства, серед яких були відомі богослови, молитвеники, науковці, проповідники Слова Божого, подвижники благочестя. Серед них заслуговує на увагу протоієрей Петро Ткач, священик, який вірою і правдою все своє життя служив Богові й людям.

Історіографія, що стосується особистості протоієрея Петра Ткача, представлена в основному науковими, газетними публікаці­ями та спогадами сучасників. Тут варто відзначити наукові публікації О. Бірюліної, Г. Гулька, а також статті О. Жарчинської, О. Лівіцької, у яких автори висвітлюють основні життєві віхи пастиря.

Мета статті – аналіз і характеристика священичого служіння та його внесок у відбудову зруйнованого парафіяльного храму під час війни.

Про час заснування села Забороль серед дослідників немає єдиної думки. Деякі з них вважають, що поселення бере свій початок з часів Київської Русі. Побутує думка серед краєзнавців, що село вперше зга­дується в історичних документах під 1429 роком. Саме тоді в Луцьку відбувся з’їзд Європейських монархів, і в числі інших близьких до Луцька поселень називають Забороль.

Перша писемна згадка про село датована 1516 роком. У «Реєстрі списання двора Заборолского» за серпень 1566 рік є згадка про місце­вого священика Климента. Даний інвентар не згадує про церкву, проте вона напевно вже була.

На той час селом Забороль володіла родина Борзобагатих, зокрема Іван ЯцковичБорзобагатий як луцький війт, а також Іван Борзобагатий Красенський, як ключник луцький'. У 1593 році серед господа­рів Забороля документи називають Семена та Івана Борзобагатих Красенських, синів та спадкоємців колишнього луцького війта, згодом Луцько-Острозького православного єпископа Іони.

Згідно з архівними джерелами у селі Забороль у 1728 році була зведена дерев’яна Свято-Соборо-Богородична церква з дзвіницею. Поруч був давній цвинтар. У1894 році стараннями священика Миколи Ковальського відбулося закладення і Свято-Миколаївської каплиці в пам'ять заручин російського імператора Миколи II з імператрицею Олександрою Федорівною. Для цієї каплички московські хорунгвісти навіть подарували старовинний образ Миколая Чудотворця, який 3 липня 1895 року був перенесений урочистим хресним ходом з Луцького собору до освяченої заборольської каплиці.

У 1908 році поблизу старої дерев’яної церкви освятили місце для будівництва нового цегляного храму на честь Собору Пресвятої Богородиці. Коли почали будувати церкву, то попередню дерев’яну розібрали, матеріали продали, оскільки громаді потрібні були кошти. Пізніше, у радянський час, на місці старої церкви і давнього кладо­вища збудували колгоспну ферму. Будівництво нового храму тривало чотири роки, освячення відбулося в грудні 1912 року. Новозбудована церква була велика, мала три входи6: центральний і два бокових, дуже простора і багата на церковну утвар, іконостас, розписи стін і дзвони, з хорами та кліросом.

Під час Другої світової війни храм зазнав руйнування. 1 липня 1943 року його спалили разом з частиною села німецькі окупанти з поляками, пограбували перед тим усі церковні цінності. Церква горіла три дні, крім церковного майна, богослужбових книг, інших цінних документів, згорів іконостас, від високої температури поплавилися дзвони. Після пожежі залишилися тільки мури й підлога. У 1944 році, коли радянські війська вели наступ, зверху на обгорілому храмі посадили снайпера. Село й церкву почали обстрілювати снаря­дами. Один із них влучив у фасад храму, але не вибухнув і видніється зі стіни до сьогодні.

З усіх відомих нам священиків, які були настоятелями парафій у селі Забороль, найбільше потрудився і найдовше прослужив тут митрофорний протоієрей Петро Ткач.

