Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Поліщук Валер'ян Львович (1897-1937)
Видатні діячі
Поліщук Валер'ян Львович (1897-1...





Галерея

Шумський Олександр Якович (1890-1946)
Народився 2 грудня 1890 р. у с. Стара Борова Житомирського пов. Видатний радянський громадський і політичний діяч. З вересня 1924 року по лютий 1927 року – Нарком освіти УСРР. Заарештований 13 травня 1933 р. Обвинувачувався в участі в Українській військовій організації. За постановою ОДПУ від 5 вересня 1933 р. призначено 10 років виправно-трудових таборів на Соловках. Міру покарання замінено на 10 років заслання до м. Красноярськ. У 1937 році заарештований як активний боротьбист. Строк заслання закінчився 13 травня 1943 р. Помер 18 вересня 1946 р. Реабілітований 11 вересня 1958 р.
О. Я. Шумський народився 2 грудня 1890 р. у селі Стара Борова Фасівської волості Житомирського повіту (тепер Володарсько-Волинський район Житомирської області).
Після закінчення церковно-парафіяльної двокласної школи Олександр Шумський почав працювати на лісопильних заводах місцевих підприємців Готесмана і Брохмана.
У 1911 році Олександр подався до Москви, де йому вдалося влаштуватися на роботу та викроювати час для занять на вечірньому науково-популярному відділенні університету імені Шанявського. 1915 року він екстерном витримує іспит на атестат зрілості, стає студентом ветеринарного інституту.
Наприкінці 1916 року по дорозі з Петрограда до Києва О. Я. Шумського було затримано з нелегальною літературою. О. Шумського призвали до армії і відправили на Південно-Західний фронт, безпосередньо в район бойових дій.
Після повалення самодержавства О. Я. Шумський у квітні 1917 року як делегат фронтового з’їзду прибув до Києва, де спочатку працював у губернському земельному комітеті інструктором, а потім – на виборній посаді – членом управи. Паралельно вів пропагандистську роботу як член партіх соціалістів-революціонерів.
Восени 1917 року як представника лівої течії О. Шумського кооптували до складу ЦК Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), а згодом – до складу Центральної Ради. Уряд Центральної Ради вступив у переговори з країнами німецько-австрійського блоку і в ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. укладв так званий мирний договір, дав згоду на введення військ цього блоку на територію України. О. Я. Шумському довелося перебратися до Житомира. Він влаштувався на роботу в земельний комітет, де працював до його розпуску гетьманом.
В Житомирі Олександр Якович входив до місцевого комітету партії українських соціалістів-революціонерів. Його обирають делегатом установчих зборів Української Народної Республіки (УНР) від партії українських есерів по Волинській окрузі. У серпні 1919 року при безпосередній участі Шумського відбувається остаточне оформлення Української комуністичної партії (боротьбистів) – УКП(б). Тим часом О. Я. Шумський виступає як один з організаторів боротьби трудящих проти Директорії, наполегливо відстоює ідею входження боротьбистів до Комуністичної партії (більшовиків) України.
У листопаді 1919 року О. Я. Шумський знову опиняється в Житомирі, де проводить велику пропагандистську та агітаційну роботу. 6 листопада тут виходить перше число газети «Пролетарська боротьба», у якій видруковано звіт про селянський з'їзд Волинської губернії, що проходив у ті дні в Житомирі. На ньому виступив О. Я. Шумський і пояснив, чому частина колишньої партії соціалістів-революціонерів, які були в опозиції, передислокувалася на Волинь.
7 листопада 1919 р. О. Шумський виступає на мітингу в міському театрі з нагоди другої річниці Жовтневої революції. В листопаді відбулася Поліська конференція УКП(б).
Як член ЦК партії українських боротьбистів, О. Я. Шумський часто виступає з лекціями. 25 листопада Левко Ковалів, Михайло Полоз (голова закордонного бюро українських боротьбистів) та Олександр Шумський надсилають з Житомира телеграму гомельській конференції КП(б)У.
4 грудня 1919 р. О. Шумський і М. Полоз виступили на мітингу-концерті на залізничному вокзалі зі спільною промовою «Третя хвиля української революції». Про цю пам'ятну подію в Житомирі тепер нагадуватиме пам'ятна меморіальна дошка, відкрита в 1996 році.
У середині грудня 1919 року О. Я. Шумський виїхав із Житомира до Києва, де продовжував вести лінію на зближення боротьбистів із радянською владою, співробітництво з більшовиками. Гостра і безкомпромісна внутрішньопартійна боротьба з цього питання завершилася в березні 1920 року на Всеукраїнській конференції боротьбистів, яка ухвалила постанову про самоліквідацію та вступ її членів у КП(б)У. Четверта конференція більшовиків України в березні 1920 року надала О. Я. Шумському, серед 18 інших представників УКП(б), мандат з правом ухвального голосу. Партійний стаж його було затверджено з травня 1918 року
