Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Городницький фарфоровий завод
Етнографія Волині
Городницький фарфоровий завод...




Галерея

Квітка Климентій Васильович (05.02.1880-19.09.1953)
Правознавець, етнограф, фольклорист, музикознавець. Чоловік Лесі Українки. Закінчив юридичний факультет Київського університету (1902 р.). Прослухав також кілька лекційних курсів на історико-філологічному факультеті цього ж університету, закінчив Київське музичне училище. Працював помічником секретаря 2-го цивільного відділення окружного суду в м. Тифліс (нині м. Тбілісі, столиця Грузії), в. о. помічника секретаря Тифліської судової палати (з квітня 1903 р.), секретарем Тифліського окружного суду (з березня 1904 р.). Восени 1905 року виїхав у відпустку до Києва, а наприкінці року обійняв посаду помічника секретаря 8-го відділення Київського окружного суду. В лютому – червні 1906 р. був відряджений у розпорядженні судового слідчого 3-ї дільниці Черкаського округу, згодом завідував камерою окремих вимог у Києві, а в листопаді 1906 р. — лютому 1907 р. перебував у розпорядженні голови з'їзду мирових суддів Радомишльського округу. 7 серпня (25 липня) 1907 р. вінчався в Києві з Ларисою Косач (Лесею Українкою). У вересні 1907 р. після кількамісячної хвороби подав у відставку. Через важкий стан здоров'я як свого, так і дружини змушений був оселитися в Криму, а згодом на Кавказі. Ще з студентських років збирав музичний фольклор, опублікував низку науково-літературних праць. У роки революції 1905-1907 рр. захопився вивченням проблем конституційного права. Опублікував популярні брошури (одні з перших у Росії юридичних праць українською мовою): «Початки науки про права конституційні» (С.-Петербург, 1906 р.) та «Права що до виборів / за В. В. Водовозовим написав К. Квітка» (С.-Петербург, 1906 р.), а також статті «Вільність віри» («Рідний край», 1906 р., № 9), «Про громадські вільності» («Громадська думка», 1906 р., № 17), «Вільність громадянська» («Громадська думка», 1906 р., № 21). У лютому 1908 р. повернувся на державну службу і був призначений помічником слідчого Ялтинського повіту, а з жовтня 1908 р. — помічником мирового судді в м. Телаві, потім у м. Кутаїсі, містечку Хоні та знов у м. Кутаїсі. Після смерті дружини (1913 р.) був переведений до Макіївки слідчим 8-ї дільниці Таганрозького окружного суду. Від березня 1915 р. — мировий суддя Ахалцихського відділення Тифліського окружного суду, з лютого 1916 р. — мировий суддя Чигиринського судового мирового округу. За Української Центральної Ради — співробітник кодифікаційного відділу ген. секретарства судових справ (з вересня 1917 р.), товариш (заступник) генерального секретаря судових справ (з листопада 1917 р.), товариш міністра судових справ Української Народної Республіки (з березня 1918 р.). Один з ініціаторів створення Українського правничого товариства в Києві. За Української Держави у травні – жовтні 1918 р. брав активну участь у створеній міністерством судових справ комісії з питань правничої термінології, очолював її лексикографічну секцію.
Надалі відійшов від юридичної діяльності. Викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті, був науковим співробітником з окремим дорученням ВУАН (1920-1921 рр.; нині Національна академія наук України), очолював Кабінет музичної етнографії Фольклорно-етнографічної комісії ВУАН (з 1922 р.), був штатним співробітником Комісії історичної пісенності (з 1928 р.). 1933 року переїхав до Москви. Працював професором Московської консерваторії. Репресований, 1934-35 рр. відбував покарання в Карагандинському управлінні таборів. Від 1936 р. співробітник Науково-дослідного музичного інституту в Москві, з 1937 р. очолював Кабінет для вивчення музичної творчості народів СРСР.
