Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Кузьмо-Дем’янівська церква c. Вишнів Любомльський район Волинська область
Пам'ятки
Кузьмо-Дем’янівська церква c. Ви...

Інше





Данильчук Г. Життєві віражі піаністки Тетяни Рогози | Друк |
Читальний зал - Видатні діячі Волині
У фондах Рівненського краєзнавчого музею зберігаються документи і фотографії першої половини ХХ ст. з особистого архіву Тетяни Олександрівни Рогози (1899-1996), колишньої працівниці Рівненської дитячої музичної школи.

Фото з відкритих джерел

Досліджуючи ці матеріали, припускаємо, що ця жінка могла бути донькою відомого військового діяча Олександра Францевича Рогози (1858-1919). Адже у автобіографії, яку вона складала для радянських установ, вона змушена була приховувати окремі факти свого життя, щоб уникнути переслідувань, які, очевидно, завдавали їй чимало страждань.

Із матеріалів Вікіпедії відомо, що Рогоза Олександр Францевич (1858-1919) — генерал-поручик російської імператорської армії, походив із українських священнослужителів, родом із Київщини, командир корпусу перед Першою світовою війною, у 1915–1917 роках — командувач 4-ї російської армії.

 

 

21 листопада 1917 р. був усунутий з посади більшовиками. 10 квітня 1918 р. подав заяву про вступ до української армії. З 1 травня 1918 р. – військовий міністр Української держави. З 23 листопада 1918 р. перебував у розпорядженні гетьмана П. Скоропадського. 15 грудня 1918 р. був заарештований у Києві з наказу Директорії, однак невдовзі звільнений. Після повалення гетьманату у листопаді 1918 р. Олександра Рогозу усунули з посади військового міністра. Маючи на меті дістатися Кубані або ж виїхати за кордон, тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії та війська Антанти.

 

 

У березні 1919 р. відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли червоні. Після здобуття міста вояками Григор'єва, був заарештований. За відмову перейти на службу до Червоної Армії розстріляний більшовицьким ЧК 29 червня 1919 року на Катерининській площі.

Це був заслужений бойовий генерал, учасник багатьох війн і бойових операцій, стратег і реорганізатор українського війська. Його доля так само мало відома.

Нині ж про життя Тетяни Рогози розповідають скупі відомості  із її особистого архіву та старі фото красуні-гімназистки.

Тетяна Олександрівна Рогоза працювала у Рівненській дитячій музичній школі одинадцять років. Як засвідчує її трудова книжка, вона була прийнята на посаду концертмейстера-акомпаніатора 13 серпня 1956 року. Ветерани школи і рівненські старожили пам’ятають цю напрочуд інтелігентну жінку, але не знають подробиць її довголітнього і доволі самотнього життя.

 

 

Сьогодні, коли вона вже давно відійшла в кращий світ, про неї розповідають пожовклі аркуші документів та старі фотографії, які зберігаються у Рівненському краєзнавчому музеї.

Збереглася надрукована нею автобіографія, яку вона склала у 1956 році, влаштовуючись на роботу до музичної школи. Чудова піаністка, яка мала унікальний абсолютний слух, очевидно, зазнала тяжких випробувань долі, понівеченої революційним більшовицьким невіглаством. Піаністка змушена була стати друкаркою і вже з таким фахом по війні прибула до Рівного.

 

 

Тетяна Олександрівна пише, що її, сироту, з Житомирського притулку удочерили прийомні батьки, які теж померли. Матері не стало, коли їй було 12 років, а батько загинув на війні. А далі її вихованням займалася її тітка, що була вчителькою. Тетяна у 1918 році закінчила гімназію в м. Умань і одночасно навчалася в Уманському музичному училищі. Вже там вона почала працювати з учнями.

Далі їде до Києва з надією навчатись у консерваторії. Однак, музикою вона займалась лише тоді, коли давала уроки окремим особам чи дітям керівників підприємств, де вона працювала друкаркою. В її автобіографії зазначено, що вона давала приватні уроки оперним співакам та їздила з ними на концерти впродовж 1923-1924 років.

Друкарка Тетяна Рогоза працювала у різноманітних конторах тогочасного радянського Києва на зразок «Райпродком», «Пищетрест», «Совнархоз», «Союзоргучет», а також в редакції газети «Пролетарская правда» і видавництві «Радянська школа».

В роки німецької окупації у 1942 році Т.О. Рогоза працювала друкаркою у фабричній інспекції при Київській міській управі. А далі процитуємо написане нею: «Коли німці виганяли жителів із Києва, а я не могла нікуди виїхати, бо в мене немає жодної душі знайомої поза Києвом, а рідних не існує взагалі, я вимушена була залишитись в Києві й підкоритися збройній силі, посаджена в ешелон і вивезена спочатку в Західну, потім – Судетську область в табір. Там працювала на різних роботах – кухаркою, прибиральницею.

Потім в Судетах, в містечку Хоф працювала на заводі допоміжною рабсилою. Як тільки доблесна Червона армія нас звільнила, я поїхала одним з перших ешелонів з Хофа у Миронівку. Там поступила на роботу у Держбанк, а вечорами давала уроки синам начальника НКДБ тов. Захарчука і директора цукрового заводу тов. Ткаченка».

 

 

Ось такі життєві віражі жінки, яка йшла до її величності музики все життя, а змушена була збивати чутливі обдаровані пальчики на залізній клавіатурі, друкуючи казенні папери. Її справжня жар-птиця лише була поруч, і натовп її не розумів.

Серед особистих документів і фотографій зберігала Тетяна Олександрівна і програму звітно-показового концерту Рівненської музичної школи за 1958 рік, де серед учнів був майбутній народний артист Росії Володя Андропов, а серед концертмейстерів вона – та, що все життя йшла за своєю жар-птицею.

Проживаючи у Рівному, Тетяна Олександрівна довгий час не мала власного житла. Не склалося і особисте життя піаністки. Та зріднилася вона з сім’єю відомого у місті селекціонера Бєльського і стала мешкати в їхньому домі на Грабнику. Догледівши до смерті бездітну сім’ю Бєльських, Рогоза продовжила жити в їхньому віковому домі, який вони з вдячністю їй залишили.

Однією з найближчих подруг Тетяни Олександрівни була Ніна Леонідівна Ремезова, відома в минулому освітянська діячка, яка мешкала в Києві, і час від часу приїжджала до Рівного. Подруги довго спілкувалися і їх розмова найчастіше велась французькою мовою.

 

Ті, хто знали Т. О. Рогозу, жили поруч з нею, стверджують, що вона була людиною надзвичайно доброю і щирою, мала талант, який так і не був до кінця відданий людям. Прожила вона довгих і таких нелегких 97 років, відійшовши на вічний спочинок у 1996 році в м. Рівне.

А ми ж будемо сподіватись на віднайдення нових свідчень про рід генерала Олександра Рогози, які стануть підтвердженням тому, що у Рівному 40 останніх років життя проживала його дочка.

Данильчук Г. Життєві віражі піаністки Тетяни Рогози [Електронний ресурс] / Г. Данильчук // Rv.News.rv.ua. всі новини Рівненщини на одному сайті [сайт]. - Режим доступу : http://rvnews.rv.ua/post/view/zhittevi_virazhi_pianistki_tetyani_rogozi (дата звернення: 12.12.2017). - Назва з екрана.