Він працює на відповідальних партійних посадах у Полтаві, Одесі, повноважним представником Радянської України в Польщі, в керівних органах ЦК КП(б)У, з 29 вересня 1924 р. – Народним комісаром освіти України. На цій посаді Олександр Якович багато робив для всебічного культурного і духовного розвитку держави.
Діяльність О. Я. Шумського на посаді Наркома освіти УСРР до обрання Генеральним секретарем ЦК КП(б)У Л. М. Кагановича в квітні 1925 року не викликала якихось серйозних нарікань. Проте незабаром стосунки між О. Шумським і Л. Кагановичем різко загострилися. Причиною цього став лист О. Шумського до Й. Сталіна, в якому він порушував питання про усунення Л. Кагановича з поста Генерального секретаря ЦК КП(б)У.
2 лютого 1927 р. Політбюро ЦК КП(б)У задовольнило обумовлене обставинами прохання Шумського про увільнення його від обов'язків Наркома освіти України.
У вересні 1927-лютому 1930 рр. О. Я. Шумський працював у Ленінграді ректором Інституту народного господарства, а згодом - політехнічного інституту. Потім з лютого 1930 по лютий 1931 рр. був заступником завідуючого агітаційно-масовим відділом ЦК ВКП(б), а з лютого 1931 року до арешту в травні 1933 року працював головою ЦК профспілки працівників освіти в Москві.
13 травня 1933 р. О. Я. Шумський був заарештований на станції Толмачове Лузького району Ленінградської області, в Будинку відпочинку. Під посиленим конвоєм його доставили в Москву, до секретного політичного відділу ОДПУ ССРР.
Основною причиною арешту О. Шумського стали висунуті проти нього звинувачення в участі у так званій «Українській військовій організації» (УВО), яка нібито проводила «контреволюційну» й «антирадянську» роботу.
Наприкінці липня 1933 року українські республіканські газети опублікували ряд «викривальних» статей про Шумського. Зокрема, газета «Комуніст» видрукувала замітку «Контрреволюціонера Шумського виключено з ЦК спілки Робос та із Спілки», в якій повідомлялося про політичну смерть одного з головних провідників українізації.
У карну провину О. Шумському поставили те, що він 1926 року виступив з «підтримкою гасла Хвильового „Геть від Москви" і пишався з того, що він уже 1920 року оголошував нашу Червону Армію окупаційною силою».
Всі висунуті звинувачення О. Шумський категорично відкидав. Це сплутало наперед розроблений сценарій ОДПУ в Москві й ДПУ в Харкові, за яким Шумський мав очолювати в СРСР УВО. Однак, незважаючи на це, трійка ОДПУ засудила його 5 вересня 1933 р. на 10 років виправно-трудових таборів. Місцем відбуття покарання було визначено Соловки.
О. Шумський продовжував відчайдушно боротися, доводив необ'єктивність слідства, свідчень учорашніх своїх колег, писав Сталіну й іншим. Здоров'я Олександра Яковича різко погіршало, і «гуманісти» з ДПУ постановою Особливої наради при НКВС ССРР від 10 грудня 1935 р. попередню міру покарання замінили «засланням до м. Красноярська на той же термін».
На підставі телеграфного розпорядження НКВС СРСР від 9 жовтня 1937 р. управління НКВС по Красноярському краю знову заарештувало його. З того часу він перебував у лікарні Красноярської тюрми. Параліч обох ніг фактично врятував його від нового суду.
13 травня 1943 р. закінчується термін заслання О. Шумського, але через хворобу, що загострилася, він ще три роки лікувався в Красноярську і Єнисейську. Нарешті в червні 1946 року у супроводі співробітника лікарні Олександр Якович виїхав з Красноярська, а 15 червня прибув до Саратова. Тут він дізнався, що його дружину Євдокію Гончаренко органами НКВС ще в грудні 1937 року було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу.
Трішки одужавши, він виїхав 18 вересня 1946 р. із Саратова до Києва. Але дістатися на Україну йому вже не судилося. Згідно з офіційною довідкою, що міститься у справі, Шумський раптово помер на станції Кірсанов.
Та все ж майже через півстоліття істина з'ясувалася. Про це замовлене вбивство розповів на сторінках «Московских новостей» безпосередній його організатор начальник служби ДР (диверсія і терор) Павло Судоплатов.
11 вересня 1958 р. вища судова інстанція СРСР, розглянувши протест головного військового прокурора на постанови колегії ОДПУ від 5 вересня 1933 р. та Особливої наради при НКВС СРСР від 10 грудня 1935 р., відмінила їх і справу щодо О. Я. Шумського припинила «за відсутністю складу злочину».


Костриця М.Ю. Провідник українізації / М. Ю. Костриця // Реабілітовані історією : у 7-и кн. - Житомир : Полісся, 2006. - Кн.1. Житомирська обл. - С. 222-227.
Дата: 01 березень 2013 09:07
Переглядів: 8135
Завантажень: 0