Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Чашка з блюдцем. Корець. Біля 1815 р.
Етнографія Волині
Чашка з блюдцем. Корець. Біля 18...

Інше





Галерея

Річинський Арсен Васильович (1892-1956 рр.)
12 червня за старим стилем (25 за новим) 1892 року народився Арсен Річинський. Народився він в с.Тетильківці Кременецького повіту Волинської губернії (зараз це село відноситься до Шумського району Тернопільської області). Батько його, Василь Федорович, належав до духовного стану, був православним священиком у цьому селі.
Початкову освіту А.Річинський здобув у своєму селі. Далі навчався в Клеванській духовній школі та Кременецькій гімназії. Проте, очевидно, за наполяганням батька, поступив до Житомирської духовної семінарії.
Житомир на той час був центром Волинської губернії. Тут було відносно активне культурне життя, існували певні культурні осередки. Одним із них було «Товариство дослідників Волині». Його члени на лише видавали наукові збірники, а й приділяли чимало уваги просвітницькій роботі. На свої засідання вони запрошували й семінаристів. Не виключено, що саме в Житомирі А.Річинський став предметно цікавитися питаннями української історії й літератури.
Після закінчення семінарії А.Річинський поступив на медичний факультет Варшавського університету. У зв’язку з початком Першої світової війни змушений був евакуюватися. Весною 1917 р. здав державні іспити при Київському університеті й отримав посаду лікаря в Ізяславській повітовій лікарні, де й працював до березня 1920 р. У цей час А.Річинський брав активну участь у громадському житті. У Ізяславі організовував концерти, вистави, займався видавничою діяльністю. Зокрема, редагував часопис «Нові дороги». За свідченням його дочки, Людмили Річинської, видавав журнал «Изаславльская дорога», а також був постійним лектором на курсах українознавства для вчителів, що існували в сусідньому м. Острозі.
Весною 1920 р., А.Річинський виїхав у село Тростянець Луцького повіту, яке опинилося в складі Польщі.
До 1922 р. А.Річинський працював у Тростянці. Тут він одружився з дочкою місцевого священика Павла Прокоповича Ніною. Проте його життя тут не було спокійним. На нього донесли й заарештували. Лише завдяки старанням дружини А.Річинського звільнили.
Переїхавши у квітні 1922 р. до м.Володимира-Волинського, А.Річинський став головним лікарем міської лікарні. На даній посаді був до серпня 1925 р. Цього ж 1925 р. А.Річинського заарештували, фактично звинувативши в активній проукраїнській діяльності. Проте довести якихось порушень законів з його боку не вдалося. Тому А.Річинського скоро звільнили.
Зрозуміло, носячи печать неблагонадійності, А.Річинському не було сенсу працювати на державній службі. Маючи відповідну освіту й досвід, він міг забезпечити себе й свою родину, працюючи вільнопрактикуючим лікарем. Таким, власне, і працював до 1939 р. Його високий фах і авторитет забезпечували велику кількість клієнтів й робили А.Річинського відносно незалежним та фінансово самостійним.
А.Річинський, працюючи лікарем, не полишав активної громадської діяльності. Ще з 1924 р. видавав власним коштом «незалежний місячник українського церковного відродження» — «На варті». Протягом десяти років виходив цей часопис, назву якого, щоправда, А.Річинський в силу певних причин змушений був змінювати (інші назви — «Наше братство», «Наша церква»). При цьому часописі А.Річинський організував власне видавництво, де видав розвідки, присвячені проблемам незалежної української православної церкви.
1925 р. А.Річинський уклав збірку загальнодоступних церковних співів для сільських хорів під назвою «Всенародні співи в українській церкві». Вона, за словами самого автора, мала полегшити «богослужіння в церкві українською мовою, показати перевагу й красу Служби Божої рідною мовою». З часом вийшли укладені ним збірники «Українська відправа вечірня та рання», «Українські колядки», «Скорбна мати» (збірка пісень з богогласника). Сам же А.Річинський дотримувався думки, що справжня релігійність виражається в народній церковній культі, важливим складником якої є музика. Зокрема, про це він писав у книзі «Проблеми української релігійної свідомості».
