Авторизація



Опитування

На Вашу думку чи оперативно та змістовно наповнюється на веб-сайті розділ «Новини», чи стає Вам ця інформація у нагоді?
 

Фотогалерея


Храм Усікновіння глави Іоана Предтечі с. Гута Камінська Камінь-Каширського району Волинської області
Пам'ятки
Храм Усікновіння глави Іоана Пре...




Галерея

Прахов Адріан Вікторович (1846-1916)
Народився 16 березня 1846 року в білоруському Мстиславлі, здобув освіту й наукові ступені в Санкт-Петербурзі.
Багато років жив у Києві, захоплено досліджував тут давньоруську мистецьку спадщину, зокрема відкрив фрески XII століття в Кирилівській церкві, з 1887 по 1897 рік обіймав університетську катедру й воднораз тривалий час керував внутрішнім опорядженням Володимирського собору, що забезпечило йому ще й заслужену славу вмілого організатора і підприємця. Скінчився його життєвий шлях 14 травня 1916 року в Ялті, де він і похований.
Яскравий слід по собі Адріан Прахов залишив також на Волині, куди його 1886 року запросило Володимир-Волинське братство для обстеження руїн колишнього собору Успіння Пресвятої Богородиці. Попри те, що волинські землі на той час уже 90 років перебували у складі Російської імперії, А. Прахов завважив і осмислив непросту місцеву специфіку.
Головним архітектурним об'єктом, з яким, власне, й пов'язувалася експедиція А. Прахова на Західну Волинь, був стародавній Успенський собор у Володимирі-Волинському – так званий Мстиславів храм. Відбудова наприкінці XIX століття цієї напівзруйнованої споруди належить до хрестоматійних прикладів в історії вітчизняної реставрації. При цьому, завважимо, серйозну проблему становило те, що в минулому храм зазнав вельми значних стилістичних і обсягово-просторових трансформацій і на час, коли вирішили відбудовувати його, був не просто напівзруйнованим, а дуже видозміненим. Унаслідок таких масштабних перетворень у зовнішніх формах споруди зникли майже всі ознаки, завдяки яким можна було б упевнено пов'язувати її з давньоруською добою.
З міркувань релігійних і політичних було визнано за можливе і потрібне відбудувати Мстиславів храм. Уже наступного року постав спеціальний комітет для підготовчих робіт з відбудови „колишнього катедрального собору володимиро-волинських єпископів". До складу комітету ввійшли представники місцевого духівництва й інтелігенції, а також запрошені авторитетні фахівці: професор київського Університету св. Володимира В. Антонович, професор (на той час) Санкт-Петербурзького університету А. Прахов і член-секретар Київської археографічної комісії О. Левицький.
Літнього сезону 1886 року розгорнулися ретельні фіксаційно-археологічні й архітектурно-обмірні роботи (основні результати їх згодом узагальнив у ґрунтовній праці О. Левицький). На цей час припадають найбільші наукові й творчі здобутки А. Прахова на Волині. Влітку 1886 року він підготував фотоальбом зі збіркою фіксаційних світлин Успенського собору, його безпосереднього архітектурного оточення, низки інших споруд, зокрема „старої катедри", монастирського ансамблю в Зимному, Успенської церкви в Низкиничах і деяких інших пам'яток волинської старовини. А. Прахова цікавили також рухомі пам'ятки історичної спадщини у волинських церквах та монастирях.
Найбільший інтерес нині являє комплекс обмірних креслеників напівзруйнованого Успенського собору у Володимирі-Волинському й проектна версія відбудови цього храму, яку А. Прахов розробив трохи пізніше. Цей унікальний за змістом комплект авторської графіки став приступним для науковців з моменту надходження до фондів Волинського краєзнавчого музею в Луцьку 2006 року. Він демонструє дуже пристойний, як на 1880-ті роки, рівень фіксації наявної споруди та її розвинутого архітектурного деталювання, а водночас розкриває особливості персоніфікованого прахівського бачення того, який архітектурний образ мав би дістати стародавній храм у процесі його відбудови. До цього комплексу обмірно-фіксаційних креслеників належать: план на рівні підлоги з виокремленням давньоруського й пізнішого цегляного муровання та з фіксацією всіх виявлених конструктивних решток у межах споруди, два фасади (західний і північний), чотири перекрої по підбаневій осі у всіх напрямках. Дуже цікавий кресленик, на якому А. Прахов відтворив давньоруську розпланувальну систему, відкидаючи всі пізніші нашаровання.