Майбутній священик народився 13 вересня 1911 року в селі Кічкарівка Луцького району в сім’ї селянина-середняка. Про своє дитинство і роки навчання отець 5 січня 1946 року в автобіографії пише так:

«... в 1915 році наша сім’я була евакуйована в Кубанську область, де ми прожили до 1921 року. У грудні 1921 року я з бать­ками повернувся з Кубані назад у рідне село Кічкарівку. У січні 1922 року я поступив учитися у повшехну школу міста Луцька, де провчився до 1927 року. У цьому ж році поступив на навчання в Луцьку українську гімназію і навчався тут до 1929 року. Того ж року закінчив двомісячні курси кооперативних книговодів при Луцькому банку. З 1929 по 1933 рік заочно навчався у сільсько­господарській школі в місті Познань».

Навчаючись у Познані, вдома Петро займався сільським госпо­дарством. Після завершення навчання з 1933 по 1934 рік проходив практику по городництву в маєтку Кулибакіної в Кічкарівці, де одно­часно заклав своє парниково-тепличне господарство. Після закін­чення практики почав набагато ширше розвивати своє парникове господарство, у якому пропрацював до приходу Червоної Армії в 1939 році. Перед війною в 1940–1941 роках працював у Луцькому відділенні Воєнторгу з переробки овочів. Під час німецької окупа­ції займався домашнім господарством. 19 вересня 1943 року одру­жився з Тамарою Федорівною Крамаренко, яка народилася 9 жовтня 1925 року. Після завершення Другої світової війни в 1944 році і до 20 березня 1945 року займав становище агронома підсобного господар­ства військової частини №16455.

Саме в цей час Петро Ткач вирішує стати священиком, усе своє подальше життя присвятити служінню Богові й людям. Неабиякий вплив на таке рішення мало його навчання в Луцькій українській гім­назії, яка в 1920-их роках стала центром національного культурно-освітнього життя краю, у якій навчання велося українською мовою. Так тривало до 1939 року, коли Луцьку українську гімназію імені Лесі Українки, як «розсадник українського націоналізму», закрила більшо­вицька влада. Після закінчення гімназії Петро Ткач мав намір продо­вжити навчання у Варшавському університеті, проте політичні події завадили сповнитися його юнацьким мріям13.

Отримавши відповідну характеристику-рекомендацію від насто­ятеля Гнідавської парафії протоієрея Володимира Дубневича, де він пише: «Петро Гнатович Ткач... колишній прихожанин Гнідавського приходу відомий мені, як людина сповна віддана нашій Святій Православній Церкві, міцної віри і високих моральних якостей... » 17 березня 1945 р. Петро Ткач пише прохання на ім’я єпископа Волинського і Рівненського Миколая (Чуфаровського, 7. 03. 1967), у якому просить його рукоположити в сан пресвітера, оскільки він має велике бажання послужити Святій Православній Церкві. Розглянувши це прохання, владика Миколай наклав таку резолюцію: «19. 3. 45. Рукоположитьвоиереи к св. Покровской ц. во диакона 20, во иерея 22 марта пом. настоят. Св. Параск. ц. с. Чаруков Сенкевич. р-на Е. Н.».

Обидві хіротонії, на диякона 21 березня і на священика 22 березня 1945 року, звершив єпископ Миколай у Хрестовоздвиженській церкві міста Луцька. Наступного дня отець Петро отримав своє перше священиче призначення на посаду помічника настоятеля до Свято-Параскевської церкви села Чарукова Сенкевичівського району Волинської області, на якому пробув півроку.

5 вересня 1945 року єпископ Миколай (Чуфаровський) призначає отця Петра Ткача настоятелем храму Собору Пресвятої Богородиці села Забороль Луцького району, де була спалена церква, з обслуго­вуванням приписної церкви в селі Богушівка, а також села Великий Омеляник. На короткий час, а саме з 5 березня по 31 травня 1948 року отець Петро був звільнений із Забороля і призначений настоятелем церкви села Усичі Торчинськогорайону, після чого знову повернувся до Забороля. З 4 квітня 1955 року деякий час обслуговував Свято-Хрестовоздвиженську церкву села Буків Луцького району.

У своєму рапорті на ім’я єпископа Паладія (Камінського, 6. 06. 1978) Луцький благочинний протоієрей Петро Юркевич 15 вересня 1955 року писав:

«... парафію с. Боголюби, як одну з малочисельних в благочинні, неспроможну отримувати матеріально як священика так і пса­ломщика рекомендую тимчасово приписати до найближчого приходу в с. Забороль Луцького благочиння. Є парафії набагато більші, ніж Боголюби, наприклад Радомишль і Лучиці, однак і тівже декілька місяців без священиків, так як туди через віддале­ність від Луцька немає бажаючих».

