Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Михайлівська церква (1710) с. Дроздні Ковельського району Волинської області
Пам'ятки
Михайлівська церква (1710) с. Др...

Інше





Галерея

Щастний Олексій Михайлович (1881-1918)
Народився 4 (16) жовтня 1881 р. у м. Житомир. З 17 квітня 1918 р. – начальник військово-морських сил Балтійського флоту. Талановитий флотоводець, заарештований 27 травня 1918 р. за наказом наркома Троцького. Розстріляний 22 червня 1918 р. Реабілітований у липні 1995 р.
Видатний російський морський діяч, людина з цікавою і водночас трагічною долею. Народився в Житомирі у заможній дворянській родині, що вела свій родовід від козацької старшини з Лівобережної України. Його прапрадід, Лук'ян Щастний, служив сотенним єсаулом у Стародубському козачому полку. 1787 року вийшов у відставку в чині корнета. Онук Лук'яна Щастного Михайло, знаходячись на цивільній службі, у 90-х роках XVIII ст. був переведений на Волинь, де разом з багатьма іншими російськими чиновниками увійшов до складу перших адміністративних органів новоствореної Волинської губернії. Він і започаткував житомирську гілку роду Щастних.
Олексій був представником вже третього покоління, яке народилося і жило в Житомирі.
Початкову освіту Олексій Щастний здобув у Київському Володимирському кадетському корпусі, куди вступив у десятирічному віці. У березні 1896 року батько подав прохання до Морського кадетського корпусу в Петербурзі на дозвіл синові здавати вступні іспити одразу до другого класу, враховуючи його добру підготовку. За п'ять років навчання у Морському корпусі Олексій виявив неабиякі здібності, пройшовши всі щаблі службової драбини від кадета до фельдфебеля, плавав на учбових суднах «Моряк», «Верный», крейсерах «Князь Пожарский» і «Вестник». На випускних іспитах у травні 1901 року він мав з усіх предметів найвищий бал – 12 і був на другому місці за успішністю серед свого випуску.
Після закінчення Морського корпусу О. Щастного було призначено на крейсер «Пластун» Балтійського флоту, що займався морськими промірами та гідрографічними роботами в Балтійському морі та фінляндських шхерах. У жовтні 1902 року був призначений на ескад рений броненосець «Севастополь», який саме переводився з Балтики до складу Тихоокеанської ескадри. На цьому кораблі молодий офіцер здійснив своє перше закордонне плавання через три океани, обігнувши береги Європи, Африки та Азії. Російсько-японську війну мічман О. Щастний зустрів офіцером канонерського човна «Манджур», що базувався на порт Шанхай і займався охороною промислів у північній частині Тихого океану. У квітні 1904 року його було відряджено в розпорядження командуючого морськими силами Тихого океану і призначено на крейсер «Диана». В цей час корабель знаходився у бухті Порт-Артура і в складі російської ескадри брав участь у героїчній обороні фортеці. До послужного списку вахтового начальника «Дианы» внесені відбиття атак японських міноносців в ніч з 10 на 11 червня 1904 р., обстріл японських берегових батарей 26 червня та бій з японським флотом у Жовтому морі. Останній закінчився поразкою російської ескадри. їй не вдалось прорватися з Порт-Артура до Владивостока, і лише окремі кораблі змогли досягти нейтральних портів. Серед них був і крейсер «Диана», який прорвався в Сайгон і був інтернований французькими колоніальними властями. Наприкінці серпня 1904 року командиру крейсера капітану 1-го рангу О. Лівену вдалося відрядити з Сайгона до Петербурга групу офіцерів, серед яких був і мічман О. Щастний. У жовтні того ж року його було зараховано слухачем радіотелеграфічного відділення мінного офіцерського класу. Як і завжди, О. Щастний успішно оволодів новою спеціальністю і став знавцем цієї справи. У травні 1905 року його, після закінчення курсу, вже в чині лейтенанта було призначено молодшим мінним офіцером на учбове судно «Европа», а з січня наступного року він почав читати лекції зі спеціальності «бездротовий телеграф» у мінному офіцерському класі. Протягом п'яти наступних років Щастний у зимовий час займався викладацькою роботою, а в період літньої навальної навігації ходив на кораблях навчально-мінного загону як офіцер радіотелеграфної справи.