Коли було завершено історико-археологічні дослідження зацілілих решток споруди й виконано докладні обмірні кресленики, перспектива відбудови храму стала цілком реальною. Звичайно, головне питання, що турбувало не тільки А. Прахова, а й громадськість, полягало в тому, які саме засадничі архітектурні форми мають бути обрані для відтворення їх під час відбудови. За підсумками обстежень А. Прахов запропонував своє розв'язання цієї непростої проблеми. Його проектна пропозиція ґрунтувалася на „греко-руських формах XII ст." Храм мав дістати п'ятибаневий верх з центральною банею у вигляді митри і меншими – у вигляді скуфії. Однак він уважав за доцільне частково зберегти деякі архітектурні фрагменти, що з'явилися у XVIII столітті внаслідок докорінних перебудов, зокрема споруджений за греко-католицького єпископа Т. Ґодебського монументальний західний екзонартекс (хоч і з істотними змінами його декору).
На початок 1890 року А. Прахову, очевидно, вдалося дійти у своїх дослідженнях і проектно-реставраційних роботах до стадії, коли вже можна було оприлюднювати здобуті результати. У цій справі він звернувся до члена Імператорського археологічного товариства А. Бичкова. 23 січня (ст. ст.) того ж року на Московському археологічному з'їзді (відділення церковної старовини) А. Прахов виголосив доповідь про дослідження Мстиславового собору й продемонстрував учасникам засідання численні світлини, копії фресок, матеріальних речей, знайдених під час обстеження руїн і підземель. Однак, незважаючи на активні популяризаторські заходи і зв'язки А. Прахова у верхах російської влади, його пропозиції не здобули достатньої підтримки в професійних і громадських колах та серед священнослужителів. Вирішено було далі вести дослідження решток храму і скласти на основі їх прийнятніший варіант реконструкції. Автором схваленого проекту відбудови, як відомо, став Г. Котов. Тим часом віднайдений корпус архітектурних креслеників з власноручним підписом А. Прахова розкриває перед нами яскраву сторінку історії архітектурної реставрації на українських теренах. Віртуозне володіння акварельною графікою, глибоке проникнення в оригінальну композиційну сутність пам’ятки на стадії обстеження її і виконання обмірних креслеників, наповнення проектної „візи" символічною іконографією з відомими агіографічними персонажами – усе це забезпечує названим документам значення високовартісних джерел для історико-архітектурних студій. А. Прахову належить також заслуга заснування у Володимирі-Волинському, при Успенському соборі, архівосховища. До цієї збірки він пожертвував близько 100 фотографічних негативів, на яких були зафіксовані архітектурні пам'ятки Волині.
А. Прахов залишився вірним своєму попередньому досвідові й у вирішенні іконостаса для Успенського собору. Що ж до матеріалів обмірно-фіксаційних і археологічних робіт, виконаних під керівництвом А. Прахова на Успенському соборі в 1886 році, то вони містять у собі особливо посутні відомості щодо тих барокових трансформацій, які цей храм пережив у середині XVIII століття. Зокрема документальна спадщина А. Прахова уможливлює аналіз обсягово-просторових, розпланувальних і архітектурно-декоративних змін, зініційованих свого часу Т. Ґодебським та іншими греко-католицькими єпископами. За збереженими прахівськими креслениками можна робити висновки й про характер руйнувань, яких з різних причин зазнала споруда упродовж XIX століття.
