Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Одигитрія Гішинська с. Гішин Ковельського району Волинської області
Волинська ікона
Одигитрія Гішинська с. Гішин Ков...

Інше





Городок, Рівненський район, Рівненська область | Друк |
Читальний зал - Історія міст і сіл Волині. Короткі довідки

Городок

Рівненський район

Рівненська область


Село, центр сільської ради, розташоване за 8 км від районного і обласного центру. Розкинулося на берегах річки Усті. Дворів – 852. Населення – 2545 осіб.

Назва Городок сприймається як втілення багатьох значень однозвучного слова: «невелика фортечна оселя»; «загорожа», «камінні стіни»; «укріплене тином село»; «насипне городище», «обкопані канавами грунтові ділянки, придатні для розміщення містечок, сіл».

Перша письмова згадка належить до 9 липня 1463 року. Згідно з актом про поділ майна між синами князя В. Збаразького Городок з селами й присілками став володінням князя Солтана. Після смерті Солтана, з 1475 року – володіння його брата, яке мало понад 60 дворів. В кінці ХV століття село переходить від одного власника до іншого. У 1516 році княгиня А. Гольшанська подарувала Городок разом з маєтками Києво-Печерській лаврі. В селі було засновано православний монастир, як філіал лаври. З 1569 року село входило до складу Луцького повіту Волинського воєводства Польщі. Населення терпіло від нападів на монастир католиків та уніатів. З XVI століття Городок мав фортечний замок, належний довгий час Марії Несвицькій. У другій половині XVII – початку XVIIІ століття село кілька разів переходило від одних власників до інших З 1730 року ним володіє митрополит Афанасій Шептицький, за кошти якого у 1740 році було збудовано кам’яний однокупольний храм, який назвали Свято-Миколаївською церквою. У 1794 році монастир у селі було ліквідовано, а його маєтності Катерина ІІ подарувала емігранту з Угорщини графу В. Естергазі. В 1798 році у селі було дворів – 133, населення – 896 осіб.

З 1867 року в селі працювала початкова школа, а роком пізніше – парафіяльна, на базі якої 1873 року заснували сільське однокласне початкове народне училище. У 1878 році село придбав у нащадків угорського графа Естерхазі спеціаліст із будівництва залізничних шляхів, Рудольф фон Штенгель. Люди згадують передусім мологого Теодора (Федора) фон Штенгеля, який провів у батьківському маєтку своє дитинство і юність. Загалом полум’яний патріот і безкорисливий меценат проклав дорогу, побудував школу, будинок для вчителя, лікарню. Та найбільше городоцькі селяни вдячні за млин, добротно зроблена споруда працювала до наших днів. В 1887 році у селі було дворів – 89, населення – 1399 осіб. У 1896/97 навчальному році школу відвідували 39 хлопчиків і 9 дівчаток. У вересні 1898 року в селі відкрилося двокласне народне училище. В 1895 році археолог і етнограф М. Ф. Біляшівський створив в Городку перший сільський музей на Волині, який проіснував до 1914 року. При музеї відкрили бібліотеку, де зберігалися рукописи й старовинні книжки. Було в музеї багато предметів, знайдених під час розкопок на території села. Частина експонатів з музею зберігається в Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Великі страждання населенню принесла Перша світова війна. У червні 1915 року, коли наблизився фронт, через Городок рушили біженці, селяни помирали від холери. З 1920–1939 року село було під владою Польщі. В селі працювала одна змішана початкова школа, в ній викладало 6 учителів польською та українською мовами. На початку 1940 року в селі створився колгосп, перший голова кологоспу – В. А. Ткач. Головою Городоцької сільської ради був обраний П. І. Чабан. В 1940 році почав працювати туберкульозний санаторій, була створена хата-читальня та бібліотека. У роки Другої світової війни жителі села допомагали лікувати поранених бійців, евакуйовувати народне добро. Діяла антифашистська підпільна організації, активною учасницею якої була медична сестра туберкульозного санаторію Ф. Вронська-Качмарська, яка перетворила приміщення санаторію на госпіталь. Партизани і підпільники для боротьби з німцями використовували круті яри Вишневої гори. У лютому 1944 року село було визволене від німецько-фашистських загарбників воїнами 340-го гвардійського стрілецького полку (командир В. А. Бережний), 121-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Л. Д. Червонія. У роки війни 76 жителів села віддали своє життя. В боях відзначився Д. П. Майструк. Його нагороджено орденом 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки та кількома медалями.