3 12 жовтня 1955 року парафія Боголюби стала приписною.

У важкий повоєнний період парафіяни села на чолі зі своїм священиком взялися за відбудову своєї святині. Відновлення відбувалося повільно, з великим труднощами, як матеріального так і ідеологічного характеру. У 1949 році місцева влада мала намір навіть припинити діяльність православної громади, яка проводила свої богослужіння в звичайній сільській хаті Ковальчуків, сім’ю яких вивезли в Сибір, і, на думку влади, не могла відбудувати напівзруйнований храм. Його мали розібрати «для спорудження об’єктів соціально-культурного призна­чення». Лише авторитет тоді ще молодого священика Петра Ткача, який знайшов несподівану підтримку в керівництва районної ради, допоміг зберегти храм.

На середину 1950-их років, коли був перекритий центральний купол храму, припадає й активність громади в придбанні церков­ного майна. Зокрема, 6 вересня 1956 року, як свідчать архівні дже­рела, відбулася передача до храму села Забороль давнього іконо­стасу собору Зимненського монастиря, який після його закриття в 1949 році був переданий на зберігання у Свято-Успенський Собор м. Володимир-Волинського.

Цікаво, що й сам настоятель із сином Мстиславом власноруч розмальовували церковні стіни. До сьогоднішнього дня в храмі збері­гаються ікони, які особисто написав отець Петро, зокрема великий образ Покрови Пресвятої Богородиці, що знаходиться ззовні храму на східній вівтарній стіні із легендою внизу:

«Цей св. образ намальований року Божого 1968 рукою протоієрея о. Петра Ткача, заходами сестриць церкви св. Собору Богородиці с. Забороль, особливим піклуванням сестриці Акуліни Семенюк при церковному старості Феот. Марценюку».

Інша ікона «Собор Пресвятої Богородиці» (менших розмірів під склом, знаходиться в храмі) була написана отцем після смерті його матушки Тамари (25. XII. 1982), про що довідуємося з напису внизу ікони: «Цей св. образ написаний рукою прот. Петра Ткач на вічну пам’ять матушці Тамарі 25 лютого 1984 року, село Забороль».

Відбудова храму тривала довгих тридцять років. І лише в 1975 році він уже мав належний вигляд, хоч і суттєво відрізняється від того, яким він був до війни. На згадку про завершення відбу­дови й реставрації церкви була виготовлена спеціальна кам’яна плита, яка вмонтована на стіні, в середині храму з лівого боку такого змісту: «Капітальна реставрація зруйнованої в 1943 р. церкви

«Собор Пресвятої Богородиці» в селі Забороль виконана коштом благочестивих парафіян під тридцятирічним керуванням настоятеля прот. Петра Ткача та жертвенній при цім участі старост церкви: Дивонюкові П. І. Марценюкові Ф. Є. Плаксі К. Я. та старанного церковного хору. Реставрація почата в 1945 р. при патр. Олексії, митроп. Київським Іоанні, епіскопові Волинськім Миколаї, і жертвенній помочі архіеп. Волинського Панкратія, а закінчена в 1975 р. при патр. Пімені, митроп. Філареті і архіеп. Волинськім Даміані. Усім парафіянам, трудівникам і доброзичливцям нехай пошле Господь Свою Божественну ласку і благословення».

Однією з давніх і цінних святинь цього храму є ікона Пресвятої Богородиці, привезена в село українцями-переселенцями після про­ведення операції «Вісла». На її зворотньому боці зазначено:

«Сія древняя икона Б. Матери принадлежит церкви Рождества Пресе. Богородици села Стрижова Грубешовского уезда. Обновлена на средства братчиков и сестриц села Стрижовавь 1936 году при о. настоятеле Стриж. Прихода протоиерее Николае Квасницкомь и церк. старосте Якиме Возняке. Реставратор художник – А. Цикуцкий. 1936 года 16 августа».

