Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Архієрейське подвір'я, XIX ст. Корольова майдан, 9 м. Житомир
Пам'ятки. Житомир
Архієрейське подвір'я, XIX ст. К...

Інше





Томахів, Гощанський район, Рівненська область | Друк |
Читальний зал - Історія міст і сіл Волині. Короткі довідки

Томахів

Гощанський район

Рівненська область


Село лежить у південно-західній частині території Горбаківської сільради на лівому березі Горині у 3-х кілометрах від сучасної автотраси Київ-Чоп. Тут значно частіше (крім Дорогобужа) зустрічаються археологічні знахідки. Так, у 1869 році дослідники поблизу хутора Агатівка (знаходиться на протилежному березі річки) розкопали курган, якому близько 3-х тисяч років. Неподалік знайшли два місця поселень VI–VII століть н. е.

Ще багатшим виявився лівий берег річки в межах сучасного Томахова. Дослідники виявили у різні періоди два городища, в одному з яких зустрічаються сліди перебування людини в період бронзи. Тут та на місці другого городища виявлено знахідки XII–XIII, XVII–XVIII століть. А на території у напрямку села Шкарів, північно-східної околиці села, група археологів в 1994 році виявила поселення також бронзового періоду та доби Київської Русі.

Документально не раз підтверджено, що люди у цій місцевості оселилися дуже давно. І те, безперечно, що їх руками зводилися житла й оборонні споруди впродовж століть. Вочевидь - їх кілька разів руйнували, відновлювали, переносили у безпечніші місця. Мабуть, вони мали назви гідні часу та подій. Вчені ще не дослідили, але ймовірно, що на місці чи поблизу (не виключено й на Агатівці) сучасного села Томахів у сиву давнину стояло величне місто Погориння, яке з певних обставин потім було перенесено в Дорогобуж. Таку думку підтверджує попередня назва села Стольмахов, тобто «Столь» - місце, де перебував (правив) вождь племені чи общини: стольне городище. Друга частина назви «махов», можливо, свідчила про ім’я чи псевдо володаря. «Мах», «махов» - могутній, сміливий, безстрашний. Один з князів Київської Русі також був Мономахом (Володимир Всеволодович (1053–1125 рр.).

З облаштуванням торгового шляху з Острога на Степань і далі на Луцьк через Дорогобуж, де було зведено розвідний міст на Горині, Стольмахов почав занепадати, деякий час ще залишаючись охоронним городищем судноплавної водної артерії. А при утворенні удільного князівства Погориння, Стольмахов заодно виконував і роль оборонного форпосту Дорогобужа. Так тривало, очевидно, до монголо-татарського нашестя та розпаду спершу і Київської Русі, а потім і Галицько-Волинського князівства.

Ослабленням колись могутньої української держави скористалися Литва та Польща. Вони й захопили Волинь. Між собою за ці землі довго ворогували. Про той період розподілу володінь загарбниками свідчить і залишений у Стольмахові межовий стовп, позначка періоду литовського князя Ягайла (1377–1392 рр.), який після одруження з польсько-угорською королевою Ядвігою, одночасно став королем обох держав-Литви та Польщі.

Щоправда, деякі дослідники вважають, що залишена з давнини округла цегляна стелла висотою до 3-х метрів з вмонтованими на ній щитом, списом, бойовою сокирою, шоломом і зверху-хрестом, є пам’ятником на місці бою українських дружин з поневолювачами.

Назва Стольмахов зберігалася за володіння селом магната Бабинського, де знаходилася його городня. При цьому вельможі і з'явився перший документальний запис в 1545 році під час обліку маєтностей Луцького замку. Цей документ виявила Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, що діяла в 1845–1859 роках. Так називалося село і коли воно перебувало у руках родини Олени та Михайла Козинських. А вже у довідці про збирання податі з місцевого населення на відсіч повсталих козаків, датованій 8 січня 1705 року, село називалося Толмахов. Потім – Томахова, знову – Толмахов, невдовзі – Томахове. Зрідка інколи поверталася назва до давньої, хоча й дещо зміненою – Столмахове.

На початку XVIII століття у Томахові знаходився маєток пана Андрія Ледоховського. Він одержав у 1705 році постанову сеймика Волинського воєводства про облаштування міліції і грошового : збору з населення на військовий захист від козаків Семена Палія. Тут заодно наказувалося про передачу до суду Григорія Косовича, війта Межиріцького і Острозького за сходження їх міщан з ватажком козаків Палієм. Від такого грошового збору звільнялися села Копил, маєток Томаша Гулевича і село Томахів, маєток уже згаданого Ледоховського.

За іншими джерелами, що приблизно в той час у Агатівці мав розбудоване добротне гніздо вже згаданий Томаш Гулевич. Пізніше після нього там мешкали сім'ї великих землевласників Іодків, Чертових, а ще пізніше і родина поміщика Волинської губернії Василя Шульгіна. Пани й поміщики в Агатівці мали навіть своє окреме кладовище, де до наших днів зберігаються як сімейні гробниці (склепи), так і окремі могили. До речі, Шульгін, збудував у 1913 році цукровий завод у Бабині, назвавши Бабино-Томахівським. А за Хоми Іодка у середині XIX ст. збудовано водяний млин, котрий у 60-х роках XX століття переведено на електричну тягу, а 19 серпня 2002 року - згорів від електричного замикання у проводах.

У ХIX столітті побудовано церкву Чудотворного Миколи. До приходу був приписаний Іллін. Церква мала 894 прихожани. 10 вересня 1884 року відкрито церковно-приходську школу. Вона спершу розміщувалася у громадському будинку. Школу відвідували 24 хлопчики.

Частково будинки вельмож поруйновано після революційних переворотів у Росії, за так званої «свободи»,  безвладдя. Довершено ту нищівну справу в роки війни Німеччини з Радянським Союзом. Сільську раду засновано в 1940 році. Першим головою був Федір Барабанчиков (вбитий невідомими у 1944 р.). А всього за роки війни на фронтах у складі Червоної армії загинуло 30 вихідців з села, у післявоєнний період від сталінських каральних загонів та невідомих душогубів загинуло 35 мирних громадян.

У 1949 році було утворено колгосп. На той час з панських маєтків здебільшого залишилися руїни. Із рештків матеріалу зводили приміщення для худоби, стоянки тракторів та автомашин. Садиба колективного господарства в Томахові існувала до 1961 року - періоду об’єднання сусідніх сіл в колгосп імені Жданова, де почав головувати Петро Воловиков. З тої пори село стало бригадним двором. З будівель, зведених за період колгоспного життя, залишилися приміщення школи, клубу, медпункту. Капітальні приміщення вимурувано і на місцевій тваринницькій фермі, обгородженій високою цегляною стіною. А ще прокладено тверде покриття на центральних вулицях та дорогах, що з’єднують з Горбаковом і Ілліном.

За територіально-адміністративним поділом Томахів належить до Горбаківської сільської ради. За переписом 2001 року населення складало 501 чоловік.

***

Минувшина Гощанщини – далека і близька : історія населених пунктів Гощанського краю / уклад. О. Загородько ; ред. М. Макарук. – Гоща : Гощанська ЦРБ, 2015. – 96 с.