А.Річинський брав участь в діяльності ряду українських громадських і політичних організацій. Був активістом Володимир- Волинської «Просвіти» та «Рідної хати». Під його керівництвом у м.Володимирі-Волинському та на Волині були організовані структури молодіжної організації «Пласт». При його ж допомозі дружина Ніна Павлівна організовувала філію «Союзу українок». Брав участь і в кооперативному русі. Наприкінці 1929 р. А.Річинський вступив до легальної організації «Українське Волинське об’єднання». Приблизно в той час став членом підпільної Організації українських націоналістів. Проте найголовнішою ділянкою громадської роботи А.Річинського була боротьба за українізацію православної церкви на Волині. У 1927 р. за його ініціативою був зорганізований у Луцьку з’їзд православних мирян, який виступив за українізацію православ’я, а в 1933 р. А.Річинський та його прихильники зорганізували в Почаєві велику маніфестацію, де теж піднімалося це питання.
У другій половині 20-х — на початку 30-х рр. А.Річинський публікує чимало статей в українській пресі, присвячених церковним питанням. Випускає ряд брошур на цю тему — «Походження єпископату. В зв’язку з питанням про благодатність ієрархії Української Православної Автокефальної Церкви» (Володимир-Волинський, 1926), «Критичний розгляд постанови Св. Синоду про заборону Українського Церковного з’їзду» (Варшава, 1927), «Сучасний стан церковно-релігійного життя української людності в Польщі» (Варшава, 1927), «Два плебісцити на Волині в справі богослужбової мови» (Володимир, 1927), «Моя відповідь Св. Синодові Православної Церкви в Польщі» (1929). У 1930 р. у Львові вийшла його брошура «До щастя, слави і свободи!» (про пластове виховання). З’явилися роботи, де він розглядав близькі до його фаху проблеми, — «Кілька уваг про біологічне значення світу», «Єдність природи», «Посмертні духи людей». Все це свідчить про різноманітні зацікавлення й воістинну енциклопедичні знання А.Річинського.
У цей же час він починає писати працю «Проблеми української релігійної свідомості». Вважається, що роботу над нею розпочав у 1929 р., а завершив у 1933 р. Це глибокий релігієзнавчий і водночас блискучий культурологічний твір. Перші чотири розділи цієї книжки були опубліковані в 1930—1931 рр. в «Літературно-науковому віснику» у Львові. У 1932 р. А.Річинський у Володимирі-Волинському друкує брошуру «На манівцях», проблематика якої в багатьох моментах прекликалася з проблематикою книги. Книга була надрукована в Тернополі у 1933 р., хоча місцем видання вважався Володимир-Волинський. Вийшла вона зі значними цензурними правками.
Діяльність А.Річинського не проходила повз увагу польської влади. Він знаходився під пильним наглядом карально- репресивних органів. У його найближче оточення були заслані таємні співробітники поліції, які повідомляли про кожен крок А.Річинського. У переліку активістів ОУН по Володимир-Волинському повіту, складеному воєводським відділом безпеки у 1934 р., його ім’я стоїть на першому місці. А.Річинського неодноразово затримували, побував він і у «славнозвісному» концтаборі Береза Картузька, в якому перший раз побував ще у 1935 р.
Другий раз у Березі Картузькій А.Річинський опинився в травні 1939 р. Вдалося йому визволитися лише у вересні, коли почалася Друга світова війна і на заході Польщу займали німецькі війська, а на сході — радянські. Польська охорона покинула тюрми, і в’язні втікали з них. 16 вересня А.Річинський прибув до Володимира-Волинського. Проте на свободі він був недовго. Його скоро заарештували енкаведисти. У вину А.Річинському ставили громадську діяльність і зв’язки з Організацією українських націоналістів. Кілька років його тримали без суду. Лише 5 травня 1942 р. т.з. «особий совєт» при НКВС СРСР виніс вирок, засудивши А.Річинського на 10 років позбавлення волі.
Також репресована була сім’я А.Річинського— його дружина та дві дочки. Старшій Мирославі тоді було 15 років, а молодшій — всього 6 тижнів.
А.Річинський покарання відбував у Уктлазі. Звідси переписувався з сім’єю. Навіть посилав складені ним вірші, щоб розважити дітей. На жаль, вони не збереглися. У 1949 р. А.Річинського звільнили. Але влада не дала йому повернутися на батьківщину. Дозволили поселитися в Казахстані в м.Казалінськ, де він працював лікарем. Навіть у цих, далеко не найкращих умовах, А.Річинський знаходив час для наукової праці. У 1952—1953 рр. його статті на медичну тему друкувалися в часописі «Здоровье Казахстана».
Помер А.Річинський 13 квітня 1956 р. у результаті крововиливу. Поховали його на цвинтарі станції Джусали Кизил-Ординської області.
Дата: 23 жовтень 2009 10:41
Переглядів: 2893
Завантажень: 0