До реставрації, яка була проведена фахівцями у Львові декілька років тому, ікона мала металеву шату під срібло і корони над головою Богородиці та Ісуса Христа. Після реставрації ікона зберігається в храмі без металевої ризи.

Щороку у восьму п’ятницю після П’ятдесятниці в Заборолі з дав­ніх-давен відбувається відпуст.

За своє служіння пастир був нагороджений наступними священичими нагородами: набедреник – 1949 р., скуфія – 1952 р., камилавка – 1955 р., золотий наперсний хрест – 1958 р. Саном протоієрея нагороджений у 1963 р., палицею – 1968 р., хрестом з оздобами – 1973 р., патріаршою грамотою – 1978 р. До дня Св. Пасхи у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Луцька 20. 05. 1984 р., нагоро­джений митрою. За віддане служіння Церкві Христовій з 24 березня 1988 року удостоєний права звершувати Літургію при відкритих цар­ських вратах до Херувимської пісні.

Протоієрей Петро Ткач разом з матушкою Тамарою мали троє дітей: син Ігор(1944 р. н.), дочка Тетяна( 1948 р. н.) – на сьогодні заслу­жений працівник культури України, викладач Волинського держав­ного училища культури і мистецтв ім. І. Стравінського в Луцьку, і син Мстислав (1954 р. н.), трагічно загинув 16. 01. 1984 на 29 році життя, похований у Заборолі.

В отця Петра було дві сестри: Олена (1913 р.н.) і Катерина – працювала продавцем, обидві проживали в селі Кічкарівка.

Усе життя отець Петро мріяв бачити Україну й Українську Церкву вільними. З великою радістю сприйняв проголошення Незалежності нашої держави 24 серпня 1991 року. На початку 1990-х років він був одним із перших, хто записався в число братчиків Волинського крайо­вого Братства св. ап. Андрія Первозванного приХрестовоздвиженській церкві. Ім’я отця Петра Бачимо після його смерті в братському пом’янику.

В останньому своєму проханні на ім’я єпископа Волинського і Рівненського Варфоломія (Ващука) отець Петро в 1990 році писав: «З огляду жахливого становища, яке спіткало мене на старості років – це втрата правої ноги... заставляє моя доля йти на пенсію, якої так не бажав, маючи голос, слух і силу на служіння перед святим престолом Богові...». 18 липня 1990 року отець Петро Ткач за станом здоров’я був звільнений від обов’язків настоятеля парафії Собору Пресвятої Богородиці в Заборолі і зарахований за штат. Помер 10 серпня 1992 року. Чин похорону відбувся 12 серпня – у день переходу Свято-Троїцького кафедрального собору до УПЦ Київського Патріархату.

Священиком в Заборолі у 1990–1992 роках був отець Микола Іллюк. Та коли громада одноголосно постановила перейти до Київського Патріархату отець Микола відмовився і виїхав з села24.

27 вересня 1992 року в приміщенні місцевої церкви за підтримки голови Заборольської сільської ради відбулися парафіяльні збори – засідання членів засновників релігійної громади «Собор Пресвятої Богородиці» села Забороль Луцького району Волинської області. На зборах було поставлене одне питання про перехід вищезгаданої гро­мади під юрисдикцію УПЦ Київського Патріархату. Зі 120 присутніх – за перехід проголосувало 110 чоловік, 9 – утрималося, 1 – проти. На свято Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня 1992 року були подані на ім’я Представника Президента у Волинській області В. Блаженчука для реєстрації релігійної громади УПЦ КП всі необхідні документи, які підписали від імені громади 15 жителів Забороля: Семенюк Юрій Константинович, 1930 р. н. (староста церкви), Олійник Анатолій Миронович, 1926 р. н. (касир), Корольчук Олексій Макарович, 1920 р. н., Хлопецький Володимир Макарович, 1920 р. н., Сафатюк Іван Никонович, 1924 р. н., Собуцький Антон Леонієвич, 1933 р. н., Герасимчук Михайло Тимофійович, 1925 р. н., Гловацький Петро Юрійович, 1927 р. н., Воронюк Герасим Прокопович, 1924 р. н., Третяк Галина Гнатівна, 1921 р. н. (голова ревізійної комісії), Мялковська Галина Федорівна, 1926 р. н., Савчук Тетяна Олександрівна, 1941 р. н., Галюк Марія Гнатівна, 1941 р. н., Плакса Катерина Панасівна, 1925 р. н., Галкж Савета Іванівна, 1925 р. н.

