Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Успенська церква. XVI ст.
Пам'ятки
Успенська церква. XVI ст....

Інше





Караєвичі, Рівненський район, Рівненська область | Друк |
Читальний зал - Історія міст і сіл Волині. Короткі довідки

Караєвичі

Рівненський район

Рівненська область

 

Село підпорядковане Городоцькій сільській раді. Розташоване на лівому березі річки Усті, 11 км від обласного центру, 2 км від села Городок. Дворів – 100, населення – 228 осіб, площа 0,28 км².

Село згадується в акті 1463 року. Князь Солтан отримує в Луцькому повіті ряд сіл, серед яких і Караєвичі. У 1478 році князю Семену надали Городок і села Бегень, Караєвичі. В 1618 році король Сигизмунд І підтверджує надання Марії Ровенській 27 поселень, в числі яких і село Караєвичі. Через рік натрапляємо на скаргу, що звинувачує селян у розбійницьких нападах на дворовий маєток. На початку 1603 року Караєвичі, як маєток Олександра Острозького, відходить до Рівненського ключа й платить від 3-ох ставків, 4-ох млинових коліс, 2-х пасік. У наступному році згадується велика повінь, яка знищила посіви, лугові трави в Караєвичах і в Городку. У 1747 році військовий суд обвинувачує 10 гайдамаків, серед котрих був Кирило Савовьюченко з Караєвич. Тоді село належало магнату Богушу і мало фільварок, велике ставкове господарство. За даними 1889 року, село мало побудовану в 1740 році дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, побудовану на кошти прихожан і поміщика Антонія Богуша, цвинтар, млин, школу, крамницю, цегельню. Дворів – 96, населення – 750 осіб.

З 1740 року прізвище Кара, яке зіставляють з чеським Карель, німецьким Карес. Інтригують теж наші прізвища типу Карай-біда, Карайлух, де «карай» від карати. Існує така легенда. На краю села, на гавкіт гончих собак прискакали мисливці й побачили в човнику раненого, ледь живого чоловіка. Коли його винесли на берег і запитали хто він є, почули лише стогін і гнівне «Кара! Карай їх! Карай!». Збентежені дозорці відшукали священника і наказали йому доглянути умираючого. Кремезний бородач вижив, а за перші почуті від нього слова був названий Кара-Карай, а його осівший тут рід – Караєчі, а згодом – Караєвичі.

Мікрооб’єкти села: Цегельня – старовинний куток у напрямку церкви; Позасаддя – дільниця за колишнім великим садом; Куток – центральна частина села в околиці крамниці; Вішниця – новостворена вуличка; Криниця – пологий горб, у низов’ї котрого була криниця з доброю джерельною водою; Оболоння – надгоринський заливний сінокіс з рівною поверхнею; Острівки – луги на міжрічкових островах; Некос – зарослий кущами луг; Шнурки (Мельникові шнурки) – болтяний сінокіс з довгих вузьких смуг; Лепеха – луг з колишніми зарослями лопухів; Гуричі – великий сінокіс на маєтності Гурича; Лани – невеликі наділи добрих грунтів; Довге поле – культивоване зарічків’я великої довжини; Вадитини – урожайна земля, назва якої від слова «вадити» або прізвища Вадита; Гайки – велике (до 50 га) пасовисько в околиці гайків; Василева долина – рів на маєтності Василя ІІ; Городеччина – низинне поле під селом Городок; Запілля –пасмо пухких грунтів за давніми полями власників.

У 1973–1974 роках село було частково знесене під час розбудови заводу аміачних добрив (нині ВАТ «Азот»).

***

Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. – К., 1973. – С. 474.

Волинь в описі міст, містечок і селищ в церковно-історичному, географічному, етнографічному, археологічному і ін. відношеннях. Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії. Том 2 : Ровенський повіт. – Рівне, 2011. – С. 489–490.

Войтович В. М. Пересопниця. Рівненський край: історія та культура / В. М. Войтович. – Рівне : В. Войтович, 2011. – С. 516–518.

Історія та легенди сіл Рівненського району / упоряд. М. Бендюк. – Острог: вид-во НУ «Острозька академія», 2012. – С. 121–122.

Костюк О. Вічний причал : історико-краєзнавчий нарис / О. Костюк // Слово і час. – 2005. – 1 квіт.–15 квіт.

Спогади старожила села Федора Пруса.