Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Христос Виноградар. Волинь. XVIII ст.
Волинська ікона
Христос Виноградар. Волинь. XVII...

Інше





Галерея

Кравченко Василь Григорович (1862-1945)
Видатний український етнограф, фольклорист і діалектолог, один з теоретиків етнографічної справи в Україні, професор, вчений і краєзнавець. Організатор Товариства дослідників Волині та Волинського музею, засновник Житомирського бюро Комісії Біографічного словника при ВУАН і Волинського наукового Товариства краєзнавства, член багатьох комісій ВУАН: етнографічної, звичаєвого права, історичної пісенності, член-фундатор і вчений секретар Волинської філії Сільськогосподарського наукового комітету України при Наркомземі, головний фундатор і заступник голови етносекції Волинського в м. Житомирі історико-фольклорного відділу Всеукраїнської Академії наук.
Народився Василь Григорович 25 квітня (8 травня) 1862 р. у таврійському місті Бердянську, що на Запоріжжі, на березі теплого Азовського моря. З Бердян­ська Кравченко поїхав до Феодосії, де навчався в учительському інституті, але за вільнодумство і народництво був позбавлений диплома та права вчителювати. Тому вступив до школи юнкерів в Одесі – там і починається його зацікавлення народознавством.
Спілкуючись із солда­тами, Кравченко записує від них цікаві оповіді й бувальщи­ни, які згодом друкує в етног­рафічних матеріалах за редакцією Бориса Грінченка, зокрема збірку оповідань «Буденне життя» (1902). Молодий офіцер царської армії Василь Кравченко прохо­дить службу в Житомирі. Але кожну вільну хвилину він від­дає улюбленій справі – дослідницькій роботі, експедиціям по Волині та за її межами. У грудні 1900 р. у губернському місті офіцій­но було створене Товариство дос­лідників Волині, яке об’єднало навколо себе передову інтелігенцію. вчителів, дворянство. Його активним чле­ном стає Василь Крав­ченко і у кожному томі «Праць» Товариства друкує свої ет­нографічні розвідки, зокрема, детально відтворює специфіку весільного обряду, особливості місцевого діалек­ту у селі Курозванах Острозького повіту на Рівненщині.
У колі фольклор­них інтересів Василя Григоровича – календарні, родинно-побутові пісні, народні свята і обряди. Він досконало вивчив та описав характер мешканців Волині, особливості їхні говірки, побут, зви­чаї та обряди.
Унікальні матеріали зібрав етнограф про чумаків.
Безперечну наукову вартість становить незавершена і неопублікована за його життя розвідка «Етнографічні матеріали, зібрані на Волині та по суміжних губерніях», в якому широко характеризуються реалії життя населення цієї території, їх схожість і відмінність від сусідів. Етнографічна інформація подається ним також у статті «З недавнього минулого Волині», вміщеній в «Ювілейному збірнику на пошану акад. М. С. Грушевського».
Праці українського дослідника були високо оцінені Петербурзькою Академією Наук, яка 1912 року присво­їла йому звання професора етнографії.
Перед Першою Світовою війною розпочалася нова хвиля наступу на все україн­ське: заборонялося друкувати і видавати книжки рідною мовою, припинялася діяльніс­ть громадських об’єднань, в першу чергу «Просвіти», головою якої на Волині була дружи­на Василя Григоровича. Завдяки клопотанням російських учених і серед них академіка Шахматова, Крав­ченка не вислали з України. Але 1914 року, як активного громадського діяча, його заарештували і відправили в російську глибинку, місто Ковров Володимирської гу­бернії.
У березні 1918 р. Кравченко повертається в Україну і з головою поринає у бурхливе гро­мадське та політичне життя краю.
Працюючи у Волинському краєзнавчому музеї на посаді завідувача етнографічним відділом, він залучає до краєзнавчої роботи широкі кола студентства, вчителів, сприяє ство­ренню етнографічних гуртків у школах, технікумах, на заводах. Розробляє близько 100 програм для дослідження народних промислів, обрядів, організовує етнографічні експедиції, екскурсії для дітей і юнацтва, читає лекції, пише популяр­ні статті з народознавства.
Більшість його записів й дотепер лишається неопублікованою. Серед незакінчених рукописів багато матеріалів з народного кален­даря, звичаєвого права, про національні меншини, які густо населяли Волинь.
Під час «українізації» (кінець 20-х, початок 30-х рр.) за зв’язок із членами сфабрикованої орга­нізації, так званої «Спілки визволення України», дослідника заарештовують, але за відсутністю доказів про антирадянську діяльність виправдовують. На довгий час краєзнавчий рух фактично був загнаний у підпілля. На запрошення Дмитра Яворницького вчений їде до Дніпропетровська, де працює в Історико-археологічному му­зеї. Але й тут Кравченка звинувачують у націоналістичній діяльності, знищують зібрані ним унікальні музейні експонати, позбавляють робо­ти, житла, засобів до існування. Після невдалої операції, важко хворого, його викидають на вулицю з підвальної кухні музею, де він мешкав впродовж трьох років. Звільнений по І-й категорії, професор не отримував ніякої пенсії.
Помер Василь Григорович у 1945 р., на 82-му році життя, заповівши свій архів Академії Наук України.
Дата: 31 березень 2013 16:30
Переглядів: 934
Завантажень: 0