Одночасно він, як представник Морського технічного комітету, брав участь у роботі IV та V Всеросійських електротехнічних з'їздів, що відбувалися у квітні 1907 року в Києві та в грудні 1908 року в Москві. У 1908-1911 рр. був у відрядженнях з метою вибору місця для берегових радіостанцій на острові Ашур-Аде та в місті Ензелі, що на південному узбережжі Каспійського моря. Здібності молодого офіцера були гідно оцінені командуванням. 17 квітня 1909 р. Щастного було призначено в штаб начальника об'єднаних загонів Балтійського моря другим мінним офіцером із радіотелеграфної справи, 6 грудня 1910 р. присвоєно чин старшого лейтенанта, а 13 вересня 1912 р. призначено постійним членом від Морського міністерства в Міжвідомчий радіотелеграфний комітет. 14 квітня 1913 р. О. Щастному за відзнаки у службі присвоєно чин капітана 2-го рангу. В січні він стає старшим офіцером лінійного корабля «Полтава», одного з найпотужніших суден російського флоту. Корабель ще не був повністю введений у експлуатацію, коли почалася перша світова війна. 19 серпня 1916 р. Щастний був призначений командиром есмінця «Пограничник», який брав участь у кількох важливих операціях на Балтійському морі. 3 березня 1917 р. Щастний – офіцер для доручень при штабі командуючого Балтійським флотом, з червня – флаг-капітан розпорядчої частини штабу флоту, 28 липня 1917 р. отримав чин капітана 1-го рангу.
З початком лютневої революції Щастний активно співробітничає з новими демократичними органами керівництва флотом - Центральним комітетом Балтійського флоту (Центро-балт), а після його розпуску в березні 1918 року - з Радою комісарів Балтійського флоту. У військовому відділі Радкомбалту Щастний виконував обов'язки начальника штабу флоту. Попереду була головна справа його короткого життя.
13 березня 1918 р. Щастний очолив вихід з Гельсінгфорса в Кронштадт першого загону кораблів у складі лінкорів «Гангут», «Петропавловск», «Полтава», «Севастополь», крейсерів «Адмирал Макаров», «Богатырь», «Рюрик». Ця операція, що згодом дістала назву Льодового походу, не мала аналогів у військово-морській історії. За п'ять днів кораблі подолали близько 330 кілометрів суцільного льоду, товщина якого місцями сягала 75 сантиметрів, і 17 березня прибули в Кронштадт. Радкомбалт запропонував Щастному пост начальника Морських сил Балтійського флоту, який залишався вакантним після відставки по-переднього командуючого контр-адмірала О. Развозова. Спочатку Щастний відмовився, а потім дав згоду.
На початку квітня німецькі та фінські війська активізували бойові дії на підступах до Гельсінгфорса, в зв'язку з чим виникла необхідність вивести до Кронштадту решту кораблів флоту. 4-7 квітня О. Щастний організовує та здійснює перехід другого загону кораблів, а слідом за ним, майже без перерви, третього, найчисельнішого – 172 кораблі. Всього ж за час операції було врятовано 236 бойових кораблів та допоміжних суден, у тому числі 6 лінкорів, 5 крейсерів, 59 есмінців та міноносців, 12 підводних човнів.
Головна роль в успішному проведенні «льодової операції» належала особисто Олексію Щастному. Лише завдяки його знанням та енергії флот не був залишений противнику або затоплений.
Проте імені Олексія Михайловича Щастного не відшукати в жодній з публікацій радянського періоду, присвячених Льодовому походові.
Постановою Ради Народних Комісарів від 17 квітня 1918 р. О. Щастного було офіційно затверджено начальником Морських сил Балтійського флоту. 25 квітня Вища військова Рада доручила йому терміново розпочати переговори з німецьким морським командуванням для встановлення тимчасової демаркаційної лінії у Фінській затоці. Невдовзі ці переговори будуть використані в судовому процесі проти Щастного як факт його «зрадницької» діяльності.