На південний схід від Городка довгою гористою смугою площею 97 га простягається унікальний заповідник природи Вишнева гора, де понад 100 видів степових рослин, серед яких: чагарникова висотою до 1,5 м степова вишня. Вона й дала назву горі. Серед багатьох здогадів є припущення, що степова рослинність пов’язана тут з покладами нафти. В околиці Вишневої гори є ще Крейдяна гора із залежами крейди, а в іншому боці – Лиса гора з оголеною від рослинності вершиною. У напрямку колишнього Бегня (тепер хімкомбінату) пам’ятають легендарну Чортову гору. На ній звисав великий камінь з відбитим кінським копитом. За легендою, це слід татарського вершника, який гнався за бранкою, що перед захопленням стала уламком граніту. Чортова гора пов’язана із іменем князя Чорторийського. Ніби мав свій мєток у селі Бегень (нині цього села вже немає). Тоді на місці гори був нанесений річковою водою острівець. Князь повелів кріпакам висипати її високою, із гвинтовою дорогою, що вела на вершину. Князь любив із гостями виїжджати в кареті на вершину гори і милуватися Оболонню. У Чорторийського була єдина донька, яку він дуже любив. Дівчина не стерпіла зради від молодого пана, кинулася в озеро і втопилася. Під час похорону доньки від великого горя застрілився і сам князь Чорторийський. Відтоді люди почали називати гору Чортовою. У 70-х рр. ХХ століття, коли будували Хімбуд потерпіла і красуня-гора Моловиця та Провалля – горбиста місцина, до якої Моловиця була своєрідними воротами. Цю місцину барон Штейнгель називав місцевою Швейцарією за її рідкісну красу, тут він любив відпочивати сам і організовував відпочинок для сільської молоді. У Проваллі був ліс, росли рідкісні трави та видно було краєвиди…

Село має й інші старовинні назви об’єктів: Кутки, Морозівка (першим поселенцем був Мороз), Огруд (минулий замковий сад), Швейцарія (підгірне привабливе місце), Заріка, Застав’я, Заміст, Пастівник, Загребелька, Тропинка та інші.

Відомі люди краю: протоієрей Євген Кульчинський – диригент церковного та світського хору, організатор осередку «Просвіти», організував і очолив громадський кооператив, хату-читальню, драматичний гурток, усіляко сприяв становленню і розвитку сільської школи.

Оскілко Володимир – прославлений отаман давніх років боротьби українського народу за свою незалежність, трагічно загинув у червні 1929 року.

Сайко Олександра – українська підпільниця (псевдо «Циганка») в роки Другої світової війни загинула від рук фашистів.

***

Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. – К. : Голов. ред.УРЕ АН УРСР, 1973. – С. 474–482.

Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся / О. Цинкаловський. Т. 1 : Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року. – Вінніпег, 1984. – C. 307–308.

Пура Я. О. Край наш у назвах. Ч. 1 / Я. О.Пура. – Рівне, 1991. – С. 79–80.

Рычков П. А. Дорогами южной Ровенщины: от Корца до Пляшевой / П. А. Рычков. – М. : Искусство, 1989. – C. 60–62.

Войтович В. М. Пересопниця. Рівненський край: історія та культура / В. Войтович . –  Рівне, 2011. – С. 490–506.

Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – К. : Техніка, 2004. – С. 115–119.

Історія та легенди сіл Рівненського району / упоряд. М. Бендюк. – Острог : Вид-во НУ «Острозька академія», 2012. – С. 110–116.

Кушнір В. М. Ф. Біляшівський та українські музеї Галичини / В. Кушнір // Поліссєзнавство: наукові фольклорно-етнологічні та мистецтвознавчі студії. - Рівне : Волинські обереги, 2006. -  С.62-69.

Столярець М. Слово про Городок: Спогади краєзнавця / М. Столярець. - Рівне : Азалія, 2002. - 31 с. - (Реабілітовані історією).

Зайчук О. Городок [Рівненського району]. Сучасне і минуле / О. Зайчук //Слово і час. - 2010. - №49/51/15 жовт./. -  С. 20. 

Підготувала Стадницька Л. М.