Безпосереднє знайомство К. В. Квітки з фольклором Волині розпочалося передусім завдяки Лесі Українці. 3 1898 по 1913 роки він періодично записував почуті від Лесі, а також від її матері, брата Михайла та сестри Ольги Косач-Кривинюк народні пісні. Серед цих зразків найбільше було творів з Волині. Леся протягом усього життя пронесла любов до волинського краю, зберегла у своїй пам'яті пісні, звичаї, які переймала від селян, їхніх дітей. Квітка ж допоміг їй фіксувати пісенні скарби волинян, упорядковував, видавав їх у різноманітних збірниках, а пізніше вводив у свої наукові дослідження. 1903 року Товариство дослідників Волині підготувало збірник «Дитячі ігри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини і Звягельщини на Волині. Зібрала Л. Косач. Голос записав К. Квітка». Пізніше ці твори було перевидано, а в наш час надруковано у збірці «Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу» (К., 1971), а також у дев'ятому томі 12-томного видання творів Лесі Українки (К., 1977).
Після смерті Лесі Українки К. Квітка приступив до підготовки видання всіх мелодій, які він почув і записав від Лесі. У 1917-1918 роках надруковано збірник під назвою «Народні мелодії з голосу Лесі Українки, списав і впорядкував Климент Квітка». При підготовці матеріалів Квітка провів велику дослідницьку роботу, подавши до кожного зразка ґрунтовні коментарі.
Значно пожвавилася фольклористична діяльність Квітки у 20-30 роки. Як керівник Кабінету музичної етнографії, він організував збирання народної творчості в усіх регіонах України, зокрема і на Волині. У 1922 році виходить його збірка «Українські народні мелодії». Тут надруковано близько 70 волинських пісень з точною вказівкою на місце запису.
Квітка особисто брав участь у збиранні фольклору Волині. У рукописних фондах ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України збереглися матеріали, зібрані Квіткою в 1924-1925 pp. Серед них – 109 пісень різних жанрів. Українські пісні (у тому числі з Волині) поряд з російськими, білоруськими, болгарськими активно використовувалися в наукових дослідженнях К. Квітки для обґрунтування ідеї єдності слов’янської культури.
Перші записи українських народних пісень здійснив на Чернігівщині (1896 р.), Київщині (1897 р.) та Житомирщині (1899 р.). Зібрав понад 6 тис. народних пісень, переважно українських (а також російських, білоруських, приазовських болгарських). Розробив нову методику польових записів пісень, заклав теоретичні підвалини етномузичної соціології та історично-порівняльне вивчення фольклору етнос поріднених народів. Досліджував будову словесно-музичного фольклору, ладові системи народної творчості, первісні ладові архетипи, народний інструментарій. Укладач видань «Українські народні мелодії» (1922), «Ритмічні паралелі в піснях слов’янських народів» (1923), «До вивчення побуту лірників», «Пісні українських зимових обрядових свят» (обидва – 1928, усі – Київ).
У різний час опублікував близько 50 наукових праць з музикознавства та етнографії, зокрема: «Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем» («Етнографічний вісник», 1925, кн. 2); «Первісні тоноряди». («Первісне громадянство та його пережитки на Україні», 1926, вип. 3); «До вивчення побуту лірників» (Там само, 1928, вип. 2-3); «З записок до ритміки українських народних пісень (амфібрахій)» (Там само, 1929, вип. 1). Нагороджений орденами «Знак Пошани», Трудового Червоного Прапора та кількома медалями.
Помер у м. Москва.
Кілька наукових творів Квітки вперше були опубліковані у посмертних виданнях його вибраних праць, які вийшли в Москві 1971-73 та Києві 1985-86.

Семенюк Л. Дослідження фольклору Волині у XIX-XX ст. / Л. Семенюк // Волинь у житті та творчості письменників : зб наук. пр. – Луцьк : Твердиня, 2007. – С. 71-75.
Усенко І. Б. Квітка Климентій Васильович / І. Б. Усенко // Енцилопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; ред. колегія : В. А. Смолій (гол.) та ін. – К. : Наук. думка, 2007. – Т. 4. Ка-Ком. – С. 164-165.
Кузик В. В. Квітка Климент Васильович / В. В. Кузик // Енциклопедія Сучасної України / НАН Укр., Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних досліджень НАН Укр. ; гол. ред. колегія XII т. : І. М. Дзюба (гол.) та ін. – К., 2012. – Т. 12. Кал-Киї. – С. 565-566.
Дата: 04 серпень 2013 15:13
Переглядів: 1343
Завантажень: 0