Мінна дивізія, кораблі якої базувались у Петрограді, 11 травня 1918 р. прийняла резолюцію з вимогою розпуску Петроградської трудової комуни і передачі влади в місті морській диктатурі Балтійського флоту. Ініціаторами цього виступу були колишні офіцери Ф. Засимуха та Г. Лісаневич. У причетності до інциденту було запідозрено і Щастного – очевидно, за те, що свого часу він служив у мінній дивізії і користувався авторитетом серед офіцерів та матросів. Підозра підсилювалася ще й тим, що Щастний не лише своєчасно не виконав наказу Морської колегії про звільнення з флоту Лісаневича та Засимухи, а й намагався вступити з цього приводу в дискусію з членом Колегії Саксом.
Щастний відчував, що йому не вибачать непокори, а тому 23 травня відправив Л. Троцькому та начальнику Морського Головного Штабу Є. Беренсу телеграму з проханням про звільнення з посади командуючого флотом. Через два дні надійшла відповідь: «Коллегия Наркомата по морским делам приглашает Вас прибыть срочно Москву по делам службы». Ще через два дні – 27 травня відбулось фатальне для О. Щастного засідання колегії, на якому він був звинувачений в антирадянській діяльності, знятий з посади й заарештований. Дещо повніше розкриває суть «контрреволюционных действий» опального комфлоту наказ по флоту і морському відомству за № 363, з дивовижною поспішністю виданий того ж таки 27 травня. Того ж дня наказом № 365 начальником морських сил Балтійського флоту було призначено С. В. Зарубаєва.
Арешт О. Щастного викликав на Балтійському флоті бурхливу реакцію, на деяких кораблях справа ледве не доходила до відкритих виступів. Окремі команди надсилали запити на ім'я Троцького, намагаючись з'ясувати причини арешту командуючого. На захист О. Щастного виступали і особи з числа командного складу флоту. Так, Рада флагманів надіслала до Морської колегії листа. Серед тих, хто підписав лист, було і прізвище С. В. Зарубаєва – наступника Щастного на посту командуючого Балтфлотом.
1 червня розпочалось слідство у справі Щастного, яке вів член ВЦВК, фігура досить відома в історії революції, керівник компартії Естонії Віктор Кінгіссеп. Слідство велося швидко і було завершене 13 червня. 15 червня оголошено обвинувальний акт. 20 червня розпочався судовий процес, а вже 21 голова Революційного трибуналу С. П. Мєдвєдєв оголосив вирок. Клопотання про відміну вироку, подане адвокатом Щастного і членами президії ВЦВК – лівими есерами, було відхилене на засіданні ВЦВК, що відбулось о 2-й годині ночі 22 червня під головуванням Якова Свердлова. Через дві години у дворі колишнього Олександрівського військового училища вирок було виконано. Так було підведено останню, криваву риску в житті людини, якій завдячує існуванням не лише Балтійський флот, а й сама Жовтнева революція, бо навряд чи вистояв би Петроград у боротьбі з іноземними інтервентами та білогвардійцями, не маючи такої могутньої підтримки, як Балтійська ескадра.
З 22 червня 1918 р. і на довгих сім десятиліть добре імя Олексія Михайловича Щастного було опорочене і вкрите мороком забуття. Першим кроком на шляху до відновлення справедливості стала публікація військового прокурора з Ленінграда В. Звягінцева в газеті «Известия» у 1990 році. Нарешті було знято гриф секретності зі справи О. Щастного. У вивченні його біографії величезна заслуга належить досліднику військово-морської історії капітану 1-го рангу у відставці Є. Шошкову. Саме завдяки його пошукам стали відомими трагічні події останніх днів життя О. Щастного. Йому ж вдалося розшукати родину видатного флотоводця. Та, мабуть, найвищим моментом торжества справедливості є повна реабілітація Олексія Михайловича Щастного, що відбулась у липні 1995 року.


Кондратюк Р. Ю. Один із перших / Р. Ю. Кондратюк // Реабілітовані історією : у 27-и т. – Житомир : Полісся, 2006. – Кн. 1. Житомирська обл. – С. 228-232.
Дата: 01 березень 2013 09:12
Переглядів: 1921
Завантажень: 0