Митрофорний протоієрей Петро Ткач був людиною глибоко релігійною, чесною та надзвичайно порядною. Володів прекрасним голосом, добре проповідував, гарно малював. Мав настільки висо­кий авторитет, що волинські священики вважали його своїм духів­ником, щороку в нього сповідалися. Добру характеристику отцю давали і керуючі Волинсько-Рівненської єпархії. Єпископ Панкратій (Кашперук, 13. 07. 1972) у 1959 році писав: «Великий трудівнику від­новленні зруйнованого на парафії храму, чим заслужив собі любов і повагу парафіян. Добрий адміністратор, непоганий священик». Архієпископ Даміан (Марчук, 4. 07. 1987) називав отця «одним з кращих свяще­ників, хоч духовної освіти немає, однак зарекомендував себе хорошим пастирем. Службу свою звершує добросовісно й акуратно. Характером скромний та ввічливий». Парафіяни і нині шанують пам'ять свяще­ника, поховавши його біля храму Собору Пресвятої Богородиці, якому він віддав 45 років свого життя. Труна його в день похорону була накрита синьо-жовтим прапором вільної України. З 1 листо­пада 1992 року настоятелем церкви є протоієрей Віталій Антонюк, який, продовжуючи справу свого попередника отця Петра Ткача, разом із парафіянами дбає про святиню, належно, з духовним підне­сенням відсвяткувавши в 2013 році на чолі з митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом (Зінкевичем) її славний 100-літній ювілей.

Список джерел і літератури:

1. Архів Волинської єпархії УПЦ Київського Патріархату. Луцьке благочиння. Протокол засідання членів засновників релігійної громади Церкви «Собор Пресвятої Богородиці село Забороль Луцького району Волинської області». 27 вересня 1992 року. – Арк. 8.

2. Архів Волинської єпархії УПЦ Київського Патріархату. Матеріали, пов’язані з ювілеєм 1000-тя Волинської єпархії (опис церков, фото). – 1991 р.

3. Архів Волинської єпархії УПЦ Київського Патріархату. Особова справа №23. Прот. Ткач Петро Гнатович. – 120 арк.

4. Архів парафії Собору Пресвятої Богородиці с. Забороль.

5. Байда Т., Мялковська Г. Забороль – наше рідне село. – Луцьк, 2006. – 60 с.

6. Бірюліна О. Документальні джерела про село Забороль Луцького району // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцький район: історія, сучасність, пер­спективи. Матеріали XXII обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції. – Луцьк, 2007. – 151 с., іл.

7. Гулько Г. Іконостас, який пов’язав історію двох храмів // Волинська ікона: дослі­дження та реставрація. Науковий збірник. Випуск 14. Матеріали XIV міжнарод­ної наукової конференції, м. Луцьк, 29–30 жовтня 2007 року. – Луцьк, 2007. – 146 с., іл.

8. Державний архів Волинської області. – Ф.Р.-393, оп. 1, спр. 4. – 275 арк.

9. Жарчинська О. Храму у Заборолі - 100 років // Вісник+К., всеукраїнська газета. – 3 січня 2013 р. – № 1 (875). – С. 4.

10. Лівіцька О. Чому ікони миро точать? // Волинська газета. – 21 серпня 2014 р. – № 34 (978). – С. 1, 10.

11. Луцька замкова книга 1560–1561 рр. – Луцьк, 2013. – 733 с.

12. Пом’яник // Редакційна колегія: О. Бірюліна, А. Бондарчук, М. Хілько. – Луцьк, 2000. – 71 с.

Цап М. Протоієрей Петро Ткач в історії Заборольської парафії «Собор Пресвятої Богородиці» / М. Цап // Волинський благовісник : богослов.-іст. наук. журн. ВПБА УПЦ КП. – Луцьк, 2017. – С. 127–134.