Творча праця А. Прахова на Волині не обмежилася лише Володимир-Волинським собором, хоча відхилення його проекту відбудови цього храму, напевно, стало болючим ударом для амбітного мистця. Утім один з його проектів усе-таки дійшов до будівельної реалізації в краї. До того ж, за нашою інформацією, це назагал єдиний цілісний архітектурний об'єкт, споруджений згідно з креслениками А. Прахова. Йдеться про церкву-усипальню в Новій Чорториї, побудовану на приватне замовлення княжни Наталії Оржевської в її садибному парку на могилі чоловіка, віленського генерал-губернатора Петра Оржевського. Церква була закладена 31 липня 1897 року, проте зведення й внутрішнє оздоблення цього порівняно невеликого храму завершилося аж у 1907 році посвятою його в ім'я св. Петра, митрополита Київського. Освячення відбулося 15 травня. З функційного погляду споруда дворівнева й складається з долішньої підземної крипти для розміщення саркофага небіжчика, яка має окремий надвірний вхід, і горішньої каплиці.
Спадає на думку, що в цій центричній композиції А. Прахов свідомо наслідує місцеву волинську традицію храмобудування, особливо поширену в народному церковному зодчестві, втілювану передусім у місцевих однобаневих дерев'яних церквах. Проте ця традиційна обсягова виразність супроводиться в А. Прахова характерною для нього прихильністю до неовізантійського формотворення.
У складі графічної збірки А. Прахова в луцькому музеї зберігся проектний шкіц фрагмента центрального внутрішнього простору церкви-усипальні з ескізним зображенням орнаментики, що мала заповнити потиньковані поверхні стовпів, арок, вітрил, барабанних міжвіконь тощо. Автор тут трохи відходить од тих сухуватих орнаментальних мотивів, які він уводив в опорядження Володимирського собору і які можна також бачити на його проектних пропозиціях з відбудови Успенського собору. Жорсткуватий, лінійний геометризм відчутно поступається тут більшій пластичності ліній з лагідною колористичною гамою і тонко опрацьованими елементами флорального характеру. Є свідчення, що практично всі орнаментальні шкіци А. Прахова реалізовані з участю його сина Миколи.
У внутрішньому опорядженні церкви-усипальні А. Прахову належало також розроблення проекту одноярусного мармурового іконостаса. Виготовити його запросили досвідчених майстрів з Італії. Мармуровою була і вишукана інкрустована підлога, у яку прямо під банею було вмонтовано засклені металеві ґратки – крізь них проглядався саркофаг у крипті. Прямо над цими ґратками, під куполом висів масивний бронзовий хрест, прикрашений різнобарвним коштовним камінням.
Завдяки дружнім стосункам з А. Праховим Н. Оржевській удалося залучити до іконописного оформлення храму відомого мистця, цитованого вже Михайла Нестерова. Він створив цілу низку шкіців для настінних, підкупольних і барабанних мальовань храму, які потім виконав художник з кола А. Прахова В. Замирайло. М. Нестеров не раз бував на Волині як гість Н. Оржевської, зокрема в 1905 році, коли закінчувалася робота над малюваннями церкви за його ескізами. Сам цей майстер написав чотири вівтарні ікони одного розміру (50 см х 130 см) на цинкових дошках, а саме: образи Ісуса Христа, Богородиці, архангелів Михаїла і Гавриїла. За його шкіцом над входом до крипти виконано мозаїку в півциркульному тимпані із зображенням погруддя „Скорботного янгола".
На жаль, церква-усипальня як своєрідна пам'ятка сакрального мистецтва – архітектурного, іконописного, скульптурного, ливарного, вітражного тощо – на кінець 1980-х років фактично перестала існувати. Точніше, від неї лишилася була руїна з відкритим до неба підкупольним барабаном, потрощеними вітражами, вибитими вікнами й дверми, обдертими стінами. Уже в пострадянські часи тут проведено найнагальніші реставраційні роботи – відновлено баню, віконниці й двері, замінено покрівлю, відтворено деякі фрагменти цегляного муровання. Процес руйнації нібито зупинено. Однак зіставлення теперішньої матеріальної субстанції з давніми світлинами показує непоправність сподіяного тут варварами.

Ричков П. Волинська спадщина Адріана Прахова / П. Ричков // Пам’ятки України : історія та культура. – 2008. – №1. – С. 38-49.


Фото з сайту:
http://history.spbu.ru/
Дата: 08 жовтень 2013 14:23
Переглядів: 885
Завантажень: 0